Рішення від 23.01.2026 по справі 440/15534/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/15534/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБРІЙ» до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ОБРІЙ» звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень, а саме:

- податкового повідомлення-рішення від 23 серпня 2024 року № 00120280701 форми “Р», яким ТОВ “ОБРІЙ» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 527494,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 131873,50 грн;

- податкового повідомлення-рішення від 23 серпня 2024 року №00120290701 форми “В4», яким встановлено завищення від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 537767,00 грн;

- податкового повідомлення-рішення від 23 серпня 2024 року № 00120340701 форми “ПС», яким за не подання повідомлення за формою 20-ОПП про об'єкти оподаткування і об'єкти пов'язані з оподаткуванням до ТОВ “ОБРІЙ» застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 54060,00 грн;

- податкового повідомлення-рішення від 12 грудня 2024 року №00178610701 форми “ПС», яким за не подання повідомлення за формою 20-ОПП про об'єкти оподаткування і об'єкти пов'язані з оподаткуванням до ТОВ “ОБРІЙ» застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 49980 грн;

- податкового повідомлення-рішення від 23 серпня 2024 року № 00120310701 форми “ПН», яким ТОВ “ОБРІЙ» нараховано штраф за відсутність складання та/або реєстрації податкових накладних/розрахунків коригувань на суму 474885,50 грн;

- податкового повідомлення-рішення від 23 серпня 2024 року № 00120300701 форми “ПС», яким ТОВ “ОБРІЙ» нараховано штраф за відсутність складання та/або реєстрації податкових накладних/розрахунків коригувань на суму 12327,50 грн.

У проваджені цієї справи перебуває, з урахуванням роз'єднання позовних вимог, на розгляді наступний предмет позову щодо оскарження податкових повідомлень-рішень:

Підставою для звернення до суду позивач зазначає порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин рішенням щодо протиправного зменшення суми податкового кредиту, від'ємного значення з податку на додану вартість (далі - ПДВ) відносно операцій із безоплатного постачання послуг поліпшення об'єкта орендованого майна, яке у подальшому придбане позивачем в орендодавця, постачання товарів не пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (придбання товарів для рекламних цілей позивачем), помилок у податковій звітності позивача, що встановлені контролюючим органом за результатами документальної планової перевірки платника податку.

Позивач подав відповідь на відзив в частині роз'єднаних вимог щодо заперечення в частині дотримання відповідачем процесуальних строків подання відзиву на позов.

Позивач не оскаржує податкове повідомлення-рішення із підстав порушення порядку проведення документальної планової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Позивач не оскаржує податкове повідомлення-рішення із підстав процедурних порушень.

Обставини процедурних порушень відсутні у змісті позовної заяви.

Стислий зміст заперечень відповідача.

У наданому відзиві до суду на позовну заяву з додатками представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, наголошував, що за результатами перевірки встановлені порушення позивачем норм Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого зменшена сума податкового кредиту, від'ємного значення із податку на додану вартість за результатами господарських операцій позивача, що не використані в господарській діяльності платника податку, в господарських операціях з реалізації капітальних поліпшень орендованих основних засобів орендодавцю, помилки у податковій накладній щодо змісту господарської операцій. Просив у позові відмовити.

Заяви, клопотання учасників справи.

Відповідач заперечив щодо спрощеного позовного провадження у цій справі.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі №440/15534/24 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ОБРІЙ» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернуто позивачу.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року по справі № 440/15534/24 скасовано та справу направлено до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 (суддя Слободянюк Н.І.) у справі № 440/15534/24, постановлене прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі №440/15534/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБРІЙ» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Роз'єднати поєднані в одне провадження позовні вимоги у справі № 440/15534/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ОБРІЙ» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Виділити в самостійне провадження позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ОБРІЙ» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а саме:

В провадженні цієї адміністративної справи №440/15534/24 залишити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ОБРІЙ» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а саме:

- податкового повідомлення-рішення від 23 серпня 2024 року №00120290701 форми “В4», яким встановлено завищення від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 537767,00 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 (суддя Слободянюк Н.І.) адміністративну справу №440/4364/25 - прийнято до провадження, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 (суддя Слободянюк Н.І.) залишено без задоволення клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Згідно із розпорядженням керівника апарату Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 № 384 у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_1 на підставі рішення Вищої ради правосуддя № 2142/0/15-25 від 16.10.2025, призначено повторний автоматичний розподіл справи.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2025 справу передано для розгляду судді Бевзи В.І.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 (суддя Бевза В.І.) адміністративна справа №440/15534/24 - прийнята до провадження, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши заяви по суті справи та наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

Головним управлінням ДПС у Полтавській області, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. 77, п. 81.1 ст. 81, п. 82.1 ст. 82, 69.35 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 (далі - ПК України), плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2024 рік, на підставі наказу Головного управління ДПС у Полтавській області від 08.05.2024 № 1304-П проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «ОБРІЙ», податковий номер 03795997 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2018 по 31.03.2024, валютного законодавства за період з 01.01.2018 по 31.03.2024, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.03.2024 та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.03.2024.

За результатами перевірки складений акт №9393/16-31-07-01-02/03795997 від 08.07.2024 (далі - акт перевірки), яким встановлені наступні порушення податкового обліку з ПДВ:

1. п. 187.1 п. 188.1 п. 198.2, п. 198.3 п. 198.5 п.198.6 cm.198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (надалі - ПK України), п. 16 Наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 527 494 грн., в т.ч. за березень 2023 - 49005 грн., липень 2023 - 478 489 грн.;

2. п. 187.1 п. 188.1 п. 198.2, п. 198.3 п. 198.5 п.198.6 ст.198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.10 ст. 201 IIK України, п. 16 Наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», в результаті чого встановлено завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21) на суму 537 767 грн., в т.ч. за березень 2024 в розмірі 537 767 грн.

3. п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПK України не зареєстровано податкові накладні на суму ПДВ 64120 грн., в т.ч. за в т.ч. за 4 квартал 2018 - 26440 грн., 1 квартал 2019 - 15570 грн.;

4 квартал 2019 - 3881 грн., 1 квартал 2020 - 7318 грн., грудень 2020 - 4078 грн., березень 2021 - 6833 грн. 4. п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПK України не зареєстровано податкові накладні на суму ПДВ 949 771 грн., в т.ч. за грудень 2020 - 643 556 грн., березень 2021 - 187 291 грн., лютий 2023 - 118 924 грн.

Позивач не погодився з висновками акту перевірки та 31.07.2024 подав до відповідача заперечення №339-ОБ, які залишив контролюючий орган без задоволення, надав відповідь платнику податків від 19.08.2024 №24297/6/16-31-07-01-08, якою висновки акту перевірки залишені без змін, а заперечення без задоволення та направив наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 23.08.2024 № 00120280701 форми «Р», яким ТОВ «ОБРІЙ» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 527 494,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 131 873,50 грн.;

- від 23.08.2024 №00120290701 форми «В4», яким встановлено завищення від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 537 767,00 грн.;

- від 23.08.2024 № 00120310701 форми «ПН», яким ТОВ «ОБРІЙ» нарахований штраф за відсутність складання та/або реєстрації податкових накладних/розрахунків коригувань на суму 474 885,50 грн.;

- від 23.08.2024 № 00120300701 форми «ПС», яким ТОВ «ОБРІЙ» нарахований штраф за відсутність складання та/або реєстрації податкових накладних/розрахунків коригувань на суму 12 327,50 грн.

У цій справі предметом та підставами оскарження є податкові повідомлення-рішення:

Позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення в порядку адміністративного оскарження до ДПС України.

Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги позивача від 20.11.2024 №35015/6/99-00-06-01-01-06, скарга залишена без задоволення, податкові повідомлення-рішення від 23.08.2024 №№00120280701, 00120290701, 00120310701, 00120300701, 00120340701 - без змін.

Рішення ДПС України від 20.11.2024 №35015/6/99-00-06-01-01-06 позивач отримав 28.11.2024.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 23.08.2024 № 00120280701 форми «Р», яким збільшена суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 527 494,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 131 873,50 грн.

Відповідно до п. 3.1.2.4 акту перевірки «Інформація щодо встановлених порушень реєстрації (відсутності реєстрації) податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або щодо виявлення помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкових накладних», перевіркою встановлено, що в порушення п. 201.1 п. 201.10 ст. 201 ПК України не здійснена реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме:

1. ТОВ «ОБРІЙ» не виписало та не зареєструвало податкові накладні на суму ПДВ, що підлягала самостійному нарахуванню по операціях, що не використані в господарській діяльності на загальну суму ПДВ 64120 грн., в т.ч. за в т.ч. за 4 квартал 2018 - 26440 грн., 1 квартал 2019 - 15570 грн., 4 квартал 2019 - 3881 грн., 1 квартал 2020 - 7318 грн., грудень 2020 - 4078 грн., березень 2021 - 6833 грн.

За результатами перевірки ТОВ «ОБРІЙ» з питань правильності нарахування податку на додану вартість встановлено не нарахування умовного продажу по товарах, які не використовується в господарській діяльності підприємства у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту (суть порушення описано в п. 3.1.2.1 акту перевірки).

2. ТОВ «ОБРІЙ» не виписало та не зареєструвало податкові накладні на суму ПДВ, що підлягала самостійному нарахуванню по операціях з реалізації капітальних поліпшень орендованих основних засобів на загальну суму ПДВ 949 771 грн., в т.ч. за грудень 2020 - 643 556 грн., березень 2021 - 187 291 грн., лютий 2023 - 118 924 грн.

За результатами перевірки ТОВ «ОБРІЙ» з питань правильності нарахування податку на додану вартість встановлено не нарахування продажу по реалізації капітальних поліпшень орендованих основних засобів (суть порушення описано в п.3.1.2.1 акта перевірки).

Згідно із п. 3.1.2.1. «Податкові зобов'язання» п. 3.1.2. «Податок на додану вартість» акту перевірки, за період з 01.01.2018 по 31.03.2024 ТОВ «ОБРІЙ» задекларовано податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 241 915 712 грн.

Перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.01.2018 по 31.03.2024 встановлено їх заниження в сумі 1013891 грн., в т.ч. за 4 квартал 2018 - 26440 грн., І квартал 20 І 9 - 15570 грн., 4 квартал 2019 - 3881 грн., 1 квартал 2020 - 7318 грн., грудень 2020 - 647 634 грн., березень 2021 - 194 124 грн., лютий 2023-118 924 грн.

Між орендарем позивачем та орендодавцем СТОВ «ПРИДНШРОВСЬКИЙ КРАЙ» укладені договори оренди нерухомого майна від 24.05.2018 №ОЗ 531/59150, від 01.11.2019 №ОРН534/5915, 01.11.2020 №ОРН534/5915, відповідно до п. 1.1. яких, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов'язується передати за плату Орендареві у строкове користування, а Орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування основні засоби - нерухоме майно, яке є приватною власністю Орендодавця згідно переліку у Додатку №1, який є невід'ємною частиною Договору оренди нерухомого майна. Відповідно до п. 7.2. у редакції договорів оренди з врахуванням додаткових угод (від 10.09.2018, 04.11.2019, 10.05.2021), окрім іншого орендар має право здійснювати самостійно та за власний кошт капітальний ремонт/поліпшення об'єктів нерухомого майна, які використовуються ним у господарській діяльності. Такий капітальний ремонт/поліпшення не підлягають відшкодуванню власником/ орендодавцем та амортизуються орендарем, а самі поліпшення безперервно використовуються у господарській діяльності.

ТОВ «ОБРІЙ» протягом 2018-2019 років здійснювало капітальні поліпшення орендованих основних засобів (молочно-товарних ферм у с. Біївці Лубенського району, с. Вишневе Оржицького району, с. Савинці Оржицького району). Так за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 року здійснено капітальних поліпшень на суму 4748855 грн., які здійснені підрядниками, а саме:

ПП «АМТ ГРУП» п. н. 32584007:

- Акт 1 за липень 2019 року - ремонт покрівлі корівника у с. Біївці Лубенського району на суму 622878 грн. в т. ч. ПДВ - 103813 грн.

- Акт 2 за грудень 2019 року- демонтаж та монтаж металевого навісу для годівлі корів ус. Вишневе на суму 295235,53 грн. в т. ч. ПДВ - 49205,92 грн.

- Акт 1 за грудень 2019 року - демонтаж та монтаж металевого навісу для годівлі корів у с. Вишневе на суму 431385,12 грн. в т. ч. ПДВ - 71897,52 грн.

- Акт 3 за січень 2020 року - демонтаж та монтаж металевого навісу для годівлі корів у с. Вишневе на суму 32370 грн. в т. ч. ПДВ - 5395 грн.

ФОП ОСОБА_2 2546116776

- Акт № СА-0000018 від 13.11.2019 частковий ремонт даху корівника в с. Савин ці на суму 219801, 12 грн. в т.ч. ПДВ - 36633,52 грн.

ТОВ «Гефест Строй» п. н. 37486960

- Акт б/н б/д капітальний ремонт даху корівника в с. Вишневе на суму І 049689 грн. без ПДВ.

- Акт б/н б/д капітальний ремонт приміщень для молочного устаткування корівника № 1 в с. Вишневе на суму 69892 грн. без ПДВ.

ФОП Муравейник В.М. 2636310719

- Акт N° 1 від 11.10.2018 ремонт даху корівника в с. Вишневе на суму 563370 грн-. без ПДВ.

- Акт за листопад 2018 ремонт даху корівника в с. Вишневе на суму 761479,38 грн. без ПДВ.

- Акт № 2 за листопад 2018 ремонт добудова до корівника в с. Вишневе на суму 140860 грн. без ПДВ.

ФОП ОСОБА_3 3070007339

- Акт за серпень 2021 ремонт даху с. Савинці на суму 303000 грн. без ПДВ.

ТОВ «БК-РЕСПЕКТ» 43517301

- Акт б/н за червень 2020 частковий ремонт даху корівника в с. Савинці Оржицького району на суму 130140 грн. в т.ч. ПДВ - 21690 грн..

ФОП ОСОБА_4 3255615077

- Акт за червень 2020 ремонт даху корівника в с. Біївці на суму 417392,21 грн. без ПДВ.

ТОВ «ОБРІЙ» в грудні 2020, березні 2021 та лютому 2023 року придбало молочно-товарні ферми згідно договорів від 23.12.2020, 04.03.2021, l 5.02.2023:

МТФ Вишневе (об'єкти нерухомості у с. Вишневе Лубенського району Полтавської області) викуплені ТОВ “ОБРІЙ» 23.12.2020;

МТФ Біївці (об'єкти нерухомості у с. Біївці Лубенського району Полтавської області) викуплені ТОВ“ОБРІЙ» 04.03.2021;

МТФ Савинці (об'єкти нерухомості у с. Савинці Лубенського району Полтавської області) викуплені ТОВ “ОБРІЙ» 15.02.2023.

Позивач придбав у орендодавця-власника СТОВ «ПРИДНШРОВСЬКИЙ КРАЙ» зазначені об'єкти нерухомості, які поставлені на баланс позивача, як власні основні засоби - об'єкти нерухомості.

Основні засоби, капітальний ремонт/поліпшення яких здійснено позивачем, відповідно до вищезазначених господарських операцій оренди, перейшли у власність позивача одночасно із закінченням договорів оренди та безперервно увесь період 2018-2023 використовувалися у господарській діяльності позивача

22.12.2020, 03.03.2021 та 14.02.2023 між товариствами ТОВ «ОБРІЙ» - Орендар та СТОВ «ПРИДНШРОВСЬКИЙ КРАЙ» - Орендодавець, укладені акти приймання - передачі повернення майна з оренди, в яких Орендар не скористався правом на відшкодування вартості капітальних поліпшень орендованих основних засобів.

Судом встановлені обставини, що 22.12.2020, 03.03.2021 та 14.02.2023 повернутий позивачем об'єкт оренди, а на наступний день 23.12.2020, 04.03.2021, l 5.02.2023 такий об'єкт оренди викуплений позивачем.

Відомості щодо переходу права власності на зазначені об'єкти нерухомого майна підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наданим позивачем, та не є спірною обставиною у цьому спорі.

У змісті акту перевірки п. 3.1.2.1. «Податкові зобов'язання» п. 3.1.2. «Податок на додану вартість» контролюючим органом здійснені твердження, що при поверненні такого об'єкта поліпшення вважається безплатно наданою послугою, яка підлягає обкладенню ПДВ за основною ставкою. При цьому база оподаткування визначається виходячи із ціни придбання товарів (послуг), використаних для поліпшення об'єкта оренди. ТОВ «ОБРІЙ» при поверненні майна з оренди повинно здійснити реалізацію капітальних поліпшень орендарю, чим порушені п. 187.1 п. 188.1 ПК України внаслідок чого занижені податкові зобов'язання з ПДВ на суму 949771 грн., в т.ч. за грудень 2020 - 643 556 грн., березень 2021 - 187 291 грн., лютий 2023 - 118 924 грн. У порушення п. 201.1 ст. 201 ПК України не здійснена реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму ПДВ 949771 грн. за рахунок не нарахування зобов'язань по капітальних поліпшеннях орендованих основних засобів.

У змісті акту перевірки п. 3.1.2.1. «Податкові зобов'язання» п. 3.1.2. «Податок на додану вартість» контролюючим органом здійснені твердження, що ТОВ «ОБРІЙ» не виписані та не зареєстровані податкові накладні на суму ПДВ, що підлягала самостійному нарахуванню по операціях, що не використані в господарській діяльності на загальну суму ПДВ 64120 грн. Перевіркою встановлено, що ТОВ «ОБРІЙ» віднесені до податкового кредиту суми ПДВ, по придбаним товарам, які не пов'язані з господарською діяльністю ТОВ «ОБРІЙ», а саме: «Набір сувенірної продукції, цукерки, подарунковий набір (сумка через плече, подарунковий пакет, листівка), плед з логотипом і листівкою в подарунковому пакеті». Такі операції ТОВ «ОБРІЙ» по придбанню вищезазначених товарів не є господарською діяльністю підприємства, в розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, що є порушенням п. 198.5 ст.198 ПК України, внаслідок чого встановлене заниження податкового зобов'язання в сумі 64120 грн. за рахунок не нарахування підприємством компенсуючих податкових зобов'язань на вартість товарів, які не пов'язані з господарською діяльності платника. У порушення п. 201.1 ст. 201 ПК України не здійснена реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму ПДВ 64119 грн. за рахунок не нарахування компенсуючих зобов'язань по товарах, які не використовується в господарській діяльності підприємства у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту.

Дане порушення встановлене за наступними податковими накладними: №152, дата виписки - 02.03.2020, загальна сума коштів що підлягає сплаті - 43 905,67 грн., сума ПДВ - 7 317,61 грн., обсяг операцій за ставкою 20% - 36 588,06 грн., номенклатура товарів/послуг - набір сувенірної продукції з логотипом замовника, акт списання ТМЦ - 6409 від 18.03.2020; №3, дата виписки - 01.03.2019, загальна сума коштів що підлягає сплаті - 93 420,00 грн., сума ПДВ - 15 570,00 грн., обсяг операцій за ставкою 20% - 77 850,00 грн., номенклатура товарів/послуг - органайзер дорожній, шкіра, з тисненням логотипу Замовника, акт списання ТМЦ - 5158 від 31.03.2019; № 30, дата виписки - 09.08.2018, загальна сума коштів що підлягає сплаті - 4 418,40 грн., сума ПДВ - 736,40 грн., обсяг операцій за ставкою 20% - 3 682,00 грн., номенклатура товарів/послуг - універсальна мобільна батарея з логотипом, акт списання ТМЦ - 8802 від 29.11.2018; №50, дата виписки - 12.10.2018, загальна сума коштів що підлягає сплаті - 138 852,00 грн., сума ПДВ - 23 142,00 грн., обсяг операцій за ставкою 20% - 115 710,00 грн., номенклатура товарів/послуг - плед з логотипом і листівкою в подарунковому пакеті, акт списання ТМЦ - 7439 від 31.10.2018; №546, дата виписки - 04.12.2018, загальна сума коштів що підлягає сплаті - 15 372,00 грн., сума ПДВ - 2 562,00 грн., обсяг операцій за ставкою 20% - 12 810,00 грн., номенклатура товарів/послуг - цукерки, акт списання ТМЦ - 10834 від 31.12.2018; №4132, дата виписки - 17.12.2019, загальна сума коштів що підлягає сплаті - 23 285,40 грн., сума ПДВ - 3 880,90 грн., обсяг операцій за ставкою 20% - 19 404,50 грн., номенклатура товарів/послуг - цукерки, акт списання ТМЦ - 24897 від 31.12.2019; №6498, дата виписки - 30.11.2020, загальна сума коштів що підлягає сплаті - 24 467,40 грн., сума ПДВ - 4 077,90 грн., обсяг операцій за ставкою 20% - 20 389,50 грн., номенклатура товарів/послуг - цукерки, акт списання ТМЦ - 24243 від 31.12.2020; № 82, дата виписки - 08.10.2020, загальна сума коштів що підлягає сплаті - 40995,9 грн., сума ПДВ - 6832,65 грн., обсяг операцій за ставкою 20% - 34163,25 грн., номенклатура товарів/послуг - подарунковий набір (сумка через плече, подарунковий пакет, листівка), акт списання ТМЦ - 3246 від 09.03.2021; загальна сума ПДВ за цими податковими накладними - 64 119,46 грн.

На підтвердження руху товарів у рекламних акціях позивача, що пов'язані із його господарською діяльністю надані пояснення та докази? з метою інформування про господарську діяльність товариства та залучення до співпраці інших суб'єктів господарювання, а також отримання позитивної ділової репутації, що є чинником розвитку товариства та залучення фінансових вливань, покращення функціонального та комфортного забезпечення належних умов праці працівників, створення відчуття працівників в приналежності до компанії списані на матеріальні витрати підприємства відповідно до наступних актів: Акту списання ТМЦ № 8802 від 29.11.2018 року Універсальні мобільні батареї на суму 3 682,00 грн., Акту списання ТМЦ № 5158 від 31.03.2019 року Органайзери з логотипом на суму 77 850,00 грн., Акту списання ТМЦ №7439 від 31.10.2018 року Пледи з Логотипом на суму 115 710,00 грн., Акту списання ТМЦ № 6409 від 18.03.2020 року Набори сувенірної продукції на суму 36 588,06 грн., Акту списання ТМЦ №3246 від 09.03.2021 року Подарунковий набір на суму 34 163,25 грн.; для проведення заходів, які пов'язані з рекламуванням товариством своєї діяльності з продажу молока, проведені привітання, за системою “шведського столу», працівників та залучення на святкові заходи потенційно можливих контрагентів, де використано цукерки, які списані, як інші матеріальні витрати в межах бюджету адміністративних витрат про що складено наступні акти списання: Акт списання ТМЦ №10834 від 31.12.2018 року на суму 12 810,00 грн., Акт списання ТМЦ №24897 від 31.12.2019 року на суму 19 404,50 грн., Акт списання ТМЦ № 24243 від 31.12.2020 року на суму 20 389,50 грн.

Таким чином, судом встановлена обставина, що рекламні товари проведені в обліку у витратах товариства.

Контролюючий орган не здійснив дослідження в акті перевірки складу витрат щодо віднесення до них списаних рекламних товарів, використання та списання товарів у господарській діяльності.

Суд не може встановлювати фактичні обставини бухгалтерського обліку, оцінка яким не надана у акті перевірки, оскільки суд не підміняє контролюючий орган а надає оцінку доказам - акту перевірки.

У контролюючого органу під час перевірки виникає обов'язок та компетенція дослідити об'єктивно та повно всі питання бухгалтерського та податкового обліку платника податку, особливо під час планової виїзної перевірки, коли перевіряється комплексно весь податковий та бухгалтерський облік платника податку по всім питанням оподаткування господарської діяльності та дотримання фінансової дисципліни.

Суд встановив, що відповідач свій обов'язок в цій частині не виконав, не дослідив використання придбаних товарів у рекламних цілях, їх списання та місце таких витрат у господарській діяльності позивача, тобто зв'язок із господарською діяльністю - постачанням товарів.

У змісті акту перевірки та розрахунку до податкового повідомлення-рішення від 23.08.2024 №00120300701, яким застосований штраф за відсутність складення/реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування у сумі 12 327,50 грн. про застосування штрафу контролюючим органом не зазначені відомості щодо дати, за якою платник податків зобов'язаний зареєструвати податкові накладні щодо компенсуючих податкових зобов'язань із ПДВ, а зазначені тільки декларації з ПДВ позивача за 4 квартал 2018 року - І квартал 2020 року, декларації із податку на додану вартість за грудень 2020 року, березень 2021 року.

Контролюючим органом не зазначена та не визначена дата, за якою у позивача виник обов'язок зареєструвати податкові накладні по компенсуючим податковим зобов'язанням по операціям, які не пов'язані із господарською діяльністю позивача.

Одночасно у розрахунку до податкового повідомлення-рішення від 23.08.2024 №00120300701, яким застосований штраф за відсутність складення/реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування у сумі 12 327,50 грн., застосований максимальним та мінімальний розмір штрафу за нереєстрацію податкової накладної.

Суд позбавлений встановити дату періоду нереєстрації податкової накладної, за яку накладений штраф, оскільки контролюючим органом в акті перевірки не визначена дата початку обов'язку та гранична дата для реєстрації такої податкової накладної по компенсуючим податковим зобов'язанням ПДВ.

У той же час у розрахунку до податкового повідомлення-рішення від 23.08.2024 №00120310701, яким застосовано штраф за відсутність складення/реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування у сумі 474 885,50 грн., зазначені такі дати виникнення обов'язку: 22.12.2020, 03.03.2021, 14.02.2023 - дати повернення орендодавцю предмета оренди із проведеними поліпшеннями, за що визначений розмір штрафу у розмірі 50%.

Відповідно до змісту пункту « 3.1.2.2. Податковий кредит» акту перевірки, перевіркою правомірності визначення податкового кредиту за період з 01.01.2018 по 31.03.2024 встановлено його завищення в сумі 51370 грн., в т.ч 3 квартал 2019 - 51 370 грн. Проведеною перевіркою відображеного показника період з 01.01.2018 по 31.03.2024 у загальній сумі 245768233 грн. встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 10.1, 10.3 податкових декларацій з податку на додану вартість в сумі 51370 грн., в т.ч 3 квартал 2019 - 51 370,00 грн. У перевіреному періоді встановлено взаємовідносини між ТОВ «ОБРІЙ» та ПП «АМТ-ГРУПП» податковий номер 32584007 по придбанню будівельних робіт (з ремонту покрівель будівельних споруд) в 2019 році. Згідно акту № 1 за липень 2019 року виконаних робіт, були здійснені роботи - ремонт покрівлі корівника у с. Біївці Лубенського району на суму 622878 грн. в т.ч. ПДВ - 103813 грн. Відповідно до податкової накладної №42 від 30.07.2019 «Ремонт покрівлі складу №1 за адресою: хутір Петровського, Чорнобаївського району, Черкаської області» на суму ПДВ - 51 369,70 грн. Слід зазначити, що ТОВ «ОБРІЙ» не подавав заяву із скаргою на такого продавця. Суми ПДВ по податковим накладним за перевірений період включені ТОВ «ОБРІЙ» до складу податкового кредиту та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним Додатку 5 до податкової декларації з ПДВ за З квартал 2019 року. Згідно податкової накладної №42 від 30.07.2019 ПП «АМТ-ГРУПП» здійснено ремонт покрівлі складу №1 за адресою: хутір Петровського, Чорнобаївського району, Черкаської області, а згідно акту виконаних робіт було здійснено ремонт покрівлі корівника у с. Біївці Лубенського району, що заважає ідентифікувати здійснену операцію, її зміст. Таким чином, враховуючи вищенаведене, ТОВ «ОБРІЙ» порушено п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.10 ст. 201 ПК України, п. 16 Наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», в результаті .чого завищена сума податкового кредиту за 3 квартал 2019 на суму 51 370 грн. Проведеною перевіркою відображеного показника у рядку 17 податкових декларацій з податку на додану вартість за період з 01.01.2018 по 31.03.2024 у загальній сумі 553075378 грн. на підставі таких документів: дані бухгалтерського рахунку 641 «Податок на додану вартість», податкових декларацій з податку на додану вартість та додатків до них, встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників в сумі 51370 грн., в т.ч. 3 квартал 2019 - 51 370 грн., в результаті вищевикладеного порушення.

Позивачем до даної податкової накладної №42 від 30.07.2019 ПП «АМТ-ГРУПП» надані первинні документи та пояснення у цій частині щодо здійснення контрагентом помилки у податковій накладній.

Згідно Акту № 1 за липень 2019 року виконаних робіт, були здійснені роботи - ремонт покрівлі корівника у с. Біївці Лубенського району на суму 622 878 грн. в т.ч. ПДВ - 103 813 грн. Згідно даних ЄРПН архіву електронної звітності встановлено наступні зареєстровані податкові накладні: 1. №32, дата виписки - 21.05.2019, дата реєстрації - 07.06.2019 16:46, загальна сума коштів, що підлягає сплаті - 314 659,80 грн., сума ПДВ - 52 443,30 грн., обсяг операцій за ставкою 20% - 262 216,50 грн., номенклатура товарів/послуг - будівельні ремонтні роботи, роботи з ремонту покрівель будівельних споруд та інші ремонтні роботи; 2. №42, дата виписки - 30.07.2019, дата реєстрації - 13.08.2019 14:59, загальна сума коштів, що підлягає сплаті - 308 218,20 грн., сума ПДВ - 51 369,70 грн., обсяг операцій за ставкою 20% - 256 848,50 грн., номенклатура товарів/послуг - ремонт покрівлі складу №1 за адресою: хутір Петровського, Чорнобаївського району, Черкаської області. Всього: загальна сума коштів, що підлягає сплаті - 622 878,00 грн., сума ПДВ - 103 813,00 грн., обсяг операцій за ставкою 20% - 519 065,00 грн.

Позивач визначає, що у податковій накладній №42 від 30.07.2019 ПП «АМТ-ГРУПП» допущена технічну помилка (описка) в номенклатурі послуг, вказане, що ремонт покрівлі складу №1 здійснено за адресою: хутір Петровського, Чорнобаївського району, Черкаської області. Фактично, відповідно до акту виконаних робіт № 1 за липень 2019 року, до якого складена ця податкова накладна, роботи по ремонту покрівлі проведені за адресою: с. Біївці Лубенського району Полтавської області.

Здійснення господарських операцій контрагентом за адресою: с. Біївці Лубенського району Полтавської області, підтверджується первинними документами - актом № 1 за липень 2019 року виконаних робіт, рахунок фактура №СФ0000027 від 24 липня 2019 року та платіжне доручення № 5202 від 30 липня 2019 року на суму 308 218,20 грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 23.08.2024 №00120290701 форми «В4», яким зменшена сума від'ємного значення ПДВ у розмірі 537 767,00 грн.

Перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за період з 01.01.2018 по 31.03.2024 встановлено його заниження в сумі 527 494 грн., в т.ч. за березень 2023 - 49005 грн., липень 2023 - 478 489 грн., в результаті порушень, опис яких наведений в п.3.1.2.1., 3.1.2.2. акта перевірки.

За період з 01.01.2018 по 31.03.2024 ТОВ «ОБРІЙ» задекларувало суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21) з податку на додану вартість у сумі 1169572 грн. (за березень 2024).

Перевіркою повноти декларування суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21) за період з 01 .01.2018 по 31.03.2024 встановлено завищення на суму 537 767 грн., в т.ч. за березень 2024 в розмірі 537 767 грн., в результаті порушень, опис яких наведений в п. 3.1.2.1., 3.1.2.2. акту перевірки.

Щодо визначення періодів заниження грошових зобов'язань із ПДВ та від'ємного значення з ПДВ.

Контролюючим органом у акті перевірки визначено, що заниження податкового зобов'язання, завищення податкового кредиту визначені у пунктах 3.1.2.1., 3.1.2.2. акту перевірки.

Як встановлене вище судом, у цьому спорі є три епізоди порушень, які відбулись у різні звітні періоди:

реалізація капітальних поліпшень орендарю, занижені податкові зобов'язання з ПДВ на суму 949771 грн.: за грудень 2020 - 643 556 грн., березень 2021 - 187 291 грн., лютий 2023 - 118 924 грн.;

щодо компенсуючих податкових зобов'язань із ПДВ за придбання товарів для рекламних, цілей, які не пов'язані із господарськими операціями, зазначені тільки декларації з ПДВ позивача за 4 квартал 2018 року - І квартал 2020 року, декларації із податку на додану вартість за грудень 2020 року, березень 2021 року - без визначення сум занижених податкових зобов'язань за кожний такий звітний період, в якому придбаний такий товар;

щодо помилки у податковій накладній №42 від 30.07.2019 - то заниження податкового кредиту визначене відповідачем у липні 2019.

У той же час у розрахунках до податкових повідомлень-рішень зазначені інші звітні періоди:

податкового повідомлення-рішення від 23.08.2024 № 00120280701 форми «Р», яким збільшена суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 527 494,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 131 873,50 грн. - березень 2023 року - 49000,5 грн. та штраф 12251,25 грн. (25%); липень 2023 року 478489,00 грн. та штраф 119622,25 грн. (25%);

податкового повідомлення-рішення від 23.08.2024 №00120290701 форми «В4», яким зменшена сума від'ємного значення ПДВ у розмірі 537 767,00 грн.: березень 2024 року.

Аналогічні періоди зазначені у акті перевірки.

Пояснень, розрахунків, на які правовій підставі грошові зобов'язання із ПДВ визначені позивачу у березні 2023 року, липні 2023 року, зменшена сума від'ємного значення ПДВ у березні 2024 року у висновках акту перевірки та у оспорюваних податкових повідомленнях-рішеннях, якщо у пунктах 3.1.2.1., 3.1.2.2. акту перевірки визначені інші звітні періоди заниження податкових зобов'язань (грудень 2020 року, березень 2021 року, лютий 2023 року, 4 квартал 2018 року, І квартал 2019 року, 4 квартал 2019 року, І квартал 2020 року) та завищення податкового кредиту (липень 2019 року), акт перевірки не містить.

Судом встановлена обставина, що висновки акту перевірки та податкові повідомлення-рішення зазначені звітні податкові періоди, за які визначені позивачу грошові зобов'язання та зменшена сума від'ємного значення), не відповідають звітним періодам порушень, які зазначені в акті перевірки.

Детальні розрахунки чи пояснення, яким чином арифметично чи методично на підставі податкової звітності з ПДВ, ПК України дозволяє визначати грошові зобов'язання та зменшувати від'ємне значення ПДВ у інших звітних періодах, в яких не встановлені порушення в акті перевірки контролюючим органом, відповідач не надав, акт перевірки не містить.

Додаткового суд встановив, що у відзиві взагалі відсутні пояснення та доводи в цій частині.

Щодо дотримання меж перевірки.

В акті перевірки зазначено, що періодом перевірки є питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2018 по 31.03.2024, валютного законодавства за період з 01.01.2018 по 31.03.2024, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.03.2024 та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.03.2024, відповідно до затвердженого плану (переліку питань)документальної перевірки (додаток 1 до акта перевірки, який є його невід'ємною частиною).

Грошові зобов'язання не застосовані позивачу поза межами періоду перевірки.

Щодо процедурних підстав та обставин оскарження податкового повідомлення-рішення.

Обставини процедурних порушень відсутні у змісті позовної заяви.

Із наданих суду доказів сторонами, судом не встановлені обставини чи факти порушення контролюючим органом порядку проведення перевірки чи інші процедурні порушення щодо розгляду заперечень, прийняття податкових повідомлень-рішень, що є достатніми для скасування оспорюваних рішень в суді, тобто такими, що несуть «кумулятивний ефект» (самостійна автономна підстава), який впливає на протиправність оспорюваних рішень та є підставою для їх скасування.

Докази протиправного включення платника-податку до плану-графіку документальних планових перевірок на 2024 рік суду не надані.

Судом не встановлені очевидні обставини порушення контролюючим органом процедури, для додаткового офіційного з'ясування обставин справи та виходу за межі підстав позову, відповідно до принципу «суд знає закон».

Щодо строку давності визначення грошових зобов'язань.

Грошові зобов'язання визначені позивачу, починаючи від дати подання податкової звітності за 4 квартал 2018 року у 2019 році, з урахуванням зупинення строків давності на час карантину та воєнного стану по 31.07.2023 (включно), строк давності визначений ст. 102 ПК України для визначення грошових зобов'язань із ПДВ платнику податку не пропущений контролюючим органом, оскільки податкові повідомлення-рішення винесені 23.08.2024.

Спір щодо визначення контролюючим органом позивачу грошових зобов'язань поза межами строків давності між сторонами відсутній, судом порушення такого строку давності не встановлене.

Вважаючи, що відповідачем прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом до даного відповідача.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПКУ, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку,

6) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

До обов'язкових реквізитів податкової накладної, перелік яких закріплений в п.201.1 ст. 201 ПК України, законодавець відносить: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПКУ, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

- для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

- для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів/послуг - податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній. до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.86.1 ст.86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

За визначенням, наведеним в п.2 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно п. 3 розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п.4 розділу III Порядку № 727 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Розділ V ПК України визначає спеціальні правила оподаткування операцій ПДВ на відміну від норм розділу ІІІ Кодексу щодо визначення податку на прибуток за результатами господарської діяльності платника податку.

Тобто розділ V ПК України має самостійні автономні правила щодо відображення результатів господарських операцій у податковому обліку ПДВ, і терміни, визначені у статті 14 ПК України, застосовуються до норм розділ V ПК України виключно в частині, що не суперечить нормам розділу V ПК України.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Щодо оспорюваних податкових повідомлень-рішень, то суд зазначає, що в акті перевірки зазначено, що такі висновки здійснені на підставі порушень встановлених у пунктах 3.1.2.1., 3.1.2.2. акту перевірки.

Суд здійснює наступні висновки щодо обох оспорюваних рішень.

Щодо придбання товарів для рекламних цілей, які не пов'язані із господарською діяльністю позивача.

В змісті акту перевірки зазначене заниження податкових зобов'язань на суму 64120,00 грн., відсутні відомості щодо дати, якою необхідно зареєструвати позивачу податкові накладні, тобто відсутня встановлена дата виконання обов'язку позивачем та гранична дата для реєстрації такої податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

В акті перевірки мають бути деталізовані обставини податкового правопорушення, зокрема первинні документи, що підтверджують показники, які відображені платником податків у податковій звітності та використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансова, статистична та інша звітність, пов'язана з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладений на контролюючі органи (Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №520/3141/19).

Детальне відображення в акті податкової перевірки змісту виявлених порушень - обов'язкова умова вчинення податковим органом подальших дій щодо притягнення платника до податкової відповідальності, застосування механізмів примусового стягнення податку, а також слугує гарантією дотримання прав платника. Факти податкових порушень, не зафіксовані в акті перевірки, не можуть слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності. (висновок у постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №420/1878/19)

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом із тим, у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 826/15139/16, від 17.04.2018 у справі № 2а-10031/12/2670 вбачається, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення контролюючого органу підлягають скасуванню через здійснений таким органом неправильний розрахунок грошових зобов'язань.

Відповідачем ні в акті перевірки, ні у розрахунку до оспорюваного податкового повідомлення-рішення не визначена конкретна дата виникнення обов'язку у позивача щодо реєстрації податкової накладної та гранична дата реєстрації такої податкової накладної із декларування компенсуючих податкових зобов'язань,

Не дивлячись на те, що зміст пункту 198.5 статті 198 ПК України визначає, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, проте ні в акті перевірки, ні у розрахунку штрафу до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення дата подання звітності з ПДВ та гранична дата для реєстрації такої податкової накладної не визначені контролюючим органом.

Нескладення та нереєстрація такої податкової накладної та посилання на пункт 198.5 статті 198 ПК України у змісті акту перевірки, зазначення виключно тільки номера звітності та звітного з ПДВ (у розрахунку штрафу та в акті) не нівелює обов'язку контролюючого органу визначити в акті перевірки дату виникнення такого обов'язку у позивача та відповідної граничної дати.

Суд не може підміняти контролюючий орган та самостійно визначати склад та зміст порушення платника податку, які не визначений відповідачем у повній мірі в акті перевірки.

Контролюючий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях чітко визначив правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Будь-яких доказів того, що позивач діяв без реальної господарської мети отримання прибутку, або з наміром штучного заниження бази оподаткування з податку на додану вартість, податковим органом не надані.

За змістом уставленої практики Верховного Суду, при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору судом першої інстанції), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд також звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган.

Зміст акту перевірки не містить будь-яких обґрунтованих тверджень, досліджень первинних документів про відсутність зв'язку придбаної продукції для рекламних цілей, яка не пов'язана із господарською діяльністю.

У змісті акту перевірки, де досліджене відповідне порушення платником обліку податкових зобов'язань та податкового кредиту із ПДВ, а також щодо застосування штрафних санкцій.

В акті перевірки взагалі відсутні будь-які причинно-наслідкові твердження, умовиводи контролюючого органу про відсутність зв'язку господарських операцій позивача із придбаною продукцією для рекламних цілей.

Акт перевірки містить тільки опис господарських операцій та безпосередній висновок про порушення платником податку норм податкового законодавства, що свідчить про необґрунтованість встановлення порушення.

Зміст акту перевірки у частині щодо дослідження даного порушення обліку ПДВ не зазначені доводи щодо включення позивачем суми витрат, понесених платником у зв'язку із придбанням товарів, що використані для безоплатної передачі рекламної продукції, включається до складу вартості товарів/послуг, операції з постачання яких є об'єктом оподаткування ПДВ.

Будь-які висновки у цій частині відсутні, як і висновки щодо порушення в цій частині податкового обліку із податку на прибуток.

Акт перевірки не містить будь-якого дослідження подальшого використання позивачем придбаних для рекламних акції товарів, тобто їх подальшої безоплатної передачі третім особам з метою розповсюдження інформації про позивача та його господарську діяльність.

Позивачем надані докази щодо подальшого використання придбаних товарів, та докази їх списання у бухгалтерському обліку.

Проте, акт перевірки взагалі не містить досліджень у цій частині.

Формальний висновок контролюючого органу про те, що придбані товари для рекламних цілей є визначально такими, що не пов'язані із господарською діяльністю є очевидно суперечливим та необґрунтованим дослідженням відповідачем податкового та бухгалтерського обліку під час перевірки.

Суд не може в цій частині підміняти контролюючий орган, а тому суд визнає такі висновки контролюючого органу необґрунтованими та помилковими.

Верховний Суд у постанові від 16 червня 2020 року у справі №640/18985/18 надав правовий висновок щодо оподаткування операцій ПДВ із безоплатної передачі рекламної продукції:

«ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Розповсюджена у рекламній продукції інформація про особу та товар має на меті проінформувати споживачів та сформувати в них інтерес щодо таких особи та товару. Матеріальні носії реклами є виключно засобами розповсюдження інформації про товар, який реалізує продавець.

22. Рекламна продукція не може бути використана споживачем інакше ніж як джерело інформації, а отже не є активом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

23. Безоплатна роздача учасникам (покупцям) під час проведення рекламно-маркетингових заходів рекламної продукції не є операціями з безоплатного надання товарів, про які йдеться у підпункті "а" пункту 14.1.13, а відтак не є операціями з продажу (реалізації) товарів, про які йдеться у підпункті 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

24. Безоплатна роздача рекламних матеріалів не дає підстави визначати з таких операцій базу оподаткування податком на додану вартість на підставі пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

25. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

26. Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав будь-яких доказів, які б підтверджували включення позивачем вартості безоплатно переданих товарів рекламного призначення згідно з відповідними стандартами бухгалтерського обліку до складу вартості інших самостійно виготовлених товарів/послуг, які в подальшому приймають участь в оподатковуваних операціях, а їх вартість компенсується їх споживачами, збільшуючи при цьому базу оподаткування податку на додану вартість. Також про те, що не підтверджено дата, час, місце їх передачі під час проведення рекламно-маркетингових заходів, мети здійснення зазначених операцій. Крім того, за висновками судів попередніх інстанцій позивач не навів у чому полягала сутність проведення рекламно-маркетингових заходів і не надав будь-яких первинних, звітних та облікових документів по спірним операціям, з яких можливо б було встановити сутність господарських операцій з передачі товарно-матеріальних цінностей в рекламних цілях та рекламно-маркетингових заходів.

27. Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили акт перевірки на предмет встановлення ним операцій проведення позивачем рекламно-маркетингових заходів, суб'єктів замовлення та безпосереднього проведення цих заходів, а також, за необхідності, не витребували первинні документи та інші письмові докази щодо підстав виконання кожної із спірних господарських операцій, правових наслідків здійснення імпорту позивачем рекламних матеріалів.

35. Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного, в розумінні частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

36. В порушення частини п'ятої статті 242 КАС України, суди попередніх інстанцій не врахували позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №826/16831/14, від 21 травня 2019 року №826/1126/15.»

Суд враховує під час скасування цього податкового повідомлення-рішення: правовий висновок Верховного Суду, відсутність в акті перевірки дослідження та встановлення порушення щодо опису та формування висновку про відсутність зв'язку із господарської діяльністю придбання рекламної продукції та подальшого використання у діяльності позивача; відсутність в акті перевірки зазначення дати виникнення обов'язку для реєстрації податкових накладних та граничної дати для їх реєстрації з метою визначення розміру штрафної санкції.

Сукупність відсутності в акті перевірки встановлення конкретної дати виникнення у позивача обов'язку для складення та реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних відповідних податкових накладних та дослідження мотивів, висновків контролюючого органу про відсутність зв'язку із господарською діяльністю свідчить про системність порушення відповідачем встановлення порушення в акті перевірки, що є висновком про протиправність висновків акту перевірки у цій частині.

Щодо безкоштовного постачання у власність орендодавця результатів поліпшень орендованого майна.

В розумінні положень пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України надано визначення терміну: постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Положеннями пп. 14.1.203 ПК України п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності;

За змістом норм п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно із п. 185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Контролюючий орган вважає, що припинення договорів оренди майна свідчить про постачання невід'ємних поліпшень на користь орендодавця, а тому на позивача покладений обов'язок нарахування та сплати податку на додану вартість.

Однак, такі твердження контролюючого органу є помилковими, оскільки останній не надав належної оцінки правовідносинам, які виникли в подальшому між сторонами щодо договору оренди та договору купівлі-продажу майна.

Оренда припинена а поліпшений позивачем предмет оренди повернутий орендодавцю, проте на наступний день придбаний позивачем, тобто поліпшений предмет оренди не перебував у розпорядженні орендодавця жодного дня, а безперервно обліковувався як актив у позивача, оскільки після завершення оренди, такий предмет оренди із поліпшення продовжив обліковуватися у позивача на наступний день на іншому правовому титулі не користувача, а як власника такого майна.

Отже, фактичні обставини вказують, що позивач не припинив використання орендованого майна із поліпшеннями, натомість став його власником, тобто продовжив використання орендованого раніше майна у власній господарській діяльності і таке використання часі є безперервним.

У відповідності до пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 ПК України безоплатно надані товари, роботи, послуги:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Аналізуючи зміст наведених норм податкового законодавства та фактичних обставин, суд висновує, що позивач не передавав безкоштовно у власність орендодавцю результати поліпшень орендованого майна. Будь-які докази на підтвердження цих обставин відсутні, а тому на позивача не може покладатись обов'язок сплати податку на додану вартість на суму поліпшень та обов'язок із складення та реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Тотожні висновки ухвалені Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 30 липня 2025 року у справі №580/12767/24.

Додатково суд застосовує подібний правовий Верховного Суду викладений у постанові від 17 грудня 2025 року у справі № 300/6615/24 щодо наявності факту безоплатного постачання товарів:

«Підпунктом 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

В постановах від 25 липня 2025 року у справі № 420/4913/19, від 6 листопада 2024 року справа № 813/2807/17 Верховний Суд зазначив, що умовою для віднесення товарів до безоплатно отриманих платником є передача таких товарів, яка не передбачає грошову або іншу компенсацію.

Верховний Суд в постанові від 3 квітня 2025 року у справі № 400/2777/21 зазначив наступне:

«Отже, аби вважати певні товари «безоплатно наданими», має бути встановлений, перш за все, факт їх фактичного, реального надання одним суб'єктом іншому. Тобто, відповідні операції мають вчинятися платником фактично, а саме супроводжуватися реальним рухом активів, бути підтвердженими відповідними первинними документами.

Варто також навести визначення поняттю постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Таким чином, обов'язковою умовою для кваліфікації певної операції саме як постачання товарів є перехід права власності на товари від однієї особи до іншої.

За умови встановлення факту реальної передачі товару від одного суб'єкта до іншого, для встановлення ознаки «безоплатності» необхідно встановити відсутність будь-якої зустрічної компенсації за переданий товар. Якщо ж має місце хоч якась оплата або інша форма відшкодування вартості - такий товар не підпадає під визначення «безоплатно наданого».

Отже, для цілей оподаткування безоплатною передачею товарів вважаються ситуації, коли отримувач набуває права власності на відповідні товари без жодної оплати.».

З огляду на викладене, у цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо помилки змісту операцій (номенклатури робіт/послуг) у податковій накладній №42 від 30.07.2019.

Як встановлено судом, первинним документами підтверджується зміст цієї господарської операції, а податкова накладна №42 від 30.07.2019, складена контрагентом позивача, не є первинним документом для відображення результатів господарської операції в обліку з ПДВ позивача та віднесення цієї суми до податкового кредиту в розмірі 51370,00 грн. за липень 2019 року.

Окремі недоліки та описки у податковій звітності чи первинних документах, не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит.

Податкова накладна складена контрагентом позивача, тобто відповідач покладає відповідальність на позивача, за порушення правил податкової дисципліни контрагентом позивача.

Сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що обов'язок платника податку з декларування податкового зобов'язання з податку на додану вартість є, перш за все в даній ситуації, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, при цьому перевірка правильності відображення господарської операції у податковому обліку вимагає дослідження дійсного переміщення активу між учасниками поставки та аналіз змін їх майнового стану з урахуванням усіх доводів та доказів, наданих учасниками провадження.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання/реалізації товарів (робіт, послуг), з метою використання придбаного товару в своїй господарській діяльності, у вигляді, зокрема, подальшого збуту покупцям, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 у справі №815/253/16 зазначив, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відтак, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю, що узгоджується із правовим висновком викладеним Верховним Судом у постанові від 13.01.2021 у справі №810/1811/17.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Необхідно зазначити, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Крім того, не є свідченням нереальності господарських операцій відсутність деталізації їх опису в первинних документах.

Подібні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №804/939/16, від 26 червня 2018 року у справі №826/3006/14, від 27 листопада 2018 року у справі №826/11629/1, від 06 листопада 2018 року у справі № К/9901/3443/18.

Суд критично оцінює посилання контролюючого органу на відсутність права на податковий кредит з огляду на наявність недоліків в оформленні контрагентом позивача податкової накладної, оскільки наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних встановлюється, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

У цій частині суд визнає протиправними висновки контролюючого органу.

Щодо розміру штрафної (фінансової) санкції визначеної у податковому повідомленні-рішенні від 23.08.2024 № 00120280701 форми «Р».

Головне управління ДПС у Полтавській області винесене та вручене позивачу податкове повідомлення-рішення від 23.08.2024 № 00120280701 форми «Р», яким збільшена суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 527 494,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 131 873,50 грн. - березень 2023 року - 49000,5 грн. та штраф 12251,25 грн. (25%); липень 2023 року 478489,00 грн. та штраф 119622,25 грн. (25%) за пунктом 123.2 ст. 123 ПК України в редакції із 01.01.2021.

Штрафна санкція застосована у розмірі 25% від 131873,5 грн., як за умисне вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України.

Як встановлене вище судом, у цьому спорі є три епізоди порушень, які відбулись у різні звітні періоди:

Відповідач не здійснює розрахунку у податковому повідомленні-рішенні від 23.08.2024 № 00120280701 форми «Р» сум визначених грошових зобов'язань березень 2023 року - 49000,5 грн. та штраф 12251,25 грн. (25%); липень 2023 року 478489,00 грн. та штраф 119622,25 грн. (25%) в кореляції порушень визначених в п. 3.1.2.1., 3.1.2.2. акту перевірки.

Суд позбавлений можливості самостійно визначити, які епізоди порушень господарських операцій у податковому обліку з ПДВ включені до сум визначених грошових зобов'язань березень 2023 року - 49000,5 грн. та штраф 12251,25 грн. (25%); липень 2023 року 478489,00 грн. та штраф 119622,25 грн. (25%).

За таких обставин суд визнає протиправним застосування штрафної фінансової санкції за порушення, які відбулись до 01.01.2021, а враховуючи, що неможливо встановити, які господарські операції включені до визначених грошових зобов'язань у цьому податковому повідомленні-рішенні, то скасуванню підлягаю вся сума штрафу - 131 873,50 грн., як за винне умисне порушення податкового законодавства, з огляду на наступне.

Суд звертає увагу на рішення Конституційного Суду України у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, у якому визначено, що «за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.».

Наведене не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути визначено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті, чого не було зроблено в Законі № 1117-IX.

Отож, щодо правовідносин з періодами до 01 січня 2021 року установлення вини не вбачається можливим.

Правовий висновок Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі №320/13732/20.

У той же час, пункт 123.1 статті 123 ПК України за своїм складом правопорушення повністю відповідає змісту порушення статті 123 ПК України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин в редакції по 31.12.2020 включно.

Застосування до платника податку штрафу у розмірі 25% за порушення податкового законодавства вчинені до 01.01.2021 є протиправним, оскільки винного (умисного) правопорушення до 01.01.2021 не існувало.

Зміни до ст. 112 ПК України застосовуються до правовідносин, які виникли з 01.01.2021, тобто до правопорушень вчинених платником податку з 01.01.2021.

Ураховуючи приписи статті 58 Конституції України та те, що саме з 01 січня 2021 року статтю 112 Податкового кодексу України доповнено новими положеннями про наявність вини, які на момент подання позивачем декларації із ПДВ по 31.12.2020 відсутні, то законні підстави для застосування до періоду по 31.12.2020 статті 112 Податкового кодексу України (у редакції з 01 січня 2021 року) відсутні.

Ураховуючи приписи статті 58 Конституції України та те, що саме з 01 січня 2021 року статтю 112 ПК України доповнено новими положеннями про вину, як і ст. 123 ПК України п. 123.2, які на момент вчинення порушення у виді умисного вчинення порушення не існували, то відсутні законні підстави для застосування до штрафних санкцій на підставі пунктів п. 123.2, статті 123 та статті 112 ПК України (у редакції з 01 січня 2021 року).

Враховуючи те, що до 01.01.2021 не існувало фінансової відповідальності за умисність правопорушення, то застосування відповідальності можливе відповідно до п. 11 підрозділу 10 розділу XX ПК України на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України в редакції станом на 01.01.2021, оскільки такий вид фінансової відповідальності за складом правопорушення чинний і до 31.12.2020, різниця стосується тільки щодо розміру санкції, з 01.01.2021 розмір зменшено з 25% до 10%.

Якщо відбувається пом'якшення відповідальності - то зменшений розмір застосовується у часі назад, відповідно до норм ПК України та загального конституційного принципу, а також «Критеріїв Енгеля» встановлених Європейським судом з прав людини.

Таким чином, до позивача необхідно застосувати штрафну (фінансову) санкцію за правопорушення, зміст якого визначений у п. 123.1 ст. 123 ПК України, яка є релевантною для правовідносин, що відбулись по 31.12.2020, тобто розмір штрафу становить 10% від заниженої суми податкового зобов'язання із ПДВ.

Суд позбавлений можливості самостійно обрахувати у даному випадку розмір штрафної (фінансової) санкції, оскільки ні акт перевірки, ні розрахунок штрафу до цього податкового повідомлення-рішення не містять пояснень та досліджень, які епізоди порушень включені до висновків акту перевірки та цього податкового повідомлення-рішення.

Щодо методологічних та арифметичних розрахунків грошових зобов'язань позивачу.

Як встановлене вище судом, у цьому спорі є три епізоди порушень, які відбулись у різні звітні періоди:

У той же час у розрахунках до податкових повідомлень-рішень зазначені інші звітні періоди:

Аналогічні періоди зазначені у акті перевірки.

Додаткового суд встановив, що у відзиві взагалі відсутні пояснення та доводи в цій частині.

Таким чином, суд висновує, що висновки акту перевірки щодо звітних періодів за які встановлені порушення податкового законодавства ПДВ, визначені грошові зобов'язання та зменшена сума від'ємного значення ПДВ, не відповідають змісту акту перевірки, де досліджені відповідні порушення та встановлені епізоди порушень податкового обліку ПДВ.

Із змісту акту перевірки взагалі неможливо встановити, які епізоди порушень включені до суми визначених грошових зобов'язань з ПДВ за березень 2023 року - 49000,5 грн. та штраф 12251,25 грн. (25%); липень 2023 року 478489,00 грн. та штраф 119622,25 грн. (25%), та зменшена сума від'ємного значення ПДВ у розмірі 537 767,00 грн. за березень 2024 року.

Відсутня логічно-наслідкова кореляція досліджень акту перевірки із висновками акту перевірки.

Відсутній причинно-наслідковий зв'язок між змістом акту перевірки та його висновками, що прямолінійно впливає обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень, які оспорюються у цій справі, оскільки останні прийнятті виключно на підставі висновків акту перевірки, а за результатом розгляду заперечень платника податку, висновки акту перевірки відповідачем залишені без змін, як і ДПС України за результатом адміністративного оскарження у цій частині.

Отже, суд висновує, що висновки акту перевірки є необґрунтованими, направленими та штучне визначення позивачу грошових зобов'язань з ПДВ, які є очевидно свавільними діями контролюючого органу.

З огляду на викладені порушення відповідачем щодо відсутності обґрунтування в акті перевірки арифметичних та методологічних обрахунків позивачу грошових зобов'язань та зменшення суми від'ємного значення ПДВ за інші періоди, порушення в яких не встановлені актом перевірки, відсутність розрахунків в акті перевірки, які епізоди порушень включені до суми висновків акту перевірки, до сум оспорюваних податкових повідомлень-рішень суд доходить до висновку, що висновки акту перевірки та податкові повідомлення-рішення є очевидно протиправними, а порушення порядку визначення грошових зобов'язань платнику податків несуть «кумулятивний ефект» для встановлення очевидної протиправності висновків акту перевірки.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal проти Об'єднаного королівства" (заява №22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України").

Суд зазначає, що в адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб'єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб'єкта приватного права (від лат. Uberrimafides - найбільш добросовісний).

Подібний висновок ухвалений Верховним Судом у постанові 23 січня 2025 року у справі №240/32993/23.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви.

Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, засада використання та захисту цивільних прав, якій корелює принцип добросовісності у пункт 5 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час перевірки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Цивільні права у публічно-правовому спорі захищаються в адміністративній юстиції.

Принципу добросовісності (“bona fides») корелюють доктрина римського права “venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки, інша назва принцип “естопель») ґрунтується ще на римських максимах - “non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), “nemo auditur propriam turpitudinem allegans» (ніхто не може посилатися на власну ганебність або провину, щоб отримати перевагу в суді або в правових питаннях - тобто заборони отримувати вигоду від власної неправомірної поведінки).

В основі зазначених доктрин знаходиться принцип добросовісності.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland),заява №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 73 КАС встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимог и та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції». Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

За загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Європейський суд з прав людини у пункті 36 рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01.07.2003 року №37801/97 вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.04.2023 у справі №380/4746/22, від 31.05.2023 у справі №280/1255/20.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду у цьому рішенні.

Згідно із ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

У розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.

Суд задовольняє позовні вимоги, визнає протиправним та скасовує податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 23 серпня 2024 року №00120280701 форми “Р», від 23 серпня 2024 року №00120290701 форми “В4».

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивачем сплачений судовий збір у сумі 26825,81 грн. (платіжна інструкція №476 від 06.12.2024) за подання позову від 23.12.2024 до його роз'єднання судом у справі №440/15534/24 за всі податкові повідомлення-рішення (шість окремих майнових вимог).

У змісті позову на сторінці 20 зазначене наступне:

«Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи в суді складається з судового збору, який становить на момент подачі позову 26 825,81 грн. та витрати на професійну правничу допомогу, докази витрат яких згідно ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.»

Щодо судового збору.

Сума майнових вимог у цій справі становить 659367,5 грн. та 537 767,00 грн., тобто судовий збір - 9890,51 грн. за податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2024 року №00120280701 форми “Р», та - 8066,5 грн. за податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2024 року №00120290701 форми “В4».

У той же час позов поданий через ЄСІТС, тобто, відповідно до Закону України «Про судовий збір», підлягає застосуванню понижуючий коефіцієнту 0,8 до ставки судового збору, тобто розмір судового збору становить: 7912,41 грн. - за податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2024 року №00120280701 форми “Р», 6453,20 грн. - за податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2024 року №00120290701 форми “В4», а загальна сума - 14365,61 грн.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 14365,61 грн.

Щодо судових витрат на правничу допомогу.

Ця справа розглянута судом у порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог статті 262 КАС України, тобто розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто всі докази у справі мають бути подані сторонами упродовж тридцяти з дня відкриття провадження.

Адвокат не надав суду докази неможливості виконання процесуального обов'язку щодо надання доказів про правничі витрати у строки визначені КАС України.

Суму правничих витрат взагалі не зазначив.

Зазначення у змісті позову, що докази про понесення правничих витрат будуть надані після ухвалення рішення - є невиконання процесуального обов'язку, а не надання суду доказів неможливості надання доказів у строк визначений процесуальним законом: договору про надання правничої допомоги та доказів, що обґрунтовують цінотворення витрат, розрахунку та суми правничих витрат.

Дана вимога в кодексі визначена з метою забезпечення процесуальної економії та прав сторін, які можуть подати заперечення на таку суму витрат, як неспівмірних чи необґрунтованих.

Процесуальна економія полягає у тому, що суд повинен під час ухвалення рішення суду у спрощеному провадження одразу вирішувати всі питання, у тому числі про витрати на правничу допомогу.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Верховним Судом сформована усталена практика з питань стягнення витрат на правничу допомогу.

Остання системна правова позиція викладена у постанові від 23.01.2025 у справі №240/32993/23:

«Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №826/15063/18 та від 22 жовтня 2021 року у справі №160/7922/20 виходив з того, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналізом положень статті 134 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.»

Адвоката не надав у строки визначені Кодексом адміністративного судочинства України документи необхідні для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також докази, які підтверджують неможливість їх подання до дати розгляду справи по суті.

За приписами частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При цьому розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів тощо), що визначено частиною 7 статті 139 КАС України.

У постанові від 19 березня 2020 року у справі № 640/6209/19 Верховний Суд зазначав, що за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи.

Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252). Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку, визначеному статтею 252 КАС України.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частинами третьою-п'ятою статті 143 КАС України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21 зробив такі правові висновки. Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об'єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.

Системний аналіз вищенаведених норм права, з врахуванням правових висновків Верховного Суду, дає підстави для висновку, що під час розгляду справи судом, останній зобов'язаний у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, вирішити питання розподілу усіх судових витрат, про які заявила сторона, з урахуванням результату розгляду справи.

За загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи.

Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду - тобто докази неможливості їх подання до розгляду справи по суті без призначення судового засідання (у цьому випадку тридцять днів із дати відкриття провадження).

Адвокат не зазначає, у чому полягала об'єктивна непереборна неможливість надати договір про правничу допомогу та зазначити суму витрат у строк визначений КАС України.

У такому випадку суд першої інстанції не має правових підстав для розгляду питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, а його вирішення відкладається не більше ніж як на п'ятнадцять днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно, перевірці і оцінці підлягають такі обставини (у сукупності):

(1) наявність безпосередньої правової вимоги про здійснення розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи;

(2) наявність відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.

Відсутність першої з цих обставин унеможливлює взагалі вирішення судом питання про розподіл судових витрат як у судовому рішенні за результатом розгляду справи, так і в порядку, визначеному статтею 252 КАС України.

Відсутність же другої обставини (за наявності першої) унеможливлює відкладення відповідно до вимог частин третьої-п'ятої статті 143 КАС України вирішення питання про судові витрати, пов'язані із розглядом справи, у зв'язку з чим є підставою для вирішення судом цього питання саме у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Прийняття судового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу після розгляду справи (апеляційного або касаційного перегляду) може мати місце лише за умови, що сторона до закінчення судових дебатів у справі (якщо справа розглядається у загальному позовному провадженні) або (як висловлено Верховним Судом) не пізніше закінчення розгляду справи, якщо справа розглядалась у спрощеному позовному провадженні, звернеться до суду із заявою про те, що вона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі (до закінчення розгляду справи спрощеному позовному провадженні) надати суду докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат.

Таким чином, рішення про розподіл судових витрат приймається судом один раз:

або при вирішенні спору по суті,

або шляхом прийняття додаткового рішення.

Повторна оцінка доказів або їх частини шляхом прийняття додаткового рішення після ухвалення основного рішення про розподіл судових витрат означатиме можливість фактичної зміни останнього, що не передбачене положеннями КАС України.

Суд звертає увагу, що розгляд даної справи відбувався у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, що не передбачає проведення судових дебатів.

У позовній заяві представник позивач просив стягнути з відповідача судові витрати у вигляді судового збору та невідому суму витрат на правову допомогу.

Разом з тим, до позовної заяви наданий лише ордер про надання правової допомоги адвокатом та свідоцтво про здійснення адвокатської діяльності.

Адвокат (представник позивача) зазначив у позові, що докази про надання правничої допомоги будуть надані пізніше, проте до початку розгляду справи по суті та навіть до закінчення розгляду справи судом - відповідних доказів не надав.

Жодних заяв із належними доказами про неможливість надання доказів понесення витрат на правничу допомогу до ухвалення судового рішення від представника позивача не надходило.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то всупереч вимогам ч.1 ст.77 КАС України такі витрати не підтверджені належними та допустимими доказами у строк визначений КАС України для цієї категорії справ.

Так, до матеріалів справи наданий ордер адвоката на представництво інтересів позивача адвокатом та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Однак, будь-якого договору про надання професійної правничої допомоги, що укладений між позивачем та адвокатом, акту виконаних робіт, опису та змісту наданої правничої допомоги, які б надавали можливість суду встановити понесені судові витрати в цій частині, не надані, як і докази неможливості їх надання.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу.

З даного приводу суд звертає увагу на правовий висновок колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 25 липня 2023 року по справі №340/4492/22. Згідно з ним безперечно, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб не дає особі цілковитого розуміння, у який саме день розгляд справи буде закінчено, однак, не позбавляє особу права подати відповідну заяву зокрема одночасно із поданням позову, відповіді на відзив, особливо після отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, у якій зазначено про обрану форму адміністративного судочинства - спрощене позовне провадження без виклику осіб або з таким викликом.

Це обґрунтовується тим, що вже на цьому етапі, виходячи, навіть, з умов договору про надання правничої допомоги, сторона вже має бути обізнана про те, які докази вона має можливість подати, а які - ні через наявність певних причин.

Водночас, як вже зазначалося, саме висловлений стороною намір подати певні докази на підтвердження вартості заявлених судових витрат після ухвалення судового рішення є обставиною, яка дозволяє суду не вирішувати відповідне питання у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи.

Представник позивача не повідомив причин, з яких він, знаючи про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, не повідомив суд про неможливість подання доказів розміру судових витрат у повному обсязі до ухвалення судового рішення.

Відповідно, суд вважає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відкладення розгляду питання про судові витрати відповідно до вимог частин третьої-п'ятої статті 143 КАС України.

За відсутності відповідної заяви позивача суд при ухваленні рішення по суті прийняв вирішив питання про розподіл судових витрат без розподілу правничих витрат.

Відповідно до частини 8 статті 79 КАС України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Саме поведінка позивача та його представника, яка виразилася у неповідомленні суду про неможливість надання доказів до ухвалення судового рішення, зумовлює відмову у відшкодуванні витрат на правову допомогу з відповідачів, а тому надання відповідних доказів в подальшому не може виправдовуватися процедурою, закріпленою у частині сьомій статті 139, частинах третьої-п'ятої статті 143, статті 252 КАС України, яка застосовується за наявності підстав, чітко визначених у цих нормах.

Суд звертає увагу, що зазначення в позовній заяві узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в даному випадку на правничу допомогу), адже за такого викладу, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань, суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.

Формулювання адвокатом доводу у позові що докази будуть надані пізніше після ухвалення рішення суду - не свідчить про неможливість надання таких доказів адвокатом чи позивачем до ухвалення рішення судом у спрощеному провадженні, а свідчить про невиконання належним чином процесуальних обов'язків.

Зазначений висновок суду узгоджується із висновком Верховного Суду, висловленим в ухвалах від 07 липня 2023 року у справі №340/2823/21, від 26 липня 2023 року у справі №640/11775/20, а також у постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22.

Враховуючи наведене, беручи до уваги правові висновки Верховного Суду, оскільки позивач до ухвалення судом рішення у справі не вказав про наявність поважних, об'єктивних причин, які б перешкоджали поданню доказів на підтвердження заявленого розміру понесених судових витрат (щодо правничої допомоги), суд дійшов висновку про відсутність підстав про відшкодування витрат на правничу допомогу позивачу.

Таке обмеження права щодо відшкодування витрат у адміністративному процесі на законодавчому рівні, відповідними процесуальними строками та обов'язками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Адвокат, будучи професійним учасником процесу, своїх процесуальних обов'язків щодо надання доказів суду не виконав.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБРІЙ» (37712, Полтавська обл., Лубенський район, село Вишневе, Новооржицької ТГ вулиця Спортивна, будинок, 13, код ЄДРПОУ 03795997) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ ВП: 44057192) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 23 серпня 2024 року № 00120280701 форми “Р», від 23 серпня 2024 року №00120290701 форми “В4».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області по роботі з великими платниками податків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБРІЙ» судові витрати зі сплати судового збору 14365,61 грн. (чотирнадцять тисяч триста шістдесят п'ять гривень 61 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.І. Бевза

Попередній документ

133570300

Наступний документ

133570303

Інформація про рішення:

№ рішення:	133570302
№ справи:	440/15534/24
Дата рішення:	23.01.2026
Дата публікації:	28.01.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Полтавський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних)

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (22.04.2026)
Дата надходження:	24.02.2026
Предмет позову:	скасування податкових повідомлень-рішень