26 січня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/8636/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову в адміністративний справі за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до
ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до
Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
про визнання протиправними та скасування рішення, наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -
Представник позивача звернулась до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про мобілізацію ОСОБА_1 ;
- скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_3 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.
Ухвалою судді від 08.01.2026 позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою судді від 20.01.2026 продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлений ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року до 30 січня 2026 року.
26.01.2026 року від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_3 , в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо переведення ОСОБА_1 , для проходження військової служби до іншої військової частини до набрання законної сили рішення суду у справі №340/8636/25.
В обґрунтування вказаної заяви, заявник вказує, що позивач перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі бронювання перебував на спеціальному військовому обліку. 17.01.2025 позивач пройшов військову-лікарську комісію, якою його визнано придатним до військової служби. Вказує, що станом на 05.12.2025 позивач мав відстрочку від військової служби у зв'язку з бронюванням. Незважаючи на те, що позивач був заброньований його затримали працівники ТЦК та СП та повідомили його, що він має порушення правил військового обліку. 03.12.2025 року ОСОБА_1 було мобілізовано на військову службу під час мобілізації та включено до особового складу ВЧ НОМЕР_3 . Зазначає, що громадяни призвані на військову службу під час мобілізації проходять курс загальновійськової підготовки тривалістю 51 день. Після закінчення базової загальновійськової підготовки військовослужбовці розподіляються до інших військових частин. Отже, по закінченню курсу загальновійськової підготовки у військовій частині НОМЕР_3 ОСОБА_1 буде направлено для виконання військового обов'язку до іншої військової частини. При цьому, невжиття судом заходу забезпечення позову шляхом заборони командиру та уповноваженим посадовим особам Військової частини НОМЕР_3 вчиняти дії щодо переміщення (направлення) позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішення суду у цій справі дійсно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Позивач переконаний, що будь-яке його переміщення до іншої військової частини або іншого місця служби матиме наслідок у вигляді неможливості виконання рішення суду у цій справі у зв'язку із припиненням правовідносин між позивачем і відповідачем (військовою частиною НОМЕР_3 ), та відсутності у останнього повноважень на звільнення ОСОБА_1 з іншої військової частини. Зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить поновлення порушених прав, за захистом яких звернувся.
Відповідно до ч.1 ст.154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Заяву про забезпечення позову розглянуто без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.1 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Із системного аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. До того ж, забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту заявнику до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає, що підстави, визначені статтею 150 КАС України є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є достатнє обґрунтування того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову. Суд також враховує співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Вирішуючи питання про доцільність вжиття заходів про забезпечення позову суд виходить з того, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майнові інтереси та/або права позивача будуть погіршені, порушені і на момент виконання рішення суду, у разі задоволення позову, їх слід буде відновити шляхом вчинення певних дій.
Верховний Суд у постанові від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20, у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 826/16888/18, у постанові від 07 серпня 2025 року по справі №160/23979/24, вказав, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Заявник обов'язково повинен обґрунтувати свою заяву і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді такої заяви покладається виключно на заявника.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Як свідчать матеріали справи, у заяві про забезпечення позову представник позивача просить заборонити чітко не визначеному колу уповноважених осіб Військової частини НОМЕР_3 приймати рішення й вчиняти дії щодо переведення (переміщення) ОСОБА_1 з Військової частини НОМЕР_3 , де він перебуває станом на сьогодні, до інших військових частин або підрозділів до набрання судовим рішенням у цій справі законної сили.
Проте, представник позивача в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення дії чи бездіяльність відповідачів є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023р. у справі №640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності чи неправомірності рішень та дій відповідача, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Також, як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача посилається на те, що невжиття заходів щодо забезпечення позову призведе до неможливості відновлення його порушеного прав в майбутньому.
Разом із тим, наведені доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, адже сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються лише на припущеннях. Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав позивача, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 р. у справі №826/13306/18.
Окремо, суд не може оминути поза увагою і той факт, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64/2022 (затверджений Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX), введено на території України воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022р. строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, у тому числі, на момент розгляду заяви про забезпечення позову.
В цей період законодавцем внесено зміни до положень КАС України, що регулює питання забезпечення адміністративного позову. Зокрема, ч.3 ст.151 КАС України доповнено п.10 згідно із Законом України «Про внесення зміни до ч.3 ст.151 КАС України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 08.07.2022р. №2359-IX, за яким, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Відповідно, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення наказу (розпорядження) командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
У той же час, як зазначено вище, позивач фактично просить забезпечити позов шляхом заборони органам та посадовим особам Збройних Сил України здійснювати будь-які дії з його переміщення (переведення) для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період. Таким чином, даний спосіб забезпечення позову опосередковано матиме вплив на дію можливих наказів командира, відданих в умовах воєнного стану.
Із цього слідує, що обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командиром в майбутньому, що відповідно до п.10 ч.3 ст.151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Суд наголошує, що з моменту призову на військову службу під час мобілізації та відправку в військову частину статус особи змінюється з військовозобов'язаного на військовослужбовця.
За визначенням, що міститься в ч.9 статті 1 Закону №2232-XII, військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII, початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК та СП або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу СЗР України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
У свою чергу, питання переміщення військовослужбовців врегульоване «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008).
Так, за п.п.110,112 Положення №1153/2008, переміщення осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав із урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування; між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії воєнного стану переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України; між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених у п.82 цього ж Положення, а також якщо із урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
З аналізу наведених норм вбачається, що військовослужбовець може бути переміщений з однієї військової частини до іншої у певних випадках за наказом уповноваженої особи.
Разом з тим, позивач не надав суду жодного доказу наявності наказу про переміщення з однієї військової частини до іншої як і те, що такі дії з боку військової частини здійснюються.
Таким чином, суд зауважує, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених ст.150 КАС України підстав для забезпечення позову. Зазначений висновок узгоджується із нормою ч.1 ст.9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Разом з тим, жодних доказів, у розумінні статей 73, 76 КАС України, на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що з викладених у заяві про забезпечення позову мотивів, відсутні підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Зважаючи на викладене суд вважає, що заява представника позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.150-154, 156, 256, 248, 256 КАС України, суд, -
В задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Копію ухвали невідкладно надіслати учасникам справи.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання її суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів за правилами, встановленими ст.ст.293-297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА