26 січня 2026 року
м. Київ
справа № 560/14649/24
адміністративне провадження № К/990/18421/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стародуба О.П. та Чиркіна С.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року (ухвалене суддею-доповідачем Петричковичем А.І.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Мацького Є.М., суддів: Сушка О.О.,Залімського І. Г.),
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - Управління, скаржник), в якому просив:
- визнати неправомірними дії Управління щодо припинення виплати житлової субсидії та зобов'язання повернути надміру виплаченої житлової субсидії в період з 01 травня 2023 року по 30 квітня 2024 року ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Управління здійснити перерахунок та виплатити належну житлову субсидію в період з 01 травня 2023 року по 30 квітня 2024 року.
2 Позовні вимоги позивач обґрунтував посиланням на те, що згідно листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій області від 02 серпня 2024 року №31/22/1-Х-272 зазначено, що ОСОБА_1 придбав 17 червня 2022 року автомобіль OPEL CORSA в Польщі за 7 тис. злотих по курсу обміну валют національного банку України на дату 17 червня 2022 року 6.44 грн, що дорівнює 45080 грн на дату покупки. Тобто, вартість придбаного автомобіля не перевищує 50 тис. грн. Управління припинило виплату житлової субсидії безпідставно та зобов'язує повернути надміру виплачену житлову субсидію неправомірно.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо припинення виплати житлової субсидії ОСОБА_1 та зобов'язання повернути надміру виплаченої житлової субсидії в період з 01 травня 2023 року по 30 квітня 2024 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити виплату ОСОБА_1 житлової субсидії в період з 01 травня 2023 року по 30 квітня 2024 року, з врахуванням виплачених сум.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначальною для встановлення наявності чи відсутності підстав для відмови у призначенні та припинення виплати житлової субсидії є фактична (договірна) вартість придбаного транспортного засобу на момент здійснення правочину, а не визначена митними органами митна вартість, зазначена у графі 12 митної декларації.
Судами встановлено, що позивач придбав транспортний засіб OPEL CORSA за ціною 7000 польських злотих, що за офіційним курсом Національного банку України на дату купівлі не перевищувало 50 000 грн, а відтак відсутні правові підстави для застосування підпункту 4 пункту 14 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» від 21 жовтня 1995 року №848 (далі - Положення № 848), що виключає наявність підстав для припинення виплати житлової субсидії. Орган Пенсійного фонду, посилаючись на рекомендації Міністерства фінансів України, не надав належних і допустимих доказів здійснення позивачем операції на суму, що перевищує встановлений законодавством граничний розмір, чим не виконав покладений на нього обов'язок доказування правомірності оскаржуваних дій.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Управління звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
6. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення підпункту 4 пункту 14 Положення № 848 (житлова субсидія не призначається (у тому числі на наступний період), якщо будь-хто із складу домогосподарства або член сім'ї протягом 12 місяців перед місяцем звернення здійснив покупку на суму, що перевищує 50000 грн), зокрема за відсутності сформованого Верховним Судом висновку у подібних правовідносинах.
7. Під час вирішення питання про наявність підстав для призначення позивачеві житлової субсидії Управлінням встановлено, що ОСОБА_1 протягом 12 місяців перед призначенням житлової субсидії здійснив купівлю за межами України товарів довгострокового вжитку, яка на дату операції перевищувала 50000,00 грн, що підтверджується митною декларацією UA209030/2022/002210 від 17 червня 2022 року, де вартість придбаного товару складає 90287,40 грн.
8. Враховуючи вищезазначені обставини Управління вважає, що виплата житлової субсидії позивачу була припинена з 01 травня 2023 року правомірно, а надміру виплачена сума за період з 01 травня 2023 року по 30 квітня 2024 року у розмірі 11106,58 грн підлягає поверненню.
9. В той же час Управління вказує на відсутність підстав для врахування іноземних документів з підстав відсутності повноважень здійснювати переклади іноземних документів, наданих позивачем. При цьому надані документи не спростовують інформацію Міністерства фінансів України щодо здійснення значної покупки.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
10. Касаційна скарга надійшла до Суду 30 квітня 2025 року.
11. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі №560/14649/24, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.
12. Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 26 січня 2026 року.
13. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
14. Від позивача відзиву на касаційну скаргу Управління не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій. При цьому колегія суддів зазначає, що копія ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження з матеріалами касаційної скарги була направлена позивачу засобами поштового зв'язку і отримана ним 28 червня 2025 року (поштовий ідентифікатор № 0610263005816).
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
15. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що позивач отримував житлову субсидію, призначену Управлінням соціального захисту населення Хмельницької районної державної адміністрації на період з 01 травня 2023 року по 30 квітня 2024 року.
16. Листом від 29 серпня 2024 року позивача повідомлено, що позивач надав митну декларацію UА209030/2022/002210 від 17 червня 2022 року, в рядку 12 якої зазначено відомості про вартість придбаного товару, яка складає 90287,40 грн, що підтверджує надану Міністерством фінансів України рекомендацію. Надміру виплачена житлова субсидія за період з 01 серпня 2023 року по 31 березня 2024 року складає 11106,58 грн, яка підлягає поверненню.
17. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
19. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
20. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
21. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
22. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є частково обґрунтованими з огляду на таке.
23. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У сфері соціального захисту це означає, що як надання, так і обмеження соціальних виплат допускається виключно за умов і в порядку, встановлених законом та прийнятими на його виконання нормативно-правовими актами.
24. Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на соціальну допомогу у випадках, передбачених законом. Водночас пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту встановлюються виключно законами України, що зумовлює необхідність нормативної визначеності умов і критеріїв надання відповідної допомоги.
25. Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію основних соціальних гарантій, визначені Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III (далі - Закон № 2017-III).
26. Відповідно до статті 1 Закону № 2017-III державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, пільги та інші види соціальних виплат, установлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
27. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Пунктом 11 частини першої цієї статті закріплений обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом
28. За правилами статті 11 Закону № 2189-VIII при наданні житлово-комунальних послуг застосовуються державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування, які встановлюються з метою визначення державних соціальних гарантій, у тому числі розмірів пільг і житлових субсидій. Відповідно до статті 4 цього Закону до повноважень Кабінету Міністрів України належить встановлення порядку надання житлових субсидій населенню.
29. Статтями 5 і 9 Закону № 2017-III також передбачено, що державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
30. Питання щодо надання субсидій врегульовано Положенням №848 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
31. Пунктами 1, 3, 4 Положення №848 визначено, що це Положення визначає умови призначення та порядок надання громадянам таких житлових субсидій: щомісячної житлової субсидії на оплату абонентського обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, а також житлово-комунальних послуг, а саме: житлової послуги - послуги з управління багатоквартирним будинком; комунальних послуг - послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами; щомісячної житлової субсидії на оплату абонентського обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, а також витрат на управління багатоквартирним будинком, в якому створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельний (житловий) кооператив (далі - об'єднання), та витрат на комунальні послуги в такому будинку; житлової субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива один раз на рік.
Житлова субсидія є безповоротною адресною державною соціальною допомогою вразливим споживачам житлово-комунальних послуг - мешканцям домогосподарств, що проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги, оплачувати витрати на управління багатоквартирним будинком, витрати на комунальні послуги, витрати на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива в такому будинку.
Право на отримання житлової субсидії мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі - громадяни), що проживають у житлових приміщеннях (будинках).
32. Відповідно до пункту 69 Положення №848 житлова субсидія на оплату житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком призначається з місяця звернення за її призначенням до дати закінчення опалювального сезону і розраховується: на неопалювальний сезон - з 1 травня по 30 вересня; на опалювальний сезон - з 1 жовтня по 30 квітня.
33. Після закінчення строку отримання житлової субсидії уповноважені органи самостійно здійснюють призначення житлової субсидії на наступний період для домогосподарств, які отримували житлову субсидію у попередньому періоді, крім домогосподарств: у складі яких є особи, зазначені у підпункті 3 пункту 14 цього Положення (за винятком осіб, зазначених в абзацах шостому - одинадцятому підпункту 3 пункту 14 цього Положення); які отримують житлову субсидію за місцем фактичного проживання як внутрішньо переміщені особи; у складі яких є задекларовані особи; у складі яких кількість фактично проживаючих зареєстрованих (задекларованих) осіб менша, ніж кількість зареєстрованих осіб; які звертаються за призначенням житлової субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива; які орендують житлове приміщення для проживання і звертаються за житловою субсидією на оплату житлово-комунальних послуг (пункт 78 Положення №848).
34. Відповідно до пункту 79 Положення №848 уповноважені органи без звернення громадян збирають необхідну інформацію у порядку, передбаченому цим Положенням, і протягом 10 днів після отримання зазначеної інформації приймають рішення з використанням програмних засобів (в автоматичному режимі) про призначення, непризначення, відмову в призначенні житлової субсидії та інформують про прийняте рішення громадян у порядку, визначеному пунктами 61, 62 цього Положення.
35. Водночас, Положення №848 містить також вичерпний перелік умов і обмежень, за наявності яких житлова субсидія не призначається або її надання припиняється.
36. Зокрема, пунктом 14 Положення № 848 визначено обставини, за яких житлова субсидія не призначається, незалежно від рівня поточних доходів домогосподарства. До таких обставин, серед іншого, віднесено здійснення будь-ким із складу домогосподарства або членом сім'ї особи із складу домогосподарства протягом визначеного періоду значних фінансових операцій, у тому числі придбання товарів довгострокового вжитку, земельної ділянки, квартири (будинку) іншого нерухомого майна, транспортного засобу (механізму), цінних паперів та інших фінансових інструментів, віртуальних активів на суму, що перевищує встановлений граничний розмір (підпункт 4 пункту 14 Положення № 848).
37. За приписами підпункту 4 пункту 14 Положення №848 житлова субсидія не призначається (у тому числі на наступний період), якщо будь-хто із складу домогосподарства або член сім'ї особи із складу домогосподарства протягом 12 місяців перед місяцем звернення за призначенням житлової субсидії, призначенням житлової субсидії без звернення здійснив на суму, яка на дату проведення операції перевищує 50 тис. гривень: купівлю земельної ділянки, квартири (будинку) (крім житла, отриманого або придбаного за рахунок державного чи місцевого бюджету), іншого нерухомого майна, транспортного засобу (механізму), цінних паперів та інших фінансових інструментів, віртуальних активів (у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"), будівельних матеріалів, інших товарів довгострокового вжитку або оплатив (одноразово) будь-які роботи або послуги (крім медичних, освітніх та житлово-комунальних послуг згідно із соціальною нормою житла (в тому числі понаднормової площі житла у випадку, зазначеному в пункті 10 цього Положення) та соціальними нормативами житлово-комунального обслуговування)
38. Таким чином, Суд зауважує, що житлова субсидія є адресною державною соціальною гарантією, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету та надається домогосподарствам, які за своїм фактичним фінансовим і майновим станом не спроможні самостійно забезпечити оплату житлово-комунальних послуг у межах установлених державою соціальних нормативів.
39. Підпункт 4 пункту 14 Положення № 848 пов'язує обмеження у призначенні житлової субсидії не з договірною ціною майна, а з фактом здійснення покупки на суму, що перевищує встановлений граничний розмір. Таке формулювання у сфері надання адресної державної соціальної допомоги спрямоване на оцінку фактичного обсягу фінансових ресурсів, використаних особою для набуття майна, як показника її платоспроможності
Зміст і правове призначення житлової субсидії свідчать про те, що вона не має характеру загальної пільги або безумовної виплати, а спрямована на підтримку лише тих осіб, реальна платоспроможність яких є недостатньою для покриття відповідних витрат без залучення коштів державного бюджету.
При цьому за своєю правовою природою житлова субсидія не зводиться виключно до оцінки поточних доходів домогосподарства та не може ґрунтуватися на формальному аналізі окремих показників. Натомість законодавець виходить із презумпції, що сама здатність домогосподарства здійснити значну разову витрату свідчить про наявність фінансового ресурсу, достатнього для самостійного забезпечення базових житлово-комунальних потреб без залучення коштів державного бюджету.
Саме з урахуванням такої правової природи житлової субсидії законодавством передбачено обмеження щодо її призначення, спрямовані на забезпечення адресності державної соціальної допомоги та недопущення її надання домогосподарствам, фінансовий стан яких об'єктивно не підтверджує наявність потреби у бюджетній підтримці.
У цьому зв'язку встановлене підпунктом 4 пункту 14 Положення № 848 обмеження щодо вартості здійснених протягом визначеного періоду покупок має на меті не формальне фіксування окремого фінансового показника, а виявлення об'єктивних ознак платоспроможності домогосподарства. Здатність особи або домогосподарства здійснити значну одноразову витрату, у тому числі на придбання товарів довгострокового вжитку/нерухомості/автомобіля, законодавство розглядає як підтвердження наявності фінансового ресурсу, який підлягає врахуванню при вирішенні питання щодо потреби у бюджетній підтримці у формі житлової субсидії.
40. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач протягом спірного періоду отримував житлову субсидію на оплату житлово-комунальних послуг. Разом з тим у ході перевірки відомостей, необхідних для призначення та продовження виплати житлової субсидії, органом Пенсійного фонду України встановлено факт придбання позивачем транспортного засобу за межами України.
41. Встановлено, що позивач здійснив придбання транспортного засобу OPEL CORSA за договором купівлі-продажу, укладеним за кордоном, за ціною 7 000 польських злотих, що за офіційним курсом Національного банку України на дату правочину становило 45 080 грн. Зазначена обставина підтверджується рахунком-фактурою та митною декларацією.
42. Водночас у митній декларації, поданій під час ввезення транспортного засобу на митну територію України, у графі 12 зазначено митну вартість товару, визначену митним органом, у розмірі 90 287,40 грн.
43. На підставі зазначених відомостей Управлінням прийнято рішення про припинення виплати житлової субсидії та про зобов'язання повернути надміру виплачені суми, мотивуючи це тим, що позивач здійснив покупку товару довгострокового вжитку на суму, що перевищує граничний розмір, установлений підпунктом 4 пункту 14 Положення № 848 (50 тисяч гривень).
44. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначальною для оцінки права позивача на житлову субсидію є фактична ціна придбання транспортного засобу (договірна вартість), зазначена у договорі купівлі-продажу, а не митна вартість, визначена митним органом для фіскальних цілей. Суди дійшли висновку, що оскільки вартість транспортного засобу за договором не перевищує 50 000 грн, підстави для відмови у призначенні житлової субсидії відсутні.
45. Звертаючись з касаційною скаргою, відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема підпункт 4 пункту 14 Положення № 848, та дійшли помилкового висновку щодо визначення суми витрат, понесених позивачем у зв'язку з набуттям транспортного засобу.
Скаржник наголошує, що визначена у митній декларації UA209030/2022/002210 від 17 червня 2022 року вартість придбаного товару у розмірі 90 287,40 грн є підставою для непризначення житлової субсидії відповідно до вимог Положення № 848.
46. Таким чином, ключовим питанням у цій справі є визначення правової природи митної вартості товару та з'ясування того, чи підлягає врахуванню саме цей показник при вирішенні питання щодо призначення житлової субсидії.
47. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач придбав транспортний засіб за межами України, що підтверджується митною декларацією UA209030/2022/002210 від 17 червня 2022 року. У зазначеній митній декларації відображено як вартість товару за договором купівлі-продажу, так і митну вартість, визначену митним органом у межах здійснення процедури митного контролю.
48. Колегія суддів зазначає, що цивільно-правові відносини щодо придбання майна регулюються нормами Цивільного кодексу України. Відповідно до статей 655, 656 цього Кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно у власність іншій стороні, а покупець зобов'язується прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі статтею 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою договором купівлі-продажу.
49. При цьому за приписами статей 6, 627, 632 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, у тому числі ціни, якщо інше прямо не передбачено законом.
50. Таким чином, ціна правочину має приватноправову природу, визначається за домовленістю сторін і фіксує фактичну суму грошового зобов'язання між сторонами договору.
51. Разом з тим Суд враховує, що у випадку придбання товару за межами митної території України, саме укладення цивільно-правового договору купівлі-продажу не є достатнім для набуття можливості законного використання такого майна на території України, оскільки законодавством установлено додаткові вимоги щодо його ввезення та оформлення.
52. Згідно зі статтею 377 Митного кодексу України товари за товарними позиціями 8701-8707, 8711, 8716 згідно з УКТ ЗЕД, які підлягають державній реєстрації, при ввезенні громадянами на митну територію України або надходженні на митну територію України на адресу громадян у несупроводжуваному багажі або вантажних відправленнях для вільного обігу, незалежно від їх вартості, підлягають письмовому декларуванню та митному оформленню з оподаткуванням ввізним митом за повними ставками Митного тарифу України, акцизним податком і податком на додану вартість за ставками, встановленими Податковим кодексом України.
53. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 279 Митного кодексу України базою оподаткування митом товарів, на які законом установлено адвалорні ставки мита, є митна вартість таких товарів.
54. За приписами статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, що переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, яка використовується для митних цілей і базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
55. Стаття 50 Митного кодексу України визначає, що відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів, справляння податків, застосування заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та ведення митної статистики.
56. Обов'язковість сплати податкових платежів при ввезенні транспортних засобів на митну територію України також прямо передбачена Податковим кодексом України. Так, відповідно до підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 цього Кодексу об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції з ввезення товарів на митну територію України. Згідно з пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України базою оподаткування ПДВ для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості таких товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням сум мита та акцизного податку, що підлягають сплаті.
57. Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що митна вартість товару для декларанта є базою оподаткування податком на додану вартість та митними платежами. При цьому на митні органи, з метою виконання та досягнення митних цілей, покладено функціональні обов'язки з контролю за правильністю визначення митної вартості товарів. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 11 червня 2020 року у справі №480/3507/19, від 03 квітня 2025 року у справі № 320/6263/19, від 04 грудня 2025 року у справі № 460/8437/24
58. Отже, норми Митного та Податкового кодексів України у їх системному взаємозв'язку свідчать, що ввезення транспортного засобу у вільний обіг неминуче пов'язане зі сплатою комплексу обов'язкових митних і податкових платежів, без виконання яких використання такого майна на території України є неможливим. Такі платежі не є елементом цивільно-правової ціни правочину, проте становлять невід'ємну складову фактичних витрат особи, необхідних для набуття та використання транспортного засобу.
59. За наведених обставин придбання транспортного засобу за кордоном не обмежується укладенням цивільно-правового договору купівлі-продажу, оскільки для введення такого майна у вільний обіг особа зобов'язана виконати обов'язок щодо його митного оформлення та сплати встановлених законом платежів.
60. У разі придбання товарів за межами митної території України укладення цивільно-правового договору купівлі-продажу та подальше митне оформлення такого товару утворюють єдиний з економічної точки зору процес набуття майна у володіння та можливість його законного використання на території України. За таких умов витрати особи, пов'язані з придбанням товару, не обмежуються виключно сумою, сплаченою за договором, а включають також обов'язкові платежі, сплата яких є необхідною передумовою введення товару у вільний обіг.
61. Для цілей застосування підпункту 4 пункту 14 Положення № 848 оцінка здійснення покупки не може зводитися виключно до договірної ціни майна або до митної вартості як фіскального показника, а потребує врахування фактичних витрат, понесених особою у зв'язку з придбанням майна та набуттям можливості його законного використання.
62. При цьому враховуючи характер спірного питання, що виникло у цій справі, Суд наголошує, що ціна правочину та митна вартість є різними за своєю правовою природою показниками: перша відображає приватноправове грошове зобов'язання, що виникло між сторонами угоди, тоді як друга - має розрахунковий характер і застосовується для фіскальних цілей. Жоден із цих показників сам по собі не охоплює повного обсягу фактичних витрат, понесених особою у зв'язку з придбанням і введенням в обіг транспортного засобу.
Зведення оцінки фінансового стану домогосподарства виключно до суми, визначеної у договорі купівлі-продажу транспортного засобу, не дає змоги належним чином оцінити реальні витрати, понесені особою/домогосподарством у зв'язку з придбанням такого майна. Водночас використання митної вартості транспортного засобу як самостійного та визначального показника, на чому наполягає орган Пенсійного фонду України, також не є обґрунтованим, оскільки митна вартість, зазначена у митній декларації, не відображає фактичного обсягу коштів, витрачених домогосподарством, а слугує базою для нарахування обов'язкових платежів (податків).
63. В контексті заявлених Управлінням доводів, Суд також вказує, що митна декларація, в якій визначено митну вартість товару, сама по собі не може вважатися належним та достатнім доказом здійснення покупки у розумінні підпункту 4 пункту 14 Положення № 848. Митна декларація є документом, який складається для цілей митного контролю та фіскального регулювання і відображає відомості, необхідні для визначення митної вартості товару, нарахування митних і податкових платежів та допуску товару у вільний обіг. Отже, використання митної декларації як єдиного доказу здійснення покупки на суму, що перевищує граничний розмір, без з'ясування умов цивільно-правового правочину та сукупності фактичних витрат особи, не забезпечує належної правової оцінки фінансового стану домогосподарства у контексті застосування підпункту 4 пункту 14 Положення № 848.
64. Разом з тим митна декларація як офіційний документ, складений у процесі проходження митного контролю, є належним доказом факту ввезення товару на митну територію України, а також є документом, що містить відомості, необхідні для визначення розміру обов'язкових митних і податкових платежів, що підлягають сплаті у зв'язку з таким ввезенням. Зазначені відомості можуть використовуватися судами для з'ясування складових фактичних витрат особи, пов'язаних із набуттям майна, у сукупності з іншими доказами, що підлягають оцінці відповідно до вимог процесуального закону.
65. За таких умов об'єктивна оцінка фінансового стану домогосподарства потребує врахування сукупності фактичних витрат, пов'язаних із набуттям транспортного засобу за межами України, що включає як ціну правочину купівлі-продажу, так і обов'язкові митні та податкові платежі, без сплати яких використання такого майна на території України є неможливим. Ігнорування цієї обставини або зведення оцінки до будь-якого з наведених показників окремо призводить до спотворення реальної оцінки платоспроможності домогосподарства, що суперечить правовій природі житлової субсидії та меті правового регулювання, визначеній Положенням № 848
66. Суди попередніх інстанцій, зосередившись на порівнянні договірної вартості транспортного засобу з граничним розміром, установленим підпунктом 4 пункту 14 Положення № 848, не з'ясували повного обсягу фактичних витрат, понесених позивачем у зв'язку з придбанням і ввезенням транспортного засобу на митну територію України. Зокрема, судами не встановлено розмір обов'язкових митних і податкових платежів, сплачених позивачем при митному оформленні транспортного засобу, а також не визначено загальну суму коштів, яка витрачена позивачем у зв'язку з набуттям такого майна та можливістю його законного використання в Україні.
67. Відсутність таких відомостей (щодо сукупних витрат, понесених позивачем), унеможливила належну оцінку співвідношення таких витрат із метою та критеріями надання житлової субсидії, що є визначальними для вирішення питання про наявність чи відсутність такого права.
68. Додатково Суд звертає увагу, що подібний підхід до розмежування вартості майна та інших разових витрат, пов'язаних із його набуттям, простежується у суміжних сферах правового регулювання, зокрема у фінансовому та антикорупційному законодавстві.
69. За таким підходом вартістю транспортного засобу є ціна, визначена правовстановлюючим документом, тоді як витрати на митне оформлення, сплату податків, зборів та реєстрацію транспортного засобу не включаються до його вартості, проте розглядаються як окремі разові видатки, що підлягають обов'язковому відображенню у разі перевищення встановленого законодавством порогу.
70. Хоча зазначене розмежування сформульоване у межах інших сфер правового регулювання та не застосовується безпосередньо до правовідносин щодо призначення житлових субсидій, воно підтверджує загальний правовий підхід, відповідно до якого оцінка фінансового стану особи не може зводитися до одного формального показника (суми правочину), а має здійснюватися з урахуванням усієї сукупності обов'язкових витрат, понесених у зв'язку з набуттям майна.
71. У зв'язку з цим Суд наголошує, що під час нового розгляду справи судам належить встановити загальну суму коштів, яку позивач був зобов'язаний сплатити саме на момент здійснення правочину, включно з договірною ціною транспортного засобу та обов'язковими митними і податковими платежами, без сплати яких введення такого майна у вільний обіг та його використання на території України було неможливим.
72. Лише встановлення цієї сукупної суми витрат у відповідному часовому вимірі дозволяє надати належну оцінку платоспроможності домогосподарства та перевірити наявність чи відсутність підстав для застосування підпункту 4 пункту 14 Положення № 848.
73. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що без установлення зазначених вище обставин на підставі належних і допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.
74. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
75. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
76. Разом з тим, згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
77. Однак без дослідження і з'ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими, що відповідно до статті 353 КАС України є достатньою підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
78. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
79. Отже, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило з'ясування фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили такі обставини без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.
80. Під час нового розгляду справи суд повинен взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: О.П. Стародуб
С.М. Чиркін