ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.01.2026Справа № 910/7105/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Рябокінь Є.О., розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за первісним позовом 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 );
3) ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 )
до 1) ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 );
2) ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 )
про стягнення 109 032,88 доларів США,
та за зустрічним позовом ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 )
до 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 );
3) ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 );
4) ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 )
про визнання удаваною угоди про спільну реалізацію проекту у справі,
за участю представників сторін:
від позивачів за первісним позовом (відповідачів: 1-3 за зустрічним): Сухацький А.П.
від відповідача-1 за первісним позовом (відповідача-4 за зустрічним): не з'явилися
від відповідача-2 за первісним позовом (позивача за зустріним позовом): Борис С.А., Віницький В.О.
ОСОБА_1 (далі - позивач-1), ОСОБА_2 (далі - позивач-2) та ОСОБА_3 (далі - позивач-3) звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач-1) та ОСОБА_5 (далі - відповідач-2) про стягнення 109 032, 88 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов угоди про реалізацію спільного проекту (співробітництво) від 23.09.2021 (далі - угода) позивачами були передані відповідачам грошові кошти у гривні, еквівалентно 160 000, 00 доларам США, однак відповідачі в порушення своїх зобов'язань за угодою повернули кошти лише частково - еквівалент суми 60 000, 00 доларів США. Викладене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з відповідачів на користь позивачів солідарно 100 000, 00 доларів США основного боргу та 9 032, 88 доларів США 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було залишено без руху.
16.06.2025 до канцелярії суду від позивачів надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачами усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 11.06.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.07.2025.
У судовому засіданні 09.07.2025 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 06.08.2025.
24.07.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС ОСОБА_5 подано відзив на позовну заяву (зареєстровано 25.07.2025), відповідно до якого відповідач-2 вважає позовні вимоги безпідставними, а доводи позивачів необґрунтованими, оскільки будь-яких коштів в межах угоди від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не отримував, ані як фізична особа, ані як учасник товариства; при цьому, частина переданих коштів - в сумі 60000 доларів США була повернута позивачам, однак без зазначення ким саме з відповідачів; ОСОБА_5 не ставив підпис у розписці про отримання коштів ОСОБА_4 ; укладена угода між сторонами угода є удаваною, метою якої було приховання від відповідача-2 іншого правочину ОСОБА_3 ; законом або угодою не встановлена неподільність предмета зобов'язання та солідарна відповідальність відповідачів.
25.07.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС ОСОБА_5 (далі - позивач за зустрічним позовом) подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі разом - відповідачі за зустрічним позовом) про визнання удаваною угоди про спільну реалізацію проекту (співробітництво) від 23.09.2021.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що фактично між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як фізичними особами виникли правовідносини позики, приховані від позивача угодою під виглядом корпоративних відносин; частина переданих коштів - в сумі 60 000 доларів США була повернута, однак без зазначення ким саме: ОСОБА_5 чи ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 не ставив підпис у розписці про отримання коштів ОСОБА_4 ; законом або угодою не встановлена неподільність предмета зобов'язання та солідарна відповідальність відповідачів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 до спільного розгляду з первісним позовом, зустрічний позов об'єднано в одне провадження з первісним позовом у справі №910/7105/25.
05.08.2025 після постановлення ухвали про прийняття зустрічної позовної заяви відділом діловодства суду зареєстровано заяву відповідачів 1-3 за зустрічним позовом про повернення зустрічного позову.
Цією ж датою, від позивачів за первісним позовом надійшла відповідь на відзив, у якій зауважено на тому, що відповідач ОСОБА_5 визнає факт укладення угоди про спільну реалізацію проекту (співробітництва) від 23.09.2021 та підтверджує її зміст, а також факт не здійснення діяльності у зв'язку з виїздом ОСОБА_5 за кордон; доводи відповідача-2 про те, що підпис на розписці не належить ОСОБА_5 та про удаваність укладеного правочину ж безпідставними.
У відповіді на відзив позивачами також викладено клопотання про поновлення строку на її подання.
У підготовчому засіданні 06.08.2025 суд на місці ухвалив продовжити строк подання відповіді на відзив до фактичного її подання.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу).
Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті (ч. 4 ст. 166 Господарського процесуального кодексу).
Як вбачається з матеріалів справи, відзив на позовну заяву отриманий позивачами -2; -3 24.07.2025.
Отже, кінцевим строком для подання відповіді на відзив є 29.07.2025 включно.
За приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Встановлений в ухвалі Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 строк для подання позивачем відповіді на відзив є строком, встановленим судом, що виключає можливість його поновлення.
Аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №910/19980/20, від 21.04.2021 у справі №910/14646/19 та в ухвалах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №908/936/15-г, від 02.03.2021 у справі №910/18373/19.
Тому, суд дійшов висновку про залишення без задоволення клопотання позивача про поновлення процесуального строку для подання відповіді на відзив.
Разом з цим, керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску позивачами строку для подання відповіді на відзив та з власної ініціативи продовжити позивачу такий строк до дати фактичного її подання.
У підготовчому засіданні 06.08.2025 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 03.09.2025.
08.08.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від ОСОБА_5 надійшли заперечення на відповідь на відзив (за первісним позовом), зокрема щодо доводів позивачів про визнання ОСОБА_5 факту укладення угоди про спільну реалізацію; про невиконання Угоди та неотримання ОСОБА_5 грошових коштів від позивачів; про удаваність правочину.
У підготовчому засіданні 03.09.2025 представником ОСОБА_5 підтримано клопотання про долучення додаткових доказів та про витребування доказів, а саме витребування у Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" інформації про рух коштів на банківських рахунках ТОВ "МЕТРОВКА" та у Державної казначейської служби України інформації про рух коштів на рахунку ТОВ "МЕТРОВКА" за період 2021-2025 років.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 суд задовольнив клопотання ОСОБА_5 про долучення додаткових доказів та про витребування доказів.
Даною ухвалою вирішено відкласти підготовче засідання на 24.09.2025 та зобов'язано Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" надати суду: - інформацію про рух коштів на банківських рахунках ТОВ "МЕТРОВКА" (ідентифікаційний код 39017158), відкритих у AT "Райффайзен Банк", за період 2021-2025 років, в тому числі, але не виключно: НОМЕР_6 (AT "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" y м. Києві); НОМЕР_7 (AT "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" у м. Києві); НОМЕР_8 (AT "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" у м. Києві); НОМЕР_9 (КРД АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" м. Київ). А також зобов'язано Державну казначейську службу України (ідентифікаційний код 37567646) надати суду - інформацію про рух коштів на рахунку ТОВ "МЕТРОВКА" (ідентифікаційний код 39017158), відкритому у ДКС України, за період 2021-2025 років, в тому числі, але не виключно: НОМЕР_10 .
15.10.2025 до суду надійшов лист від Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" № 81-15-9/11414-БТ від 11.09.2025 на виконання вимог ухвали суду від 03.09.2025 у якій зазначив, зокрема що надана інформація містить банківську таємницю, яка підлягає захисту відповідно до вимог Закону України "Про банки та банківську діяльність" та Правил зберігання захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління НБУ від 14.07.2006 № 267.
22.09.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС представником відповідача-2 за первісним позовом (позивача за зустрічним) подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Протокольною ухвалою від 24.09.2025 задоволено клопотання відповідача-2 за первісним позовом (позивача за зустрічним) та відкладено підготовче засідання на 22.10.2025
06.10.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС представником відповідача-2 за первісним позовом (позивача за зустрічним) подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, а саме з листом АТ "Райффайзен Банк" від 11.09.2025 № 81-15-9/11414-БТ з додатком (виписка про рух коштів по рахунку НОМЕР_8 , який належить ТОВ "МЕТРОВКА" (ЄДРПОУ 39017158) за період з 2021 по 2025 р. на DVD-R диску), з можливістю копіювання інформації на окремий матеріальний носій.
У судовому засіданні 22.10.2025 судом поставлено на обговорення питання про розгляд справи у закритому судовому засідання, враховуючи інформацію, яка надана АТ "Райффайзен Банк" від 11.09.2025 № 81-15-9/11414-БТ.
Представники сторін не заперечували щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2025 розгляд справи № 910/7105/25 вирішено здійснювати у закритому судовому засіданні.
У підготовчому засіданні 22.10.2025 оголошувалась протокольна ухвала про відкладення підготовчого засідання на 05.11.2025 та надано сторонам час для ознайомлення із матеріалами справи.
У судовому засіданні 05.11.2025 судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/7105/25 та призначення її до судового розгляду по суті у судовому засіданні 26.11.2025.
25.11.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС представником відповідача-2 за первісним позовом (позивача за зустрічним) подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливість з'явитися у судове засідання через зайнятість в іншому судовому процесі.
Протокольною ухвалою від 26.11.2025 судом задоволено клопотання відповідача-2 за первісним позовом (позивача за зустрічним) та відкладено розгляд справи на 10.12.2025.
У судовому засіданні 10.12.2025 судом заслухано пояснення представників сторін за первісним позовом та за зустрічним, досліджено матеріали справи та оголошено перерву у судовому засіданні на стадії судових дебатів до 14.01.2026.
У судовому засіданні 14.01.2026 судом заслухано заключні слова представників сторін за первісним позовом та за зустрічним позовом.
У судовому засіданні 14.01.2025 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
23.09.2021 між громадянами України ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , як стороною-1, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як стороною-2, була укладена угода про спільну реалізацію проекту (співробітництво) (далі - угода).
Пунктом 1 вказаною угоди передбачено, що сторони домовились створити товариство з обмеженою відповідальністю або виступити засновниками вже існуючого товариства з обмеженою відповідальністю (далі товариство) із таким розподілом часток у статутному капіталі: ОСОБА_5 - 49 %, ОСОБА_1 - 17 %, ОСОБА_2 - 17 %, ОСОБА_3 - 17 %.
Мета діяльності товариства - закупівля в Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» або інших підприємств сировини для зберігання, обробки, виготовлення продукції із дерева (дошка, брус, піддони, плити, ДВП, ДСП, ОСБ тощо) та подальший її продаж з метою отримання прибутку (пункт 2 угоди).
Згідно з пунктом 3 угоди сторона-2 інвестує в проєкт грошові кошти в гривні еквівалентно 160 000,00 доларів США (далі - інвестиції). Вказані грошові кошти передаються в готівковій формі не пізніше 30.10.2021, що фіксується відповідною розпискою.
Інвестиції призначені для придбання товариством деревообробного обладнання, закупівлі сировини в орієнтовній кількості 1000 м3 (пункт 3.1 угоди).
За пунктом 3.2 угоди інвестиції підлягають поверненню не пізніше 15.04.2022.
Згідно з пунктом 4 угоди ОСОБА_4 та ОСОБА_5 забезпечують належне функціонування товариства, яке планується створити, та організовує його господарську діяльність, зокрема забезпечує товариство кваліфікованими спеціалістами, забезпечує купівлю сировини, її зберігання, придбання, налагодження, обслуговування та функціонування відповідного деревообробного обладнання, отримання необхідних сертифікатів, експертиз, висновків, зберігання та продаж (реалізацію) продукції із запланованим сторонами прибутком.
У пункті 5 угоди сторони передбачили, що з 15.12.2021 до моменту повернення інвестицій дохід розподіляється щомісяця в такому порядку; 10 000,00 доларів США (або 20 % від суми чистого доходу) - стороні-1, 40 000,00 доларів США (або 80 % від суми чистого доходу) - стороні-2 в рахунок повернення інвестицій.
У випадку порушення умов угоди сторона 1 зобов'язується сплатити стороні 2 суму неповернутих інвестицій (пункт 7 угоди).
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підтвердження здійснення інвестицій надали до суду копію рукописного аркушу, на якому містились наступні записи:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає АДРЕСА_6 , паспортні дані НОМЕР_11 , виданий УМВД України в м. Дніпро 19.02.2009, РНОКПП НОМЕР_4 , отримав від ОСОБА_3 97 000,00 доларів США, 23.09.2021.
ОСОБА_4 - підпис,
ОСОБА_3 - підпис,
23.09.2021 - підпис ОСОБА_5 ,
18.10.2021 ОСОБА_4 отримав 18 000,00 доларів США - підпис, ОСОБА_4
23.10.2021 отримав 20 000,00 доларів США ОСОБА_4 - підпис,
28.10.2021 отримав 22 000,00 доларів США ОСОБА_4 - підпис,
01.10.2021 отримав 3 000,00 доларів США ОСОБА_4 - підпис,
Отримано 12 000,00 доларів США ОСОБА_3 29.12.2021 - підпис.
Позивачі за первісним позовом вказують на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повернули 60 000 доларів, однак уникають виконання погодженого обов'язку повернення грошових коштів у розмірі 100 000,00 доларів США у строк до 15.04.2022.
19.04.2023 на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 була скерована вимога від 15.04.2023 про повернення грошових коштів, в якій позивачі за первісним позовом вимагали сплатити заборгованість у розмірі 100 000,00 доларів США та 24 286,06 грн компенсаційних платежів (три проценти річних та інфляційних втрат за період 15.04.2022-15.04.2023).
Оскільки вказана вимога залишена відповідачами за первісним позовом без виконання, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з первісним позовом, у межах якого просили суд стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 109 032,88 доларів США.
Заперечуючи проти первісного позову, ОСОБА_5 зазначав, що ним будь-яких коштів в межах угоди від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не отримувано, а ні як фізичною особою, ані як учасником товариства. Спільна діяльність, визначена метою угоди фактично не здійснювалась, у тому числі, у зв'язку з оголошенням у країні воєнного стану, що за твердженнями ОСОБА_5 підтверджується позивачами за первісним позовом. Відсутність підписів всіх учасників, зокрема ОСОБА_5 , під кожним фактом передання грошових коштів, відмітка про отримання ОСОБА_3 12 000,00 доларів США 29.12.2021 підтверджують факт наявності правовідносин позики виключно між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що існують поза межами Угоди, оскільки про такі обставини ОСОБА_5 відомо не було. Відповідач-2 зауважував, що наявний підпис нібито ОСОБА_5 під абзацом, згідно змісту якого ОСОБА_4 отримав 97 000 доларів США від ОСОБА_3 , не є його особистим підписом, ОСОБА_5 не ставив даний підпис у розписці.
Крім того ОСОБА_5 стверджував про удаваність спірної угоди, про що ним було заявлено зустрічні позовні вимоги, які ґрунтуються на тому, що оцінюючи юридичну природу угоди метою правочину було: спільне створення Сторонами угоди товариства або вступ у вже існуюче, для придбання останнім сировини та обладнання, з метою його подальшої обробки та виготовлення продукції із дерева для продажу з метою отримання прибутку (проєкт); інвестування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 грошових коштів саме у проєкт. Тобто за наслідками укладення угоди між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 мали виникнути корпоративні правовідносини. За інформацією, наданою ОСОБА_5 та з відкритих джерел в мережі Інтернет (https://opendatabot.ua/c/39017158?from=search) вбачається, що ОСОБА_5 вступив до існуючого ТОВ «МЕТРОВКА» (код ЄДРПОУ 39017158), засновниками якого є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Водночас вступ ОСОБА_5 до ТОВ «МЕТРОВКА» (код ЄДРПОУ 39017158), за його твердженнями, відбувся не на підставі передачі йому відповідної частки на підставі угоди, оскільки ОСОБА_1 продав ОСОБА_5 частку у статутному капіталі ТОВ «МЕТРОВКА» у розмірі 6%; ОСОБА_6 продав ОСОБА_5 частку у статутному капіталі ТОВ «МЕТРОВКА» у розмірі 10%; ОСОБА_3 продав ОСОБА_5 частку у статутному капіталі ТОВ «МЕТРОВКА» у розмірі 33%. Саме так ОСОБА_5 став власником 49% частки у статному капіталу ТОВ «МЕТРОВКА», тобто виключно на підставі договорів купівлі-продажу, копії яких були долучені до матеріалів справи.
Натомість за умовами угоди ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 повинні були створити Товариство або виступити засновниками вже існуючого товариства. Однак, ОСОБА_5 продали частки такого Товариства, що не узгоджується з умовами Угоди. Окрім того, частку в ТОВ «МЕТРОВКА» ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 , який взагалі не є стороною Угоди. Наведене додатково підтверджує відсутність наміру у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 виконувати умови спірної угоди та її удаваність. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «МЕТРОВКА» вбачається, що органом управління є загальні збори, директор, а директором ТОВ «МЕТРОВКА» значиться ОСОБА_9 . Тобто саме ОСОБА_3 здійснював фактичне управління ТОВ «МЕТРОВКА», що суперечить умовам угоди, за якою забезпечувати належне функціонування товариства мали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Виходячи з умов угоди інвестиції призначалися для реалізації проєкту, тобто мали бути передані товариству для придбання деревообробного обладнання та закупівлі сировини в орієнтовній кількості 1000 м3. За твердженнями ОСОБА_5 кошти повинні були передаватися у національній валюті України - гривні, водночас згідно розписки ОСОБА_4 отримував кошти у доларах США, що лише додатково підтверджує факт відносин позики виключно між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки ніяких інвестицій, спрямованих на реалізацію проєкту, передано не було.
Таким чином, укладаючи угоду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , під виглядом створення партнерських (корпоративних) відносин фактично приховали від ОСОБА_5 інший правочин ОСОБА_3 з ОСОБА_4 , а саме позику, до якої ОСОБА_5 не має жодного відношення, оскільки будь-яких грошових коштів від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не отримував, тож не може нести солідарну відповідальність за борговими зобов'язаннями ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 .
Виходячи з наведеного в сукупності, угода по відношенню до ОСОБА_5 , за його твердженнями, є удаваним правочином.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Щодо первісних вимог про стягнення грошових коштів суд зазначає наступне.
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спір між сторонами виник до 28.08.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Приписами статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
Господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (стаття 174 Господарського кодексу України).
Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Умовами укладеної угоди від 23.09.2021 сторонами був погоджений обов'язок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повернути інвестиції не пізніше 15.04.2022, порядок та розмір отримання яких в свою чергу був регламентований пунктом 3 вказаної угоди від 23.09.2021.
Тобто виникнення обов'язку з повернення грошових коштів нерозривно пов'язане з виконання першочергового обов'язку надання таких грошових коштів.
Як вказано судом вище, позивачами за первісним позовом на підтвердження здійснення інвестицій надано до суду копію рукописного аркушу, на якому містились наступні записи:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає АДРЕСА_6 , паспортні дані НОМЕР_11 , виданий УМВД України в м. Дніпро 19.02.2009, РНОКПП НОМЕР_4 , отримав від ОСОБА_3 97 000,00 доларів США, 23.09.2021.
ОСОБА_4 - підпис,
ОСОБА_3 - підпис,
23.09.2021 - підпис ОСОБА_5 ,
18.10.2021 ОСОБА_4 отримав 18 000,00 доларів США - підпис, ОСОБА_4
23.10.2021 отримав 20 000,00 доларів США ОСОБА_4 - підпис,
28.10.2021 отримав 22 000,00 доларів США ОСОБА_4 - підпис,
01.10.2021 отримав 3 000,00 доларів США ОСОБА_4 - підпис,
Отримано 12 000,00 доларів США ОСОБА_3 29.12.2021 - підпис.
У розумінні приписів статей 74-79 Господарського процесуального кодексу України, на переконання суду надана копія паперова документу не є належним та допустимим доказом передання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 грошових коштів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.
Так, за звичаєм ділового обороту розписка про отримання грошових коштів - це письмовий документ, що підтверджує факт передачі грошей, складений у довільній формі, але з обов'язковим зазначенням ПІБ, паспортних даних (серія, номер, РНОКПП, адреса), суми (цифрами та прописом), дати складання та власноручним підписом надавача та отримувача грошових коштів. Надана суду копія рукописного аркушу не містить обов'язкових ідентифікуючих ознак осіб.
Більш того, позивачі в первісному позові вказували на те, що частина грошових коштів у розмірі 60 000,00 доларів США була повернута, проте доказів суду не надано.
Суд зауважує, що приписами статті 545 Цивільного кодексу України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Крім того, суд звертає увагу позивачів за первісним позовом, що за приписами статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що копія рукописного аркушу не може вважатися належним доказом передання саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 грошових коштів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , не містить будь-яких вказівок на повернення частини грошових коштів, та містить посилання на іноземну валюту в суду наявний обґрунтований сумнів щодо безспірності факту передачі грошових коштів, який у свою чергу унеможливлює покладення на відповідачів за первісним позовом обов'язку сплати таких грошових коштів.
Суд зазначає, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
При цьому, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи встановлені фактичні обстави по справі, оцінивши і співставивши надані докази в їх сукупності, та враховуючи, що позивачами за первісним позовом належними та допустимими доказами не доведено порушення їх прав з боку відповідачів, суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів за первісним позовом 100 000, 00 доларів США основного боргу.
Крім того, відсутність підстав стягнення заборгованості свідчить про відсутність підстав стягнення трьох процентів річних, оскільки ці компенсаційні нарахування є похідними від основного зобов'язання і нараховуються у разі прострочення виконання основного зобов'язання.
Наведене в своїй сукупності дає змогу дійти висновку про відсутність правових підстав задоволення первісного позову.
Також суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову з огляду на таке.
Приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Водночас під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, предмет та підстави позову, докази, які, на її думку, підтверджують заявлені вимоги. Обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи покладений на господарський суд.
Положеннями частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Зустрічний позов мотивовано тим, що угода про спільну реалізацію проекту (співробітництво) від 23.09.2021 є удаваним по відношенню до ОСОБА_5 , оскільки приховує договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Згідно зі статтею 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1026цс16.
Таким чином, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Тому доведення удаваності правочину відбувається не лише шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого доводиться позивачем), а за допомогою інших, непрямих доказів (зняття обдарованим готівки з банківського рахунку, укладення ним договору займу, публікація оголошень про продаж предмету, який потім був подарований, відсутність родинних чи інших зв'язків, відсутність зрозумілого мотиву укладення договору дарування майна тощо).
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України, має визначити правочин, який насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Згідно з частиною 1 статті 202, частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом у цій справі є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договорів дарування та з'ясування питання про те, чи не укладені ці угоди з метою приховати іншу угоду та яку саме.
Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Згідно із статтею 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Згідно із статтею 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
У частині першій статті 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
Статтею 1138 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність учасників за спільними зобов'язаннями, в якій зазначено, що якщо договір простого товариства не пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, учасники відповідають солідарно. Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.
Отже, зміст угоди про реалізацію спільного проекту (співробітництво) передбачає виникнення між сторонами відносин щодо створення товариства з обмеженою відповідальністю (вступу до існуючого товариства з обмеженою відповідальністю) та здійснення господарської діяльності.
У межах розгляду справи судом було встановлено, що ОСОБА_5 набув статус учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТРОВКА» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39017158) внаслідок укладення договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «МЕТРОВКА» від 11.10.2021 - 6%, 33% та 10%. Учасниками ТОВ «МЕТРОВКА» згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є ОСОБА_10 , громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_3 , Розмір частки засновника (учасника): 170,00; ОСОБА_11 , громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_7 , Розмір частки засновника (учасника): 340,00 та ОСОБА_12 , громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_8 , Розмір частки засновника (учасника): 490,00.
ОСОБА_5 стверджував, що набуття ним корпоративних прав в ТОВ «МЕТРОВКА» не пов'язано зі спірною угодою від 23.09.2021, з боку позивачів за первісним позовом вказані обставини не заперечувались. Натомість на підтвердження доводів про те, що грошові кошти вносились ОСОБА_5 на рахунок ТОВ «МЕТРОВКА», як безвідсоткова фінансова допомога, позивачами за первісним позовом суду були представлені банківські виписки по рахунку ТОВ «МЕТРОВКА» в АТ «Райффайзен Банк».
Нормами статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Водночас, приписами статті 79 ГПК України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Керуючись вказаними нормами процесуального закону, суд дійшов висновку про те, що наявні у матеріалах справи докази (договори купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «МЕТРОВКА». Акти приймання-передачі частки в статутному капіталі, банківські виписки) є більш вірогідними доказами того, що ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вчиняли дії, які за своїм характером та наслідками мають схожість спрямованості на виконання спірної угоди.
Водночас, не переконання суду представлені суду документи не дають змоги дійти однозначного висновку про те, що ТОВ «МЕТРОВКА» є саме тим товариством, створення чи участь в якому була врегульована умовами спірної угоди від 23.09.2021.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд констатує, що заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, саме позивач має довести: 1) факт укладення правочину, який, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваними правочинами.
З огляду на вказане, беручи до уваги встановлені судом обставини, останній дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 не доведено, що внаслідок укладення спірної угоди від 23.09.2021 всі сторони переслідували іншу мету ніж реалізація спільного проєкту. Також позивачем не було представлено суду доказів настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені спірним угодою від 23.09.2021.
Крім того суд зауважує, що невиконання чи неповне виконання правочину не створює наслідків визнання його удаваним, більш того по відношення лише до однієї сторони.
З системного аналізу викладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що зустрічні позовні вимоги про визнання угоди від 23.09.2021 удаваною задоволенню не підлягають.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги та зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають. Належних доказів, які б у своїй сукупності дали підстави суду дійти протилежного висновку, сторонами суду не надано.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на позивачів за первісним та зустрічним позовом.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні первісного позову відмовити повністю.
У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 26.01.2026.
Суддя Л. Г. Пукшин