про залишення позовної заяви без руху
26 січня 2026 рокусправа № 380/1018/26
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А. Г.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 місцезнаходження: АДРЕСА_2 ,, у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов за мобілізацією ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суддя встановив, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам, встановленим статтями 161 КАС України.
Суддя зазначає, що предметом позову у справі є протиправність наказу щодо призову за мобілізацією 20.08.2025 ОСОБА_1 для проходження військової служби.
У контексті своєчасності звернення позивача до суду, суддя зазначає таке.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого згаданим Кодексом або іншими законами. Частина друга статті 122 КАС України визначає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя стаття 122 КАС України).
Частина п'ята статті 122 КАС України визначає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд вказує на те, що призов за мобілізацією за своєю суттю є прийняттям громадян на публічну службу.
Як зазначає позивач, його мобілізовано 20.08.2025.
Проте, позивач звернувся до суду лише 20.01.2026, тобто з пропуском визначеного законом строку.
Разом з позовною заявою представник позивач подав клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яке мотивоване тим, що позивачу не було вручено копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про його призов за мобілізацією та не було з ним ознайомлено. Позивач відповідно до Довідки від 22.09.2025 №8801 перебуває на військовій службі у ІНФОРМАЦІЯ_4 (ВЧ НОМЕР_2 ). Перебуваючи на військовій службі, позивач має обмежений доступ до правової допомоги, що суттєво ускладнило реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя.
За результатом розгляду згаданого клопотання, суд висновує таке.
Очевидним є те, що про призов за мобілізацією позивач дізнався у день мобілізації, тобто 20.08.2025. Отже про порушення свого права позивач повинен був дізнатись 20.08.2025.
Разом з тим, позивач не надає доказів звернення з метою ознайомлення із вказаним наказом, або доказів, що вказують на неможливість такого ознайомлення.
Суд звертає увагу на те, що позивач звернувся із позовом до суду без ознайомлення із вказаним наказом, що вказує на безпідставність тверджень щодо необхідності поновлення пропущеного строку на звернення до суду саме з таких підстав.
Представник позивача у клопотанні зазначає, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.11.2024 у справі №120/359/24, проходження військової служби може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'яханих із особливим статусом військовслужбовців та характером їхньої служби: 1) обмеження доступу до правової допомоги: під час несення служби військослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обюмежує можливість своєчасного звернення до суду; 2) виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатись приватними справами; 3) фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях аб овідрядженнях може унеможливити дотримання визначеного процесуальним законом строку звернення до суду; 4) повага до особливого статусу військовослужбовців; 5) обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права.
Суд звертає увагу на те, що представник позивача посилаючись на такі критерії оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду, не зазначає жодних конкретних обставин, які давали б можливість суду надати відповідну оцінку. Посилання на такі критерії мають загальний характер.
З поданих представником позивача документів до позовної заяви, суд не має змоги визначити, що виконання позивачем обов'язків військової служби, перешкоджало йому своєчасному зверненню до суду з позовом.
Посилання представника позивача на судову практику Європейського суду з прав людини само по собі не може слугувати підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Суд наголошує на тому, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.
Оцінюючи викладене в сукупності, суд висновує, що представник позивача не зазначив конкретних обставин, які об'єктивно перешкоджали звернутися позивачу до суду із позовом у встановлений строк.
Суд також враховує те, що відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, така допомога надається безоплатно, кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У зв'язку з викладеним, суд відхиляє доводи позивача про те, що перебування на військовій службі обмежило доступ позивача до правової допомоги, оскільки такі обставини не перешкоджали представнику позивача своєчасно звернутись до суду.
Суд вказує на те, що перебуваючи на військовій службі позивач отримав правничу допомогу, оскільки позов подано його представником, що вказує на безпідставність тверджень щодо необхідності поновлення пропущеного строку на звернення до суду.
Суд також акцентує увагу на тому, що обставини, наведені у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду існували впродовж строку, встановленого для звернення до суду, та не відпали на момент подання позивачем позову до суду.
При цьому, причини та обставини, які б дійсно перешкоджали позивачу звернутись до суду з позовом саме в цей період, не зазначені.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ останній, оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4)перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи Бочан проти України, Смірнова проти України, Федіна проти України, Матіка проти Румунії та інші).
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
ЄСПЛ зауважує, що, застосовуючи процедурні правила, варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції, ТОВ Фріда проти України).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, суд, враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність будь-яких об'єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.
З таких підстав, суд вважає, що у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку необхідно відмовити повністю, причини пропуску строку звернення до суду визнати неповажними.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Отже, позивачу необхідно подати клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом з обґрунтуванням причин пропуску строку звернення та доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку.
Згідно з вимогами частин першої, другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 вказаного Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 248, 256 КАС України, суддя
залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення.
Визначити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку.
Ухвала суду про залишення позовної заяви без руху набирає законної сили з моменту її підписання суддею та окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу суду може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Суддя Гулик Андрій Григорович