Справа № 565/2581/25
Провадження № 2/565/113/26
26 січня 2026 року м.Вараш
Вараський міський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бренчук Г.В., за участю секретаря судового засідання Гордійчук Г.Є., представника відповідача адвоката Савченка А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Вараського міського суду Рівненської області справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ТОВ «ФК «Гелексі» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення 24 399,50 грн заборгованості за договором позики №167407 від 19 червня 2020 року, 2 423,00 грн судового збору, 5 000,00 витрат на професійну правничу допомогу.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно телекомунікаційної системи уклали договір позики №167407 від 19 червня 2020 року в електронній формі на підставі якого позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5 000,00 грн, на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору стандартна процентна ставка становить 0,01% в день, розмір комісії складає 1,9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3,0%. Відповідач не виконує свої грошові зобов'язання належним чином, довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 24 399,50 грн, з яких: 5 000,00 грн - заборгованість за позикою; 19 399,50 грн - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.
11 листопада 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначено, що:
- відсутні первинні документи, які б вказували на перерахування кредитних коштів кредитодавцем позичальнику на виконання договору про споживче кредитування;
- позивач просить суд стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов'язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України;
- будь-які електронні докази чи паперові копії електронних доказів, які пов'язували б наявність на договорі одноразового ідентифікатора саме з діями відповідача, направленими на укладення договору в матеріалах справи відсутні, як відсутні й докази того, що одноразові ідентифікатори генерувалися на підставі заявки відповідача;
- відповідно до наявних матеріалів у ТОВ «ФК «Гелексі» відсутні КВЕДи, які б надавали можливість здійснювати кредитування або надавати грошові кошти в позику;
- не долучено доказів про те, що картка з таким номером належить саме відповідачу, а також сам факт того, що кошти за договором мали передаватись саме на цей номер картки.
Відтак, доводи позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором є необґрунтованими та недоведеними, а вимоги зазначені в позовній заяві є такими, що не підлягають задоволенню.
11 листопада 2025 року від представника позивача надійшла відповідь відзив у якій зазначено, що у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує проти існування наступних юридичних фактів: укладення кредитного договору з позивачем; отримання кредитних коштів за кредитним договором; наявність заборгованості за кредитним договором.
Беззаперечним є факт укладення між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи договору позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії № 167407 від 19 червня 2020 року в електронній формі та невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення позики. У відзиві відповідач не стверджує, що кредитні кошти не отримував, та не надає доказів, що заборгованість була погашена.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно комунікаційну відповідає нормам законів України «Про електронну комерцію», «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні довірчі послуги».
Позивач не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування. З метою перерахування коштів позичальникам, позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг - ТОВ «ФК «Елаєнс». ТОВ «ФК «Елаєнс» (ТМ «Фонді») є компанією , що мала право на надання платіжних послуг. На підставі договору №04/08-17-ПК від 04 серпня 2017 року ТОВ «ФК «Елаєнс» (ТМ «Фонді») надавало ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку. Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5 000,00 грн. Довідка ТОВ «ФК «Елаєнс» містить ключові реквізити (платник, отримувач за іменем, дата, сума, номер транзакції) і у сукупності з договором та розрахунком є належним доказом надходження коштів.
Підвищену комісійну винагороду позикодавець нараховував саме як міру відповідальності на підставі ст.625 ЦК України за правилами, визначеними п.5.3 договору позики, який розміщено у розділі «відповідальність сторін», а не як відсотки за правомірне користування кредитом. Кредитним договором передбачено комісію як плату, яка встановлюється за користування позикою після настання строку погашення. Заборгованість відповідачем у встановлений договором строк не погашено. З урахуванням викладеного позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
17 листопада 2025 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив у яких зазначено, що відповідач не погоджується з твердженнями наведеними позивачем у позовній заяві і відповіді на відзив та не визнає вимоги позивача. Відповідь на відзив фактично не містить жодних додаткових фактів, уточнень, підтверджень, які є спірними в межах даної справи. З матеріалів справи не вбачається надання позивачем належних та допустимих доказів перерахування коштів, укладення договору саме з відповідачем та наявності в останнього заборгованості. Враховуючи викладене просить у задоволені позову відмовити.
Ухвалою суду від 24 жовтня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 25 листопада 2025 року.
Ухвалою суду від 25 листопада 2025 року відкладено розгляд справи на 15 грудня 2025 року.
Ухвалою суду від 15 грудня 2025 року заяву представника відповідача із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження залишено без задоволення, розгляд справи відкладено на 13 січня 2026 року.
13 січня 2026 року у зв'язку з розглядом судді кримінального провадження судове засідання призначено на 19 січня 2026 року.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФК «Гелексі».
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, місце та час засідання в судове засідання не з'явився.
Представник відповідача - адвокат Савченко А.В., у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, суд встановив наступне.
19 червня 2020 року ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 уклали договір позики №167407 відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов'язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України гривні,
Сума позики - 5 000,00 грн.
Відповідно до п. 1.1.2, 1.1.2.2 плата за користування позикою у вигляді:
- процентів складає 0,01% в день від поточного залишку позики;
- комісії складає 1,4% в день від початкового розміру позики відповідно пп.1.1.1. договору.
Згідно з п.1.1.3 договору нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.
В п.1.1.4 договору зазначено, що нарахування комісії за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.
Строк повернення позики (термін платежу): 08 липня 2020 року (п.1.1.5 договору).
Відповідно до п.1.2 договору позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в п.1.1.1. договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника).
Позичальник зобов'язаний у випадку прострочення сплати заборгованості за договором в повному обсязі або частково, сплатити нараховані проценти та підвищену комісію за користування позикою, виходячи з фактичного строку користування, включаючи день погашення, а також нараховану пеню; зареєструватися на сайті позикодавця під своїм справжнім ім'ям; надавати позикодавцю виключно достовірні дані, включаючи персональні дані; визнавати електронні документи, складені позикодавцем і позичальником (заявки, договори, акти та інше), як документи, складені в простій письмовій формі відповідно до законодавства України (п.3.4.4 - 3.4.7 договору).
В п.4.1 договору зазначено, що позичальник зобов'язується повністю повернути Позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов'язання, встановлені договором, не пізніше 08 липня 2020 року.
Сторони домовилися, що повернення позики та сплата процентів і комісійна винагорода за користування позикою здійснюватиметься згідно Графіка розрахунків, який є невід'ємною частиною договору та розміщується в Особистому кабінеті (п.4.2. договору).
Згідно з п.5.3 договору у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% в день від суми позики за кожний день прострочення.
Відповідно до п.3.2.3 договору позикодавець має право продовжити строк договору (не більше 3-х разів поспіль).
Згідно з п.9.1 договору, внесення змін та доповнень до договору оформлюється шляхом укладання сторонами додаткових договорів. Всі зміни, доповнення та додатки до договору, є його невід'ємною частиною.
У графіку платежів до договору №167407 від 19 червня 2020 року зазначено: сума позики - 5 000,00 грн, проценти за користування позикою - 9,50 грн, комісійна винагорода за користування позикою - 1 330,00 грн, термін платежу - 08 липня 2020 року.
Договір №167407 від 19 червня 2020 року та графік платежів до нього підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 8f6q2f78.
Також відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 561zv646 підписано паспорт споживчого кредиту у якому міститься інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткова інформація та інші важливі правові аспекти.
04 серпня 2017 року ТОВ «ФК «Елаєнс» та ТОВ «ФК «Гелексі» уклали договір №04/08-17ПК про надання послуг з переказу грошових коштів.
З повідомлення ТОВ «ФК «Елаєнс» №167407 від 01 вересня 2025 року убачається, що на підставі договору №04/08-17ПК про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) від 04 серпня 2017 року, товариство надавало ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу грошових коштів фізичним особам, без відкриття рахунку. У результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ «ФК «Гелексі», на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти. Отримувач коштів: Ісаєнко Владислав Миколайович, номер транзакції в системі: 1227893866, номер операції: 236572076, дата проведення платежу: 19 червня 2020 року, сума платежу 5000, валюта платежу: гривня UAH, платіжний засіб (метод): карта, банк емітент платіжної картки отримувача коштів PRIVATBANK, номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 .
Згідно з розрахунком заборгованості за договором №167407 від 19 червня 2020 року, заборгованість відповідача становить 24 399,20 грн та складається із: суми простроченої позики - 5 000,00 грн; суми прострочених процентів - 69,50 грн; суми прострочених комісій - 19 330,00 грн.
Стороною відповідача даний розрахунок не спростовано належними та допустимими доказами, власного розрахунку не надано.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочину вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Водночас не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20.
В п.10 договору №167407, який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 8f6q2f78 містяться відомості про персональні дані позичальника, а саме: ПІБ позичальника - ОСОБА_1 , його реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця реєстрації.
Доказів того, що персональні дані ОСОБА_1 використані позикодавцем чи іншими особами для укладення договору позики від імені відповідача, матеріали справи не містять.
Звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів із заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій, матеріали справи також не містять.
Відповідач не оскаржував правомірність укладеного договору №167407 від 19 червня 2020 року у судовому порядку.
Судом встановлено, що договір №167407 підписано ОСОБА_1 з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 8f6q2f78 19 червня 2020 року.
Підписавши вказаний договір, відповідач погодився із зазначеними у договорі умовами та взяв на себе зобов'язання з їх виконання.
Факт перерахунку грошових коштів на рахунок відповідача підтверджується повідомленням ТОВ «ФК «Елаєнс» №167407 від 01 вересня 2025 року, з якого убачається, що на картку ОСОБА_1 19 червня 2020 року зараховано суму 5 000,00 грн, платник коштів - ТОВ «ФК «Гелексі».
З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку, що позивачем доведено обставини щодо укладення 19 червня 2020 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 договору №167407 та отримання відповідачем коштів за вказаним договором. Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договору, так і отримання коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
У ст.526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань (ст.525 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У ст.598 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
З розрахунку заборгованості убачається, що проценти нараховано за період з 19 червня 2020 року по 04 листопада 2020 року на тіло позики в розмірі 5 000,00 грн за ставкою 0,01% в день.
За умовами договору позику в сумі 5 000,00 грн відповідач мав повернути 08 липня 2020 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15.
Відповідно до умов договору №167407 від 19 червня 2020 року та графіку платежів до договору №167407 від 19 червня 2020 року проценти за користування позикою в межах визначеного договором строку позики становлять 9,50 грн, і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Належних та допустимих доказів на спростування заявлених позивачем позовних вимог відповідач суду не надав. Заперечення відповідача зазначені у відзиві є необгрунтованити та спростовуються наявними у справі доказами.
Враховуючи, що відповідачем доказів належного виконання своїх договірних зобов'язань суду не надано, факт отримання кредиту та розмір заборгованості не спростовано належними та допустимими доказами, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 5 009,50 грн заборгованості за договором №167407 від 19 червня 2020 року.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2023 року по справі №204/224/21 виклала висновок щодо застосування норми права, а саме: якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Суд враховує, що в договорі позики не зазначено конкретного переліку послуг, які пов'язані з наданням позики та які повинні надаватись фінансовою установою, також позивачем, не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору.
Відтак суд вважає, що вимога щодо стягнення 19 330,00 грн комісії задоволенню не підлягає.
Позивач також просить стягнути з відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Зі змісту положень даної норми вбачається, що витрати на правничу допомогу адвоката складаються з: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також сум, що підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, і ці суми встановлюються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Вказаною нормою також передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вищезазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано договір про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року, який укладений між ТОВ «ФК «Гелексі» та адвокатом Рудзеєм Ю.В.; акт № 752 від 01 вересня 2025 року наданих послуг правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року, згідно з яким позивачу надано послуги правничої допомоги на суму 5 000,00 грн.
Враховуючи пропорційність задоволених вимог, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача з відповідача 1 026,56 грн витрат на професійну правничу допомогу
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» 5 009,50 грн заборгованості за договором №167407 від 19 червня 2020 року, 497,31 грн судового збору, 1 026,56 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (вул.В.Липинського, буд.10/1, м.Київ, ЄДРПОУ 41229318).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя Г.В. Бренчук