ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.01.2026Справа № 910/13249/25
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «СКАРБНИЦЯ»
до Акціонерного товариства «Страхова компанія «КРАЇНА»
про стягнення 33 423,08 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «СКАРБНИЦЯ» до Акціонерного товариства «Страхова компанія «КРАЇНА» про стягнення 33 423,08 грн, з яких: 14 586,94 грн страхового відшкодування, 3 705,82 грн інфляційного збільшення, 1218,11 грн 3% річних та 13 912,21 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовано наявністю підстав для покладення на відповідача 50% від сплаченого позивачем страхового відшкодування, відповідно до Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого протоколом президії МТСБУ № 464/2020 від 26.02.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позову.
03.11.2025 та 05.11.2025 до суду від позивача надійшли заява про усунення недоліків з доказами направлення позовної заяви з доданими до неї документами відповідачу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13249/25, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строки для відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
20.11.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
25.11.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
01.12.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
13.10.2022 в с. Лишня Дрогобицького району Львівської області по вул. Болонна, 38 відбулось ДТП за участі автомобіля VOLKSWAGEN SHARAN, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля TOYOTA CAMRY, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , що підтверджується повідомленням про дорожньо - транспортну пригоду (європротокол).
З відомостей, які містяться в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 13.10.2022, вбачається, що в результаті ДТП було пошкоджено обидва автомобілі, а особою, яка є винною у скоєнні ДТП є ОСОБА_1 , яка керувала транспортним засобом VOLKSWAGEN SHARAN, д.н.з. НОМЕР_1 .
Відповідно до Звіту 2717/22 про оцінку автомобіля TOYOTA CAMRY, д.н.з. НОМЕР_2 , складеного СПДФО ОСОБА_3 20.10.2022, вартість відновлювального ремонту зазначеного транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 38 128,64 грн.
За наслідками розгляду заяви ДП «САВСЕРВІС-СТОЛИЦЯ» про виплату страхового відшкодування від 14.11.2022, позивачем складено страховий акт № 291/ці/22 від 10.01.2023, відповідно до якого розмір страхового відшкодування визначено в сумі 29 173,87 грн.
10.01.2023 позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 29 173,87 грн на користь ДП «САВСЕРВІС-СТОЛИЦЯ».
Водночас, позивачем було встановлено, що цивільно-правова відповідальність транспортного засобу VOLKSWAGEN SHARAN, д.н.з. НОМЕР_1 на момент настання ДТП була застрахована також у Акціонерного товариства «Страхова компанія «КРАЇНА» згідно з полісом № АР/3332759, а тому позивач зазначає про наявність у нього права на отримання 50% страхового відшкодування від виплаченого ним страхового відшкодування відповідно до Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого протоколом президії МТСБУ № 464/2020 від 26.02.2020.
У зв'язку з тим, що вимога позивача щодо виплати страхового відшкодування залишена відповідачем без відповіді та задоволення, позивач звернувся із даним позовом до суду про стягнення 14 586,94 грн страхового відшкодування, а також пені у розмірі 13 912,21 грн та нарахованих в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних у розмірі 1218,11 грн та інфляційних втрат у розмірі 3705,82 грн.
Відповідач щодо заявлених позовних вимог заперечував, зазначаючи, що ним було прийнято рішення про відмову у виплаті позивачу страхового відшкодування з огляду на пропуск останнім встановленого п. 37.1.4. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строку на подання заяви про виплату страхового відшкодування. Крім того, відповідач зауважив на тому, що сума страхового відшкодування підлягала зменшенню на суму франшизи за полісом № АР/3332759.
Також у відзиві на позовну заяву заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За приписами ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, виходячи з наведених норм чинного законодавства, відшкодувати спричинений у ДТП збиток (компенсувати сплачене страхове відшкодування позивачу) має саме винна особа (особа, відповідальна за збиток).
Як зазначає позивач та вбачається із наданого європротоколу, винною особою у ДТП, яка сталася 13.10.2022, був водій автомобіля VOLKSWAGEN SHARAN, д.н.з. НОМЕР_1 та вказані обставини також не заперечувались відповідачем.
Відповідно до ст. 33.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.
Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Відповідно до вказаної вище Інструкції у європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
З відомостей, які містяться в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 13.10.2022 вбачається, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобілі VOLKSWAGEN SHARAN, д.н.з. НОМЕР_1 та TOYOTA CAMRY, д.н.з. НОМЕР_2 . При цьому, пошкодження настали внаслідок виїзду автомобіля VOLKSWAGEN SHARAN, д.н.з. НОМЕР_1 на смугу зустрічного руху, що спричинило зіткнення з автомобілем TOYOTA CAMRY, д.н.з. НОМЕР_2 .
Судом встановлено, що європротокол складений обома учасниками ДТП у частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб Б, не містить виправлень, у відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, а також наявна схема ДТП.
Крім того, сам лише факт складання та підписання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколу) вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння.
Отже, враховуючи вищенаведене, з урахуванням приписів чинного законодавства, суд приймає до уваги повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 13.10.2022 як належний доказ вчинення дорожньо - транспортної пригоди, за участю вищевказаних транспортних засобів.
Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
В матеріалах справи відсутні докази здійснення відновлення пошкодженого в спірному ДТП транспортного засобу TOYOTA CAMRY, д.н.з. НОМЕР_2 .
Таким чином суд приймає звіт № 2717/22 про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику транспортного засобу TOYOTA CAMRY, д.н.з. НОМЕР_2 складеного СПДФО ОСОБА_3 .
Як вже зазначалось, позивач на підставі страхового акту № 291/цв/22 від 10.01.2023, здійснив виплату страхового відшкодування в сумі 29 173,87 грн відповідно до платіжної інструкції № 4908 від 10.01.2023.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями, в яких на момент ДТП був застрахований автомобіль VOLKSWAGEN SHARAN, д.н.з. НОМЕР_1 , з вини водія якого сталась ДТП, щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою позивачем коштів потерпілій особі.
Відносини між страховиками-членами МТСБУ з питань забезпечення здійснення страхового відшкодування при наявності декількох внутрішніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які були чинними на момент дорожньо-транспортної пригоди, врегульовує Порядок № 464/2020.
Згідно з п. 3.2 ст. 3 Порядку № 464/2020 страховик, який отримав інформацію про подію, яка має ознаки страхового випадку за декількома внутрішніми договорами страхування, для забезпечення участі усіх страховиків за такими договорами страхування повинен:
а) невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дати надходження інформації про страховий випадок, повідомити у письмовій формі (як правило, за допомогою електронної корпоративної пошти МТСБУ) інших страховиків, які внесли до єдиної централізованої бази даних МТСБУ відомості про інші внутрішні договори страхування, які є дійсними на дату настання події, що містить ознаки страхового випадку;
б) забезпечити можливість іншим страховикам, які також застрахували той самий об'єкт, приймати участь в розслідуванні страхового випадку (зокрема, у огляді наявних документів та пошкодженого (знищеного) майна);
в) повідомити у письмовій формі (як правило, за допомогою електронної корпоративної пошти МТСБУ) інших страховиків, які внесли до єдиної централізованої бази даних МТСБУ відомості про інші внутрішні договори страхування, які є дійсними на дату настання події, що містить ознаки страхового випадку, про прийняте рішення та заплановану виплату страхового відшкодування не пізніше ніж за три робочі дні до дати її проведення.
Водночас, відповідно до п. 4.1. ст. 4 Порядку № 464/2020, відповідальним за прийняття рішення за заявою про страхове відшкодування, визначення розміру та виплати страхового відшкодування є страховик, який отримав зазначену заяву.
Як встановлено судом із поданих позивачем матеріалів, інформацію про страховий випадок позивач отримав 17.10.2022.
Листом від 20.10.2022 за вих. № 167 позивач повідомив відповідача про настання страхової події, а відповідач отримання ним такого листа не заперечив.
Листом від 28.11.2022 № 204 позивач повідомив відповідача про прийняте рішення щодо здійснення страхового відшкодування у розмірі 31 773,87 грн, у якому також зазначив, що відповідачу для отримання протоколу огляду КТЗ, електронних фото пошкодженого КТЗ, звіту (оцінки) розміру збитків пошкодженого КТЗ слід звернутися із відповідним запитом на зазначену у листі адресу електронної пошти.
19.03.2024 позивач надіслав на електронну пошту відповідача вимогу № 73.142 (заяву про виплату страхового відшкодування) (вх. 3615/24 від 19.03.2024), у якій із посиланням на пункти 5.1. - 5.3. Порядку № 464/2020, просив впродовж 15 днів з моменту отримання вимоги сплатити суму страхового відшкодування у розмірі 50% від сплаченої позивачем суми 29 173,87 грн.
Листом від 16.04.2024 № 2060/24 відповідач повідомив позивача про прийняте ним рішення за вимогою № 73.142 (заява про виплату страхового відшкодування) (вх. 3615/24 від 19.03.2024) про відмову у виплаті страхового відшкодування відповідно до пп. 37.1.4. п. 37.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки на момент подання цієї вимоги з дати ДТП пройшло більше року.
Так, відповідно до пп. 37.1.4. п. 37.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
При цьому, визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.
Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 звернула увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов'язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.
При цьому Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.
Слід також зазначити, що відповідно до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.
Відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 13 ЦК України сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб - учасників цих правовідносин.
За змістом зазначених норм права встановлюється, як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом.
Зміст суб'єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).
Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб'єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов'язків на власний розсуд.
Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 12 ЦК України).
При цьому, Цивільний кодекс України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права.
Припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними. Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається лише у випадках, передбачених законом.
Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності.
Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права.
Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).
В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19).
Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб'єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (частина перша статті 259 Цивільного кодексу України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена.
Відповідно до положень статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 Цивільного кодексу України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП.
Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.
Разом з тим, ані Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ані Цивільний кодекс України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено Цивільного кодексу України при пропуску позовної давності.
Водночас Цивільним кодексом України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності.
Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку.
Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.
Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 Цивільного кодексу України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.
З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 Цивільного кодексу України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 Цивільного кодексу України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 Цивільного кодексу України), Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
Вищенаведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17.
Як вже було встановлено, ДТП сталася 13.10.2022.
Матеріалами справи підтверджується, що фактично позивач поніс витрати на відновлювальний ремонт автомобіля в розмірі 29 173,87 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 10.01.2023 № 4908.
Доказів на підтвердження того, що позивач звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування на суму 14 586,94 грн (50% від суми 29 173,87 грн) у строк, визначений у підпункті 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та надсилав відповідачу докази на підтвердження переходу до позивача вимог на вказану суму (докази виплати позивачем страхового відшкодування у сумі 29 173,87 грн) позивачем не надано.
Водночас, матеріалами справи підтверджено, що заява про виплату страхового відшкодування була надіслана відповідачу 19.03.2024, тобто через 1 рік і 5 місяців після настання ДТП.
Так, відповідач листом від 16.04.2024 № 2060/24 повідомив позивача про прийняте ним рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування із посиланням на пп. 37.1.4. п. 37.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Разом з тим, позивачем не наведено жодного обґрунтування того, що строк для подання заяви до відповідача про виплату страхового відшкодування було пропущено ним із незалежних від нього обставин. Так, звертаючись до господарського суду, позивач не посилався на те, що не звернення до відповідача у визначений законом строк було обумовлене обставинами, які не залежали від його дій, та ним було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо отримання відповідної частини страхового відшкодування.
Доводи позивача про те, що підтвердженнями вчинення ним активних дій, спрямованих на врегулювання спірних правовідносин, є надсилання відповідачу листів від 20.10.2022 та від 28.11.2022 суд відхиляє та вказує, що за даними листами у відповідача не виникало обов'язку щодо здійснення виплати страхового відшкодування саме у розмірі 14 586,94 грн, тоді як з моменту настання ДТП та після здійснення виплати страхового відшкодування у позивача було ще достатньо часу для направлення заяви про виплату страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 74 ГПК України и кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги, що позивачем було пропущено річний строк, встановлений статтею 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у позові.
З урахуванням вказаних висновків суду, інші вимоги позивача про стягнення 3 705,82 грн інфляційного збільшення, 1218,11 грн 3% річних та 13 912,21 грн пені також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимоги про стягнення суми страхового відшкодування, у задоволенні якої відмовлено.
До того ж, суд звертає увагу позивача, що предмет позову, тобто певна матеріально-правова вимога до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, повинен бути чітко визначений позивачем у прохальній частині позовної заяви, оскільки резолютивна частина рішення суду, по суті, відображає позовні вимоги, викладені у прохальній частині позовної заяви, яка повинна викладатися чітко й безумовно, з метою його належного виконання.
Втім, позивач визначаючи відповідачем за даним позовом Акціонерне товариство «Страхова компанія «КРАЇНА», у прохальній його частині просить стягнути суму страхового відшкодування та інші нараховані ним витрати з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», яке жодного відношення до спірних правовідносин не має.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного рішення: 26.01.2026.
Суддя Т. Ю. Трофименко