про повернення позовної заяви
26 січня 2026 р. справа № 400/13964/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., розглянувши позовну заяву
за адміністративним позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною дію відповідача щодо не нарахування та виплати додаткової пенсії заподіяну здоров'ю за ст. 50 Закону 796 в редакції Закону 230 у розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача з 25.12.2023 року, тобто в межах позовної давності (три роки), передбаченої ст. 257 ЦК України, нарахування і виплату додаткової пенсії заподіяну здоров'ю за ст. 50 Закону 796 у розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Ухвалою від 05.01.2026 року суд залишив позовну заяву залишив без руху в зв'язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Для усунення недоліків позивачу необхідно було подати до суду: заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.
20.01.2026 року позивач подав пояснення, в яких вказав що не порушував ст. 122 КАС України.
Щодо недоліків позовної заяви, які позивач мав усунути, суд зазначає наступне.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд вказав на те, що застосуванню підлягає норма КАС України, яка обмежує строк звернення шестимісячним терміном, який позивач пропустив, адже предметом позову є право позивача на додаткову пенсію.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, позивачу необхідно було надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.
Позивач такої заяви не подав.
Подані позивачем пояснення не є заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оскільки позивачем не зазначені підстави пропуску строку та не надано доказів на підтвердження поважності підстав.
Натомість, позивач наполягає, що ним не пропущено строк звернення до суду.
Як вже зазначав суд в ухвалі про залишення позову без руху, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та виплати додаткової пенсії заподіяної здоров'ю за ст. 50 Закону № 796 в редакції Закону № 230 у розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Позивач просить нарахувати та виплатити пенсію з 25.12.2023 року, тобто в межах позовної давності (три роки).
Таким чином, датою, з якою суд пов'язує початок перебігу строку на звернення до суду з даним позовом, є 25.12.2023 року.
Позивач подав до суду позов 30.12.2025 року (направлено поштою 25.12.2025 року), тобто через 2 роки з дати 25.12.2023 року.
Суд звертає увагу, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19 наголосив, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Також Верховний Суд зазначив, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Щодо виплати пенсії за минулий час, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз даної статті дає підстави дійти висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, виплата пенсії за минулий час може проводитись без обмеження строку лише у випадку, якщо така пенсія нарахована, але не виплачена з вини органу.
Проте, як свідчать матеріали справи, додаткова пенсія за ст. 50 Закону № 796 у розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком, позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, а тому вищезазначена норма ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не може бути застосована до спірних правовідносин.
Як наслідок, виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, унеможливлює відкриття провадження у даній справі.
Суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що у тому разі, якщо позивач не має спеціальних знань у сфері права для належного й ефективного судового захисту своїх прав, він може звернутися за правовою допомогою до адвоката.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, позовна заява підлягає поверненню, оскільки позивачем не подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з наданням доказів на підтвердження поважності причин пропуску.
На підставі вищезазначеного, керуючись п. 1 ч. 4 ст. 169, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позовну заяву і додані до неї матеріали повернути.
2. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України.
4. Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя А. О. Мороз