Справа № 175/17072/24
Провадження № 2/175/2636/24
22 січня 2026 року с-ще. Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області
в складі: головуючого судді - Бойко О.М.
секретаря судового засідання - Кальченко Ю.О.
за участі:
прокурора - Щербини О.В.,
представника відповідача ОСОБА_1 - Вороновської Н.К.,
представника відповідача ГУ Держгеокадастру - Міссон Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі: Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним наказу та договору купівлі продажу, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки,-
В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі: Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним наказу та договору купівлі продажу, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки.
Згідно автоматизованої системи розподілу судових справ між суддями матеріали позовної заяви були розподіленні до провадження судді Бойка О.М.
В позовних вимогах просять суд:
-Усунути перешкоди у здійсненні Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 1.9823 га з кадастровим номером 1221486200:02:013:0006 шляхом визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 22.12.2020 року №4-13516/15-20-CГ.
-Усунути перешкоди у здійсненні Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 1.9823 га з кадастровим номером 1221486200:02:013:0006 шляхом скасування рішення державного реєстратора від 30.12.2020 (індексний номер 56021364) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_2 (РНОКП НОМЕР_1 ) на земельну ділянку площею 1.9823 га з
кадастровим номером 1221486200:02:013:0006.
-Усунути перешкоди у здійсненні Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області права ористування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 1.9823 га з кадастровим номером 1221486200:02:013:0006 шляхом скасування рішення державного реєстратора від 03.04.2021 року (індексний 57460805) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на земельну ділянку площею 1.9823 га з кадастровим номером 1221486200:02:013:0006.
-Визнати недійсним договір купівлі-продажу №3207 земельної ділянки з кадастровим номером 1221486200:02:013:0006, укладений 03.04.2021 між ОСОБА_2 (РНОКП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та посвідчений рішенням приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. (індексний номер 57460805).
-Усунути перешкоди у здійсненні Новоолександрівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 1.9823 га з кадастровим номером 1221486200:02:013:0006 шляхом її повернення на користь Новоолександрівської об?єднаної територіальної громади в особі Новоолександрівської сільської ради (код ЕДРПОУ 40201087) з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
-Стягнути судові витрати з відповідачів.
Обґрунтовують свої вимоги тим, що Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра в ході здійснення заходів представницького характеру виявлено порушення природоохоронного законодавства.
Так, в ході моніторингу земельних ділянок в адміністративних межах Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області встановлено, що на території Ботанічного заказника місцевого значення «Балка Зміїна» знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 1221486200:02:013:0006 площею 1.9823 га, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .
Згідно реєстраційної справи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер нерухомого майна 2263303112214) на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-13516/15-20-СГ від 22.12.2020 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» право власності на земельну ділянку набув
ОСОБА_2 .
Так, відповідно до зазначеного наказу ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1.9823 га у власність для ведення особистого селянського господарства розташовану на території Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
Цим же рішенням ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 1.9823 га, в тому числі пасовище площею 1.9823 га, кадастровий номер 1221486200:02:013:0006, із земель сільськогосподарського призначення державної власності - для ведення особистого селянського господарства.
Згідно рішення державного реєстратора Виконавчого
комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Богдан Т.Л. від 30.12.2020, індексний номер 56021364, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану вище земельну ділянку.
В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.04.2021 №3207 ОСОБА_2 продав земельну ділянку ОСОБА_1 , про що 03.04.2021 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетіловою О.В. внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 57460805.
Таким чином, ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 1.9823 га з кадастровим номером 1221486200:02:013:0006 для ведення особистого селянського господарства на території Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
Разом з тим, на думку позивача набуття права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1221486200:02:013:0006 відбулося з порушеннями норм (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ст. ст. 20, 84, 116, 122, 150, 186-1 Земельного кодексу України, ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ст. ст. 7, 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Окрім того, зазначена вище земельна ділянка має особливий статус цільового призначення (особливо цінних земель природно-заповідного фонду), а також згідно положень цивільного законодавства відноситься до земель обмеженої оборотоздатності.
Відповідач ОСОБА_1 надав до суду відзив на позовні заяви, в яких позовні вимоги він заперечує та просить суд відмовити в їх задоволенні за необґрунтованості та передчасності.
Представник Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Міссон Д.В. надав відзив на позовні заяви в яких позовні вимоги вони заперечують та просять суд відмовити в їх задоволенні за необґрунтованості та передчасності.
Представник Правобережної окружної прокуратури надав до суду відповідь на відзив в якому підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з огляду на наявні матеріали.
В судовому засіданні прокурор Щербина О.В. підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити їх.
Представник відповідача адвокат Вороновська О.В. у судовому засіданні заперечувала позовні вимоги та просила суд відмовити в їх задоволенні.
Представник відповідача ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській обл. - Міссон Д.В. заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні.
Всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши наданні докази, суд встановив, що наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Судом фактично встановлено, що на території Ботанічного заказника місцевого значення «Балка Зміїна» знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 1221486200:02:013:0006 площею 1.9823 га, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .
Згідно реєстраційної справи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер нерухомого майна 2263303112214) на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-13516/15-20-СГ від 22.12.2020 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» право власності на земельну ділянку набув
ОСОБА_2 .
Так, відповідно до зазначеного наказу ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1.9823 га у власність для ведення особистого селянського господарства розташовану на території Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
Цим же рішенням ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 1.9823 га, в тому числі пасовище площею 1.9823 га, кадастровий номер 1221486200:02:013:0006, із земель сільськогосподарського призначення державної власності - для ведення особистого селянського господарства.
Згідно рішення державного реєстратора Виконавчого
комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Богдан Т.Л. від 30.12.2020, індексний номер 56021364, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану вище земельну ділянку.
В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.04.2021 №3207 ОСОБА_2 продав земельну ділянку ОСОБА_1 , про що 03.04.2021 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетіловою О.В. внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 57460805.
Таким чином, ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 1.9823 га з кадастровим номером 1221486200:02:013:0006 для ведення особистого селянського господарства на території Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1.9823 га з кадастровим номером 1221486200:02:013:0006.
Позивачем обрано неналежний спосіб захисту та заявлено негаторний позов з відсутністю будь-яких доказів протиправних дій (вини) кінцевого власника майна, тоді як витребування нерухомого майна з володіння добросовісного набувача реалізується шляхом пред'явлення віндикаційного позову. Останній набувач у даній справі - є добросовісним набувачем.
Позов прокуратури «в інтересах держави в особі Новоолександрівської сільської ради» про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, в якому Відповідач - ОСОБА_1 є кінцевим набувачем права власності на означену земельну ділянку, та скасування рішення про реєстрацію прав Відповідача - ОСОБА_1 , фактично направлений на позбавлення права власності останнього, яке було придбане на законних підставах та за участі уповноважених державою органів.
Матеріали справи, які надані Позивачем, не містять доказів недобросовісної поведінки ані ОСОБА_1 , як кінцевого набувача права власності на земельну ділянку, ані попереднього власника спірної земельної ділянки, щодо набуття землі у власність.
Більш того, послідовність подій, згідно наданих документів свідчить, що спочатку виникло право приватної власності Відповідача - ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, сформовану у визначених межах та розмірі з присвоєнням кадастрового номеру та державною реєстрацією права на конкретно визначену земельну ділянку - як об'єкт цивільного права, а вже після цього, було затверджено положення про такий об'єкт як «Балка Зміїна», на підставі якого видано охоронне зобов'язання.
Таким чином, навіть за умов наявності меж сфориованої земельної ділянки під об'єктом ПЗФ - «ботанічний заказник місцевого значення «Балка Зміїна», що підтверджувались би достатніми та належними доказами, то хронологія подій виключає підстави для позбавлення права приватної власності, що виникло раніше, ніж наступні дії держави стосовно того самого об'єкта (без застосування певної законної процедури - викупу/вилучення тощо).
Віндикаційні та негаторні вимоги є взаємовиключними і не можуть бути заявлені в одному позові. Визначальним критерієм їх розмежування є наявність або відсутність в особи володіння майном на момент звернення з позовом.
