ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" січня 2026 р. справа № 300/5657/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
Представник позивача Воробець Роман Миронович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Івано- Франківській області щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 01 липня 2025 року.
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 01 липня 2025 року з урахуванням висновків суду.
Позовні вимоги мотивовані протиправними діями Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 01 липня 2025 року.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
01.09.2025 року від Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позову з підстав викладених у відзиві. Просить відмовити у задоволенні позову.
10.12.2025 року від Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області надійшла заява про закриття провадження в даній адміністративній справі.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент подання позовної заяви проходив службу в Головному управлінні Національної поліції України в Івано-Франківській області на посаді інспектора взводу №2 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький), лейтенанта поліції.
Так, як в ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася третя дитина, ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 у зв'язку з чим в нього реальна потреба в безпосередньому догляді та утриманні трьох неповнолітніх дітей, що суттєво ускладнює можливість належного виконання службових обов'язків в умовах підвищеної службової зайнятості, пов'язаної із проходженням служби в поліції.
01 липня 2025 року ОСОБА_1 подав начальнику ГУНП в Івано-Франківській області полковнику поліції Сергію Безпальку рапорт на звільнення зі служби, в
якому вказав, що звільняється зі служби за власним бажанням згідно ст.77 ч.1. п.7 Закону України «Про Національну поліцію України» з 18 липня 2025 року у зв'язку з сімейними обставинами, а саме наявністю на утримання трьох дітей.
Листом тимчасово виконуючого обов'язків начальника ГУНП в Івано-Франківській області полковника ОСОБА_3 від 09 липня 2025 року №110702-2025 Лейтенанту поліції Мар'яну Чамарнику повідомлено, що ГУНП в Івано-Франківській області розглянуто його рапорт від 01 липня 2025 року щодо звільнення зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Так, відповідно до пункту 68 розділу VII Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липням 1991 року №114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою, і виходячи з цього ГУНП в Івано-Франківській області рапорт ОСОБА_1 про звільнення зі служби не задоволено.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Суд, у відповідності до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правовідносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ врегульовано Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VIII), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УССР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).
За частиною першою статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Пунктом 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VІІІ передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.
Відповідно до частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:
1) у зв'язку із закінченням строку контракту;
2) за станом здоров'я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про
непридатність до служби в поліції;
3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;
4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
5) через службову невідповідність;
6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;
7) за власним бажанням;
8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);
9) у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;
9-1) у зв'язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб;
10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необгрунтованими та їх стягнення в дохід держави;
11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави;
12) у разі надання особою завідомо неправдивої інформації під час прийняття на службу в поліції.
Згідно ч. 2 статті 77 Закону № 580-VІІІ, днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
Розділом XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ установлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 68 зазначеного Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
У межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Як встановлено з матеріалів адміністративної справи, 01.07.2025 року ОСОБА_1 подав начальнику Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Сергію Безпальку Рапорт на звільнення зі служби, в якому вказав, що звільняється зі служби за власним бажанням згідно ст.77 ч. 1 п.7 Закону України «Про Національну поліцію України» з 18 липня 2025 року у зв'язку з сімейними обставинами, а саме наявністю на утримання трьох дітей.
Суд зазначає, що рапорт позивача містив вичерпне обґрунтування сімейних обставин - утримання трьох дітей - що відповідає Переліку поважних причин для звільнення зі служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 року, а також чітко визначену бажану дату звільнення (18 липня 2025 року). Відтак, відмова у звільненні на підставі формального застосування тримісячного строку суперечить принципам добросовісності, пропорційності та індивідуального підходу, гарантованим Законом України «Про Національну поліцію» та Конституцією України.
Відповідачем відмовлено у задоволенні рапорту позивача, у зв'язку з тим, що у нього відсутні підстави для звільнення з поліції за власним бажанням у ту дату, яку зазначено в рапорті (06 серпня 2024 року), тобто у коротший, ніж тримісячний строк, відповідач посилався на те, що на час подання ОСОБА_1 рапорту про звільнення зі служби в поліції діючими є норми Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114.
Однак, суд вважає, що тримісячний строк, передбачений пунктом 68 Розділу VII Положення №114, має регламентуючий, а не імперативний характер. Зазначення поліцейським у рапорті бажаної дати звільнення, яка є меншою за тримісячний строк, вважається проявом одностороннього волевиявлення, а погодження цього строку уповноваженим органом - формою досягнення домовленості сторін. У випадку, коли працівник обґрунтовує необхідність дострокового звільнення поважними причинами, зокрема сімейними обставинами, такий підхід відповідає принципам правової визначеності, добросовісності та пропорційності.
Отже, відмова відповідача у задоволенні рапорту позивача виключно з формальних підстав, пов'язаних із тримісячним строком попередження, без урахування обставин, що мають істотне значення, є неправомірною, суперечить положенням Закону України «Про Національну поліцію» та порушує право позивача на звільнення за власним бажанням відповідно до частини першої статті 77 Закону №580-VIII.
Щодо заяви відповідача про закриття провадження, суд зазначає наступне.
Відповідач в вищезазначеній заві зазначає, що Наказом ГУНП в Івано-Франківській області від 28.10.2025 №2051 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області» лейтенанта поліції ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Наказом ГУНП по особовому складу від 28.10.2025 № 585 о/с лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 28.10.2025.
Відповідач зазначає, що спірний рапорт був поданий ОСОБА_1 у період проходження ним служби, тоді як станом на день подання клопотання позивач уже не є поліцейським, усі правові наслідки, пов'язані з проходженням ОСОБА_1 служби в поліції, включно з питаннями, що стосуються реалізації функцій служби, припинені.
Враховуючи вищенаведене, вважає, що спірний рапорт, який міг створювати юридичні наслідки лише щодо службово-трудових відносин у період їх існування, вичерпав свою дію як акт індивідуального значення. Також зазначає, що спірний акт індивідуальної дії не створює юридичних наслідків.
З приводу цього суд зазначає, що в ході розгляду даної адміністративної справи надано правову оцінку діям Головного управління Національної поліції в Івано-Франківської області та встановлено порушення при розгляді оскаржуваного рапорту.
Однак, у зв'язку з тим, що позивача звільнено зі служби у поліції з 28.10.2025 року, позовна вимога щодо зобов'язання Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 01 липня 2025 року з урахуванням висновків суду, не підлягає до задоволення, оскільки трудові відносини між сторонами припинені і повторний розгляд заяви неможливий.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Івано- Франківській області щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 01 липня 2025 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.