26 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/14357/24 пров. № А/857/15891/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.,
Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року (головуючий суддя Борискін С.А.), ухвалене у порядку письмового провадження в м. Рівне у справі № 460/14357/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
22 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту та зобов'язати здійснити таку виплату;
визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні перерахунку та виплаті грошової допомоги на оздоровлення, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення та зобов'язати здійснити таку виплату;
визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не надання довідки про вартість речового майна за весь період служби та зобов'язати надати таку довідку;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації за неотримане речове майно за період служби з 2015 року по 29.03.2021 та зобов'язати здійснити таку виплату.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не врахування при розрахунку та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік сум індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 визначити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2021 рік виходячи з розміру щомісячної індексації, на яку військовослужбовець мав право на день підписання наказу про надання цієї допомоги, і здійснити виплату визначеної допомоги з урахуванням проведеної її виплати.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна за весь період служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Поряд з цим, з архівної відомості №37 з січня по грудень 2021 року не вбачається виплати позивачу зазначеної одноразової грошової допомоги при звільненні. Також суд зазначив, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців при розрахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік. Також, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі після звільнення зі служби. При цьому, суд зазначив, що у даному випадку права позивача щодо нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно станом на дату розгляду справи не порушені, а тому є передчасними.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення виплачується за кожний повний календарний рік служби. Зазначає, що позивачу при звільненні з військової служби виплачено всі належні йому суми грошового забезпечення. Також зазначає, що позивач отримав довідку - розрахунок про вартість речового майна №34 від 05.04.2021. Крім того вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 02.07.2015 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .
Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.03.2021 №71 припинено (розірвано) контракт та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 з 26.03.2021.
У наказі зазначено, що вислуга у календарному обчисленні складає 11 років 01 місяць 17 днів, пільгова вислуга - 2 роки 00 місяців 16 днів. Загальна вислуга 13 років 02 місяці 13 днів.
Згідно вказаного наказу, позивачу належало до виплати, зокрема, премію з 01.03.2021 по 26.03.2021, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за період з 01.03.2021 по 26.03.2021.
Серед переліку нарахованих виплат згідно із таким наказом одноразова грошова допомога при звільненні відсутня.
На адвокатські запити щодо виплати позивачу грошового забезпечення від 18.07.2024 та від 03.08.2024 відповідач листами від 26.07.2024 та від 28.08.2024 надав відповіді, у яких, зокрема, зазначив, що особові картки грошового забезпечення за 2015-2021 роки направлені військовою частиною до Центрального архівного відділу Національної гвардії України.
На скаргу представника позивача відповідач листом від 30.08.2024 повідомив, що після отримання особових карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2015-2021 роки буде повідомлено додатково.
Позивач вважає, що відповідач не нарахував, не у повному обсязі нарахував належне йому грошове забезпечення та компенсацію за неотримане речове майно, право не яке останній набув у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби, у зв'язку із чим звернувся до суду із цим позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №2011-XII).
Згідно з частиною 2 статті 1-2 Закону №2011-XII у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 9 Закону №2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Частиною 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХХІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200, (далі Інструкція №200) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) що звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах, визначених статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналіз наведених правових норм свідчить, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII є наявність вислуги 10 років і більше.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звільнений з військової служби за закінченням строку контракту, має вислугу у календарному обчисленні 11 років 01 місяць 17 днів, та пільгову вислугу 2 роки 00 місяців 16 днів. Загальна вислуга 13 років 02 місяці 13 днів., про що зазначено у наказі командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 29.03.2021 №71.
За наведеного правового регулювання апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Поряд з цим, з архівної відомості №37 з січня по грудень 2021 року не вбачається виплати позивачу зазначеної одноразової грошової допомоги при звільненні, отже правильними є висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо включення до складу грошового забезпечення, з якого повинна обчислюватись грошова допомога на оздоровлення за 2021 рік сум індексації, апеляційний суд зазначає таке.
Згідно з частиною 3 статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення.
Згідно з пунктом 1 розділу XІX Інструкції №200 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) (у тому числі слухачам, ад'юнктам і курсантам вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України із числа військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом), які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Таким чином, провівши аналіз приведених вище норм, апеляційний суд дійшов висновку, що розрахунковою величиною для обрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення є місячне грошове забезпечення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Суд першої інстанції слушно врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.02.2019 в справі №522/2738/17 в яких зазначено, що згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
За змістом статті 19 Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення»(далі - Закон № 1282-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Отже, як це правильно констатував суд першої інстанції відповідно до законодавчого визначення, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Водночас проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При вирішенні питання щодо індексації застосовуються субсидіарно положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ та Порядку №1078, що дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, з якого здійснюється, зокрема, обрахунок грошової допомоги на оздоровлення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, від 11.12.2019 у справі №638/5794/17, від 19.03.2020 у справі №820/5286/17, від 29.04.2020 у справі №240/10130/19, від 21.12.2021 у справі №820/3423/18, від 30.11.2023 у справі №380/21619/21.
Як убачається з матеріалів справи, згідно з архівною відомістю №37 з січня по грудень 2021 року, позивачу в березні 2021 року була нарахована індексація грошового забезпечення в сумі 331,42 грн та грошова допомога для оздоровлення в сумі 15030,00 грн, а тому вказана індексація повинна бути врахована при обчисленні зазначеної допомоги.
З наведеного випливає, що відповідач протиправно обрахував позивачу грошову допомогу для оздоровлення за 2021 рік без врахування індексації, у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невидачі йому довідки про вартість речового майна, що належало до видачі, апеляційний суд зазначає таке.
За пунктом 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178), грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку № 178).
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку № 178).
Як убачається з матеріалів справи, з метою надання правової допомоги адвокат позивача неодноразово надсилав, зокрема, відповідачу адвокатські запити щодо виплати позивачу грошового забезпечення та надання відповідних підтверджуючих документів.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявна довідка №34 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 від 05.04.2021. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що це не позбавляє позивача права на отримання довідки про вартість речового майна, якщо він бажає таку отримати наручно, що свідчить про протиправність дій відповідача щодо невидачі такої довідки.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду із позовом суд апеляційної інстанції зазначає, що спірний період (2021 рік) регулюється положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 №2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», а частиною другою статті 233 КЗпП України до 19.07.2022 було установлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Такі ж висновки щодо строку звернення до суду викладені у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправної бездіяльності відповідача в частині виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та необхідністю зобов'язання здійснити таку виплату, а також в частині проведення перерахунку та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2021 році, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, а належним способом захисту порушеного права буде зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання довідки про вартість речового майна.
Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні позову сторони не оскаржують, то в силу вимог ст. 308 КАС України, таке не є предметом апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви часткового задоволення позову, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі № 460/14357/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний