23 січня 2026 рокусправа № 380/14503/25
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маляр" до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Маляр" код ЄДРПОУ 37363098, місцезнаходження: 79022, м.Львів, вул. Городоцька, 174А до Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул.Т.Костюшка, 1, у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів №UA 209000/2025/100083/2 від 27.02.2025.
Позов обґрунтований тим, що з метою здійснення митного оформлення ввезених в режимі імпорту товарів, позивач подав до митного оформлення митну декларацію, за наслідками розгляду якої відповідач прийняв оскаржуване рішення. На думку позивача, відповідач безпідставно здійснив коригування митної вартості задекларованого ним товару, внаслідок чого митна вартість товару зросла. Звертає увагу на те, що основним методом визначення митної вартості товарів є визначення такої за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм Митного кодексу України. Зазначає, що заявлена позивачем митна вартість підтверджується належними документами. Зауваження митного органу щодо розбіжностей та неповноти інформації є безпідставними та не свідчать про неповноту чи недостовірність відомостей щодо митної вартості імпортованих товарів, що вказані у поданих документах.
Позивач вважає, що інформація щодо митної вартості іншого товару, відмінного від задекларованого позивачем, не могла слугувати підставою для коригування відповідачем митної вартості товару. З огляду на викладене, позивач вважає рішення відповідача про коригування митної вартості протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
05.08.2025 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у позову повністю. Відзив обґрунтований тим, що при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товару, відповідно до частини п'ятої статті 54 МК України митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості.
Під час здійснення митного контролю відповідач опрацював інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах. За результатами проведеного опрацювання встановлено, порушення при поданні митної декларації, а саме: - відповідно до вимог п. 1.1 зовнішньоекономічної угоди від 22.12.2021 №8PL визначено, що кількість, асортимент, ціни та терміни поставки товару визначаються у рахунку (проформі інвойсі) до контракту, які підписуються сторонами та є невід'ємною його частиною. Проте рахунок - проформу декларантом не надано митному органу, що є порушенням положень даної угоди;- відповідно до вимог п. 1.2 договору купівлі продажу від 22.12.2021 №8PL, рахунок має бути підписаний сторонами контракту та являється його невід'ємною частиною. Підпис та печатка уповноважених осіб Покупця на рахунку від 06.02.2025 № 06/02/2025 відсутні, що може свідчити про недостовірність заявлених документів;- відповідно до вимог п. 1.3 зовнішньоекономічної угоди від 22.12.2021 №8PL визначено, що товар згідно з контрактом поставляється окремими партіями на підставі Замовлень Покупця, що підтверджується Продавцем. Замовлення на поставку товару оформлюються у письмовій формі та підлягають погоджен обома сторонами. Проте зазначений документ декларантом не надано митному органу, що є порушенням положень угоди;- відповідно до вимог п. 5.2 зовнішньоекономічної угоди від 22.12.2021 №8PL визначено, що оплата товару, що постачається відповідно до даного контракту здійснюється в євро шляхом післяплати на підставі виставленого Продавцем інвойсу з відтермінуванням на 15 робочих днів від дати інвойсу. У інвойсі від 06.02.2025 № 06/02/2025 також наведена інформація що платіж здійснюється через 15 днів від дати інвойсу. Станом на 27.02.2025 декларантом не надано банківський платіжний документ, який свідчить факт оплату товару який ввозиться, що є порушенням положень даної угоди; про- у митній декларації країни відправлення від 07.02.2025 №25HU106200D8059DA0 зазначена статистична вартість товару - 13558 Євро (по крос курсу НБУ на день подання митної декларації) а фактурна вартість відповідно інформації з інвойсу від 06.02.2025 № 06/02/2025 - 13361,6 євро, що не кореспондується з положеннями ст. 4 Регламенту Комісії ЄС від 9 лютого 2010 № 113/2010 на умовах поставки DAP Lviv, оскільки статистична вартість повинна ґрунтуватись на вартості товарів та коригуватись так щоб містити виключно та повністю транспортні та страхові витрати що були понесені задля доставки товарів з місця їх відправлення до кордону держави у якій товари перебувають на момент поміщення під митну процедуру. Враховуючи те, що на умовах DAP транспортні витрати повинні бути відраховані з фактурної вартості (статистична вартість має бути або такою як фактурна або меншою), у митного органу виникають сумніви щодо правильності встановлення умов поставки товару по даній зовнішньоекономічні опер того така декларація не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару. Отже, Львівська митниця встановила невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
14.08.2025 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій просить позов задовольнити повністю. Вказана відповідь обґрунтована тим, що жодної вимоги про те, аби надати переклад будь якого документі від відповідача не надходило. Не містить такої вимоги і рішення про коригування. Більшість документів містить двомовний зміст, відтак твердження відповідача, що подання документів не українською мовою перешкоджало їх розуміння - не відповідає дійсності.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 21.07.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Позивач як суб'єкт господарювання здійснює продаж на ринку України товарів для хімічної галузі.
Для подальшого продажу позивач придбав у постачальника ТОРНІМ Group Sp 200 (Польща) розчинник регенерований.
На вказану поставку товару для його митного оформлення разом із митною декларацією № 25UA20923001213006 від 11.02.2025 надано пакет документів:
- контракт № 8PL від 22.12.2021;
- додаткова угода № 1 від 28.07.2022 та № 2 від 29.12.2023;
- рахунок-фактура (інвойс) № 06/02/2025 від 06.02.2025;
- CMR № 817530 від 06.02.2025;
- експортна декларація країни відправлення № 25НО10620008059DA0 від 07.02.2025;
- сертифікат аналізу від 06.02.2025.
За наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця 04.06.2025 надіслала повідомлення від митниці декларанту про подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до статті 53 МК України.
Декларант позивача просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також на вимогу надав витребувані документи:
- ордер від 28.01.2025 № 28/01/202 (Замовлення до контракту);
- проформу інвойс від 28.01.2025 № 28/01/2025;
- банківський платіжний документ від 26.02.2025 № 104;
- гарантійний лист 07/02/2025 від 07.02.2025;
- паспорт безпеки.
За результатами розгляду митної декларації та доданих документів митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA 209000/2025/100083/2 від 27.02.2025.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо коригування митної вартості, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
і. Вихідні положення
Частина друга статті 19 Конституції України від 28.06.1991 № 254к/96-ВР визначає обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказана норма основного закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
На підставі означає, що суб'єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
У межах повноважень означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень,не перевищуючи їх.
У спосіб означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Перевіряючи оскаржене рішення на предмет відповідності критеріям правомірності, суд зазначає наступне.
Суд здійснює перевірку юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень крізь призму положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналізуючи оскаржене рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункту 36, від 01.07.2003 вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Надаючи оцінку правомірності рішенню відповідача про коригування митної вартості товарів , суд керується такими мотивами.
Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів регулюються, серед іншого Митним кодексом України у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - МК України).
Так, відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до частини другої вказаної статті Кодексу, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Частина третя статті 57 МК України передбачає, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм згаданого Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 згаданого Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).
Відповідно до статті 63 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 згаданого Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями згаданої статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях
Відсутність аналізу підстав, за яких митний орган дійшов висновку про коригування митної вартості, унеможливлює прийняття обґрунтованого рішення, адже вказані обставини є ключовими під час дослідження правомірності прийнятого митним органом рішення.
Відтак, надаючи правову оцінку застосуванню контролюючим органу резервного методу коригування митної вартості, суд повинен дослідити те, чи було дотримано умов, за яких митний орган повинен застосовувати методи визначення митної вартості під час коригування вартості, оскільки саме дотримання таких умов в поєднанні з належним обґрунтуванням необхідності їх застосування і є підтвердженням правомірності рішенням. Поряд з цим, порушення будь-якої умови, під час прийняття рішення, є підставою для визнання такого рішення протиправним та скасування.
За таких обставин суд повинен дослідити дотримання умов, за яких виник предмет спору. Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.10.2021 у справі № 140/947/20.
Відтак у вимірі спірних правовідносин суд вважає за доцільне проаналізувати наявність у митного органу підстав для витребування додаткових доказів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару.
iі. Аналіз обґрунтованості виставлення відповідачем вимоги про витребування додаткових документів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості
Стаття 49 МК України визначає, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII згаданого Кодексу та згаданою главою.
Частиною другою статті 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Частина перша статті 53 МК України визначає, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та додаткових документів на вимогу митного органу наведено у статті 53 МК України.
Частиною третьою статті 53 МК України встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Положеннями частини четвертої вказаної статті визначено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.
Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.03.2021 у справі № 809/857/17.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Окрім цього, суд зауважує, що, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 810/3397/16 та від 18.08.2021 у справі №821/1050/17).
Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм згаданого Кодексу.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 згаданого Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 згаданого Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 згаданого Кодексу.
Частиною другою статті 55 МК України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити 1)обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 згаданого Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд бере до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2019 у справі №803/776/17, згідно з яким декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
За таких обставин суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що тягар доказування заявленої митної вартості покладається на декларанта.
Резюмуючи надання оцінки наявності у відповідача підстав для витребування додаткових доказів, суд звертає увагу на те, що митний орган, здійснюючи контроль правильності визначення митної вартості, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу, умови чи терміни оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови чи терміни оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю.
Суд встановив, що в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що відповідно до вимог п.1.1 зовнішньоекономічної угоди від 22.12.2021 №8PL визначено, що кількість, асортимент, ціни та терміни поставки товару визначаються у рахунку (проформі інвойсі) до контракту, які підписуються сторонами та є невід'ємною його частиною. Проте рахунок - проформу декларантом не надано митному органу, що є порушенням положень угоди.
Водночас, у оскарженому рішенні вказано: На вимогу митного органу декларантом надано наступні додаткові документи:
- ордер від 28.01.2025 №28/01/202 (Замовлення до контракту);
- проформу- інвойс від 28.01.2025 №28/01/2025.
Позивач додатково також подав гарантійний лист 07/02/25 від 07.02.2025; паспорт безпеки; копію рішення суду щодо оскарження кориугвання митної вартості з поставки аналогічного товару.
З таких підстав, суд відхиляє вказане твердження відповідача як підставу для коригування митної вартості товару.
Окрім цього, у оскарженому рішенні відповідач зазначив, що відповідно до вимог п. 1.2 договору купівлі продажу від 22.12.2021 №8PL, рахунок має бути підписаний сторонами контракту та є його невід'ємною частиною. Підпис та печатка уповноважених осіб Покупця на рахунку від 06.02.2025 № 06/02/2025 відсутні, що може свідчити про недостовірність заявлених документів.
Частина друга статті 7 МК України передбачає, що митна справа здійснюється з додержанням прийнятих у міжнародній практиці форм декларування товарів, методів визначення митної вартості товарів, систем класифікації та кодування товарів та системи митної статистики, інших загальновизнаних у світі норм і стандартів.
Згідно з постановою Верховної Ради України від 19.06.1992 № 2479-ХІІ Україна приєдналась до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва 1950 року.
Рекомендаціями Ради від 16.05.1979 членам Ради та членам Організації Об'єднаних Націй або її спеціалізованим агентствам, митним або економічним Об'єднанням рекомендовано приймати комерційні рахунки, складені у будь-який спосіб, наприклад, методом одноразового запису, у випадках, коли представлення комерційного рахунку потрібне у зв'язку з митним очищенням товарів, а також утриматись від вимоги підпису для митних цілей на комерційних рахунках, представлених на підтвердження декларації на товари.
На дотримання зазначених рекомендацій звертає увагу Європейська економічна комісія ООН (рекомендації СЕК ООН 1982 року № 18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» та 1983 року №6 «Формуляр-зразок уніфікованого рахунку для міжнародної торгівлі»).
Рекомендацією СЕК ООН 2001 року № 18 «Заходи щодо спрощення процедур міжнародної торгівлі» (переглянутою) пропонується по можливості уникати внесення від руки підписів або еквівалентних їм відміток на паперових документах (наприклад, на рахунках-фактурах).
У постанові від 16.04.2019 у справі № 815/6698/17 Верховний Суд вказав, що відсутність на специфікаціях до контракту печатки фірми-відправника, відсутності печатки та підпису відповідальної особи на інвойсі не вказують на їх недійсність, та не впливають на числові значення складових митної вартості товарів.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що згідно з листом Державної митної служби від 01.03.2011 № 11/3- 10.10/3339-ЕП роз'яснено, що у міжнародній практиці допускається застосування навіть рахунків (іnvoice) без підпису особи, рахунки (іnvoice), складені нерезидентами, що подаються під час здійснення митного контролю й оформлення товарів, можуть не містити підпису та відсутність підпису на поданому для здійснення митного контролю й оформлення товарів рахунку (іnvoice), складеному нерезидентом, не є підставою для відмови в митному оформленні товарів.
Затвердженої форми інвойсів та вимог щодо їх заповнення законодавством України не передбачено. Разом з тим, при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості орган доходів і зборів має впевнитись, що комерційний інвойс можна ідентифікувати з поставкою оцінюваного товару та він містить відомості, які підтверджують відомості щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті.
У спірному випадку, позивач надав рахунок-фактуру (інвойс), що містив всю необхідну інформацію для підтвердження числових даних, заявленої митної вартості.
Отже, суд дійшов висновку, що відсутність підпису та печатки покупця на поданому для здійснення митного контролю й оформлення товарів рахунку (іnvoice), складеному нерезидентом, не може вважатися невідповідністю поданих до митного оформлення документах, а тому не може бути підставою для відмови в митному оформленні товарів за першим методом.
Судом встановлено, що відповідно до вимог п. 1.3 зовнішньоекономічної угоди від 22.12.2021 №8PL визначено, що товар згідно з контрактом поставляється окремими партіями на підставі Замовлень Покупця, що підтверджується Продавцем. Замовлення на поставку товару оформлюються у письмовій формі та підлягають погодженню обома сторонами. Проте зазначений документ декларантом не надано митному органу, що є порушенням положень даної угоди.
Суд зазначає, що стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються на підтвердження заявленої митної вартості. Серед зазначеного переліку немає замовлень. При цьому, згідно з частиною п'ятою статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Отже, замовлення/заявка не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару. Замовлення/заявка не має вплив на числові визначення митної вартості.
З таких підстав, суд вважає, що описане відповідачем зауваження щодо неподання замовлення жодним чином не стосуються неможливості визнання задекларованої митної вартості.
Окрім цього, у оскарженому рішенні відповідач зазначив, що відповідно до вимог п. 5.2 зовнішньоекономічної угоди від 22.12.2021 №8PL визначено, що оплата товару, що постачається відповідно до даного контракту здійснюється в євро шляхом післяплати на підставі виставленого Продавцем інвойсу з відтермінуванням на 15 робочих днів від дати інвойсу. У інвойсі від 06.02.2025 № 06/02/2025 також наведена інформація що платіж здійснюється через 15 днів від дати інвойсу. Станом на 27.02.2025 декларантом не надано банківський платіжний документ, який свідчить факт оплату товару який ввозиться, що є порушенням положень даної угоди.
Суд висновує про те, що нездійснення оплати може свідчити про невиконання покупцем умов контракту, в частині розрахунків між сторонами, проте не може свідчити про заниження митної вартості.
Слід зазначити, що виконання чи не виконання умов договору виходить з договірних правовідносин між позивачем як покупцем та продавцем.
В свою чергу, Львівська митниця не є тим органом на якого законодавством покладено обов'язок здійснювати контроль за виконанням цивільно-правових угод. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 №815/137/17.
Окрім цього, у оскарженому рішенні відповідач зазначив, що у митній декларації країни відправлення від 07.02.2025 №25HU106200D8059DA0 зазначена статистична вартість товару - 13558 Євро (по крос курсу НБУ на день подання митної декларації) а фактурна вартість відповідно інформації з інвойсу від 06.02.2025 № 06/02/2025 - 13361,6 євро, що не кореспондується з положенням ст. 4 Регламенту Комісії ЄС від 9 лютого 2010 № 113/2010 на умовах поставки DAP Lviv, так як статистична вартість повинна ґрунтуватись на вартості товарів та коригуватись так щоб містити виключно та повністю транспортні та страхові витрати що були понесені задля доставки товарів з місця їх відправлення до кордону держави у якій товари перебувають на момент поміщення під митну процедуру. Враховуючи те що на умовах DAP транспортні витрати повинні бути відраховані з фактурної вартості (статистична вартість має бути або такою як фактурна або меншою), у митного органу виникають сумніви щодо правильності встановлення умов поставки товару по даній зовнішньоекономічні опер того така декларація не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару.
Суд зазначає, що експортна декларація - це документ, який підтверджує проходження вантажу митного оформлення в країні відправлення та заповнюється відправником товару або митним агентством, яке здійснює оформлення (відкриття) експортної декларації. На підставі цього документа відправник вантажу отримує відшкодування податку на додану вартість. Суд зазначає, що будь-яка різниця статистичної вартості товару в експортній декларації не може викликати сумнівів, оскільки якщо така і мала місце, то це обумовлено застосуванням курсу валют в країнах Євросоюзу, а не заниженням ціни позивачем згідно з документами, виданими йому продавцем.
При цьому у митній декларації країни відправлення вказується статистична вартість товарів (із врахуванням витрат на митне оформлення в країні експорту), а не фактурна вартість експортованих товарів, що не може свідчити про розбіжність в цифрових значеннях між митною декларацією країни відправлення і рахунком-фактурою та бути підставою для коригування вартості ввезеного товару.
Відповідно до Керівництва із заповнення Єдиного адміністративного документа (далі - ЄАД), розроблене Генеральним Директоратом TAXUD (номер документу TAXUD/1619/08) графа 46 «статистична вартість» ЄАД має містити статистичну вартість. «Статистична вартість» означає вартість товарів на момент та у місці, де вони залишають територію країни - експортера - члена ЄС. Вона має базуватися на фактурній вартості товарів та має також включати допоміжні витрати, такі як транспорт, що відноситься до частини перевезення, яке проходить на статистичній території країни - члена ЄС, де відбувається експорт, а також витрати на митне оформлення товару у країні відправлення.
Відтак, фактурна (митна) вартість завжди є меншою за статистичну або може їй дорівнювати, оскільки до статистичної вартості входить фактурна вартість товару та витрати на транспортування.
Тож будь-яка різниця статистичної вартості товару в експортній декларації, конвертованої в іншу валюту, ніж та, що визначена контрактом і у якій позивач здійснювала оплату товару, у цьому разі обумовлена застосуванням курсу валют, а не заниженням ціни товару згідно з первинними документами, виданими продавцем.
Отже, відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товарів, ознаки підробки та вони містять достатньо відомостей щодо ціни товар.
З викладеного вбачається, що статистична вартість не є ані вартістю товару за договором, ані фактурною вартістю. Значення статистичної вартості є приблизним та теоретичним, а отже не може враховуватись митними органами України при визначенні фактурної вартості імпортованого товару.
Тобто, відповідач помилково ототожнив вартість товару за договором, вказану в рахунку-фактурі (інвойсі) зі статистичною вартістю, яка зазначена в декларації країни відправника. Вказані значення є різними, а тому їх порівняння є недоцільним.
Отже, подані декларантом документи підтверджують заявлену митну вартість товару, а аргументи відповідача про те, що відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, не відповідають фактичним обставинам у справі.
Суд критично оцінює доводи відповідача щодо неподання позивачем додаткових документів до митного оформлення з огляду на наступне.
Згідно зі статею 53 МК України митний орган має право у виняткових випадках на витребування додаткових документів.
В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №809/872/17.
Неподання декларантом додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами.
Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №826/8799/16, від 19.12.2019 у справі № 810/5295/15, від 12.06.2020 у справі №826/4434/16.
Суд вважає, що твердження відповідача про те, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач не надав витребувані відповідачем додаткових документів, адже ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов'язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці відповідно до частин третьої статті 53 МК України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.
Відтак, ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах.
Повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статею 53 МК України. Не надання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду справа № 809/857/17 від 02.03.2021; справа № 804/150/16 від 05.07.2022.
При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення (у цьому випадку рішення про відмову у митному оформленні товару за ціною позивача); відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
У свою чергу декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено органом доходів і зборів. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 02.07.2020 справа №803/916/17 та від 08.10.2019 справа №803/776/17.
Відповідач безпідставно поставив під сумнів митну вартість товару зазначену позивачем та, як наслідок, весь поданий перелік документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про існування у митного органу достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару.
iii. Щодо застосування резервного методу
Частина друга статті 55 МК України визначає, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1)обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 згаданого Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Зазначені висновки випливають, зокрема, з приписів пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, за яким у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, відображеною у постанові від 18.08.2021 у справі № 160/4944/19 та у постанові від 04.11.2021 у справі №120/2634/19-а.
Суд встановив, що у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100083/2 від 27.02.2025 відповідач посилається на митну декларацію №UA209230/2023/117712 від 03.11.2023, де митна вартість товару зі схожими характеристиками становить 1,21 дол. США/кг, що свідчить про здійснення коригування митної вартості товарів за методом 2ґ.
Верховний Суд у постанові від 05.02.2019 у справі № 816/1199/15, висловив позицію, згідно з якою у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.
У всіх випадках, де посадові особи митниці брали за основу попередньо оформлені митні декларації, партії товарів не були співрозмірні з тими, що імпортувались нами, умови поставок були різними, однак жодного коригування проведено не було.
З урахуванням викладеного, суд висновує про протиправність рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100083/2 від 27.02.2025, у зв'язку з чим таке необхідно скасувати.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
V. Судові витрати
Відповідно до положень статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір, сплачений за подання позовної заяви у розмірі 3028,00 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Маляр" до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100083/2 від 27.02.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маляр" код ЄДРПОУ 37363098, місцезнаходження: 79022, м.Львів, вул. Городоцька, 174А судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович