26 січня 2026 року м. Рівне№460/940/26
Суддя Рівненського окружного адміністративного суду О.Р. Гресько після одержання позовної заяви
ОСОБА_1
доНОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 10.06.2024 включно із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 10.06.2024 включно із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Перевіривши матеріали позовної заяви в порядку статті 171 КАС України, суддя встановив, що адміністративний позов подано без додержання вимог, встановлених нормами КАС України.
За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
При цьому, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесуальному праві сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює їхніх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналізуючи зміст статті 122 КАС України, очевидним є те, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зі змісту наведених правових норм також вбачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному окремому випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Іншими словами, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв'язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.
В позовній заяві позивач зазначає, що 11.12.2025 Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 1-р/2025, яким визнано неконституційною частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Отже, на момент подання позову частина перша статті 233 КЗпП України не є чинною, а тому не могла і не може бути підставою для нерозгляду позовних вимог.
З даного приводу, суд зазначає наступне.
Тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні регулюється частиною 2 статті 233 КЗпП України, яка є діючою нормою, оскільки Рішенням Конституційного Суду від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат), яким визнано такою, що не відповідає Конституції (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Визнана неконституційною нормою саме частина 1 статті 233 КЗпП України, яка стосується працівників, які продовжують роботу (службу). У рішенні зазначено, що законодавча конструкція створює парадоксальну ситуацію: працівник, який продовжує працювати, перебуває у менш захищеному становищі, ніж той, хто вже звільнений.
В Рішенні від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24) зауважено, що як зазначав Конституційний Суд України "строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин" (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012); "реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права" (перше речення абзацу другого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013).
Далі у Рішенні вказано, що строк звернення до суду - це встановлений законом проміжок часу, протягом якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права; після закінчення строку звернення до суду право не зникає, але не може бути належно реалізоване в разі неможливості поновлення цього строку.
Строк звернення до суду відіграє ключову роль у забезпеченні юридичної визначеності: він створює передбачувані часові межі для оскарження дій чи бездіяльності.
Конституційний Суд України зазначає, що законодавець наділений дискрецією у визначенні строків звернення працівника до суду у трудових спорах і може встановлювати різні строки для різних категорій таких спорів з урахуванням характеру спірних правовідносин, правової природи вимог, тривалості або регулярності порушення, способу його виявлення, обсягу і складності доказування тощо.
Отже є діючою частина 2 статті 233 КЗпП України, якою законодавцем встановлений тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Тобто норма, яка визнана неконституційною, а саме частина 1 статті 233 КЗпП України, стосується працівників, які продовжують працю, оскільки Конституційний Суд зазначив, що конструкція частини 1 статті 233 ставить в нерівне положення працівників, які продовжують працю (службу), та працівників, які звільнені. За конструкцією норм звільнений працівник при зверненні у тримісячний строк після звільнення може вимагати виплату за весь час праці, тоді як працюючий за положеннями частини 1 статті 233 КЗпП України лише за три місяця.
Як свідчать матеріали позовної заяви, позивач був виключений зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення 10.06.2024 згідно з наказом від 07.06.2024 №579-ОС.
Натомість, з даним позовом до суду позивач звернувся лише 20.01.2026, тобто із пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України. Із заявою про поновлення пропущеного строку позивач до суду не звертався.
Згідно з частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Частинами першою-третьою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на наведене, позовну заяву слід залишити без руху.
Позивачу слід усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення із зазначенням підстав для його поновлення, а також доказів поважності причин його пропуску.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної зави протягом десяти днів з дня вручення (отримання) ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту першого частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя Олег ГРЕСЬКО