14 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 607/16501/25 пров. № А/857/44763/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,
при секретарі судового засідання: Плесак М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2025 року у справі № 607/16501/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
головуючий суддя першої інстанції - Багрій Т.Я., час ухвалення - не вказано,
місце ухвалення - м. Тернопіль, дата складання повного тексту - 15.10.2025,
Позивач ОСОБА_1 (далі - позивач), від імені якого діє адвокат Карий Володимир Вікторович, звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення № 61/916 від 20 серпня 2024 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 25500 грн.;
- закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ч.3 ст.210-1 КУпАП на підставі п.1 ст.247 КУпАП.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до оскарженої постанови не додано доказів вчинення позивачем вищевказаного адміністративного правопорушення. При цьому, позивач про розгляд даної справи не був повідомлений, у зв'язку з чим не мав можливості надати пояснення.
Крім того, проходження медичного огляду вимагає офіційного оповіщення повістки, однак, відповідач не надав жодних доказів того, що позивача у встановленому законом порядку викликали до ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження ВЛК на 13 серпня 2024 року.
Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за відмову від проходження медичного огляду, однак ОСОБА_1 добровільно пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією 13 серпня 2024 року.
Вважаючи оскаржену постанову такою, що винесена із порушенням, просить суд її скасувати.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - відмовлено.
Не погодуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.
Апелянт зазначає, що з рішенням суду першої інстанції не погоджується, вважає його незаконним на необґрунтованим, у зв'язку із чим воно ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, а також за умов неправильного встановлення обставин справи і неправильної оцінки доказів.
Вказує, що до оскаржуваної постанови не додано ні протоколу, у якому фіксувались би обставини вчинення адміністративного правопорушення, ні доказів встановлених у постанові обставин, а саме: направлення на ВЛК від 13.08.2024 № 8126, акту відмови від проходження ВЛК від 13.08.2024 тощо.
Також, позивач не був не був повідомлений про розгляд адміністративної справи щодо нього, щоб мати змогу дати пояснення.
Таким чином, апелянт вважає, що не встановлено ключових обставин, на основі яких можна дійти висновку, що у діях позивача є склад адміністративного правопорушення, що полягає у відмові від проходження військово-лікарської комісії, тобто за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, а також допущено грубі порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Також зазначає, що КУпАП встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності, а саме виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення. Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, використовуючи свої повноваження, повинен був зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення, перед складанням постанови та відібранням пояснень від правопорушника роз'яснити його права, надати можливість заявити та розглянути клопотання.
Однак, постанова винесена без участі особи, при відсутності підтвердження про належне її повідомлення про розгляд справи, у зв'язку із чим відповідачем не дотримано вимог норм КУпАП.
Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подав. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлений про дату судового засідання.
Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.5 ст. 286 КАС України).
З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що дана категорія справ віднесена до термінових, розгляд яких здійснюється у десятиденний строк.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 документи або належним чином завірені їх копії: направлення на ВЛК ОСОБА_1 ; акт відмови від проходження ВЛК ОСОБА_1 від 13.08.2024 № 8126; повістку про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; повідомити суд про проходження ОСОБА_1 ВЛК, вказавши дату такого.
На виконання вимог ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року, відповідач надав копії направлення ОСОБА_1 на ВЛК № НОМЕР_1 та акт відмови від проходження ВЛК від 13 серпня 2024 року.
Також, відповідач повідомив, що згідно із даними АІТС ОБЕРІГ остання дата проходження ОСОБА_1 ВЛК 22 червня 1999 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що постановою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 №61/916 від 20 серпня 2024 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25500 грн.
У постанові зазначено, що ОСОБА_1 13 серпня 2024 року прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 як такий, що підлягає призову на військову службу по мобілізації. Під час уточнення військово-облікових даних встановлено, що ОСОБА_1 не перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_1 повідомлено про необхідність проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, відповідно до направлення на ВЛК від 13 серпня 2024 року № 8126. Однак ОСОБА_1 від проходження медичного огляду та обстеження ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовився, що зафіксовано актом відмови від проходження ВЛК від 13 серпня 2024 року, чим порушив вимоги абз.3 ч.1 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25500 грн.
Позивач вважає, вказану постанову незаконною, а тому звернувся із цим позовом до суду.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, виходячи із тих підстав, що жодних відомостей про те, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку, до матеріалів справи позивач не долучив. Також, позивач не надав доказів того, що він виключений з військового обліку. При цьому, суд вказав, що зняття з військового обліку (на відміну від виключення з військового обліку), не звільняє особу від обов'язку стати на військовий облік протягом встановленого законом строку, а також не свідчить про те, що особа після зняття з військового обліку втрачає статус військовозобов'язаного.
У зв'язку з наведеним суд першої інстанції дійшов висновку, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 діяли в межах повноважень та з дотриманням норм чинного законодавства, направивши позивача ОСОБА_1 на проходження медичного огляду для визначення придатності як особу, яка підлягає взяттю на військовий облік.
Також, суд першої інстанції вказав, що позивачем не надав доказів про те, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 діяли не в межах Положення про ТЦК та СП, чи порушили закон, здійснюючи заходи оповіщення та призову громадян на військову службу. Підстав вважати, що ОСОБА_1 під примусом, не з власної волі прибув до ТОМТЦК, немає, адже з приводу неправомірних дій працівників відповідача чи поліцейських позивач не звертався до ТОМТЦК чи органів Національної поліції.
Суд врахував, що про необхідність пройти ВЛК позивача було повідомлено уповноваженою особою відповідача під час його перебування у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відомостей про те, що позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про продовження загального строку проведення медичного огляду з метою надання йому можливості пред'явити медичні документи щодо стану його здоров'я, до матеріалів справи не долучено.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, і накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як встановлено ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 69/2022 запроваджено загальну мобілізацію.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Починаючи з 24 лютого 2022 року і на час розгляду справи в Україні діє особливий період.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ромадяни зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Абазцом 4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Згідно із приписами положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402, медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП (пункт 3.1 глави 3 розділу II).
Медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).
На військовослужбовців, які направляються на медичний огляд ВЛК, подаються: направлення із зазначенням військового звання, прізвища, ім'я та по батькові, дати народження, місяця та року призову (прийняття) на військову службу, ТЦК та СП, яким призваний у Збройні Сили України (колишнього СРСР), попереднього діагнозу та мети огляду (направлення на огляд може бути підписане начальником штабу (від начальника штабу полку та вище) або начальником кадрового органу (від начальника управління роботи з особовим складом об'єднання та вище) із посиланням на рішення відповідного командира (начальника). Зразок направлення наведено в додатку 14.
Направлення на медичний огляд ВЛК, видане військовослужбовцю, обов'язкове до виконання.
Таким чином, колегія суддів зауважує, що відмова від проходження ВЛК суперечить чинному законодавству, яким чітко регламентований прямий обов'язок проходити ВЛК з метою взяття на військовий облік, якісного проведення призову громадян на військову службу за станом здоров'я.
Отже, проходження ВЛК є не правом, а обов'язком громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік, за порушення якого може наставати відповідальність.
Відповідно до абзацу 11 пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 № 154 (далі - Положення про ТЦК та СП) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
У разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою КМУ від 30 грудня 2022 № 1487, або Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів, старший групи оповіщення пропонує резервісту або військовозобов'язаному прослідувати до районного (міського) ТЦК для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів.
Із матеріалів справи встановлено, що відповідно до копії тимчасового посвідчення військовозобв'язаного від 15 липня 1999 року № НОМЕР_2 , позивач ОСОБА_1 перебував на обліку в Тернопільському РВК, ВОС-549, «Технік короткохвильового зв'язку». 22 червня 1999 року колегією при ІНФОРМАЦІЯ_4 визнаний непридатним до військової служби в мирний час. Також у вказаному тимчасовому посвідчення міститься відмітка про те, що ОСОБА_1 19 листопада 2004 року знятий з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відомості про взяття ОСОБА_1 на військовий облік у тимчасовому посвідченні відсутні. Вказане тимчасове посвідчення дійсне до видачі військового квитка.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у ТЦК та СП підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов'язаних: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальну військову підготовку з додержанням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних; військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби; які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.
Апеляційний суд звертає увагу що позивач не надав та матеріали справи не містять інформації стосовно того, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку чи виключений з такого.
Колегія суддів зауважує, що зняття з військового обліку (на відміну від виключення з військового обліку), не звільняє особу від обов'язку стати на військовий облік протягом встановленого законом строку, а також не свідчить про те, що особа після зняття з військового обліку втрачає статус військовозобов'язаного.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 діяли в межах повноважень та з дотриманням норм чинного законодавства, направивши ОСОБА_1 на проходження медичного огляду для визначення придатності як особу, яка підлягає взяттю на військовий облік.
Прийняття відповідачем рішення про проходження чи не проходження ВЛК позивачем медичного огляду для визначення придатності належить до його дискреційних повноважень, які чітко визначені законом і не можуть залежати від бажання чи його відсутності у призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою (пункт 69).
Порядок проведення медичного огляду резервістів та військовозобов'язаних, персональний склад військово-лікарських комісій, порядок їх роботи визначаються у порядку, встановленому Міноборони (пункт 70).
Медичний огляд резервістів та військовозобов'язаних може проводитися у закладах охорони здоров'я, що мають відповідний договір із НСЗУ за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік (пункт 71).
Резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.
Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов'язаному під особистий підпис.
Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду (пункт 74).
Як вже зазначалось, на виконання вимог ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року, відповідач надав копію направлення на ВЛК від 13 серпня 2024 року № 8126 та акт фіксації відмови від проходження медичного огляду від 13 серпня 2024 року.
Так, згідно із направленням на ВЛК від 13 серпня 2024 року № 8126, ОСОБА_1 направлено на проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Відповідно до акту фіксації відмови від проходження медичного огляду від 13 серпня 2024 року, ОСОБА_1 від проходження медичного огляду та обстеження ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовився.
Разом із тим, позивач не заперечує факту повідомлення уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 про необхідність проходження ВЛК для визначення придатності.
Колегія суддів відхиляє доводи представника позивача у апеляційний сказі стосовно того, що ОСОБА_1 добровільно пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією 13 серпня 2024 року, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаної обставини матеріали справи не містять.
Разом із тим, всупереч вказаним вище доводам представника позивача, на виконання вимог ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року, відповідач надав витяг із даними АІТС Оберіг, відповідно до якого, 22 червня 1999 року - остання дата проходження ВЛК ОСОБА_1 .
Також, апеляційний суд відхиляє доводи представника позивача про те, що позивача у встановленому порядку не викликали до ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження ВЛК на 13 серпня 2024 року, оскільки чинним законодавством України не визначено заборони вручення призовнику, військовозобов'язаному чи резервісту направлення на ВЛК безпосередньо, коли така особа перебуває у ТЦК та СП, а про необхідність пройти ВЛК позивача було повідомлено уповноваженою особою відповідача під час його перебування у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім цього, матеріали справи не містять доказів того, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 діяли не в межах Положення про ТЦК та СП, чи порушили закон, здійснюючи заходи оповіщення та призову громадян на військову службу.
Підстав вважати, що ОСОБА_1 під примусом, не з власної волі прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , немає, оскільки відсутні також і докази звернення позивача до ТОМТЦК чи органів Національної поліції з приводу неправомірних дій працівників відповідача чи поліцейських.
Відомостей про те, що позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про продовження загального строку проведення медичного огляду з метою надання йому можливості пред'явити медичні документи щодо стану його здоров'я, матеріали справи також не місять.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, і накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржена постанова від 20 серпня 2024 року № 61/916, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, є законною, винесеною на підставі та в межах повноважень, а також у спосіб, що передбачені Конституцію України та чинним законодавством України, а відтак, підстави для скасування, закриття провадження у справі та задоволення позовних вимог відсутні.
За таких обставин, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Відповідно до ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскільки підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до ст. 139 КАС України, перерозподіл судових витрати не здійснюється
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2025 року у справі № 607/16501/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Повний текст постанови складено та підписано 26 січня 2026 року.