ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.01.2026Справа № 15/81 (910/14924/24)
Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Стінком Плюс» про відвід судді Омельченко Л.В. від розгляду справи № 15/81 (910/14924/24)
за позовом Міністерства економіки України (ідентифікаційний код: 37508596)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стінком плюс» (ідентифікаційний код: 40869476)
Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» (ідентифікаційний код: 14308210)
про визнання недійсними результатів публічних відкритих торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна
у межах справи № 15/81
за заявою Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку
до Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» (ідентифікаційний код: 14308210)
про банкрутство
У провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа № 15/81 за заявою Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку про банкрутство Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод».
04.12.2024 від Міністерства економіки України надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стінком плюс», Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» про визнання недійсними результатів публічних відкритих торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна, в якому позивач просить суд:
- визнати недійсними результати відкритих публічних торгів (аукціону) з продажу у ліквідаційній процедурі державного майна закріпленого на праві господарського відання за Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» (код ЄДРПОУ 14308210), оформлені протоколом № 4 від 21.10.2016, щодо визнання переможцем Товариства з обмеженою відповідальністю «Стінком плюс» з ціною продажу 195 800,00 грн;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21.10.2016, укладений між Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» (код ЄДРПОУ 14308210) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стінком плюс» (ідентифікаційний код: 40869476), зареєстрований в реєстрі за № 899;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Стінком плюс» (ідентифікаційний код 40869476) повернути у державну власність Державному підприємству «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» (код ЄДРПОУ 14308210) нежилі приміщення в літ. 96 з резервуарами, загальною площею 147,5 кв. м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, продаж спірного майна ДП «ВО «Київський радіозавод» відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, що вплинуло на права та інтереси Міністерства економіки України як власника державного майна та органу управління ДП «ВО «Київський радіозавод».
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.12.2024 позовну заяву № 15/81 (910/14924/24) було передано судді Омельченку Л.В. на розгляд.
Ухвалою суду від 17.12.2024, серед іншого, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 15/81 (910/14924/24) за позовом Міністерства економіки України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стінком плюс», Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» про визнання недійсними результатів публічних відкритих торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна у межах справи № 15/81 про банкрутство Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод»; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.12.2024 від відповідача ТОВ «Стінком плюс» надійшов відзив на позовну заяву.
06.01.2025 від відповідача ТОВ «Стінком плюс» надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
06.01.2025 від позивача Міністерства економіки України надійшла відповідь на відзив.
10.01.2025 від відповідача ТОВ «Стінком плюс» надійшло клопотання про зловживання процесуальними правами.
10.01.2025 від відповідача ТОВ «Стінком плюс» надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
21.01.2025 від Міністерства економіки України надійшла заява про заміну сторони правонаступником.
22.01.2025 від ТОВ «Стінком плюс» надійшли заперечення на заяву Міністерства економіки України про заміну сторони правонаступником.
23.01.2025 від Міністерства економіки України надійшли заперечення на клопотання ТОВ «Стінком плюс» про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами.
24.01.2025 від ТОВ «Стінком плюс» надійшло клопотання про зобов'язання Мінекономіки внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі № 15/81 (910/14924/24) (суддя Омельченко Л.В.), клопотання Міністерства економіки України про заміну сторони правонаступником задоволено; замінено позивача у справі № 15/81 (910/14924/24) - Міністерство економіки України (ідентифікаційний код: 37508596) його правонаступником - Фондом державного майна України (ідентифікаційний код 00032945).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі № 15/81 (910/14924/24) залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 19.11.2025 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стінком Плюс" залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 у справі № 15/81 (910/14924/24) залишено без змін.
30.12.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Стінком Плюс» - Юрис Н.В. надійшла заява про відвід головуючому у справі судді.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Стінком Плюс» (ідентифікаційний код: 40869476) Юрис Наталії Володимирівни про відвід судді Омельченка Леоніда Володимировича від розгляду справи № 15/81 (910/14924/24) визнано необґрунтованою. Передано заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Стінком Плюс» (ідентифікаційний код: 40869476) Юрис Н.В. про відвід судді Омельченка Леоніда Володимировича від розгляду справи № 15/81 (910/14924/24) для визначення судді у порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2026 заяву Товариства обмеженою відповідальністю «Стінком Плюс» про відвід судді Омельченко Л.В. від розгляду справи №15/81 (910/14924/24) передано для розгляду судді Блажівській О.Є.
Згідно з ч. 1 та 3 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Розглядаючи подану заяву Товариства обмеженою відповідальністю «Стінком Плюс» про відвід судді Омельченко Л.В. від розгляду справи №15/81 (910/14924/24), суд встановив наступне.
Подана заявником Товариства обмеженою відповідальністю «Стінком Плюс» заява про відвід судді Омельченко Д.В. у справі № №15/81 (910/14924/24), обґрунтована наступним: «ТОВ «Стінком плюс» стало відомо, що суддя Омельченко Л.В. починаючи з 17.10.1993 року на підставі договору купівлі-продажу № 27 має у власності 689 акцій АТ «Митищенський машинобудівний завод» (підприємство розташоване у м. Митищі (Московська область, РФ) (АКЦИОНЕРНОЕ ОБЩЕСТВО «Мытищинский машиностроительный завод» (АО «ММЗ»), що підтверджується документом під назвою: «СВЕДЕНИЯ о зарегистрированных лицах в реестре владельцев ценных бумаг с учетом информации о владельцах ценных бумаг и об иных лицах, предоставленной номинальными держателями, по состоянию на 29.12.2025». Вказані відомості стосуються: «АКЦИОНЕРНОГО ОБЩЕСТВА «Мытищинский МАШИНОСТРОИТЕЛЬНЫЙ ЗАВОД» ОГРН 1095029003860 выдан 12.05.2009г. Управление МНС России по г. Москва Свидетельство о государственой регистрации № 002.002.125 от 26.05.2000г. Московская регистрационая палата 141009, Московская обл., г.о. Мытищи, г. Мытищи, ул. Колонцова, д. 4 тел: (495)586-41-87, Email: info@mmzavod.ru». Відповідно до отриманих відомостей фізична особа ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 є, як вказано вище, власником 689 акцій АТ «Митищенський машинобудівний завод» з номінальною ціною 11 000 рублів за акцію, що відповідає загальній ціні акцій 7 579 000 рублів, або 96 544,86 доларів США. АО «Мытищинский машиностроительный завод» (РФ) (АТ «Митищенський машинобудівний завод») є підприємством, яке: входить до оборонно-промислового комплексу Російської Федерації; здійснює виробництво/ремонт машинобудівних і військово-промислових виробів; працює на економіку держави-агресора під час повномасштабної збройної агресії РФ проти України. В умовах збройної агресії РФ проти України, володіння корпоративними правами підприємства оборонного сектору країни-агресора є проявом приватного майнового інтересу судді, що потенційно суперечить принципам неупередженості та доброчесності. Така обставина об'єктивно здатна впливати на формування внутрішнього переконання судді. Суддя, який має економічний інтерес, пов'язаний з оборонною промисловістю РФ, може бути зацікавленим, прямо чи опосередковано, у збереженні та стабільності діяльності такого підприємства, що ставить під сумнів його безсторонність при здійсненні правосуддя. У контексті війни з РФ та чинного санкційного режиму такий зв'язок судді з активами оборонного підприємства РФ є соціально чутливим аспектом, що загрожує довірі до судової системи та порушує гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. А тому на підставі викладеного, керуючись ст. 35 ГПК, ст. 28 Закону «Про запобігання корупції», ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заявник просить: 1. Задовольнити заяву про відвід судді Господарського суду м. Києва Омельченко Л.В. у справі 15/81 (910/14924/24); 2. Відвести від участі у справі № 15/81 (910/14924/24) суддю Господарського суду м. Києва Омельченко Л.В.».
Відповідно до частин першої-третьої статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
За змістом статті 38 ГПК відвід повинен бути вмотивованим.
Оскільки стаття 35 ГПК України не містить вичерпного переліку обставин для відводу, вирішення питання про визнання тих чи інших обставин такими, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді (у випадку відсутності передбачених обов'язкових підстав, визначених, зокрема, у частинах першій-четвертій вказаної статті), лежить в межах повноважень Суду. У свою чергу, посилання на відповідні обставини повинно бути обґрунтованим, а самі обставини - такими, що дійсно викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
При вирішенні питання про відвід судді (складу суду) необхідно перевірити додержання як об'єктивного, так і суб'єктивного критеріїв безсторонності суду, в тому рахунку надати оцінку доводам заявника на предмет недодержання вимог щодо особистої безсторонності суду (суб'єктивний критерій).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини безсторонність означає відсутність упередженості та необ'єктивності.
Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна встановлюватися згідно з:
(І) суб'єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та
(ІІ) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключи ти будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (пп. 28, З0 рішення у справі "Фей проти Австрії' (Fey v. Austria) від 24.02.1993 та "Веттштайн проти Швейцарії', заява N 33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ).
За суб'єктивним критерієм "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного" (п.п. 49, 50 рішення у справі "Білуха проти України", заява № 33949/02, рішення від 09.11.2006).
Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів:
- чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див. пп. 27, 28, З0 рішення у справі "Фей проти Австрії' (Fey v. Austria) від 24.02.1993; п. 42 рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії' (Wettstein v. Switzerland, N 33958/96, ЄСПЛ 2000-ХІІ);
- чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі (п. 64 рішення у справі "Бочан проти України", N7577/02 від 03.05.2007);
- окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли би викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (п.п. 29, 31 рішення ЄСПЛ від 15.07.2010 у справі "Газета "Україна-центр" проти України");
- чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (п.38 рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullarv. United Kingdom) від 10.06.1996).
Втім, між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а й може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб' єктивний критерій) (див. п.119 рішення у справі "Кіпріану проти Кіпру" [ВП], заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності (див. п.32 рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства"(Pullarv. United Kingdom) від 10.06.1996).
У цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється". Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (див. рішенняу справі "Де Куббер проти Бельгії', від 26.10.1984, А, N 86).
ГПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ'єктивність судді , однак зазначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді. Істинність твердження про упередженість та/чи небезсторонність судді має бути доведена за вказаною обставиною саме заявником з огляду на приписи частини четвертої статті 38 ГПК України, адже суб'єктивний критерій вимагає оцінки реальних та фактичних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами, або ж за своїм змістом є незгодою з процесуальним рішенням.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 21.08.2023 у справі № 902/975/21.
Також аналогічні положення виснувала Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15.09.2022 при розгляді справи №201/10234/20.
З поданої заяви представника заявника про відвід судді Омельченко Л.В. вбачається, що заявник посилається на те, що головуючий суддя у справі має економічний інтерес, пов'язаний з оборонною промисловістю рф, може бути зацікавленим, прямо чи опосередковано, у збереженні та стабільності діяльності такого підприємства, що ставить під сумнів його безсторонність при здійсненні правосуддя.
Так, у якості доказів, які підтверджують зазначену представником заявника інформацію, ОСОБА_2 надала копію «СВЕДЕНИЯ о зарегистрированных лицах в реестре владельцев ценных бумаг с учетом информации о владельцах ценных бумаг и об иных лицах, предоставленной номинальными держателями, по состоянию на 29.12.2025(24:00) Акционерное общество «Мытищенский машиностроительный завод» ОГРН 1095029003360...», де у нижній табличці зазначено, що, начебто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є власником пакету зазначених акцій, які він придбав 17.10.1993 відповідно до Договору купівлі продажу № 27.
Разом з тим, суд зазначає, що статтею 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 14.12.1999 у справі № 10-рп/99, українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації, тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина 5 статті 10 Конституції України).
Відповідно до ст. 10 ГПК України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про судоустрій та статус судів" судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Відповідно до ч.1 ст. 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Частиною восьмою ст. 91 ГПК визначено, що іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України "Про нотаріат".
Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17.
У ч. 3 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України вказано, що якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Згідно з ч. 7 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.
Суд вирішує питання про відвід без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід (ч. 8 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи,а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду».
Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного». У випадку ж самовідводу сам суддя повинен бути переконаним, що є достатньо фактів, які свідчать про його безсторонність.
Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими» (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» (Belukha v. Ukraine), заява № 33949/02).
Суд зазначає, що наведені заявником у заяві про відвід обставини не підтверджують упередженість чи необ'єктивність судді при розгляді справи №15/81 (910/14924/24) та не свідчать про наявність підстав, передбачених ст. 35, 36 Господарського процесуального кодексу України, для відводу судді Омельченко Л.В. від розгляду вказаної справи, а обставини та аргументи викладені заявником у заяві про відвід судді не містять конкретних прикладів поведінки судді, які б свідчили про те, що головуючий суддя у справі (Омельченко Л.В.) виявляв упередженість або особисту прихильність до учасника справи, з відповідними підтверджуючими доказами, суду не надано. Доводи заявника щодо наявності у судді економічного інтересу, пов'язаного з оборонною промисловістю рф, є його припущенням, яке не підтверджується належними та допустимими доказами, а відтак викладені обставини у заяві не можуть бути підставою для відводу.
Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Вардингс» (ідентифікаційний код: 40869366) Юрис Наталії Володимирівни про відвід судді Омельченка Леоніда Володимировича від розгляду справи № 15/81 (910/14924/24) визнано необґрунтованою та передано заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Вардингс» (ідентифікаційний код: 40869366) Юрис Н.В. про відвід судді Омельченка Леоніда Володимировича від розгляду справи № 15/81 (910/14924/24) для визначення судді у порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України. В зазначеній ухвалі судом зазначено наступне: «Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, відповідач у своїй заяві про відвід головуючому у справі судді посилається на те, що головуючий суддя у справі має економічний інтерес, пов'язаний з оборонною промисловістю рф, може бути зацікавленим, прямо чи опосередковано, у збереженні та стабільності діяльності такого підприємства, що ставить під сумнів його безсторонність при здійсненні правосуддя.
Втім, жодних належних, допустимих та вірогідних доказів на підтвердження вказаних вище обставин відповідач суду не надав.
Так, у якості доказів, які підтверджують зазначену представником відповідача інформацію, ОСОБА_2 надала копію «СВЕДЕНИЯ о зарегистрированных лицах в реестре владельцев ценных бумаг с учетом информации о владельцах ценных бумаг и об иных лицах, предоставленной номинальными держателями, по состоянию на 29.12.2025(24:00) Акционерное общество «Мытищенский машиностроительный завод» ОГРН 1095029003360...», де у нижній табличці зазначено, що, буцімто, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є власником пакету зазначених акцій, які він придбав 17.10.1993 відповідно до Договору купівлі продажу № 27.
Втім, слід зазначити, що цей документ не відповідає критеріям належності, допустимості, достовірності, а також вірогідності доказів у господарському судочинстві, а його походження та порядок отримання представником відповідача з джерел країни-агресора - російської федерації є незрозумілим.
Крім того, надана ОСОБА_2 копія «СВЕДЕНИЯ о зарегистрированных лицах в реестре владельцев ценных бумаг с учетом информации о владельцах ценных бумаг и об иных лицах, предоставленной номинальными держателями, по состоянию на 29.12.2025(24:00) АКЦИОНЕРНОЕ ОБЩЕСТВО «МЫТИЩЕНСКИЙ МАШИНОСТРОИТЕЛЬНЫЙ ЗАВОД» ОГРН1095029003360...», містить явні ознаки підробки, оскільки заголовна частина таблиці не відповідає розміру окремої частини, де вказані дані про «належність» ОСОБА_1 акцій зазначеного вище підприємства. Заголовна частина таблиці і нижня частина таблиці є окремими частинами, що може свідчити про виготовлення нижньої частини таблиці з метою відображення в ній даних про «власника» акцій зазначеного вище підприємства, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд звертає увагу керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вардингс" Юрис Н.В. на положення статті 43 Господарського процесуального Кодексу України про неприпустимість зловживання процесуальними правами, якими передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення».
Виходячи з викладеного, суд зазначає, що доводи заявника викладені в заяві про відвід судді прямо порушують один з найважливіших принципів судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких заявників не влаштовує.
Довіра до судів - ключова умова демократичного суспільства (Hauschildt Case, 24.05.1989, № 11/1987/134/188, § 48).
Для гарантування судочинства незалежним і безстороннім судом, крім автоматизованого розподілу справ, передбачений відвід (самовідвід) судді як інструмент забезпечення дотримання судом принципів поведінки («Адміністративний процес України: теорія, практика», Смокович М.І., Бевзенко В.М.).
Відвід судді - це висловлення недовіри через його переконання або поведінку, які свідчать про упередженість чи прихильність. Для забезпечення справедливого розгляду незалежним і неупередженим судом, як передбачає ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ та ст.ст. 1 та 7 Закону «Про судоустрій і статус суддів».
Мета відводу - гарантія безсторонності суду для запобігання упередженості судді при розгляді справи, тоді як самовідвід покликаний усунути будь-які сумніви у безсторонності судді (ВП ВС, 02.11.2021, № 11-202сап21, КАС ВС, 13.05.2024, № 215/2945/23).
Нормами ст. 35 ГПК України передбачено обов'язкові підстави для відводу (самовідводу) судді. Посилання на відповідну обставину повинно бути обґрунтованим, а сама обставина - такою, що дійсно викликає сумнів в неупередженості або об'єктивності судді, колегії суддів.
Аналогічний висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 25 жовтня 2024 року у cправі №910/8714/18.
Метою запровадження інституту відводу судді (суддів) є гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Отже, стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості Суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (іі) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
Так, у рішенні від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява №33949/02, пункт 49) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" від 24 лютого 1993 року, пункти 27, 28 і 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії", № 33958/96, пункт 42). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства", від 10 червня 1996 року, пункт 38).
Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).
Відтак, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розгляду справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Аналогічний висновок викладено в ухвалах Верховного Суду від 13 грудня 2024 року у справі №990/210/24, від 21 листопада 2024 року у справі №380/793/24.
Згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19.05.2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 року № 2006/23 (далі - Бангалорські принципи), суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Суддя дотримується незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення (пункти 1.1-1.2).
Об'єктивність судді, згідно з Бангалорськими принципами, є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Зазначений принцип передбачає те, що при виконанні своїх обов'язків суддя вільний від будь-яких схильностей, упередженості чи забобонів. Поведінка судді в процесі засідання та за стінами суду має сприяти підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі до об'єктивності суддів та судових органів.
Відповідно до Бангалорських принципів, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до правової позиції викладеної в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справа № 908/137/18 для задоволення відводу за об'єктивним критерієм мають бути не щонайменші сумніви одного з учасників справи, а достатні підстави вважати, що суддя не є безстороннім або що йому бракує неупередженості під час розгляду справи.
Згідно із ст. 10 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XX чергового з'їзду суддів України 18 вересня 2024 року, суддя повинен виконувати обов'язки судді безсторонньо і неупереджено та утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до виникнення сумнівів у рівності суддів та присяжних під час здійснення правосуддя.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію, що довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві, є важливим елементом права, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
У рішенні "Газета-Центр проти України" від 15 липня 2010 року Європейський суд з прав людини, встановлюючи порушення принципу безсторонності, зазначив, що відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб'єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об'єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності. У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду. Навіть зовнішні прояви можуть бути важливими або, іншими словами, "правосуддя має не тільки чинитись, також має бути видно, що воно чиниться".
У пунктах 105, 106 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" зазначено, що у деяких випадках, коли може бути важко забезпечити докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді, вимога об'єктивної безсторонності забезпечує ще одну важливу гарантію (рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства", 10 червня 1996 року).
У справі П'єрсак проти Бельгії ЄСПЛ, встановивши порушення положень частини 1 статті 6, зазначив, що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є законні сумніви, повинен вийти зі складу суду. Необхідно пам'ятати, що інститут відводу (самовідводу) судді від участі у розгляді конкретної справи - це одна із найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді в результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, бо тут головним є публічний інтерес. Розглядаючи справу, в якій фігурує якась близька судді людина, йому дуже складно переконати суспільство у своїй неупередженості. Саме тому існують норми закону, які запобігають виникненню будь-яких підозр Судді заборонено брати участь у розгляді справи за наявності будь-яких обставин, які викликають чи можуть викликати сумніви у його об'єктивності.
У зв'язку з цим, навіть отримане враження щодо безсторонності судді має важливе значення, бо, іншими словами, "правосуддя повинно не лише здійснюватися; але й виглядати таким, що здійснюється". На кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії", 26 жовтня 1984 року).
Відводу підлягає суддя не лише у разі існування конкретних фактів що свідчать про його упередженість, але й у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до вище зазначеного, заява про відвід судді Омельченко Л.В. у справі №15/81 (910/14924/24) у зв'язку з підставами, що викликають сумнів у його об'єктивності та неупередженості від 30.12.2025 не підлягає задоволенню з огляду на зазначені обставини.
Керуючись ст. ст. 35, 38, 39, 232, 233, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Стінком Плюс» про відвід судді Омельченка Леоніда Володимировича від розгляду справи №15/81 (910/14924/24) - відмовити.
2. Дана ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, відповідно до приписів статті 255 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА