26 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/3704/25 пров. № А/857/21508/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.,
Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року (головуючий суддя Чаплик І.Д.), ухвалене у порядку письмового провадження в м. Львів у справі № 380/3704/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
25 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини за цінами предметів речового майна визначеними станом на 01.01.2024 додатком 1 до вказівки начальника Тилу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.12.2023 № 370/6/4/5793 «Про внесення змін та доповнень до Збірника цін на військове майно речової служби».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виплата грошової компенсації вартості неотриманого речового майна має на меті покрити фактичні (дійсні) витрати, які військовослужбовець поніс у зв'язку з придбанням предметів, речей для забезпечення потреб, пов'язаних з проходженням військової служби. Суд першої інстанції вказав, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, тобто року, в якому здійснено таку виплату (року виключення позивача зі списків особового складу й здійснення виплати компенсації). Суд першої інстанції зазначив, що нарахування компенсації за недоотримане речове майно здійснене відповідачем відповідно до цін на речове майно, які були встановлені в період набуття права на отримання відповідного майна, та із застосуванням пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу. Суд першої інстанції вказав, що при нарахуванні та виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно слід керуватися актом вищої юридичної сили, яким є Порядок № 178, тоді як норми Інструкції підлягають використанню лише в частинах, які не суперечать такому акту. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем порушено право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня поточного року, в якому проведено виплату, а саме 2024 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що Порядком № 178 не передбачено, що при розрахунку суми грошової компенсації необхідно враховувати такі складові, як момент виникнення права на отримання майна, термін експлуатації, ціну на час набуття права, кількість предметів, належних до видачі, та термін, який минув з останнього моменту отримання предметів речового майна, натомість закріплено обов'язок повноважного органу нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно, виходячи із закупівельних цін, визначених на 1 січня поточного року. Скаржник вказує, що відповідачем не було порушено право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки дії щодо нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу позивача, є правомірними. Також зазначив, що п.28 Розділу V Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та на особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту», під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу військовослужбовцям призупиняється, окрім беретів. Відтак, військовослужбовці під час дії правового режиму воєнного стану не забезпечуються повсякденною формою одягу, а тому і нарахування компенсації за предмети повсякденної форми одягу під час дії режиму воєнного стану військовослужбовцям теж не здійснюється. Крім того вказує на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та під час проходження служби перебував на речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.11.2024 №335 підполковника ОСОБА_1 , начальника розвідувально-інформаційного відділу - заступника командира військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 22 листопада 2024 року №947 у відставку відповідно до підпункту «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 30 листопада 2024 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2024 №1194/29/52 про вартість речового майна, що належить до видачі, позивачу нараховано грошову компенсацію речового майна у загальному розмірі 169 477,07 грн.
Позивач, з посиланням на додаток 1 до вказівки начальника Тилу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.12.2023 № 370/6/4/5793 «Про внесення змін та доповнень до Збірника цін на військове майно речової служби» вважає, що відповідач не у повному обсязі нарахував компенсацію за неотримане речове майно, право не яке останній набув у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби, у зв'язку із чим звернувся до суду із цим позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №2011-XII).
Згідно з частиною 2 статті 1-2 Закону №2011-XII у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частини 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
За пунктом 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178), грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку № 178).
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку № 178).
Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 (далі Інструкція № 232), встановлено, що особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу (крім курсантів ВВНЗ, військовослужбовців строкової служби та військових ліцеїв), які проходили військову службу, нарахування заборгованості здійснюється:
під час звільнення в запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу за речове майно, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі;
під час звільнення в запас без права носіння військової форми одягу за речове майно пропорційно часу, який минув з настання права на отримання цього майна до дня виключення зі списків військової частини.
Аналіз наведених вище правових норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що у разі, зокрема, звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
При цьому, у пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Крім цього, необхідно звернути увагу, що виплата грошової компенсації вартості неотриманого речового майна має на меті покрити фактичні (дійсні) витрати, які військовослужбовець поніс у зв'язку з придбанням предметів, речей для забезпечення потреб, пов'язаних з проходженням військової служби. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, тобто року, в якому здійснено таку виплату (року виключення позивача зі списків особового складу й здійснення виплати компенсації).
Згідно з довідки військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2024 №1194/23/52 про вартість речового майна, що належить до видачі, при розрахунку позивачу суми компенсації вартості речового майна, відповідачем така розраховувалась із врахуванням кількості місяців з дати настання права на отримання до дати виключення зі списків частини. Такий порядок розрахунку вартості речового майна передбачено нормами Інструкції №232.
Отже з матеріалів справи встановлено, що нарахування компенсації за недоотримане речове майно здійснене відповідачем відповідно до цін на речове майно, які були встановлені в період набуття права на отримання відповідного майна, та із застосуванням пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу.
Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що Порядком № 178 не передбачено, що при розрахунку суми грошової компенсації необхідно враховувати такі складові, як момент виникнення права на отримання майна, термін експлуатації, ціну на час набуття права, кількість предметів, належних до видачі, та термін, який минув з останнього моменту отримання предметів речового майна, натомість закріплено обов'язок повноважного органу нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно, виходячи із закупівельних цін, визначених на 1 січня поточного року.
Указаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 17 березня 2020 року у справі № 815/5826/16, від 23 серпня 2019 року у справі № 2040/7697/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 809/1488/16, від 28 січня 2021 року у справі № 520/1190/2020.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що при нарахуванні та виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно необхідно керуватися актом вищої юридичної сили, яким є Порядок №178, тоді як норми Інструкції №232 підлягають використанню лише в частинах, які не суперечать такому акту.
Крім того, суд апеляційної інстанції також враховує, що як вбачається із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 30.11.2024 №335 та довідки військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2024 №1194/29/52 позивач був звільнений з військової служби у відставку з правом носіння військової форми одягу. При цьому, згідно з нормами п.4 розділу ІІІ Інструкції №232 військовослужбовцям, які звільняються з військової служби у запас чи у відставку з правом носіння військової форми одягу нарахування заборгованості за речове майно, що не було отримане під час проходження служби здійснюється в повному обсязі. Таким чином, вказане додатково свідчить про протиправність дій відповідача щодо нарахування позивачу компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна.
Щодо доводів про пропущення строків звернення до суду з цим позовом, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Спір у цій справі виник з приводу розміру грошової компенсації вартості не отриманого під час проходження військової служби речового майна, яка підлягає виплаті, зокрема, в разі звільнення військовослужбовця з військової служби.
З системного аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно гарантується державою, після звільнення військовослужбовець зберігає право на її отримання і виплата цієї компенсації має обов'язковий характер у разі його подальшого звернення з рапортом чи заявою.
Подібна правова позиція стосовно тлумачення наведених норм уже була висловлена Верховним Судом, зокрема, у пункті 43 постанови від 30.07.2020 у справі № 820/5767/17.
Колегія суддів зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, частина друга статті 233 КЗпП України визначала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 і № 9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Натомість грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, виплата якої здійснюється за місцем проходження служби, тобто військової частини, з якою працівники перебувають (перебували) у трудових правовідносинах, має обов'язковий характер і особа має право на її отримання відповідно до державних гарантій та трудового договору.
Колегія суддів вважає, що спір стосовно невиплати компенсації вартості за неотримане речове майно у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України охоплюється застосованим у ній визначенням «законодавство про оплату праці».
Поряд із цим варто зауважити, що у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 2352-IX від 01.07.2022 частина другої статті 233 КЗпП України має такий зміст: із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Тобто, законодавець обмежив період ініціювання спору працівником у вказаних правовідносинах тримісячним строком, на противагу попередньої редакції, яка не визначала обмежень взагалі.
До того ж, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зробила висновок, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб'єкта приватного права.
Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 10.07.2023 у справі № 520/28624/21, від 24.03.2025 у справі № 520/3477/23.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.11.2024 №335 підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення з 30 листопада 2024 року.
З цим позовом до суду позивач звернувся 25 лютого 2025 року, тобто в межах строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача шляхом зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини за цінами предметів речового майна визначеними станом на 01.01.2024 додатком 1 до вказівки начальника Тилу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.12.2023 № 370/6/4/5793 «Про внесення змін та доповнень до Збірника цін на військове майно речової служби».
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви задоволення позову, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 380/3704/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний