вул.Кн.Острозького, 14а, м.Тернопіль, 46025, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
14 січня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/50/25(596/2081/24)
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Хоми С.О.
за участю секретаря судового засідання: Дикої Л.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №921/50/25(596/2081/24)
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1
до відповідача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Акціонерне товариство "УКРСИББАНК", 04070, м.Київ, вул.Андріївська, 2/12, код ЄДРПОУ 09807750
про: стягнення заборгованості за договором позики в сумі 7 946,00 доларів США
в межах справи №921/50/25 про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
За участю представників:
-позивача: Юркевич Ірина Ігорівна, адвокат ордер серії ВО №1121703 від 01.11.2025;
-відповідача: не з'явився;
-третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не з'явився.
Суть справи.
У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/50/25 за заявою боржника ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_3 виданий 30.03.2011 Гусятинським РВ УДМС України в Тернопільській області про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства).
15.09.2025 до Господарського суду Тернопільської області надійшов супровідний лист Гусятинського районного суду Тернопільської області №596/2081/24/5904/2025 від 08.09.2025 з долученою справою №596/2081/24 за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до відповідача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 7 946,00 доларів США.
Позиція позивача.
Підставою позову позивач зазначає зокрема те, що внаслідок невиконання взятих на себе зобов'язань по договору позики ( розписка) від 07.03.2021, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у загальній сумі 7 946,00 доларів США.
Позиція відповідача.
Ухвалою від 15.10.2025 Відзив № без номера, документ сформований в системі "Електронний суд" 03.10.2025 (вх.№6986 від 03.10.2025) ОСОБА_2 - залишено без розгляду на підставі ст. 165 ГПК України.
Заперечення позивача.
Від позивача до матеріалів справи відповідь на відзив не поступала.
Рух справи.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.09.2025 головуючим суддею у справі №921/50/25(596/2081/24) визначено суддю Хому С.О.
Ухвалою від 18.09.2025 прийнято до провадження матеріали справи №596/2081/24 за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 до відповідача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 про: стягнення заборгованості за договором позики в сумі 7 946,00 доларів США, в межах справи 921/50/25 за заявою боржника ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_3 виданий 30.03.2011 Гусятинським РВ УДМС України в Тернопільській області про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства) до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання на 15.10.2025 на 10 год. 30 хв.
Ухвалою від 15.10.2025 відкладено підготовче засідання на 03.11.2025 на 16 год. 00 хв.
Ухвалою від 03.11.2025 задоволено Клопотання представника Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" - Ребрика А.М. №1/01 документ сформований в системі "Електронний суд" 27.10.2025 (вх.№7536 від 27.10.2025) про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено до участі у справі №921/50/25(596/2081/24) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерне товариство "УКРСИББАНК" (04070, м.Київ, вул.Андріївська, 2/12, код ЄДРПОУ 09807750) та відкладено підготовче засідання на 17.11.2025 на 16 год. 00 хв.
Ухвалою від 17.11.2025, за клопотанням представника позивача продовжено строк проведення підготовчого провадження в порядку ч.3 ст.177 Господарського процесуального кодексу України на 30 днів - до 17.12.2025 (включно) та відкладено підготовче засідання у справі на 10.12.2025 року на 09 год. 45 хв.
Ухвалою від 10.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.12.2025 на 09 год. 30 хв.
Ухвалою (протокольна) від 17.12.2025 повідомлено відповідача та третю особу про оголошення перерви в судовому засіданні на 14.01.2026 на 12 год. 00 хв.
Явка сторін.
В судове засідання представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
В судове засідання представник відповідача не з'явився.
Відповідач отримав 18.09.2025 ухвалу від 18.09.2025 про прийняття до провадження у справи та призначення підготовчого засідання на 15.10.2025 на 10 год.30 хв., про що свідчить Довідка про доставку до електронного кабінету. Також відповідач отримав: 17.10.2025 ухвалу від 15.10.2025 про відкладення підготовчого засідання, 06.11.2025 ухвалу від 03.11.2025 про відкладення підготовчого, 19.11.2025 ухвалу від 17.11.2025 про відкладення підготовчого та 10.12.2025 ухвалу від 10.12.2025 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.12.2025 та 17.12.2025 ухвалу від 17.12.2025 про оголошення перерви в судовому засіданні, про що свідчать Довідки про доставку до електронного кабінету, які знаходиться в матеріалах справи.
А тому, слід вважати, що відповідач ОСОБА_2 повідомлений належним чином про розгляд справи в Господарському суді Тернопільської області.
Розгляд заяв та клопотань.
Заяви та клопотання від сторін до матеріалів справи не надходили.
Технічна підтримка.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програми фіксування судового процесу (судового засідання) сервісу відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ВКЗ).
Процесуальні дії суду.
Судом оголошувалось скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.
Суд, розглянувши наявні матеріали справи,заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступні фактичні обставини.
07.03.2021 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в розмірі 7300, 00доларів США, яку зобов'язувався повернути не пізніше як 31.12.2021 готівкою у валюті отримання за адресою ОСОБА_1 або іншому довіреному місці, що підтверджується розпискою від 07.03.2021, яка підписана позичальником ОСОБА_2
ОСОБА_2 не повернув позику у встановлений строк, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про сплату боргу від 14.10.2024, у якій просив у термін 14 календарних днів з часу отримання даної вимоги погасити заборгованість, сплативши борг у розмірі 7 300 доларів США у спосіб передбачений у розписці, або інший попереднього узгоджений з Позикодавцем спосіб. Вимога залишена позичальником без відповіді та задоволення.
Невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань щодо повернення отриманих коштів, стали підставою для звернення ОСОБА_1 про стягнення 7300,00 доларів США заборгованості та 646,80 доларів США -3% річних.
Оцінивши подані позивачем докази на предмет належності, допустимості, достовірності, вірогідності, суд дійшов наступного висновку.
Частиною першою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до приписів частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Відповідно до частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відносини, що склалися між сторонами за своїм змістом та правовою природою є договором позики, який регулюється приписами глави 72 ЦК України
На підставі ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно із ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частина 2 статті 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (постанови Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, від10 травня 2022 року у справі № 153/943/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 130/82/2015, від 28 лютого 2024 року у справі № 369/5625/16-ц).
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено та відповідачем не спростовано, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в розмірі 7300, 00 доларів США, яку зобов'язувався повернути не пізніше як 31.12.2021 готівкою у валюті отримання, що підтверджується розпискою від 07.03.2021, яка підписана позичальником ОСОБА_2 .
Взяті на себе зобов'язання щодо повернення позики в строки зазначені у розписці ОСОБА_2 не виконав, позаяк доказів протилежного матеріали справи не містять.
Згідно вимог ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що відповідач, уклавши договір позики, добровільно став стороною такого договору, а відтак на відповідних умовах зобов'язаний нести всі ризики, пов'язані з порушенням власних зобов'язань.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Враховуючи, що позивачем надано відповідачу позику, що не спростовано останнім, а відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, щодо повернення позики у строк та порядок передбачений розпискою, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 7300,00 доларів США - заборгованості підлягають до задоволення.
При цьому суд зазначає, що згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач здійснив нарахування на суму боргу 646,80 доларів США - 3% річних за період з 31.12.2021 по 13.12.2024.
Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.20289 у справі №464/3790/16-ц погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині визначення 3 % річних у доларах США, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Водночас суд бере до уваги, що особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України)
15 березня 2022 року був прийнятий Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», що набрав чинності 17 березня 2022 року.
Цим Законом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту:
"18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 (провадження № 61-14740св23):
"Законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".
З огляду на вказані положення закону, вимога про стягнення трьох процентів річних, нараховані за прострочення повернення позики за період з 24 лютого 2022 року задоволенню не підлягає.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у подібних правовідносинах, що викладені у постановах від 07 серпня 2024 року у справі № 759/7103/23 (провадження № 61-5216св24), від 13 березня 2024 року у справі № 350/711/22 (провадження № 61-9733св23).
Перевіривши за допомогою програми "ЛІГА-ЗАКОН" розрахунок заявлених до стягнення 3% річних, суд дійшов висновку, що правомірними та такими, що підлягають до задоволення є вимоги позивача про стягнення з відповідача: - 32,40 доларів - 3% річних, що нараховані за період з 01.01.2022 по 23.02.2022.
Нараховані 3 % річних за період з 24.02.2022 по 13.12.2024 задоволенню не підлягають, оскільки таке нарахування суперечить пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Також позивачем безпідставно у період нарахування 3% річних включено 31.12.2021, оскільки згідно розписки строк повернення позики не пізніше як 31.12.2021, таким чином період прострочення зобов'язання починається з 01.01.2022.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення 614,40 доларів США задоволенню не підлягають, як безпідставно заявлені.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сало проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Судовий збір.
Згідно ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем за подання позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 3310,20 грн згідно платіжної інструкції №2922-6220-3610-7557 від 17.12.2024.
Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З врахуванням п.3 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3054,58грн. судового збору в повернення сплачених судових витрат.
Витрати на правову допомогу.
У позовній заяві позивач зазначає, що попередній розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу складає 10 000,00 грн та керуючись ч.8 ст. 129 ГПК України представник позивача до закінчення судових дебатів у справі зробила відповідну заяву про надання доказів на підтвердження понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252, Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ):
- 7 300 (сім тисяч триста) доларів США 00 центів - заборгованості;
- 32 (тридцять два) долари США 40 центів - 3% річних;
- 3054 (три тисячі п'ятдесят чотири) грн 58 коп. судових витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити
5. Копію рішення надіслати:
-позивачу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення;
-відповідачу ОСОБА_2 до Електронного кабінету підсистеми ЄСІТС "Електронний суд";
-третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерному товариству "УКРСИББАНК" до Електронного кабінету підсистеми ЄСІТС "Електронний суд".
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
Відповідач: ОСОБА_2 , ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено та підписано: 26 січня 2026 року.
Суддя С.О. Хома