?
21 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/13055/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Краснова Є. В. -головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
секретаря судового засідання - Кондратюк Л. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКТС" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 (колегія суддів: Шапран В. В., Андрієнко В. В., Буравльов С. І.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКТС" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про зобов'язання вчинити дії,
за участю представників:
позивача - Андрощука С. В.,
відповідача - Шукліної О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКТС" (далі - ТОВ "ВКТС") звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ Укрзалізниця"), у якому просило (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 28.09.2023) заборонити відповідачу та/або його структурним підрозділам та/або підприємствам, які йому підпорядковані, вчиняти будь-які дії по забороні допуску вагонів (за наведеним переліком) у зв'язку з їх курсуванням шляхами загального користування залізницями України у навантаженому стані та зобов'язати відповідача видалити з Автоматизованої бази даних парку вантажних вагонів дані щодо граничного строку (дати) експлуатації вагонів і привести дані щодо цих вагонів у відповідність до параметрів, визначених у технічних рішеннях.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок прийняття Міністерством інфраструктури України наказу від 30.11.2021 № 647 "Про затвердження Порядку проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, строків продовження експлуатації таких вагонів" (далі - Порядок № 647) відповідач не допускає вагони позивача для їх використання на шляхах загального користування у навантаженому стані.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. ТОВ "ВКТС" є власником вагонів, які є предметом спору у цій справі, та має технічні рішення на них, згідно з якими строк їх служби продовжений до 2029- 2032 років.
4. 30.11.2021 Міністерство інфраструктури України прийняло названий вище наказ № 647, яким затвердило:
- Порядок проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, що додається (пункт 1 наказу);
- Строки продовження експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), що додаються (пункт 2 наказу).
5. У пункті 6 цього ж наказу зазначено, що він набирає чинності з 01.01.2022, але не раніше ніж через один місяць з дня його офіційного опублікування.
6. Так, Порядок № 647 вперше в українському законодавстві передбачив, зокрема, термін "граничний строк експлуатації вантажного вагона", яким визначив строк, що складається зі строку експлуатації вантажного вагона та строку продовження експлуатації вантажного вагона, після перебігу якого його експлуатація у навантаженому стані припиняється.
7. Згідно з приписами Порядку № 647 строк експлуатації вантажного вагона - період часу експлуатації (строк служби) вантажного вагона, який установлений виробником та зазначений у технічних умовах на виготовлення вантажного вагона, а строк продовження експлуатації вантажного вагона - визначений Мінінфраструктури для кожного календарного року період часу експлуатації на залізничному транспорті загального користування вантажного вагона.
8. Порядок № 647 передбачив також, що термін продовження строку експлуатації не може встановлюватись за межами граничного строку експлуатації вантажного вагона. Після перебігу граничного строку експлуатації вантажного вагона його експлуатація у навантаженому стані припиняється.
9. АТ "Укрзалізниця" листом від 10.08.2023 з посиланням на Порядок № 647 надало інформацію щодо дати побудови вагонів, а також щодо дати перебігу граничного строку експлуатації вагонів позивача, після перебігу якого він припиняється.
10. Як вбачається з наявних у матеріалах справи карткових довідок СОСВАГ УЗ-2610У від 06.10.2023 (електронної роздруківки з Автоматизованої бази даних парку вантажних вагонів), відповідачем внесено до Автоматизованої бази даних парку вантажних вагонів дані щодо граничного терміну експлуатації належних позивачу вагонів у навантаженому стані на коліях загального користування, внаслідок чого такий строк було значно скорочено.
11. Відповідач наполягає на тому, що вимоги Порядку № 647 застосовуються для всіх вантажних вагонів і вступили у дію з 01.01.2022, у тому числі для тих вагонів, які мали технічні рішення на продовження терміну служби. У той же час, на дію даного Порядку № 647 не розповсюджуються положення пункту 1 статті 58 Конституції України. Як наслідок відповідач на виконання наказу № 647 привів у відповідність Автоматизовану базу даних парку вантажних вагонів, додатково додавши позицію "дата закінчення граничного терміну експлуатації".
12. Позивач, зі свого боку, наполягає на тому, що за наявності технічних рішень, виданих на спірні вагони протягом 2019- 2020 років, в яких визначений строк їх служби до 2029- 2032 років, відповідач незаконно чинить дії по їх недопуску для їх використання на шляхах загального користування у навантаженому стані. Станом на дату продовження строку служби належних позивачеві вагонів Порядок № 647 ще не був прийнятий, а тому його приписи в силу конституційного принципу незворотності в часі дії нових нормативно-правових актів не можуть поширюватися на правовідносини, які виникли раніше, тобто змінювати, зокрема, строки служби вагонів, які були продовжені за технічними рішеннями, виданими до прийняття згаданого порядку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
13. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 позовні вимоги задоволено повністю.
14. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Порядок №647 набрав законної сили 01.01.2022 і в ньому прямо не встановлено застосування його положень зі зворотною силою, а тому він не поширюється на спірні правовідносини щодо граничного строку (дати) експлуатації залізничних вантажних вагонів на коліях загального користування. Оскільки відповідно до виданих позивачеві технічних рішень строк служби належних йому вагонів продовжено до 2029- 2032 років, у відповідача не було правових підстав для зміни строку їх використання з посиланням на Порядок № 647.
15. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права.
16. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 скасовано та ухвалено нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
17. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд з посиланням на постанову Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 910/3992/23 зазначив, що позовні вимоги не можуть бути задоволені за жодних умов, адже перша сформульована узагальнено, спрямована на втручання у поточну діяльність залізниці, яка може не допускати вагони позивача з багатьох причин, а не тільки через закінчення граничних строків експлуатації. Натомість, друга вимога є намаганням ототожнити граничний строк експлуатації вагонів зі строком продовження експлуатації, які не є рівнозначними й одне одного не підміняють, так як граничний строк експлуатації вантажних вагонів технічними рішеннями не встановлюється.
Короткий зміст касаційної скарги
18. У касаційній скарзі ТОВ "ВКТС" просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду. Крім того, скаржник заявив клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
19. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на необхідності відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.09.2024 у справі № 910/3992/23, згідно з якими Суд здійснив тлумачення положень наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 без урахування принципів: 1) законності, справедливості та розумності; 2) здійснення тлумачення на користь особи; 3) тлумачення має бути передбачуваним, якісним і недвозначним; 4) тлумачення має враховувати принцип "пріоритет із найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права"; 5) тлумачення має враховувати принцип правової визначеності.
20. Скаржник також зазначає про відсутність висновку в контексті питання про застосування до вагонів, на які до 01.01.2022 було отримано технічні рішення, положень наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 в частині "граничного строку експлуатації" в розрізі положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини, статті 41 Конституції України, частини другої статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
21. 25.02.2025 від АТ "Укрзалізниця" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, а у разі, якщо Верховний Суд не знайде підстав для закриття касаційного провадження - відмовити ТОВ "ВКТС" у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову апеляційного суду.
22. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Укрзалізниця" наголошує на тому, що Верховний Суд вже висловив свою правову позицію щодо питання застосування Порядку № 647 у постанові від 12.09.2024 у справі № 910/3992/23, а ТОВ "ВКТС" у касаційній скарзі не наводить жодного належного обґрунтування та вагомих підстав для відступу від висновків, зроблених Верховним Судом у справі № 910/3992/23.
23. Крім того, відповідач у відзиві на касаційну скаргу заявив клопотання про поновлення строку для подання відзиву, яке мотивоване тим, що через некоректну роботу підсистеми "Електронний суд" відзив було подано з пропуском строку на один день.
24. Частиною першою статті 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
25. Ухвалою Верховного Суду від 03.02.2025 відкрито касаційне провадження у цій справі, встановлено строк для подання учасниками відзиву до 24.02.2025. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, який сформовано 25.02.2025 в підсистемі "Електронний суд", тобто після закінчення процесуального строку, який встановлений ухвалою Верховного Суду від 03.02.2025.
26. Верховний Суд, розглянувши зазначене клопотання, дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу. Отже, доводи, викладені у відзиві АТ "Укрзалізниця" на касаційну скаргу ТОВ "ВКТС", враховуються Верховним Судом під час розгляду цієї справи.
27. 04.03.2025 від ТОВ "ВКТС" надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якій позивач просить повернути АТ "Укрзалізниця" відзив на касаційну скаргу у зв'язку з пропуском строку на його подання, передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, касаційну скаргу задовольнити, а постанову апеляційного суду - скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
28. 01.07.2025 від ТОВ "ВКТС" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
29. 07.11.2025 від ТОВ "ВКТС" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
30. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України
32. Об'єктом касаційного перегляду у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 910/3992/23.
33. Водночас ТОВ "ВКТС" з посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України наголошує на необхідності відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.09.2024 у справі № 910/3992/23, оскільки тлумачення положень наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 було здійснено Верховним Судом без урахування принципів: 1) законності, справедливості та розумності; 2) здійснення тлумачення на користь особи; 3) тлумачення має бути передбачуваним, якісним і недвозначним; 4) тлумачення має враховувати принцип "пріоритет із найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права"; 5) тлумачення має враховувати принцип правової визначеності.
34. Скаржник вважає, що позиція Верховного Суду у справі № 910/3992/23 не враховує принцип "легітимних очікувань". Скаржник наполягає, що отримавши технічні рішення про продовження строку служби вагонів до набрання чинності наказом № 647 (до 01.01.2022), власники мали законні сподівання на їх використання протягом визначеного часу. Суд у справі № 910/3992/23 помилково застосував нове поняття "граничний строк експлуатації" до правовідносин, що виникли раніше, фактично скасувавши дію чинних технічних рішень без належних правових підстав та перехідного періоду.
35. За доводами скаржника спірна правова позиція у справі № 910/3992/23 призводить до порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини (право на мирне володіння майном) та статті 41 Конституції України. Скаржник посилається на окрему думку колегії суддів Верховного Суду у справі № 910/3992/23, стверджуючи, що заборона експлуатації технічно справних вагонів покладає на власника "надмірний індивідуальний тягар". Примусове виведення вагонів з експлуатації (фактично відправка на металобрухт) через формальний "граничний строк" є непропорційним втручанням у право власності, оскільки вагони залишаються технічно придатними згідно з виданими раніше дозволами.
36. Крім того, скаржник, посилаючись на хибність тлумачення наказу № 647 у справі № 910/3992/23, вказує, що Суд не врахував подальші зміни, внесені наказом № 62 від 22.01.2024. Цей наказ прямо підтвердив чинність технічних рішень, виданих до 2022 року, що спростовує логіку попереднього рішення Верховного Суду про імперативну заборону їх використання. Скаржник наголошує, що при тлумаченні мав бути застосований принцип in dubio pro tributario (тлумачення сумнівів на користь особи), а застосування "граничного строку" всупереч технічним рішенням порушує принцип правової визначеності.
37. Крім того, скаржник наводить доводи щодо неконституційності наказу № 647, який був покладений в основу рішення у справі № 910/3992/23. Скаржник стверджує, що Міністерство інфраструктури вийшло за межі своїх повноважень, оскільки згідно зі статтею 116 Конституції України та Законом "Про залізничний транспорт" право встановлювати порядок діяльності залізничного транспорту (в тому числі граничні строки) належить виключно Кабінету Міністрів України. Відповідно, Верховний Суд мав би застосувати норми вищої юридичної сили та відмовитися від застосування наказу № 647.
38. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
39. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це в перш за все, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, в якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
40. Згідно з частиною третьою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
41. Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики
42. Відповідно до частини першої статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
43. 02.04.2025 Верховний Суд постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, з мотивів необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду (у справі № 910/3992/23) у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду.
44. Ухвалою від 04.06.2025 Велика Палата Верховного Суду повернула справу відповідній колегії Верховного Суду для розгляду з огляду на те, що передаючи справу № 910/13055/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів не зробила посилання на справи іншої, крім господарської, юрисдикції, а також не вказала, чому зазначене правове питання (за наявності підстав) не може бути вирішене цією ж судовою палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в порядку, встановленому частиною першою статті 302 ГПК України.
45. 30.07.2025 Верховний Суд повторно передав справу № 910/13055/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України, а саме з підстави наявності у ній виключної правової проблеми, яка була сформульована так:
- чи може держава, опікуючись необхідністю забезпечення безпеки та/або охорони навколишнього середовища, покладати тягар несення витрат на таке забезпечення та/або охорону на добросовісні підприємства приватного сектору?
- чи може такий тягар полягати не у покладенні обов'язку сплачувати певні податки чи збори, а у скороченні строків використання підприємствами приватного сектору власного придатного для експлуатації майна, що позбавило їх законних очікувань щодо такого використання?
- чи можливе таке скорочення строків використання майна за умови, якщо державою не передбачено попереднє відшкодування збитків постраждалих осіб, примусовий викуп майна для державних потреб чи подібні заходи?
46. Однак ухвалою від 03.09.2025 Велика Палата Верховного Суду знов повернула справу № 910/13055/23 відповідній колегії Верховного Суду для розгляду з огляду на те, що повторна передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав наявності виключної правової проблеми відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України не відповідає вимогам частини шостої статті 303 ГПК України.
47. Крім того, 26.11.2025 Верховний Суд постановив ухвалу про передачу цієї справи на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини першої статті 302 ГПК України у зв'язку з необхідністю відступити від висновків, викладених судовою палатою у справі № 910/3992/23, оскільки такі висновки набули ознак неузгодженості, необґрунтованості та помилковості, адже не враховують, що:
- чинне законодавство України не забороняє власникам ще придатного вагонного парку використовувати його понад нормативний строк у разі, якщо він відповідає вимогам технічних регламентів;
- процедура продовження строку експлуатації вантажних вагонів після проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій може бути запроваджена виключно шляхом внесення змін до законів України;
- можливість запровадження Кабінетом Міністрів України будь-яких обмежень чи заборон у здійсненні господарської діяльності чинними законами не передбачено.
48. Ухвалою від 15.12.2025 судова палата повернула справу колегії суддів для розгляду з тих підстав, що колегія суддів не обґрунтувала мотиви необхідності відступу від правової позиції та висновків, викладених судовою палатою у справі № 910/3992/23.
49. Свою незгоду з таким рішенням судової палати колегія суддів висловивла в окремій думці від 15.12.2025, у якій, зокрема, зазначила, що: по-перше, повноваження повертати справу колегії суддів з мотивів необґрунтованості підстав для її передачі є виключною прерогативою Великої Палати Верховного Суду, а тому судова палата не мала права обмежувати прийняття справи до провадження, посилаючись на недостатню якість мотивування для відступу від висновків; по-друге, колегія суддів наголосила на важливості прийняття цієї справи до розгляду судовою палатою та наданні відповідних висновків про те, чи підлягає застосуванню при вирішенні господарського спору нормативно-правовий акт, незаконність якого вже встановлена судом в адміністративній справі, адже наразі рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі № 640/4396/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2025, визнано протиправним та нечинним наказ Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647.
50. Таким чином, оскільки і Велика Палата Верховного Суду, і судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не знайшли підстав для прийняття справи до свого розгляду, колегія суддів при розгляді даної справи зобов'язана враховувати висновок Верховного Суду, викладений у справі № 910/3992/23, відповідно до приписів частини четвертої статті 236 ГПК України.
51. При цьому доводи касаційної скарги про необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду у справі № 910/3992/23 фактично були перевірені в межах процедури вирішення питання щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та на розгляд судової палати і не знайшли свого підтвердження.
52. За наведеного колегія суддів позбавлена будь-якої процесуальної можливості здійснити відступ від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.09.2024 у справі № 910/3992/23, або повторно ініціювати питання про відступ від вказаної правової позиції. Отже, такі висновки Верховного Суду у справі № 910/3992/23 набули ознак остаточності в контексті цього касаційного провадження.
53. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду з цієї підстави.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
54. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наполягає на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування до вагонів, на які до 01.01.2022 було отримано технічні рішення, положень наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 в частині "граничного строку експлуатації" в розрізі положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини, статті 41 Конституції України, частини другої статті 321 ЦК України.
55. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
56. Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
57. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
58. Як зазначалось раніше, питання про застосування положень наказу Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду Верховним Судом у справі № 910/3992/23.
59. Так, у постанові Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 910/3992/23 зазначено, що у порядку, затвердженому наказом № 647, було введено поняття граничного строку експлуатації вантажних вагонів та імперативно й однозначно встановлено, що після перебігу цього строку їх експлуатація у навантаженому стані припиняється. Такий строк повністю відокремлено від впливу людського фактору, зокрема, і від технічних рішень, що видаються в межах продовження строку експлуатації, адже за визначенням складається він зі строку експлуатації вантажного вагона, тобто строку установленого виробником та зазначеного у технічних умовах на виготовлення вантажного вагона, а також зі строку продовження експлуатації вантажного вагона, який визначається Мінінфраструктури для кожного календарного року. Тому, передбачений порядком, затвердженим наказом №647, граничний строк експлуатації вантажних вагонів ніяк не залежить від технічних рішень щодо продовження строку експлуатації цих вагонів.
60. Верховним Судом у справі № 910/3992/23 зроблено висновок, що приписи вказаного порядку щодо заборони експлуатації залізничних вантажних вагонів у навантаженому стані після перебігу граничного строку експлуатації таких вагонів поширюються і на ті вагони, строки служби яких згідно технічних рішень були продовжені на строк, який перевищує граничний, позаяк не може бути продовжений строк, який вичерпався в силу, зокрема, об'єктивних технічних (технологічних) процесів. Будь-яке інше розуміння вказаних норм суперечитиме меті та цілям, на які було направлено державне регулювання цієї сфери суспільних відносин, а наданий поза волею держави дозвіл на використання застарілих вагонів на залізничних коліях загального призначення буде втручанням у державне регулювання залізничної галузі України, в тому числі, з питань безпеки руху.
61. Підтвердженням правильності саме такого підходу слугують і внесені з метою забезпечення сталих залізничних перевезень під час воєнного стану в Україні у порядок, затверджений наказом № 647, у 2024 році зміни (наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України № 62 від 22.01.2024), згідно з якими порядок було доповнено пунктом наступного змісту: "Установити, що терміни продовження строку експлуатації (служби) вантажних вагонів, зазначених у технічних рішеннях про продовження строків експлуатації (служби) вантажних вагонів, виданих спеціалізованими організаціями за результатами проведення комплексу діагностичних операцій вантажних вагонів до набрання чинності цим наказом, залишаються чинними".
62. Тобто, держава не відмінила чи змінила впроваджену нею заборону використання вантажних вагонів поза межами грачиного строку експлуатації, а свідомо зробила виключення із вказаного правила виключно з метою забезпечення сталих залізничних перевезень під час воєнного стану в Україні.
63. Додатково Верховним Судом у справі № 910/3992/23 також підсумовано, що запроваджене державою регулювання суспільних відносин безумовно вплинуло на майнову сферу багатьох учасників залізничних перевезень, проте, по-перше, приватний економічний інтерес у такій важливій сфері суспільних відносин не може превалювати над необхідністю забезпечення безпеки залізничних перевезень та охорони навколишнього середовища, а по-друге, відновлення такого економічного інтересу повинно вирішуватися в межах правовідносин з державою, наприклад, в рамках інвестиційних, комерційних спорів, а не шляхом заявлення вимог до рівноправного суб'єкта (Української залізниці), який в силу свого монопольного становища, що наділяє його рядом (крім безпосереднього здійснення залізничних перевезень) обов'язків, пов'язаних, зокрема, із веденням та адмініструванням баз даних у спірних правовідносинах лише виконав чітку вказівку обов'язкового регуляторного акта і альтернативи цьому не мав.
64. За таких обставин правовий висновок щодо застосування норм права у контексті спірних правовідносин (тобто з підстав, зазначених у касаційній скарзі) наразі сформований і викладений у наведеній вище постанові Верховного Суду.
65. Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
66. На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ВКТС" з підстави оскарження постанови апеляційного суду, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки Верховний Суд уже виклав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків, а Верховний Суд не знайшов підстав відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
67. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
68. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
69. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати
70. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -
1. Касаційне провадження у справі № 910/13055/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКТС" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. В іншій частині - касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКТС" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 у справі № 910/13055/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач