20 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 927/504/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Балика А. М. (самопредставництво)
відповідача - не з'явилися
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Енергоатом-Трейдинг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Чернігів"
про стягнення 6 460 058,32 грн,
Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Енергоатом-Трейдинг" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом", позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Чернігів" (далі - ТОВ "Енера Чернігів", відповідач) про стягнення 6 460 058,32 грн., з них: 3% річних - 1 543 858,84 грн та інфляційних втрат - 4 916 199,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг від 24.09.2021№ 65-150-SD-21-00423 в частині своєчасної оплати вартості поставленої електричної енергії, у зв'язку з чим позивачем нараховано 3% річних у розмірі 1 543 858,84 грн та інфляційні втрати у розмірі 4 916 199,48 грн.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.08.2025 (суддя Шморгун В. В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 543 858,84 грн 3% річних, 4 916 199,48 грн інфляційних втрат та 77 520,70 грн витрат на сплату судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 (колегія суддів: Сибіга О.М., Гончаров С.А., Тищенко О.В.) рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.08.2025 у справі № 927/504/25 в частині стягнення 125 364,63 грн інфляційних втрат - скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено в позові в частині стягнення з ТОВ "Енера Чернігів" на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Енергоатом-Трейдинг" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 125 364,63 грн інфляційних втрат за період з 07.03.2024 по 20.03.2024.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Енергоатом-Трейдинг" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Чернігів" 3 633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
У касаційній скарзі позивач, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.08.2025 залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 без змін, посилаючись, зокрема, на дотримання судом норм матеріального та процесуального права. Відповідач звертає увагу на те, що заявлений період прострочення, а саме період з 07.03.2024 по 20.03.2024, становить 14 календарних днів, що не перевищує половини календарного місяця, а доводи позивача про те, що фактичне прострочення розпочалося раніше (з 05.03.2024) обґрунтовано не враховані судом апеляційної інстанції, оскільки у позовній заяві заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат виключно за період з 07.03.2024 по 20.03.2024, а суд не має права самостійно визначати період нарахування.
20.01.2026 до Верховного Суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення справи у зв'язку з неможливість забезпечення явку представника зважаючи на проблеми транспортного сполучення по місту та відсутність електропостачання, які спричинені масованою ракетною атакою на місто Київ 20.01.2026.
Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла висновку продовжити розгляд касаційної скарги, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Крім того, Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. До того ж явка представника не була визнано судом обов'язковою.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Скаржник вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 625 ЦК України.
Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції при застосуванні статті 625 ЦК України не було враховано наступних правових висновків Верховного Суду, викладених у відповідних постановах:
- у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19;
- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.09.2025 у справі № 910/10520/24, від 01.07.2025 у справі № 907/955/23 та від 01.07.2025 у справі № 910/5113/24.
Неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 625 ЦК України полягало у тому, що суд не застосував вказану правову норму до спірних правовідносин в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 125 364,63 грн за спірний період, що становив більше 15 днів у неповному місяці прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зі змісту поданої касаційної скарги вбачається, що предметом розгляду судом касаційної інстанції є постанова суду апеляційної інстанції лише в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 125 364,63 грн інфляційних втрат. В іншій частині ухвалені у справі судові рішення жодним учасником спору не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 300 ГПК України судом касаційної інстанції не переглядаються.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.
Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Натомість самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності, визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Натомість Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Стосовно того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Надаючи оцінку доводам скаржника, колегія суддів виходить із того, що аналізуючи зміст частини другої статті 625 ЦК, Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснували, що:
- за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 03.10.2023 у справі № 366/203/21); за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17);
- вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанови Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 18.06.2024 у справі № 905/1791/21);
- інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).
Отже узагальнено наведені вище правові позиції зводяться до того, що в разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, крім суми основного боргу:
(1) три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, - особливий вид цивільно-правової відповідальності за прострочення боржником грошового зобов'язання (користування чужими коштами);
(2) суму інфляційних втрат - компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Так, у справі, яка переглядається (№ 927/504/25), суди встановили, що 24.09.2021 Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Енергоатом-Трейдінг" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії Відокремлений підрозділ "Енергоатом-Трейдинг" АТ "НАЕК "Енергоатом" (далі - Продавець) та ТОВ "Енера Чернігів" (далі Постачальник універсальних послуг, ПУП) уклали Договір № 65-150-SD-21-00423 купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг (далі - Договір).
Додатковими угодами №28 від 23.10.2023, № 29 від 01.11.2023, № 30 від 28.12.2023, № 31 від 18.01.2024, № 32 від 23.01.2024, № 33 від 20.02.2024, № 34 від 20.03.2024, № 35 від 26.04.2024, № 36 від 27.05.2024 сторони погодили період постачання листопад 2023 року - червень 2024 року, вартість та обсяг електричної енергії, а також етапи оплати, а саме:
- за 2 банківські дні до розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці;
- не пізніше 4-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці;
- не пізніше 10-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці;
- не пізніше 16-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці;
- не пізніше 22-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці.
Якщо граничний строк оплати припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, то відповідний платіж повинен бути здійснений в наступний робочий день, що слідує за датою такого платежу.
У період з листопада 2023 року по червень 2024 року Постачальник продав Покупцю електричну енергію на загальну суму 1 366 293 318,08 грн, на підтвердження чого надано акти купівлі-продажу електричної енергії, а саме: №1321 від 30.11.2023 на суму 202 668 937,28 грн, №1514 від 31.12.2023 на суму 208 758 204,00 грн, №7 від 31.01.2024 на суму 221 671 887,10 грн, №114 від 29.02.2024 на суму 202 489 961,40 грн, №204 від 31.03.2024 на суму 167 152 834,51 грн, №330 від 30.04.2025 на суму 137 254 254,19 грн, №443 від 31.05.2024 на суму 122 283 561,30 грн, №530 від 30.06.2024 на суму 104 013 678,30 грн.
ТОВ "Енера Чернігів" оплатило поставлену електричну енергію, що підтверджується інформацією про надходження коштів на рахунки Продавця та виписками банку по його рахунку за період з 01.10.2023 по 05.02.2024 та з 12.01.2024 по 30.06.2024, але при цьому порушило, встановлені Додатковими угодами для періоду постачання строки оплати.
В рішенні суд першої інстанції зазначив, що станом на 05.03.2024 у відповідача існувала заборгованість перед позивачем у розмірі 33 430 566,90 грн, яку ТОВ "Енера Чернігів" 07.03.2024 частково сплатила, перерахувавши позивачу кошти у розмірі 8 357 641,73 грн.
Отже, фактично заборгованість у розмірі 25 072 927,17 грн існувала ще з 05.03.2024, а тому кількість днів прострочення у березні 2024 року становить 16 днів, тобто прострочення платежу тривало більше півмісяця. Місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про правильне їх нарахування, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Однак, апеляційний господарський суд в цій частині зазначив про те, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що відповідно до умов додаткових угод до договору для періоду постачання оплата здійснюється у формі попередньої поетапної оплати - п'ять етапів для кожного періоду постачання. Враховуючи такий порядок розрахунків, здійснення кожного з п'яти платежів у межах однієї додаткової угоди до договору для періоду постачання є окремим грошовим зобов'язанням.
Суд апеляційної інстанції зауважив про те, що з наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, за несвоєчасне виконання зобов'язання зі сплати 25 072 925,17 грн за другим етапом (не пізніше 4-го числа розрахункового місяця) нараховано інфляційні втрати за період з 07.03.2024 по 20.03.2024 у розмірі 125 364,63 грн., отже прострочення за даним етапом зобов'язання становило менше 15 днів в межах одного місяця (кількість днів прострочення 14 днів). Відтак, у позивача відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат за період з 07.03.2024 по 20.03.2024 у розмірі 125 364,63 грн.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат за період з 07.03.2024 по 20.03.2024 у розмірі 125 364,63 грн судом апеляційної інстанції скасовано.
Зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що суд апеляційної інстанції, проаналізувавши всі обставини справи, надавши оцінку розрахунку позивача, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат за період з 07.03.2024 по 20.03.2024.
Верховний Суд, проаналізувавши висновки, які, на думку скаржника, не врахував апеляційний господарський суд при ухваленні оскаржуваної постанови, зазначає, що у цьому випадку відсутні підстави стверджувати про те, що судом апеляційної інстанцій не взято такі висновки до уваги, оскільки застосування судом статті 625 ЦК України жодним чином не суперечить наведеним та означеним скаржником висновкам Верховного Суду, а свідчить про різність обставин справи.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування положень частини другої статті 625 ЦК України в подібних правовідносинах (в контексті методики розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання), викладеного в постановах Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 16.09.2025 у справі № 910/10520/24, від 01.07.2025 у справі № 907/955/23 та від 01.07.2025 у справі № 910/5113/24.
Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду, з огляду на іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23).
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, враховуючи також доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "НАЕК "Енергоатом" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 (в оскаржуваній частині) у справі № 927/504/25.
Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки не обґрунтовані підставами касаційного оскарження та зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 у справі № 927/504/25.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова