26 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/5274/24 пров. № А/857/30625/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року, прийняте суддею Юзьків М.І., в м. Тернопіль, у справі № 500/5274/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В серпні 2024 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив: визнати протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_1 в задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 16 липня 2024 року та видачі наказу про звільнення його з військової служби згідно з абзацом 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок i військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю II групи; зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами згідно з абзацом 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок i військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю II групи.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження доказів.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що суд об'єктивно оцінив неправомірність відмови у звільненні позивачу з військової служби через зауваження відповідача, щодо неподання оригіналів документів до рапорту, проте стосовно правомірності відмови відповідача через неподання рапорту по команді позивач незгідний з висновками суду зробленими в оскаржуваному рішенні, оскільки відповідач жодним чином не обґрунтував неможливість чи заборону звернення із рапортом безпосередньо до командира в/ч НОМЕР_1 , який є єдиною посадовою особою уповноваженою на прийняття такого рішення та розгляду рапорту. Начальник в/ч НОМЕР_1 є його єдиним, прямим та безпосереднім керівником, оскільки позивач виведений поза штат та знятий з усіх видів забезпечення.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.
Відповідач подав відзив на апеляційну скарги, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією в період дії воєнного стану у військовій частині НОМЕР_1 .
16.07.2024 позивач подав рапорт на звільнення командиру військової частини НОМЕР_1 за сімейними обставинами у зв'язку із утриманням повнолітньої дочки, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. До рапорту долучено: копію військового квитка ОСОБА_1 ; копії паспортів громадян України та РНОКПП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; копії довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ № 439770 від 24.02.2022р. та пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; копії ІНФОРМАЦІЯ_1 № 080-4/о від 08.08.2023; копію свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 , рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 23.01.2017 справа №598/1496/16-ц, свідоцтва про зміну імені (прізвища) НОМЕР_3 ; копію довідки Збаразької міської ради від 30.11.2022 №09/8-886 та Акту №09/8-485 від 11.08.2023.
Як слідує з матеріалів справи, рапорт про звільнення з військової служби позивач до військової частини НОМЕР_1 направив 16.07.2024 засобами поштового зв'язку з м.Тернополя, що підтверджується фіскальним чеком ПН 215600426655.
Відповідач листом від 21.08.2024 №16500 відмовив у задоволенні рапорту, у зв'язку з поданням його не по команді та не долученням оригіналів документів, що підтверджують підстави звільнення.
Позивач вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Частиною 6 статті 2 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» (далі - Закон №2232-XII) передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-XII.
Так, пункт 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ містить широкий перелік підстав звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини, серед яких передбачено і таку підставу як утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення) пунктом 279 якого встановлено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі -Положення № 1153/2008).
Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»:
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно пункту 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Згідно з абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Згідно з абзацом 13 пункту 14.10 Розділу XIV Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26.06.2024 у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
З поданого позивачем рапорту вбачається, що рапорт про звільнення подано одразу командирові військової частини НОМЕР_1 , а не прямому командиру згідно Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Це свідчить про порушення вимог п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008.
Будь-яких доказів на підтвердження обставин виведення позивача у розпорядження (поза штат) позивачем не додано.
Судом встановлено, що рапорт подано засобами поштового зв'язку командиру військової частини НОМЕР_1 . Із змісту рапорту слідує, що у ньому відсутні відмітки безпосередніх командирів позивача з відповідним клопотанням, чи вказівки на його не прийняття чи не розгляд, або ж що у позивача відсутні такі командири, втому числі і через виведення його у розпорядження (поза штат).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 подав рапорт не «по команді», що у свою чергу унеможливлює його розгляд за встановленою процедурою.
Щодо покликання відповідача на неподання оригіналів документів, то суд першої інстанції вірно вказав, що п.14.10 Інструкції, в редакції до 02.10.2024, передбачав наявність у військовослужбовця оригіналів документів, а не обов'язок їх долучення до рапорту про звільнення з військової служби. Як слідує із змісту рапорту позивача, він зазначав про наявність у нього оригіналів документів та готовність їх за необхідності пред'явити.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача з цих підстав була правомірною, а право на звільнення з військової служби не порушено.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави часткового задоволення позовних вимог з виходом за їх межі, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року у справі № 500/5274/24, без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська