головуючий суддя у першій інстанції: Гресько О.Р.
26 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/14157/25 пров. № А/857/45388/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі № 460/14157/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
13.08.2025р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.08.2025р. №172350006603 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку,
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити з 28.07.2025р. пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.09.2025р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.08.2025р. №172350006603 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, суд першої інстанції зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 28.07.2025р. пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.09.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , від 28.09.2020р.
Із витягу від 24.03.2025р. №938, який виданий Зарічненською селищною радою, видно, що ОСОБА_1 в період з 26.04.1986р., а кінцеву дату не зазначено, з 13.07.1990р. - 08.10.1990р. зареєстрована та проживала в селі Морочне Зарічненського (на даний час Вараського) району Рівненської області.
Згідно витягу від 21.02.2025р. №152, який виданий Зарічненською селищною радою, ОСОБА_1 в період з 02.01.1991р. - 23.03.1992р. зареєстрована та проживала в селі Чернин Зарічненського (на даний час Вараського) району Рівненської області, з 23.03.1992р. по даний час зареєстрована та проживає в селищі Зарічне Зарічненського (на даний час Вараського) району Рівненської області.
Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 25.06.2025р. у справі №561/744/25, яке набрало законної сили 26.07.2025р., встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 в с. Морочне Зарічненського (на даний час Вараського) району Рівненської області в період часу: 24 квітня 1986 року - 01 вересня 1986 року, 12 січня 1987 року - 25 січня 1987 року, 29 червня 1987 року - 31 липня 1987 року, 12 січня 1988 року - 21 січня 1988 року, 06 липня 1988 року - 31 серпня 1988 року, 12 січня 1989 року - 25 січня 1989 року, 13 липня 1989 року - 31 серпня 1989 року, 12 січня 1990року - 25 січня 1990 року.
Ухвалою Зарічненського районного суду Рівненської області від 30.06.2025р. виправлено описку допущену в рішенні Зарічненського районного суду Рівненської області від 25 червня 2025 року у справі № 561/744/25, шляхом заміни у всьому тексті рішення суду слова та цифри: "31 липня 1987" словами та цифрами "31 серпня 1987", а також слова та цифри "21 січня 1988" словами та цифрами "25 січня 1988".
28.07.2025р. ОСОБА_1 звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
05.08.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області за результатами розгляду заяви позивача прийняв рішення №172350006603 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р.
Із змісту оскаржуваного рішення видно, що страховий стаж ОСОБА_1 складає 36 років 11 місяців 13 днів, тривалість проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. становить 02 роки 2 місяці 26 днів, що не дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Крім того, зазначено, що рішення Зарічненського районного суду від 25.06.2025р. у справі №561/744/25 не входить до переліку документів згідно Постанови Правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005р., якими підтверджуються періоди проживання (роботи) осіб в забрудненій зоні.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.46 Конституції України видно, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004р.
ч.1 ст.9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991р. (далі - Закон №796-XII).
ст.49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
В абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», видно, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому, відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-XII).
Отже, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993р. протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986р. незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986р. - 01.01.1993р.) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р. (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ)
ст.14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-XII).
В ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» видно, що довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Тобто, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018р. у справі №344/9789/17, від 28.03.2018р. у справі №333/2072/17, від 08.05.2018р. у справі №708/1022/17, від 31.10.2019р. у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2018р. у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019р. у справі № 152/651/17, від 25.11.2019р. у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 р.у справі № 212/5780/16-а.
Таким чином, факт видачі позивачу уповноваженим органом держави посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993р. у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
В матеріалах справи відсутні докази скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Отже, судовим рішенням від 25.06.2025р. у справі №561/744/25 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: постійного проживання ОСОБА_1 в періоди зазначені у такому рішенні в селі с. Морочне Зарічненського (на даний час Вараського) району Рівненської області та має преюдиційне значення при розгляді цієї справи.
Враховуючи вищевстановлені обставини, період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993р. становить 3 роки 8 місяців.
Крім того, позивач в подальшому також проживав у зоні гарантованого добровільного відселення, а зокрема в селищі Зарічне Зарічненського (на даний час Вараського) району Рівненської області з 01.01.1993р. по даний час, територія якого віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991р. №106.
Отже, період проживання позивача в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно встановлених обставин становить більше 6 років з урахуванням права на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, що дає останній право на зниження пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII.
Станом на момент подання заяви про призначення пенсії (28.07.2025р.) позивач досягнула віку 54 років 4 місяці 13 днів. Тобто, досягнула необхідного пенсійного віку.
Страховий стаж ОСОБА_1 для призначення пенсії становить 36 років 11 місяців 13 днів (станом на рік досягнення 54-річного віку 2025 рік необхідний стаж: 32 - 6=26 роки), не є спірним в цій справі, та є достатнім для призначення пенсії за віком.
ст.45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З роз'яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, а Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі № 460/14157/25- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель