ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.01.2026Справа № 910/1681/24
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Самошиній І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮ ЕНЕРДЖІ
ЮКРЕЙН"
(01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/7;
ідентифікаційний код: 43231355)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ"
(01014, м. Київ, бульвар Дружби Народів, буд. 38, поверх 2, офіс 205;
ідентифікаційний код: 43202392)
про визнання договору недійсним
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН" залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
21.02.2024 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою зазначені в ухвалі суду від 16.02.2024 недоліки були усунуті.
Ухвалою Господарського суду міста Києві від 27.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/1681/24, розгляд справи призначено на 20.03.2024.
15.03.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю. Вказує, що позивачем не доведено обставин, з якими пов'язується недійсність правочинів.
19.03.2024 позивачем подано відповідь на відзив.
17.04.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН" подано клопотання про призначення експертизи у справі.
23.04.2024 відповідачем подано заперечення стосовно призначення експертизи у справі.
01.05.2024 у судове засідання з'явився представник позивача, надав пояснення стосовно призначення експертизи у справи, представник відповідача подане клопотання про призначення у справі судової експертизи підтримав, просив суд його задовольнити.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 призначено у справі №910/1681/24 судову економічну експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центру "Інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України; витрати по проведенню експертизи покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН"; провадження у справі №910/1681/24 зупинено до закінчення проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.
30.09.2025 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/1681/24 разом із висновком експерта №4480/5689/5690 від 23.09.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 05.11.2025.
27.10.2025 позивачем подано клопотання про витребування доказів та призначення повторної експертизи у справі.
29.10.2025 відповідачем подано заперечення щодо клопотання про витребування доказів та призначення експертизи.
Протокольною ухвалою суду від 05.11.2025 розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 26.11.2025.
Протокольною ухвалою суду від 26.11.2025, суд на місці ухвалив відмовити представнику позивача у задоволенні клопотання про призначення експертизи і витребування доказів. Суд ухвалив закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті на 10.12.2025.
В розгляді справи по суті протокольною ухвалою суду від 10.12.2025 оголошено перерву до 21.01.2026.
В судове засідання, призначене на 21.01.2026 з'явилися представник позивача та представник відповідача. Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
У судовому засіданні 21.01.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» (надалі також - Позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ» (надалі також - Відповідач, Продавець) було укладено Двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 (надалі також - Договір).
Відповідно до п.2.1. Договору, за цим Договором Продавець продає, а Покупець купує електричну енергію як товар, в обсягах, графіках погодинного обсягу, за ціною та на умовах, що визначені цим Договором, Додатками та Додатковими угодами до цього Договору, що є його невід'ємними частинами.
Згідно з п.2.2. Договору, Сторони узгодили, що обсяг електричної енергії, щогодинні обсяги електричної енергії (сума яких в межах доби складає добовий обсяг), ціна електричної енергії, період та/або етапи періоду купівлі-продажу електричної енергії за цим Договором регулюються Додатковими угодами до Договору, що укладені на розрахунковий місяць.
Відповідно до п.2.3., п.2.4. Договору, Сторони узгодили, що допускається відхилення фактичного добового обсягу купівлі/продажу електричної енергії в межах 10% в сторону збільшення або зменшення такого добового обсягу від встановленого Додатковою угодою без додаткового узгодження такого відхилення Сторонами. В цьому випадку договірним вважається обсяг електричної енергії, зареєстрований Сторонами в Системі MMS, а вартість електричної енергії визначається множенням фактичного обсягу купівлі/продажу електричної енергії на її ціну, наведену в Додатковій угоді.
Сторони узгодили, що у випадку, якщо відхилення фактичного добового обсягу купівлі/продажу електричної енергії перевищує 10% в сторону збільшення або зменшення такого добового обсягу від узгодженого Сторонами у Додатковій угоді, коригування добових обсягів здійснюється на підставі Заявки (Додаток №1 до Договору), що надсилається Покупцем Продавцю у порядку, передбаченому п.1.5. Договору не пізніше 18:00 за два дні до торгового для Д-2, на наступну електронну адресу: zahidenergozbut@gmail.com. При цьому, Покупець зобов'язаний вказати в графі «Тема листа», яким відправлятиметься Заявка: «Заявка на коригування обсягів купівлі-продажу електричної енергії ______ (дата/місяць/рік) до Договору № ___».
На підставі п.2.5 Договору, Сторони дійшли згоди, що Заявка, подана в порядку п.2.4. цього Договору, є належним порядком повідомлення про зміни договірних обсягів купівлі-продажу електричної енергії на торговий день (Д), які Покупець бажає придбати у Продавця за цим Договором та не потребує внесення змін до Договору та/ або Додаткової угоди.
Відповідно до п.2.6. Договору, Сторони дійшли згоди, що Додаткова угода, підписана в порядку, передбаченому п.1.5. цього Договору, має юридичну силу оригіналу Додаткової угоди та містить дані про узгоджені договірні обсяги електричної енергії, які Покупець бажає придбати у Продавця за цим Договором у визначений ним розрахунковий місяць.
На підставі п.2.8. Договору, право власності Покупця на узгоджений в порядку, передбаченому цим Договором, обсяг електричної енергії виникає в момент отримання в системі ММS автоматичного повідомлення від Оператора системи передачі про те, що зареєстрований за цим Договором обсяг електричної енергії є дійсним.
Відповідно до п.3.1. Договору, ціна електричної енергії на заявлений Покупцем в порядку передбаченому розд. ІІ цього Договору обсяг електричної енергії, а також графік розрахунків Покупця зазначаються Продавцем у відповідній Додатковій угоді до цього Договору.
Сторони узгодили, що ціна за одиницю електричної енергії визначається в гривнях з точністю до двох знаків після коми згідно правил математичного заокруглення.
Згідно п.3.6. цього Договору, розрахунковий місяць є звітним місяцем та згідно з умовами цього Договору є періодом звірки остаточних обсягів, графіків погодинного обсягу електричної енергії, розрахунків, за наслідками чого між Сторонами складається Акт передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії, в якому фіксується кінцевий обсяг та ціна електричної енергії, що була продана Покупцю протягом звітного календарного місяця.
На виконання умов Договору, 20.01.2023 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 року (надалі також - Додаткова угода №1).
Відповідно до умов Додаткової угоди №1 періодом постачання електричної енергії є з 00:00 год 26.01.2023 по 24:00 год 31.01.2023. Загальний обсяг постачання електричної енергії, за цією Додатковою угодою становить 6 900 МВт*год.
Відповідно до п.3 Додаткової угоди №1, попередня ціна за 1 МВТ*год електричної енергії (ПЦ) становить 3291 грн. 31 коп. (без ПДВ) та підлягає зміні за результатом закінчення Розрахункового місяця в порядку передбаченому пп.3.2. п.3 цієї Додаткової угоди як Остаточна ціна за 1 МВТ*год електричної енергії.
Остаточна ціна за 1 МВт*год електричної енергії (ОЦ) у Розрахунковому місяці обчислюється шляхом множення Попередньої ціни, зазначеної у п.п.3.1. п.3 цієї Додатковї угоди, на коефіцієнт коригування «N», де: N = (ЦРДН*k) / ПЦ, де: ЦРДН - ціна купівлі-продажу електричної енергії (за 1 МВт*год) без ПДВ, що склалась за підсумками торгів на ринку «на добу наперед» на відповідну годину, відповідної доби Розрахункового місяця, у відповідній торговій зоні, згідно даних, що публікуються на веб-сайті ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» за посиланням: https://www.oree.com.ua/index.php/pricectr у розділі «Погодинні ціни купівлі-продажу електричної енергії»; K - коефіцієнт Продавця, який становить 1; ПЦ - попередня ціна за 1 МВт*год електричної енергії (без ПДВ), зазначена у пп.3.1 п.3 цієї Додаткової угоди.
За результатом виконання Додаткової угоди №1 було складено Акт №3 передачі- прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії від 31.01.2023.
Відповідно до Акта №3 від 31.01.2023 обсяг придбаної електричної енергії у січні 2023 року становить 6 866,955 МВт*год. Ціна 1 МВт*год електричної енергії складає 3 877,73 грн., а загальна вартість придбаної електричної енергії - 26 628 197,41 грн. (без ПДВ), 5 325 639,48 грн. - ПДВ, разом 31 953 836,89 грн. з ПДВ.
Проте, як вказує Позивач, в зазначений період (січень 2023 року) ціна електричної енергії за 1 МВт*год на ринку «на добу наперед», згідно даних ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» становила 3 284,615 грн., на ринку Двосторонніх договорів, згідно даних ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» ціна електричної енергії становила 3 251,46 грн. за 1 МВт*год.
За твердженнями Позивача, різниця ціни електричної енергії, проданої Продавцем ТОВ «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ», перевищує ціну електричної енергії, в той же період на ринку Двосторонніх договорів, на 626,27 грн. за 1 МВт*год.
