Справа № 541/2130/25
Провадження № 1-кп/541/86/2026
21 січня 2026 рокум. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене 07 квітня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025170550000382 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
встановив:
В провадженні Миргородського міськрайонного суду Полтавської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Під час судового розгляду прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження раніше обраного обвинуваченому запобіжного заходу, яке він мотивував наступним. Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 червня 2025 року до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, який було продовжено до 30 січня 2026 року. Прокурор зазначив, що обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, повністю підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами. Підставою для продовження строку запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 під час судового розгляду є наявність обґрунтованого обвинувачення щодо останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, яке кваліфікуються як тяжке, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, а також наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Метою застосування вказаного запобіжного заходу є запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та суду, що може бути виражено у неявці обвинуваченого на виклики до відповідних органів; вчинити інше кримінальне правопорушення. ОСОБА_4 на час затримання не мав міцних соціальних зв'язків, майна у значних розмірах або місця роботи, які б утримували його за місцем мешкання, проживає без реєстрації, веде напівбродячий спосіб життя, джерело його доходів не відоме, схильний до зловживання алкогольними напоями, а тому в будь-який час може змінити місце проживання, виїхавши за межі міста та району без значних наслідків для себе. ОСОБА_4 обвинувачується у відкритому заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, що характеризується зухвалістю, вказане підтверджує можливість вчинити нове кримінальне правопорушення аналогічного або іншого характеру, зокрема з корисливим мотивом. Застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не може запобігти спробам ОСОБА_4 вчинити нові кримінальні правопорушення. Заявлені ризики не зменшилися і не відпали, тому існує необхідність у продовженні відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обвинувачений, його захисник заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження обраного відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу, просили застосувати більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Заслухавши думку учасників судового провадження, суд прийшов до наступного висновку.
Під час досудового розслідування до обвинуваченого ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 квітня 2025 року застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, який було неодноразово продовжено, востаннє - до 30 січня 2026 року.
Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Ч. 2 ст. 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначено в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина.
Згідно практики Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
У відповідності до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.
У відповідності з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Ризики, які стали підставою для застосування запобіжного заходу по даному кримінальному провадженню, були встановлені на стадії досудового розслідування та враховані слідчим суддею під час обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу.
Міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 обрано з урахуванням тяжкості інкримінованого йому злочину, даних про його особу, а також наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема - можливості переховування від органів досудового розслідування та суду, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Суд вважає, що вказані ризики не зникли, є реальними та дійсними.
Прокурором доведено, що, перебуваючи на волі, усвідомлюючи тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, обвинувачений може ухилитися від суду. Враховуючи характер злочину, у скоєнні якого обвинувачується ОСОБА_4 , є підстави вважати, що він може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Таким чином, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому запобіжному заході у вигляді тримання під вартою відпала.
Обраний відносно ОСОБА_4 запобіжний захід з урахуванням його тривалості на даний час не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються, не перешкоджає інтересам правосуддя.
Оцінивши зазначені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, що з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого в подальшому належить утримувати під вартою, оскільки саме цей вид запобіжного заходу зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ч. 3 ст. 183 КПК України покладає на суд обов'язок при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
З урахуванням майнового стану обвинуваченого, обставин кримінального правопорушення, суд відповідно до положень п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України визначає заставу у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У разі внесення обвинуваченим застави на нього повинні бути покладені обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 94, 176-178, 193, 194, 196, 198, 205 КПК України, суд
ухвалив:
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк тримання під вартою на 60 днів по 21 березня 2026 року включно, визначивши обвинуваченому заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 гривень.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, однак ця ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
СуддяОСОБА_1