Справа № 761/49424/25
Провадження № 1-кс/761/31223/2025
12 грудня 2025 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 при секретарі ОСОБА_2 , за участю власника майна ОСОБА_3 , представника власника майна - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025100100003808, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 листопада 2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, -
24 листопада 2025 року (здано на пошту 20 листопада 2025 року) до Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 про накладення арешту у кримінальному провадженні № 12025100100003808, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 листопада 2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, на автомобіль марки «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 .
Своє клопотання прокурор обґрунтовує тим, що слідчим відділом Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100100003808, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 листопада 2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Так, досудовим розслідуванням встановлено, що 12 листопада 2025 року, приблизно о 16 годині 24 хвилини за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 39, водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка внаслідок наїзду отримала тілесні ушкодження та була доставлена до медичного закладу.
Постановою слідчого СВ Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_7 від 13 листопада 2025 року, вказане майно визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
На даний час в органу досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на вищевказане майно, оскільки воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Розгляд клопотання прокурор Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 просив здійснювати у його відсутність. Клопотання підтримує та просить його задовольнити в повному обсязі.
Власник майна ОСОБА_3 та його представник - адвокат ОСОБА_4 заперечували щодо задоволення клопотання прокурора про арешт майна, обґрунтовуючи свою позицію тим, що прокурором не надано даних, які б документально підтверджували, що органом досудового розслідування вжито всіх заходів, спрямованих на встановлення об'єктивних обставин дорожньо-транспортної пригоди, експертного дослідження механізму її розвитку, а тому накладення арешту на вилучене майно, вважають необґрунтованим та недоцільним.
Заслухавши доводи власника майна ОСОБА_3 , представника власника майна - адвоката ОСОБА_4 , дослідивши клопотання та додані до нього матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, при розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого/прокурора, та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а тому суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
За змістом ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Положенням ч. 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 98 КПК України встановлено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У свою чергу, при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення та достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд із національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 рік) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 рік), учасником яких є й Україна.
Статтею 1 Протоколу № 1 (1952 рік) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи постановлення судом незаконного рішення, тоді як ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика Європейського суду з прав людини визначає, що ст. 1 Протоколу № 1, яка спрямована на захист особи (фізичної та юридичної) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідних заходів для захисту права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22 червня 2004 року).
При цьому, у своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним.
У свою чергу, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Разом із цим, на переконання слідчого судді, у клопотанні належним чином не доведено той факт, що потреби досудового розслідування щодо накладення арешту на вказане майно, виправдовують такий ступінь втручання у права та свободи власника майна, що безумовно суперечить загальним засадам кримінального провадження, та суттєво обмежує непорушне право власника на мирне володіння своїм майном, закріплене Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Більш того, в ході судового розгляду встановлено, що прокурором не надано жодних матеріалів кримінального провадження, з яких можна було б дійти висновку, що органом досудового розслідування взагалі проводилися чи проводяться будь-які слідчі та/або процесуальні дії щодо майна, власником якого є ОСОБА_3 , зокрема вжиття заходів, спрямованих на встановлення та фіксацію механічних слідів на транспортному засобі, утворених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу, що на момент розгляду клопотання про накладення арешту, після спливу максимально можливих строків проведення експертиз, прокурором не надано даних, які б документально підтверджували, що органом досудового розслідування в розумні строки вжито всіх заходів, спрямованих на встановлення доказової інформації, яка має суттєве значення для кримінального провадження, експертного дослідження технічних властивостей автомобіля та механічних слідів, утворених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що безумовно суперечить принципу розумності строків.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин, на переконання слідчого судді, досягнення мети досудового слідства в рамках даного кримінального провадження не може бути компенсоване таким підходом органу досудового розслідування щодо невмотивованого ініціювання питання про накладення арешту на майно.
Вказане свідчить про відсутність правових підстав для накладення арешту на вилучене майно, на які посилається орган досудового розслідування, оскільки прокурором не надано доказів на підтвердження вказаних обставин, а за наявних матеріалів дане твердження є передчасним та таким, що ґрунтується на припущеннях.
Враховуючи викладене, слідчий суддя не знаходить достатніх підстав для задоволення клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 та накладення арешту у кримінальному провадженні № 12025100100003808, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 листопада 2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 94, 98, 131-132, 170-173, 233-234, 309-310, 392-393, 395, 532 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025100100003808, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 листопада 2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України - залишити без задоволення.
На ухвалу слідчого судді може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу суду постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Слідчий суддя ОСОБА_1