Справа № 738/1904/25
№ провадження 2-др/738/2/26
I М Е H Е М У К Р А Ї H И
23 січня 2026 року м. Мена
Менський районний суд Чернігівської області в складі:
судді - Волошиної Н.В.,
з участю: секретаря судового засідання - Шугалій А.С.
розглянувши у вiдкpитому судовому засiданнi заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист прав споживачів
У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , у якій просив стягнути з нього на його користь 133264 грн у відшкодування матеріальної та 100000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У серпні 2024 року ним було замовлено послугу у ОСОБА_1 по ремонту вказаного житлового будинку. Позивач вважає, що внаслідок неякісно проведених ремонтно-будівельних робіт відповідачем була заподіяна йому майнова та моральна шкода.
Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 29 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист прав споживачів.
12 січня 2026 року до суду надійшла заява від відповідача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі, яка обґрунтована тим, що судом під час ухвалення судового рішення не було вирішено питання про судові витрати. При цьому, представник відповідача послалася на те, що у відзиві на позовну заяву було зазначено, що відповідачем понесені витрати на правову допомогу у розмірі 15000 грн та надані відповідні докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати;
4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
За змістом частини п'ятої статті 270 ЦПК України за результатом розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення суд має або ухвалити додаткове рішення, або постановити ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 29 грудня 2025 року питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу не вирішувалось.
Як убачається з матеріалів справи, представник відповідача адвокат Потапова С.М. у поданому відзиві на позовну заяву зазначила про те, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат за розгляд справи у суді, який поніс та очікує понести відповідач становить: 15 000 грн.
На підтвердження понесених витрат, адвокатом надано такі документи: ордер серії СВ № 1144651 та квитанцію від 06.10.2025 про вартість послуги за надання правничої допомоги ОСОБА_1 у розмірі 15000 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1, 2 статті 133 ЦПК України).
Згідно з положенням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 рокуу справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22) щодо застосування норм ГПК України.
Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України та Кодексом адміністративного судочинства України передбачено однакові процесуальні гарантії для сторони щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, тому наведена постанова застосовна до спірних правовідносин.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Чинне цивільне процесуальне законодавство визначає критерії, які застосовуються при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята-шоста статті 137 ЦПК України).
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 рокуу справі № 357/380/20, провадження № 14-20цс22).
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На підтвердження обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Суд при ухваленні додаткового рішення враховує правову позицію, висловлену у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 по справі № 922/445/19, згідно з якою розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до позиції Верховного Суду, що висловлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).
Згідно з висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 слідує, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Перелік того, що саме може входити до переліку документального підтвердження надання правничої допомоги, міститься також у постанові ВС від 20.07.2021 у справі №922/2604/20): договір про надання правничої допомоги; детальний опис виконаних доручень клієнта; акти приймання-передання виконаних робіт (якщо вони передбачені договором, це обов'язково); рахунки на оплату юридичних послуг; платіжні доручення або квитанції на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом; докази направлення заяви з усіма додатками іншим учасникам справи.
Отже, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Клопотання відповідача про ухвалення додаткового рішення обґрунтовано тим, що всі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу були подані разом з відзивом на позовну заяву, але суд не вирішив питання про їх відшкодування під час ухвалення судового рішення.
Отже, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мали існувати до того, як справа була розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Стаття 134 ЦПК зобов'язує сторони подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які вони понесли або очікують понести у зв'язку з розглядом справи. Теж саме підтверджує й практика ВС.
На думку ВС (постанова ВП від 12.11.2019 у справі №904/4494/18), наведена норма надає суду право (але не обов'язок) у разі невиконання стороною обов'язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.
Із наведеного вище слідує, що для стягнення на свою користь судових витрат на адвоката необхідно у позовній заяві позивачем, або у відзиві на позовну заяву відповідачем, вказати попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які вже понесені, або які очікуєте понести у зв'язку із розглядом справи в суді.
Надалі потрібно надати в суд клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши в ньому детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), разом із доказами понесення цих витрат, додавши до нього копію договору про надання правової допомоги, акт здачі-приймання робіт, протокол наданих послуг, рахунки на оплату, та банківські документи про оплату адвокатського гонорару, якщо договором між адвокатом та клієнтом не було передбачено сплати гонорару успіху або сплати гонорару на умовах розстрочки.
Попередній розрахунок судових витрат у відзиві не замінює собою клопотання (заяву) про стягнення витрат, що подається до закінчення судових дебатів.
Прохальна частина заяви сторони про розподіл судових витрат має містити вимогу про відшкодування судових витрат (ухвала Верховного Суду від 04.08.2021 року у справі № 759/2921/19).
Якщо вимога про стягнення витрат на правову допомогу не була заявлена, суд не може ухвалити рішення про їх компенсацію, оскільки це суперечить принципу змагальності та диспозитивності процесу.
З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача у поданому до суду відзиві на позовну заяву було повідомлено про те, що відповідач планує понести судові витрати у зв'язку з розглядом даної справи у суді, але не було подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми таких судових витрат. Прохальна частина відзиву не містить вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу. Під час розгляду справи по суті ні відповідачем, ні його представником - адвокатом Потаповою С.М. клопотання про стягнення судових витрат також не було подано.
З огляду на зазначене вище, судом встановлено, що заявник попередньо визначив суму та розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, проте не подав заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з описом робіт (наданих послуг), а також відповідні докази.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати.
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).
Ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Проте, відсутність договору про надання правничої допомоги не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару (додаткова постанова ВС від 6.03.2019 у справі №922/1163/18).
У доданій до відзиву квитанції від 06.10.2025 про вартість послуги за надання правничої допомоги ОСОБА_1 у розмірі 15000 грн, не зазначено за надання якої саме (на підставі чого) правової допомоги отримані вказані кошти.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що в прийнятті додаткового рішення за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у даній справі належить відмовити.
Керуючись статтями 137, 141, 270 ЦПК України, суд,
У прийнятті додаткового рішення за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист прав споживачів - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали.
Суддя Н.В. Волошина