26 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/20052/25 пров. № А/857/52754/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року (судді Братичак У.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі № 380/20052/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому просить визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913090162045 від 17.09.2025, яким позивачу відмовлено у переведенні на пенсію у зв?язку з втратою годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв?язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХII та виплачувати її у розмірі 70% від суми заробітку годувальника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначеної у довідці від 10.08.2021 №01-13/18/21, виданій Західним апеляційним господарським судом, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 09 вересня 2025 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року позов позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913090162045 від 17.09.2025, яким ОСОБА_1 було переведено на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, замість Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII та виплачувати її у розмірі 70% від розміру пенсії за віком годувальника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обчисленої на підставі статті 37 Закону № 3723-XII, з урахуванням довідки від 10.08.2021 №01-13/18/21, виданої Західним апеляційним господарським судом, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 09.09.2025. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач та третя особи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 05.06.2000 перебуває на обліку і до 09.09.2025 отримувала пенсію по інвалідності другої групи в розмірі пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.03.2003.
Чоловік позивача - ОСОБА_2 працював на посадах судді з 01.10.1987 по 13.11.2006. Звільнений з посади судді Львівського апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку згідно з постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 02.11.2006 №310-V на підставі наказу голови Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2006 №318-к.
Згідно пенсійної справи ОСОБА_2 , останній отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/4610/22 від 11.04.2022 визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 18 серпня 2021 року №913090174937 про відмову у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_2 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити судді у відставці ОСОБА_2 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19 лютого 2020 року відповідно до довідки за вих. № 01-13/18/21 від 10.08.2021, виданої Західним апеляційним господарським судом (із застосуванням регіонального коефіцієнта), з урахуванням фактично виплачених сум.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2022 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2022 залишено без змін.
ІНФОРМАЦІЯ_3 суддя у відставці ОСОБА_2 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 31.05.2025 Серія НОМЕР_1 .
Згідно з Довідкою від 14.08.2025 №111, виданою ЛКП «Господар», позивач проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , де разом із нею до дня смерті постійно проживав та був зареєстрований ОСОБА_2 .
09.09.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зі заявою про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 .
Вказана заява від 09.09.2025 відповідно до екстериторіального принципу розподілу єдиної черги завдань, розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913090162045 від 17.09.2025 позивача з 09.09.2025 переведено на пенсію по втраті годувальника ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, таке рішення прийнято у зв'язку з тим, що Законом України «Про державну службу» не передбачено можливості призначення пенсії по втраті годувальника.
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Частиною 2 статті 64 Основного Закону України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до ст.3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. “Про введення воєнного стану в Україні», затв. Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р. (далі - Указ № 64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану».
Таким чином, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене ст.46 Конституції України.
Пенсія у зв'язку з втратою годувальника є одним з видів пенсійного забезпечення, яке гарантується статтею 46 Конституції України і призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (пункт 3 статті 9, стаття 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»). До непрацездатних громадян закон відносить осіб, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частина 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII яка була чинна на дату звільнення чоловіка позивача з посади судді (13.11.2006) визначала, що судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За приписами частини 1 статті 1 Закону №1058-IV відповідно до цього закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати : 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон №3723-XII) пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати, без обмеження граничного розміру пенсії.
У статті 37-1 Закону №3723-ХІІ було передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.
Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
У разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, на яку нараховувалися страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням норм частини п'ятої цієї статті, а на двох і більше членів сім'ї 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною восьмою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала пенсію за цим Законом.
Отже утриманці державних службовців, що отримали право на пенсію за ст. 37 Закону № 3723, мають право на пенсію по втраті годувальника, розмір якої обчислюється від суми заробітної плати померлого годувальника.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20 сформував висновок, що частину першу статті 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв'язку із втратою годувальника у розмірі: (1) 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, або (2) 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402) не визначає особливостей пенсійного забезпечення осіб, що перебували на утриманні судді, на випадок його смерті.
Разом з тим відповідно до п. 2 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) з 01.05.2016 втратив чинність Закон № 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 889-VIII до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах суддів.
Аналогічні приписи закріплено і у Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України 03.05.1994 №283 (який був чинним до 25.03.2016).
Відповідно до ч.ч. 13, 14 ст.37 Закону №3723-XII у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Крім того, право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника особам, які були на його утриманні до отримання права на вихід на відповідну пенсію годувальником, законодавець пов'язує з наявністю у померлого стажу державної служби не менше 10 років та факту непрацездатності утриманця.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що Законами №1058-IV та №3723-ХІІ регламентовано різні умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника та підстави для її перерахунку.
Отже, за наявності умов, передбачених Законом №889 - стажу державної служби у ОСОБА_2 (понад 20 років станом на 01.05.2016), на утриманні якого перебувала дружина - ОСОБА_1 , остання має право на таку пенсію.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (зокрема 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
У правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі №420/9478/21 наголошено на наявності права утриманців судді, що перебував у відставці та отримував щомісячне довічне грошове утримання, на отримання пенсії у зв'язку із втратою годувальника на підставі ст.37 Закону №3723-ХІІ та вказано, що право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених ст.37 Закону №3723-ХІІ, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_2 не отримував пенсії держслужбовця, а обрав щомісячне грошове утримання судді у відставці, оскільки в постанові від 16.05.2024 у справі № 480/9570/21 Верховний Суд вказав, що та обставина, що суддя у відставці пенсії за віком не отримував (а отримував щомісячне грошове утримання судді у відставці), не є перешкодою для застосування пенсії за віком як базової величини для обчислення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з пунктом 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1)) при прийманні документів працівник сервісного центру, зокрема надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії.
Отже, саме Пенсійний фонд та його органи повинні забезпечити умови, за яких особа обізнана з умовами призначення різних пенсій і може робити усвідомлений вибір.
Належне виконання цього обов'язку передбачає надання інформації про умови призначення усіх видів пенсії, на які заявник має право. З огляду на це, працівник пенсійного органу повинен був роз'яснити позивачці можливість оформлення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, розрахованої з розміру пенсії за віком годувальника як за Законом № 1058-ІV, так і за Законом № 3723-XII, водночас в матеріалах справи відсутні докази такого повідомлення.
За змістом ч. 4 ст. 42 Закону №1058 органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відтак, пенсійний орган зобов'язаний призначати пенсію на найбільш вигідних умовах для пенсіонера.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_2 після виходу у відставку з посади судді Львівського апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку, отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
При цьому, станом на 01.05.2016 стаж роботи ОСОБА_2 на посаді судді, який відповідно до ч.2 ст.46 Закону №889 зараховується до стажу державної служби становив більше 20 років, таким чином покійний чоловік позивачки мав право на отримання пенсії за віком на підставі ст. 37 Закону №3723, п. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 889-VIII.
За наведеного правового регулювання, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач-апелянт безпідставно відмовив позивачу у переході з пенсії по інвалідності, призначеної згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» та призначив менш вигідну пенсію - у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913090162045 від 17.09.2025 слід визнати протиправним і скасувати.
Аналізуючи доводи позивачки стосовно обрання правильної базової величини для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а саме заробітної плати судді, що перебував у відставці, необхідно зазначити наступне.
Верховний Суд в постанові від 21.12.2021 у справі №440/7341/20 звернув увагу, що Законом № 1058-IV передбачено загальний підхід для обчислення усіх видів пенсій з базової величини - пенсії за віком, порядок обчислення якої унормовано у статтею 27 цього Закону.
Так само від розміру пенсії за віком визначається розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника (частина перша статті 37 Закону № 1058-IV).
Судова палата виснувала, що незалежно від того, отримувала особа пенсію за віком чи ні, усі пенсії, в тому числі і пенсія у зв'язку з втратою годувальника, обчислюються з однакової базової величини - пенсії за віком.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 420/9478/21.
Як вже йшлося вище, відповідно до статті 37 Закону № 3727-ХІІ пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати.
У статті 37-1 Закону № 3727-ХІІ було передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
Закон України «Про статус суддів» №2862-XII від 15.12.1992 не визначав і не визначає на момент розгляду справи особливостей пенсійного забезпечення осіб, що перебували на утриманні судді, на випадок його смерті.
Водночас, Законом № 3727-ХІІ, зокрема, у редакції на момент виходу ОСОБА_2 у відставку, передбачались особливості пенсійного забезпечення осіб, що перебували на утриманні особи, яка отримувала пенсію за цим Законом.
Положеннями статті 37 Закону № 3727-ХІІ було передбачено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, на яку нараховувалися страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням норм частини п'ятої цієї статті, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на вказаних умовах мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала пенсію за цим Законом.
Проте, суд зазначає, що Закон №1058-IV, який передбачає можливість призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника та її розміри, не визначає порядок розрахунку пенсії за віком померлого годувальника, якщо він мав право на таку пенсію, зокрема, за Законом №3723-ХІІ.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №440/7341/20, у подібних правовідносинах, враховуючи положення законів №1058-IV та №3723-ХІІ в сукупності, дійшов висновку, що частину першу статті 37 Закону №1058-IV слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання, і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі статті 37 Закону № 3723-XII визначається, зокрема, у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 № 3723-XII.
З огляду на це, суд зазначає, що базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника та доходить висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплачувати позивачу пенсію у зв?язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону №3723-ХII в розмірі 70% від суми заробітку годувальника ОСОБА_2 , задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 420/9478/21.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача та відповідних доводів апелянта, суд апеляційної інстанції вважає зазначити наступне.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Апеляційний суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивачки має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, згідно із частиною 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
За змістом частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про судом протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913090162045 від 17.09.2025, яким ОСОБА_1 було переведено на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», замість Закону України «Про державну службу», а з метою належного захисту прав позивачки, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі ст.37 Закону №3723 та виплачувати її у розмірі 70% від розміру пенсії за віком годувальника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обчисленої на підставі статті 37 Закону № 3723-XII, з урахуванням довідки від 10.08.2021 №01-13/18/21, виданої Західним апеляційним господарським судом, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 09.09.2025, а щодо доводів відповідача про втручання в дискреційні повноваження пенсійного органу такі є необґрунтованими та спростовуються вказаним.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 420/9478/21, від 25.05.2022 у справі № 409/2218/17, від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі №380/20052/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
З.М. Матковська
Повне судове рішення складено 26.01.26