Віндикаційний позов (ст.387 ЦК) - це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об'єкта права власності у володіння власника. Ознаки віндикаційного позову: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно. Так, у п.43 постанови ВП ВС від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц вказано, що володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності.
У п.114 постанови ВП ВС від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У разі позбавлення власника володіння нерухомим майном це введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Щодо належного способу захисту варто навести правову позицію з постанови ВП ВС від 13.07.2022 у справі №199/8324/19: якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Натомість, негаторний позов (ст.391 ЦК) - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Умовою його задоволення є встановлення протиправності дій відповідача. Якщо дії відповідача є правомірними або між сторонами існують договірні відносини, негаторний позов задоволенню не підлягає.
У своїй позовній заяві прокурор наголошує на тому, що його позов є саме негаторним. Позивач самостійно визначає спосіб, в який він вбачає можливим усунути виявлені порушення. Якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, суд визначає дії, які має вчинити або не вчинювати відповідач для усунення порушень, і строк виконання цих дій. Правильне застосування позовної давності до спірних правовідносин вирішує суд, бо на вимоги за віндикаційним позовом поширюється загальна позовна давність, водночас негаторний позов не підпадає під дію позовної давності: доки триває порушення, негаторний позов може бути подано незалежно від моменту виникнення права на нього.
Добросовісний набувач, крім відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна. (Постанова ВП ВС від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19).
Він може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб, допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів із нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус усупереч приписам статті 388 ЦК України, а отже втрачає майно і змушений сам шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Вказане цілком корелюється з обставинами даного позову стосовно Відповідача - ОСОБА_1 , який є добросовісним набувачем і є останнім власником майна на даний час.
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.
Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів статті 388 ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Відомості державного реєстру речових прав на нерухоме майно, презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.
Заслуговує на увагу також висновок ВС, який цілком підтверджує релевантність обставин у даній справі стосовно прав Відповідача - ОСОБА_1 : «Задовольняючи позов про витребування спірного нерухомого майна з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, господарські суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, поклавши на відповідача додатковий обов'язок, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача» … Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар». Таким чином, обираючи невірний спосіб захисту при поданні негаторного позову до добросовісного набувача, яким позивач планує незаконно позбавити останнього права власності, не заявляючи про наявність винних дій добросовісного набувача майна, даний позов не відповідає належному способу захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволені такого позову.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу.
Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 24).
В даному випадку слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 150)).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження 12-204гс19, п. 88) вкотре нагадала, що, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18).
Також зазначила, що вимога про зобов'язання повернути майно не відповідає ефективному способу захисту, оскільки в разі задоволення цієї позовної вимоги вона не може бути виконана примусово, а майнова сфера позивача не буде відновлена (пункт 98 Постанови).
Велика Палата Верховного Суду в пункті 144 постанови від 04 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208 цс 18) зазначила, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові.
Такий висновок є вірним і у випадку, коли предметом спору є стягнення рухомого майна.
З огляду на зазначене, позовна вимога про повернення на користь Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області спірної земельної ділянки з незаконного володіння не може бути задоволена судом, так як в разі задоволення цієї позовної вимоги вона не може бути виконана примусово, а майнова сфера позивача не буде відновлена.
Прокурор заперечує доводи Держгеокадастру про те, що охоронне зобов'язання № 174/22-м від 22.07.2022, оформлене Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, стосовно ботанічного заказника місцевого значення «Балка Зміїна» - не відповідає вимогам законодавства України, а також, що вказане охоронне зобов'язання оформлене з Новоолександрівською сільською радою не породжує будьяких юридичних наслідків, оскільки на час передачі ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, яку Прокурор вважає землею природно-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення «Балка Зміїна», власником якої була держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, а не Новоолександрівська сільська рада, у зв'язку з чим на той час обласна державна адміністрація повинна була оформити охоронне зобов'язання з Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області.
Крім того, з ОСОБА_2 як власником спірної земельної ділянки охоронне зобов'язання також не оформлювалось. Зазначені доводи підтверджуються матеріалами даної справи. В першу чергу, листами Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 29.03.2023 № 753/2-13, від 04.12.2023 року № 3230/2-13, відповідно до якого: «земельна ділянка природно-заповідного фонду ботанічного заказника «Балка Зміїна» по акту приймання-передачі із земель державної власності у комунальну власність територіальної громади не передавалась.
Рішення Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області щодо прийняття земельної ділянки природно-заповідного фонду ботанічного заказника «Балка Зміїна» у комунальну власність і реєстрацію речового права на неї не приймалось». … «Новоолександрівська сільська рада не є розпорядником зазначеної земельної ділянки, так як вона перебуває у приватній власності».
Таким чином, видача охоронного зобов'язання від 12.01.2022 року № 174/22-м Департаментом екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації мало б бути надано власнику цієї земельної ділянки, а не Новоолександрівській сільській раді, яка не є та ніколи не була власником відповідної земельної ділянки.
Відповідно до ч.5 статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Крім того, приймаючи до уваги відповіді Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської ОДА від 30.07.2021 №2-5041/0/261-21 та від 29.03.2023 №2-1109/0/261-23: «проект землеустрою щодо організації і встановленню меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного значення погоджуються в обов'язковому порядку, зокрема структурним підрозділом ОДА у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення).
Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення зазначеного у листі ботанічного заказника (лист Правобережної прокуратури міста Дніпра від 12.07.2021 № 04/66-2385ВМХ-21) на розгляд та погодження згідно статті 186 ЗК України до департаменту не надходив.
При цьому, земельні ділянки на момент створення ботанічного заказника «Балка Зміїна» сформовано за рахунок земель, у тому числі, сільськогосподарського призначення державної власності. Згідно з нормами ст. 186-1 ЗК України (у редакції від 27.07.2013) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в межах заказника на розгляд та погодження до департаменту не надходили.
У свою чергу, ведення державного обліку і реєстрації земель належить до повноважень Головного управління Держгеокадастру в області відповідно Положення, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, а ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечується Держгеокадастром відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Як вбачається з рішення Дніпропетровської обласної ради шостого скликання №550-25 від 20.06.2014 року «Про створення об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» рішення про затвердження проекту землеустрою та рішення встановлення меж території ботанічного заказника місцевого значення «Балка Зміїна» не приймалося та не погоджувалося з структурним підрозділом місцевої державної адміністрації відповідно до ст. 186 ЗК України.
Зважаючи на викладене вище, висновки Прокурора щодо набуття земельною ділянкою ботанічного заказника місцевого значення «Балка Зміїна» статусу об'єкта природно-заповідного фонду, згідно з рішенням Дніпропетровської обласної ради шостого скликання №550-25 від 20.06.2014 року є передчасними, а доводи щодо чинності охоронного зобов'язання від 23.02.2022 № 173/22-м, як наслідок його не оскарження, не відповідають загальним принципам права та правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду.
В даному випадку слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу.
Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 (пункт 86), від 29.11.2023 у справі №513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 24).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 150)).
Таким чином, як вже було зазначено вище, без ухвалення Дніпропетровською обласною радою шостого скликання рішення про затвердження, погодженого в установленому порядку з структурним підрозділом місцевої державної адміністрації відповідно до ст. 186 ЗК України, проекту землеустрою про встановлення меж території ботанічного заказника місцевого значення «Балка Зміїна», таке рішення обласної ради не несе юридичних наслідків щодо набуття відповідними земельними ділянками статусу об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Крім того, зважаючи на те, що ботанічний заказник місцевого значення «Балка Зміїна» ніколи не передавався у комунальну власність Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, та згідно відповіді Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської ОДА від 30.07.2021 №2-5041/0/261-21: «земельні ділянки на момент створення ботанічного заказника «Балка Зміїна» сформовано за рахунок земель, у тому числі, сільськогосподарського призначення державної власності», органом в особі якого Прокурор мав звертатися до суду за захистом прав та інтересів мав би бути відповідний орган державної влади, а не Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області, до комунальної власності якої, ботанічний заказник місцевого значення «Балка Зміїна» ніколи не передавався.
Згідно п. 51 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належать такі питання як надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.
Прокуратурою в позові не підтверджено належними доказами - яке саме право (державної чи комунальної власності) порушено і нею відновлюється шляхом звернення до суду від імені органу місцевого самоврядування. Як раніше було зазначено, у листі Новоолександрівської сільської ради № 753/2-13 від 29.03.2023р. вказано, що земельна ділянка «ботанічний заказник місцевого значення «Балка Зміїна» по Акту із земель державної власності в комунальну власність не передавалась, рішення про прийняття в комунальну власність і реєстрації «ботанічний заказник місцевого значення «Балка Зміїна» не приймалось.
Таким чином, якщо земельна ділянка «ботанічного заказника місцевого значення «Балка Зміїна», який Позивач вважає об'єктом природно-заповідного фонду (без визначених меж), не перебуває у комунальній власності територіальної громади, яку представляє орган місцевого самоврядування - Новоолександрівська сільська рада - відсутнє порушене право комунальної власності, судовий захист якого в інтересах відповідного органу місцевого самоврядування передбачений ЦПК.
Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У постанові ОП КГС ВС від 07 грудня 2018 року у справі №924/1256/17 наведено: «Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України). Як правильно зауважив суд апеляційної інстанції, і колегія суддів погоджується з ним, що наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).
Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи. …Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України). Колегія суддів враховує правову позицію щодо неможливості розширеного тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді, викладену в постановах Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі №924/1256/17 та від 30.01.2019 року у справі №47/66-08. Правовий аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох «виключних» випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
…Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
А за таких обставин, не приймаються аргументи апелянта щодо того, що повертаючи позовну заяву, господарський суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що прокурором не доведено підстав для представництва інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування та, що поза увагою суду залишено приписи ст. 131-1 Конституції України, якими на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді, а також положення ст.23 Закону України «Про прокуратуру», якими врегульовано порядок здійснення конституційної функції прокурором та визначено випадки, у яких прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді. Обставини дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави.
Колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №927/246/18 та узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17. … Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.»
Таким чином, враховуючи наведені в позові підстави, цілком очевидно, що прокуратура при зверненні з позовом до суду не зазначає причин неможливості здійснення Новоолександрівською сільською радою, яка є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку та не надано доказів того, що Новоолександрівська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави, або інтересів місцевого самоврядування та звертатись до суду з відповідним позовом до Відповідача ОСОБА_1 , який є добросовісним набувачем.
Разом з тим, листом Новоолександрівської сільської ради №753/2-13 від 29.03.2023 (наявний в матеріалах справи) було зазначено, що земельна ділянка «ботанічний заказник місцевого значення «Балка Зміїна» по Акту із земель державної власності в комунальну власність не передавалась, рішення про прийняття в комунальну власність і реєстрації «ботанічний заказник місцевого значення «Балка Зміїна» не приймалось.
Також, за таких обставин, аналогічними є правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах у справах №911/620/17, №924/1237/17, №922/1361/17, №804/2244/18, №910/11919/17, №291/1395/15-ц, №910/7813/18, №914/225/18, №905/803/18, №469/580/16-ц, які підтверджують, що позов подано неналежною особою у даній справі.
Отже, в порушення ч. 2 ст. 4 ЦПК України прокуратура не має встановленого законом права звертатися до суду в інтересах вказаної Позивачем особи, або державних чи суспільних інтересах, за наявності самостійного права на звернення до суду Новоолександрівської сільської ради.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов?язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці. зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява №38722/02). Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен
забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могла би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Чого при розгляді цієї цивільної справи здійснено не було.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд, дослідивши матеріали справи, надані до неї докази та посилання на докази, прослухавши ствердження сторін по справі, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Отже, на підставі вищезазначеного, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76, 80, 81, 89, 263, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі: Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним наказу та договору купівлі продажу, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки - залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.
Суддя Бойко О.М.