Таким чином, різниця загальної вартості електричної енергії відповідно до Акта №3 від 31.01.2023 та фактичної ціни на ринку Двосторонніх договорів становить 4 300 567,91 грн. без ПДВ, та 5 160 681,49 грн. з ПДВ.
02.02.2023 між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 до Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 року (надалі також - Додаткова угода №2).
Відповідно до умов Додаткової угоди №2 періодом постачання електричної енергії є з 00:00 год 03.02.2023 по 24:00 год 28.02.2023. Загальний обсяг постачання електричної енергії, за цією Додатковою угодою становить 139 500 МВт*год.
Відповідно до п.3 Додаткової угоди №2, ціна за 1 МВт*год електричної енергії , що поставляється Продавцем Покупцеві становить 3605 грн. 00 коп. (три тисячі шістсот п'ять гривень 00 копійок) без урахування ПДВ.
За результатом виконання Додаткової угоди №2 було складено Акт №74 передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії від 28.02.2023.
Відповідно до Акта №74 від 28.02.2023 обсяг придбаної електричної енергії у лютому 2023 року становить 139 509,67 МВт*год. Ціна 1 МВт*год електричної енергії складає 3 605,00 грн., а загальна вартість придбаної електричної енергії - 502 932 360,35 грн. (без ПДВ), 100 586 472,07 грн. - ПДВ, разом 603 518 832,42 грн. з ПДВ.
Водночас, Позивач стверджує, що в зазначений період (лютий 2023 року) ціна електричної енергії за 1 МВт*год на ринку «на добу наперед», згідно даних ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» становила 2 880,96 грн., на ринку Двосторонніх договорів, згідно даних ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» ціна електричної енергії становила 3 237,28 грн. за 1 МВт*год.
За твердженнями Позивача, різниця ціни електричної енергії, проданої Продавцем ТОВ «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ», перевищує ціну електричної енергії, в той же період на ринку Двосторонніх договорів, на 367,72 грн. за 1 МВт*год.
Таким чином, різниця загальної вартості електричної енергії відповідно до Акта №74 від 28.02.2023 та фактичної ціни на ринку Двосторонніх договорів становить 51 300 495,85 грн. без ПДВ, та 61 560 595,02 грн. з ПДВ.
27.02.2023 між сторонами було укладено Додаткову угоду №3 до Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 року (надалі також - Додаткова угода №3).
Відповідно до умов Додаткової угоди №3 періодом постачання електричної енергії є з 00:00 год 01.03.2023 по 24:00 год 31.03.2023.
Загальний обсяг постачання електричної енергії, за цією Додатковою угодою становить 205 850 МВт*год. Відповідно до п.3 Додаткової угоди №3, ціна за 1 МВт*год електричної енергії , що поставляється Продавцем Покупцеві становить 3112 грн. 00 коп. (три тисячі сто дванадцять гривень 00 копійок) без урахування ПДВ.
За результатом виконання Додаткової угоди №3 було складено Акт №78 передачіприйому обсягу купівлі-продажу електричної енергії від 31.03.2023.
Відповідно до Акта №78 від 31.03.2023 обсяг придбаної електричної енергії у березні 2023 року становить 205 617,179 МВт*год. Ціна 1 МВт*год електричної енергії складає 3112,00 грн., а загальна вартість придбаної електричної енергії - 639 880 661,05 грн. (без ПДВ), 127 976 132,21 грн. - ПДВ, разом 767 856 793,26 грн. з ПДВ.
Водночас, Позивач стверджує, що в зазначений період (березень 2023 року) ціна електричної енергії за 1 МВт*год на ринку «на добу наперед», згідно даних ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» становила 3107,35 грн., на ринку Двосторонніх договорів, згідно даних ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» ціна електричної енергії становила 2 731,73 грн. за 1 МВт*год.
Різниця ціни електричної енергії, проданої Продавцем ТОВ «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ», перевищує ціну електричної енергії, в той же період на ринку Двосторонніх договорів, на 380,27 грн. за 1 МВт*год.
За твердженнями Позивача, різниця загальної вартості електричної енергії відповідно до Акта №78 від 31.03.2023 та фактичної ціни на ринку Двосторонніх договорів становить 51 300 495,85 грн. без ПДВ, 61 560 595,02 грн. з ПДВ.
30.03.2023 між сторонами було укладено Додаткову угоду №4 до Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 року (надалі також - Додаткова угода №4).
Відповідно до умов Додаткової угоди №4 періодом постачання електричної енергії є з 00:00 год 01.04.2023 по 24:00 год 26.04.2023.
Загальний обсяг постачання електричної енергії, за цією Додатковою угодою становить 63 840 МВт*год.
Відповідно до п.3 Додаткової угоди №4, попередня ціна за 1 МВТ*год електричної енергії (ПЦ) становить 3090 грн. 58 коп. (без ПДВ) та підлягає зміні за результатом закінчення Розрахункового місяця в порядку передбаченому пп.3.2. п.3 цієї Додаткової угоди як Остаточна ціна за 1 МВТ*год електричної енергії.
За результатом виконання Додаткової угоди №4 було складено Акт №152 передачіприйому обсягу купівлі-продажу електричної енергії від 30.04.2023.
Відповідно до Акта №152 від 30.04.2023 обсяг придбаної електричної енергії у квітні 2023 року становить 63 661,831 МВт*год.
Ціна 1 МВт*год електричної енергії складає 2 777,31 грн., а загальна вартість придбаної електричної енергії - 176 808 639,85 грн. (без ПДВ), 35 361 727,97 грн. - ПДВ, разом 212 170 367,82 грн. з ПДВ.
Як вказує Позивач, в зазначений період (квітень 2023 року) ціна електричної енергії за 1 МВт*год на ринку «на добу наперед», згідно даних ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» становила 2 718,62 грн., на ринку Двосторонніх договорів, згідно даних ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» ціна електричної енергії становила 2 642,37 грн. за 1 МВт*год.
За твердженнями Позивача, Різниця ціни електричної енергії, проданої Продавцем ТОВ «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ», перевищує ціну електричної енергії, в той же період на ринку Двосторонніх договорів, на 134,94 грн. за 1 МВт*год.
Таким чином, різниця загальної вартості електричної енергії відповідно до Акта №152 від 30.04.2023 та фактичної ціни на ринку Двосторонніх договорів становить 8 590 527,48 грн. без ПДВ, 10 308 633,00 грн. з ПДВ.
Відтак, на переконання Позивача, збиток внаслідок завищення вартості електричної енергії, який умисно створено Відповідачем ТОВ «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ» Позивачу ТОВ «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» під час виконання даного Двостороннього договору становить за попередніми розрахунками становить 170 857 963,11 грн.
Також Позивачем вказується, що за період січень-квітень 2023 року ТОВ «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» зазнало збитків в орієнтовному розмірі 187 963 404,90 грн. з ПДВ внаслідок продажу позитивного обсягу небалансу електричної енергії в НЕК «УКРЕНЕРГО», який надлишково було придбано в ТОВ «ЗАХІД ЕНЕРОГО ЗБУТ».
Таким чином, звертаючись до суду з позовом, Позивач просить суд Додаткові угоди та Акти передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії визнати недійсними в частині ціни електричної енергії, а саме: - Додаткова угода №1 від 20.01.2023 та Акт передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №3 від 31.01.2023; - Додаткова угода №2 від 02.02.2023 та Акт передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №74 від 28.02.2023; - Додаткова угода №3 від 27.02.2023 та Акт передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №78 від 31.03.2023; - Додаткова угода №4 від 30.03.2023 та Акт передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №152 від 30.04.2023, укладені внаслідок виконання Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.03.2023.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Виходячи зі змісту статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару (ч. 3 ст. 691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Тлумачення статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: по-перше, пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18 та від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17 та від 05.05.2020 у справі № 911/1634/19.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто для того, щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач у справі має довести, що такий правочин саме у момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію (близька за змістом правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18).
При укладенні Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії сторони керуються чинним законодавством у сфері електроенергетики, зокрема та не виключно: Законом України «Про ринок електричної енергії», Правилами ринку, затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №307 від 14.03.2018, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом країни, Господарським процесуальним кодексом України та ін.
Відповідно до п.17) ч.1 ст.1 ЗУ «При ринок електричної енергії», двосторонній договір - договір купівлі-продажу електричної енергії, укладений між двома учасниками ринку поза організованими сегментами ринку, крім договору постачання електричної енергії споживачу.
Згідно п.1 ч.1 ст.4 ЗУ «Про ринок електричної енергії», Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів: 1) двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).
Відповідно до ч.5 ст.56 ЗУ «Про ринок електричної енергії», для забезпечення постачання електричної енергії споживачам електропостачальники здійснюють купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та/або на ринку "на добу наперед", внутрішньодобовому ринку і на балансуючому ринку, а також шляхом імпорту
Відповідно до частини 1 та 2 статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії" (у редакції, чинній станом на дату укладення додаткової угоди №1 від 08.01.2024) купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець, оператори установок зберігання енергії та споживачі. Учасники ринку мають право вільно обирати контрагентів за двосторонніми договорами, укладати ці договори у довільній формі та на умовах, що визначаються за домовленістю сторін з урахуванням наведених у цій частині обмежень.
Частиною 3 статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що відповідний двосторонній договір має встановлювати: 1) предмет договору; 2) ціну електричної енергії, визначену у грошових одиницях; 3) обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії; 4) строки та порядок постачання електричної енергії; 5) порядок повідомлення про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за укладеним двостороннім договором; 6) порядок та форму розрахунків; 7) строки та порядок оформлення актів приймання-передачі обсягів купівлі-продажу електричної енергії; 8) права, обов'язки та відповідальність сторін; 9) строк дії договору.
Вимоги п. 2 ч. 3 ст. 66 Закону України "Про ринок електричної енергії" не встановлено імперативної заборони на зміну ціни, а лише зазначено, що двосторонній договір має встановлювати ціну електричної енергії, визначену у грошових одиницях.
Стосовно Висновку експертів № 4480/5689/5690 за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи за матеріалами господарської справи №910/1681/24, складеного 23.09.2025, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (частина друга ст. 98 ГПК України).
Згідно з частиною третьою ст. 98 ГПК України, висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Водночас господарський суд враховує, що відповідно до ст. 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Дослідивши висновок експерта, суд встановив, що він відповідає вимогам, передбаченим ст. 101 ГПК України та Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом МЮ України №53/5 від 08.10.1998 (зі змінами та доповненнями)
Також у наданому висновку зазначено про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 Кримінального кодексу України.
Відповідно до Висновку № 4480/5689/5690 розрахунок ціни електричної енергії за 1 МВт*год, зазначеної у Додаткових угодах № 1 від 20.01.2023 і № 4 від 30.03.2023 та Актах передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії № 3 від 31.01.2023 і № 152 від 30.04.2023 документально підтверджується, а розрахунок ціни електричної енергії за 1 МВт*год, зазначеної у Додаткових угодах № 2 від 02.02.2023 і № 3 від 27.02.2023 та Актах передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії № 74 від 28.02.2023 і № 74 від 28.02.2023, документально підтвердити не надається за можливе з причин, наведених у дослідницькій частині висновку експертів (ненадання ТОВ «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ» докладного розрахунку ціни 3 605,00 грн за 1 МВт*год електричної енергії за лютий 2023 року та ціни 3 112,00 грн за 1 МВт*год електричної енергії за березень 2023 року).
Згідно з пояснень Відповідача наданих експертам вказані ціни є договірними, тому розрахунок формування ціни відсутній.
При цьому експерти зазначають, що ціни електричної енергії за 1 МВт*год, визначені у Додаткових угодах № 1 від 20.01.2023, № 2 від 02.02.2023, № 3 від 27.02.2023 та № 4 від 30.03.2023 та Актах передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії № 3 від 31.01.2023, № 74 від 28.02.2023, №78 від 31.03.2023, № 152 від 30.04.2023, у відповідні періоди є вищі, ніж ціни на ринку Двосторонніх договорів, що зважаючи на специфіку ринку двосторонніх договорів поза біржою є нормою, оскільки ціна формується з врахуванням періоду постачання, загального обсягу електричної енергії, графіків постачання, умов оплати (передплата, післяплата), стану енергетичної системи (дефіцит, профіцит, баланс), очікувань учасників ринку, змін кон'юнктури ринку, законодавчих обмежень тощо.
Щодо нормативного підтвердження завищення цін електричної енергії за 1 МВт*год, передбачає надання оцінки договірних вимог з точки зору відповідності діючому законодавству та правової оцінки документам, зокрема Договору № 23/01/20-1 від 20.01.2023р. та додатковим угодам № 1 від 20.01.2023, № 2 від 02.02.2023, № 3 від 27.02.2023 та №4 від 30.03.2023 до нього, Актам передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії № 3 від 31.01.2023, № 74 від 28.02.2023, №78 від 31.03.2023, № 152 від 30.04.2023, а також надання правової оцінки діям посадових осіб ТОВ «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ» та ТОВ «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» на ринку електроенергії, що згідно до вимог п. 4 ст. 101, п. 1 ст. 242 КПК України й п. 2.3 Інструкції № 53/5, не відноситься до компетенції судових експертів-економістів та завдань судової економічної експертизи.
Предметом розгляду справи № 910/1681/24 є вимоги про визнання недійсними вище зазначених додаткових угод та актів передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії до Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 в частині ціни електричної енергії.
Підставою позову позивач зазначив порушення положень ст. 230 ЦК України (правочин укладений під впливом обману) та ст. 233 ЦК України (правочин укладений на вкрай невигідних умовах).
Таким чином, суд приходить до висновку, що Висновок № 4480/5689/5690 не може слугувати належним та допустимим доказом на підтвердження обґрунтованості позовних вимог про визнання недійсними вище зазначених додаткових угод та актів передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії до Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 в частині ціни електричної енергії.
Позивач підставою для визнання недійсними Додаткової угоди №1 від 20.01.2023 Акту передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №3 від 31.01.2023, Додаткової угоди №2 від 02.02.2023 та Акту передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №74 від 28.02.2023, Додаткової угоди №3 від 27.02.2023 та Акту передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №78 від 31.03.2023, Додаткової угоди №4 від 30.03.2023 та Акту передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №152 від 30.04.2023 до Договору №23/01/20-1 від 20.03.2023 в частині ціни електричної енергії (надалі також - «Оспорювані правочини») зазначає наступні: - Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (стаття 230 ЦК України). - Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (стаття 233 ЦК України).
Водночас, згідно позовної зави, ТОВ «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» не наведено жодного аргументу, що підтверджує фактичне настання обставин, передбачених ст. 229 ЦК України, ст. 233 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України, Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Водночас, самим Позивачем у позовній заяві вказано, що Позивачу на момент звернення до суду із позовом, достеменно не відомі всі обставини, за яких укладався та виконувався оспорюваний правочин.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 - ч. 3 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
У статті 180 ГК України деталізовано істотні умови господарського договору.
Так, за приписами ч. ч. 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Керуючись принципом «свободи договору», Сторонами у умовах Договору та оспорюваних Додаткових угод згідно чинного законодавства було передбачено визначення ціни за одиницю товару з подальшим перерахунком з прив'язкою середньо-ринкових цін на сегменті «ринок «на добу наперед».
Водночас ані жодним нормативно-правовим актом, ні будь-якими іншими умовами Договору не встановлено обов'язку сторін двостороннього договору визначати ціни такого договору відповідно до середньо-ринкових на сегменті двосторонніх договорів.
У той час, як згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 року у справі №450/2286/16-ц (провадження №61-2032св19) добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Ця правова позиція також викладена у постановах Великої палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц та від 20.07.2022 у справі №923/196/20.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позову вказує, що за загальновизнаними правилами функціонування ринку електричної енергії в Україні, середньо-ринковим показником цін на електричну енергію є саме показник ціни за одиницю на ринку «на добу наперед». Однак за умовами укладеної між сторонами додаткової угоди 1 до Договору для визначення остаточної ціни товару (електричної енергії) має значення ціна купівлі-продажу електричної енергії (за 1 МВт*год) без ПДВ, що склалась за підсумками торгів на ринку «на добу наперед» на відповідну годину, відповідної доби Розрахункового місяця, а не середньомісячна ціна на ринку РДН, як недобросовісно намагається довести Позивач.
Окрім того, на переконання Відповідача, такі доводи Позивача суперечать його ж попередній поведінці у спірних правовідносинах, яка підлягає в погодженні обсягів та цін електричної енергії за додатковими угодами № 1-4 шляхом підписання відповідних Актів передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії та фактично поставлених погодинних обсягів електричної енергії (що є додатками до указаних Актів).
З огляду на наведене суд відзначає, що, у даному випадку, Позивач мав право на невизнання вказаної в Додаткових угодах №1 від 20.01.2023, №2 від 02.02.2023, №3 від 27.02.2023, №4 від 30.03.2023 та Актах передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №3 від 31.01.2023, №74 від 28.02.2023, №78 від 31.03.2023, №152 від 30.04.2023 за договором №23/01/20-1 від 20.03.2023 ціни, яка визначалась з урахуванням оспорюваного пункту договору, однак не здійснив цього, тобто позивач своєю поведінкою, зокрема, фактичним прийняттям електричної енергії за ціною вказаною у зазначених Додаткових угодах та Актах, висловив свою позицію, що не буде реалізовувати своє право на оспорення та невизнання визначеної ціни та порядку її формування узгодженого сторонами у оспорюваному договорі.
Таким чином, суд приходить до висновку, що підставою звернення Позивача до суду виключно є фактична незгода з цінами, встановленими у вже виконаному з боку Відповідача Договорі та Оспорюваних правочинах.
Згідно усталеної судової практики, зокрема, викладеній у Постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/15715/19: «У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.
Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено.
Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).
Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв'язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до ст. 230 ЦК України.»
Таким чином, Позивачем не доведено жодної обставини, що підтверджували б наявність ознак факту обману, зокрема відсутні будь-які ознаки наявності умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і самого факту обману.
Водночас, аргумент Позивача щодо того, що у судовому порядку підлягає встановленню обставина чи відповідає обсяг електричної енергії в погодинному розрізі зазначений в оспорюваних актах передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії відомостям внесеним продавцем та покупцем до Системи управління ринком, оскільки облік відпущеної/відібраної електричної енергії за Двосторонніми договорами купівлі-продажу здійснюється за допомогою Системи управління ринком у відповідності до Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №307 від 14.03.2018 (надалі також - «Правила ринку») взагалі не може бути підтвердженням вчиненого «обману», враховуючи наступне.
Відповідно до п. 2.2.5., 2.2.6. Правил ринку передбачено, що учасник ринку, який продає електричну енергію, та учасник ринку, який купує електричну енергію, повинні подати повідомлення про реєстрацію ДД із зазначенням обсягів електричної енергії, що рівні між собою.
Учасники ринку можуть відкликати або змінювати свої зареєстровані ДД до закриття воріт реєстрації ДД. 2.2.6. Учасник ринку, який продає електричну енергію, та учасник ринку, який купує електричну енергію, які подали повідомлення для реєстрації обсягів купівлі-продажу електричної енергії на двосторонній основі, що рівні між собою, отримують від ОСП автоматичне повідомлення на електронній платформі про те, що зареєстрований ДД є дійсним.
Керуючись п.2.8. Договору, право власності Покупця на узгоджений в порядку, передбаченому цим Договором, обсяг електричної енергії виникає в момент отримання в системі ММS автоматичного повідомлення від Оператора системи передачі про те, що зареєстрований за цим Договором обсяг електричної енергії є дійсним
Таким чином, інформація щодо фактично відпущених обсягів електричної енергії доступна Позивачеві в особистому кабінеті в електронній платформі (в системі ММS) та могла бути подана як доказ у Справі, що в цілому спростовує необхідність визнання недійсними Актів передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії у Справі.
Щодо твердження Позивача, що за період січень-квітень 2023 року ТОВ «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» зазнало збитків в орієнтовному розмірі 187 963 404,90 грн. з ПДВ внаслідок продажу позитивного обсягу небалансу електричної енергії в НЕК «УКРЕНЕРГО», який надлишково було придбано в ТОВ «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ», суд зазначає наступне.
Позивачем не надано жодного доказу, що саме придбана у ТОВ «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗЬУТ» електрична енергія була продана в подальшому НЕК «УКРЕНЕРГО», оскільки вищезазначене повністю залежить від обраної ТОВ «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» торгової стратегії.
Крім того, правовідносини Позивача та НЕК «УКРЕНЕРГО» щодо обсягів продажу електричної енергії для врегулювання небалансів жодним чином не залежать від дій чи бездіяльності ТОВ «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ», оскільки є самостійним правочином між іншими суб'єктами господарювання.
Відповідно до п. 46 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії», небаланс електричної енергії - розрахована відповідно до правил ринку для кожного розрахункового періоду різниця між фактичними обсягами відпуску або споживання, імпорту, експорту електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, та обсягами купленої і проданої електричної енергії, зареєстрованими відповідно до ринку.
Так, згідно з ч. 5 ст. 70 Закону України «Про ринок електричної енергії», врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення стороною, відповідальною за баланс, правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії з оператором системи передачі в обсягах небалансів електричної енергії за цінами небалансів, визначеними відповідно до правил ринку. Враховуючи вищенаведене, відсутні ознаки навмисного введення другої сторони в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Щодо відсутності ознак вчинення правочину під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, суд зазначає наступне.
За доводами Позивача, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17.11.2022 року у справі № 991/5552/22 у кримінальному провадженні №52022000000000091 накладено арешт на кошти, які находяться на банківських рахунках ТОВ «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКЕРЙН» на загальну суму 657 196 000 грн., яка на даний час не скасована, що є тяжкою обставиною в розумінні ст. 233 Цивільного кодексу України, оскільки арешт коштів на рахунках позивача обмежив можливість вільно розпоряджатися грошовими коштами підприємства та вільно укладати правочини на значні суми на умовах попередньої оплати вартості закупівлі електричної енергії.
Таким чином, на переконання Позивача, наявність тяжкої обставини зумовленої арештом коштів позивача та наявність вкрай невигідних умов придбання електричної енергії (ціни/ вартості електричної енергії) є підставами для визнання оспорюваного правочину недійсним у відповідності до ст. 233 Цивільного кодексу України».
У постановах Верховного Суду України, містяться такі висновки: - суд може визнати правочин недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без впливу насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Ця норма не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин чи договору дарування зокрема. У справі, яка переглядалась, суди встановили, що такими тяжкими обставинами були: смерть сина позивачки, перенесення інсультів, похилий вік, наявність у позивачки інвалідності по зору, одинокість і безпомічність, потреба в сторонній допомозі, а також загроза втратити житло через борги сина, які спонукали позивачку укласти договір дарування квартири на вкрай невигідних умовах - безоплатно позбавивши себе цим єдиного наявного житла (постанова від 19 березня 2014 року у справі № 755/20883/15-ц); - правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без впливу насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон застосування її до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування. У справі, яка переглядалась, суди встановили, що позивачка, яка уклала договір дарування квартири, що була єдиним її житлом, є людиною похилого віку, має тяжкі хвороби й потребує за станом здоров'я стороннього догляду, не має близьких родичів.
Також відповідно до Постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 08 червня 2022 року у cправі № 912/574/21: «5.19.Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною…
5.23.Таким чином колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що враховуючи засади справедливості та добросовісності цивільного законодавства та принцип належного виконання зобов'язань, позивач не довів наявність для нього тяжкої обставини, що змусила його вчинити оспорюваний правочин». Відтак, Позивачем мало бути доведено, яким саме чином наявність арешту банківських рахунків в кримінальному провадженні вплинуло на необхідність укладення Договору та Оспорюваних правочинів саме на таких, а не на інших умовах, а також довести відсутність можливості укласти договори щодо придбання аналогічного товару з іншими контрагентами на інших умовах.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відтак, єдиний аргумент Позивача, що він змушений був придбати електричну енергію саме на таких умовах з урахуванням можливості пост-оплати спростовується наявністю обов'язку з оплати придбаної електричної енергії.
Суд зауважує, що ТОВ «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ» не є монополістом на ринку електричної енергії, таким чином, ТОВ «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» не було позбавлене можливості укласти договір з аналогічним предметом з іншими контрагентами на інших умовах.
Таким чином, враховуючи, що Позивачем не доведено наявність тяжкої обставини та її вплив на безальтернативність укладення відповідних Оспорюваних правочинів, відсутні підстави для задоволення позовних вимог з цим мотивів.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання недійсними Додаткових угод та Актів передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії в частині ціни електричної енергії повинно бути доведено суду обставини порушення його прав та законних інтересів унаслідок підписання зазначених Додаткових угод та Актів, невідповідність їх вимогам чинного законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси позивача буде відновлено.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Проте, за висновками суду, позивачем всіх обов'язкових складових предмету доказування у розглядуваному спорі належними та допустимими у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено.
Судом вище вказувалось, що обґрунтовуючи наявність підстав для визнання недійсними Додаткових угод та Актів передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії в частині ціни електричної енергії, позивач посилався на настання обставин, передбачених ст. 229 ЦК України, ст. 233 ЦК України.
Тобто, з системного аналізу підстав позовних вимог вбачається, що фактично поданий позов ґрунтується на незгоді Позивача із ціною відпущеної йому електричної енергії.
Наразі, суд повторно акцентує увагу позивача, що застосуванню певного способу захисту передує встановлення порушення матеріального права позивача, а саме порушення його прав та законних інтересів унаслідок підписання сторонами Додаткових угод та Актів передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії.
Отже, у даному випадку право та його порушення повинні перебувати у логічній та часовій послідовності, а саме первинним є виникнення у позивача відповідного матеріального права, законного інтересу та наступне його порушення, невизнання, оспорення.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо недоведення позивачем порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН" внаслідок укладення сторонами оспорюваних Додаткових угод та Актів передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії.
Крім того, суд вважає за доцільне звернутись до питання ефективності обраного позивачем способу захисту прав.
Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.
Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постановах від 13.05.2021 по справі №910/6393/20, від 08.06.2021 по справі №910/11203/20, від 08.09.2021 по справі №913/690/20, від 21.12.2021 по справі №917/713/19, від 23.12.2021 по справі № 924/1351/20 (924/620/20) вказано, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Такої ж позиції дотримується Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
За таких обставин, виходячи з наведеного вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН" є необґрунтованими та безпідставними, а отже задоволенню не підлягають.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду в даній справі.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН слід відмовити.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 26.01.2026
Суддя М.О. Лиськов