ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
21.01.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1168/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації
до відповідача: Пасічнянської сільської ради
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України",
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою
за участю:
від прокуратури: Криклій Любомир Володимирович
від позивача: Шешурак Оксана Василівна
установив: Перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - позивач) до Пасічнянської сільської ради (далі - відповідач) про: - усунення перешкоди власнику - державі в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,6500 га, яка входить до земельної ділянки з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 площею 8,9115 га, з цільовим призначенням « 16.00 для ведення особистого селянського господарства», виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру; - усунення перешкоди власнику - державі в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,6500 га, яка входить до земельної ділянки з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 шляхом скасування державної реєстрації права власності Пасічнянської сільської ради в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку площею 8,9115 га з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2269601926240, номер відомостей про речове право 40126084 від 11.01.2021.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
В обгрунтування заявленого позову прокурор посилається на те, що передача земельної ділянки лісового фонду площею 0,6500 га, яка входить до земельної ділянки з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 та перебуває у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в особі філії “Карпатський лісовий офіс», у власність органу місцевого самоврядування і при цьому із зміною цільового призначення - відбулася із значними порушеннями вимог чинного земельного та лісового законодавства. Прокурор вважає, що має місце порушення законних прав та інтересів держави, тому звернувся до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом скасування державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності на земельні ділянки в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
В судове засідання відповідач та третя особа повноважних представників не направили, хоча про розгляд повідомлені належним чином, про що свідчать долучені до матеріалів справи Довідки від 22.12.2025 про доставку електронного листа в їх електронні кабінети.
Відповідач відзив на позов не подав.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За наведеного та беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а їх явка не визнавалась судом обов'язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представників відповідача та третьої особи за наявними матеріалами у справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора та представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи вказують на те, що відповідно до розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації №238 від 05.04.1996 “Про надання в постійне користування земель лісового фонду» надано в постійне користування для ведення лісового господарства державним лісогосподарським підприємствам із земель запасу, які були в тимчасовому користуванні інших землекористувачів, земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів згідно з додатком № 1.
Згідно з додатком №1 до розпорядження облдержадміністрації №238 від 05.04.1996 Надвірнянському Державному лісовому господарству на території Надвірнянського району надано у постійне користування землі лісового фонду площею 54 999 га.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області від 08.12.2020 № 39-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Пасічнянській сільській раді Надвірнянського району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1284,1564 га, які розташовані за межами населених пунктів Пасічнянської територіальної громади, згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок.
Актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 08.12.2020 Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області передано земельні ділянки, в тому числі з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 до комунальної власності Пасічнянської сільської ради.
У 2-ому пункті акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність зазначено , що цей акт із наказом є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на вказані у додатку земельні ділянки за Пасічнянською сільською радою.
У додатку до Акта від 08.12.2020 під порядковим номером 3 зазначено земельну ділянку площею 8,9115 га з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018, а цільове призначення " 16.00 землі запасу ".
Як вбачається з Витягу з Державного земельного кадастру державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 проведено 15.11.2019.
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єкта нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №333073524 від 18.09.2025 на підставі поданих розпорядчих документів державним реєстратором Надвірнянської районної державної адміністрації Боднарук Л.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018, а власник - Пасічнянська сільська рада.
Відповідно до інформації філії “Карпатський лісовий офіс» ДП “Ліси України» земельна ділянка з кадастровими номерами: 2624055300:01:001:0018, яка перебуває у комунальній власності Пасічнянської сільської ради ради сформована на землях ДП «Ліси України» та знаходиться у межах кварталу 1, вид 17, квартал 2 вид 16 Планово-картографічних матеріалів. Під час формування земельних ділянок було використано планшети №1 ДП «Надвірнянське лісове господарство» Пасічнянського лісництва, що були сформовані УДП лісовпорядне виробниче об'єднання «Львівська державна лісовпорядна експедиція» складених на основі геоданих землевпорядкування 1976-1978 рр., лісовпорядкування 1996 року, дані Державного земельного кадастру, зонування території України, матеріалами топографо-геодезичних робіт.
В ході проведення топографо-геодезичних та камеральних робіт необхідних для розроблення технічної документації ТзОВ “Про ЗЕМ» встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 площею 8, 9115 частково відноситься до земель лісогосподарського призначення (Пасічнянське лісництво, планшет №1, Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування), однак перебуває у комунальній власності Пасічнянської сільської ради із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до технічної документації та викопіювання з Планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП “Ліси України» (Пасічнянське лісництво) земельна ділянка з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, квартал 1 виділ 17, квартал 2 виділ 16, які перебувають у постійному користуванні філії «Карпатський лісовий офіс« ДП «Ліси України».
При цьому, погодження на зміну цільового призначення, добровільну відмову чи згоду на вилучення або відведення вище зазначеної земельної ділянки у комунальну власність філією «Карпатський лісовий офіс« ДП «Ліси України» не надавалось.
Предметом позову у цій справі є вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісового фонду площею 0,6500га, яка входить до земельної ділянки з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 шляхом скасування державної реєстрації їх в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 55 ЗК України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Частинами 1, 2 ст. 7 ЛК України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст. 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Відповідно до ч. 1 ст. 54 ЛК України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами.
Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986 (до 04.01.2011, у подальшому - Інструкції про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України від 01.10.2010 № 298), планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Згідно з п. 5 Прикінцевих положень ЛК України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, планово-картографічні матеріали можуть бути належним доказом у справі, виходячи зі змісту інформації, яку вони містять. Подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 13.06.2018 у справі № 369/1777/13-ц, від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16.
Окрім того, у постановах Верховного Суду по справах № 360/1998/18 від 31.03.2021, № 380/375/17 від 06.04.2021, № 369/9900/16 від 15.07.2020, № 369/16416/18 від 09.06.2021, №359/11910/14 від 16.06.2021, № 369/16317/18 від 24.11.2021 вказано про те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами підтвердження права державної власності на землі лісогосподарського призначення (п. 5 Прикінцевих положень ЛК України) та наявності права виключно в уповноваженого органу державної влади на розпорядження такою категорією земель.
Положеннями ч. 1 ст. 92 ЗК України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Землі, надані у постійне користування спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам для ведення лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, а документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Відповідно до інформації філії “Карпатський лісовий офіс» ДП “Ліси України» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та викопіювання з планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування (Планшет №1, Пасічнянського лісництва) земельна ділянки з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, квартал 1 виділ 17, квартал 2 виділ 16.
Статтею 9 ЛК передбачено, що право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
У статті 30 ЛК України зазначено, що обласні ради та адміністрації, серед іншого, передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад.
Отже, розпорядником земель лісового фонду державної власності на землях спільної власності територіальних громад є Івано-Франківська обласна державна адміністрація .
Частиною 1 ст. 117 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.
Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 7 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
У частині 2 цієї статті вказано, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Як написано в наказі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 08.12.2020 № 39-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» спірна земельна ділянка входить до земель сільськогосподарського призначення.
Принагідно слід зазначити, що матеріали справи не містять будь-яких доказів відмови Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в особі філії “Карпатський лісовий офіс» від права постійного користування земельними ділянками, що є дотичними до предмету спору, як і нема доказів того, що право постійного користування ними, у визначеному законом порядку - припинялось чи земельна ділянка рішенням обласної державної адміністрації передавалась з державної власності у комунальну.
Враховуючи викладене вище, передача земельної ділянки з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 у комунальну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 08.12.2020 № 39-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» здійснена усупереч вимог законодавства. А отже реєстрація за Пасічнянською сільською радою права комунальної власності на зазначену земельну ділянку є незаконною та свідчить про її незаконне вибуття з володіння держави в особі розпорядника цієї землі Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що: "Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам." Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98)".
Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного прокурором способу захисту,суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Згідно ч. ч. 1, 3, 4 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, тобто визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Тобто, державна реєстрація земельної ділянки полягає у внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про її формування та присвоєння їй кадастрового номера.
Кадастровий номер є ідентифікатором земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, присвоюється їй при здійсненні державної реєстрації та скасовується у разі скасування такої державної реєстрації земельної ділянки (ч. ч. 1, 2, 6 ст. 16, ч. 9 ст. 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр»).
Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку, у тому числі щодо її цільового призначення (категорія земель, вид використання в межах певної категорії земель) та обмежень у її використанні. Однак, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки Поземельна книга на неї закривається (ст. 15, ч. 1 ст. 24, ч. ч. 2, 4 ст. 25 Закону України “Про Державний земельний кадастр»).
Частиною 13 ст. 79-1 ЗК України, ч. 10 ст. 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр», п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, передбачено вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Зокрема, земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, поміж іншого, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
При цьому, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки.
Відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора, відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи, зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.
З огляду на викладене, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації.
Разом з тим, державна реєстрація речових прав на земельні ділянки, у відповідності до ч. 10 ст. 79-1 ЗК України, здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється згідно Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. ст. 125, 126 ЗК України).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, у відповідності до ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Однією із підстав проведення державної реєстрації права власності є судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
У відповідності до ч. 4 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.
У разі скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному реєстрі прав закриваються розділ та реєстраційна справа щодо цього об'єкта нерухомого майна, які не підлягають поновленню, а присвоєний йому реєстраційний номер скасовується (ст. 14 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону.
У разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.
Зважаючи на те, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Державному земельному кадастрі державної реєстрації з порушенням вимог чинного законодавства зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду державної власності, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 площею 0,6500 га та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності Пасічнянської сільської ради на зазначену земельну ділянку.
Принагідно, суд звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12- 95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу “суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші).
У пунктах 142, 150 постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що “під час розгляду справи, у якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена».
Подібні за змістом правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та у постанові від 22.06.2022 у справі № 76/1795/20.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. (ч. 2 ст. 152 ЗК України).
Перелік способів захисту земельних прав викладений у ч. 3 ст. 152 ЗК України, якою, зокрема передбачено і застосування інших, передбачених законом способів.
Підсумовуючи викладене, господарський суд доходить висновку, що обраний прокурором спосіб захисту порушених прав держави є ефективним, відповідає змісту порушеного права та інтересу, призведе до реального відновлення інтересів держави у спірних правовідносинах, який узгоджується з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України.
Тому, позовна вимога про усунення перешкод шляхом скасування державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки в Державному реєстрі прав на нерухоме майно підлягає задоволенню.
Щодо наявності підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, то згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (подібні за правовим змістом висновки викладено у п. 38 - 40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Отже, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести, у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Подання Івано-Франківською окружною прокуратурою позовної заяви обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні природоохоронного законодавства України та пред'являвся в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації, яка є органом уповноваженим державою здійснювати функції у відповідних спірних правовідносинах.
Так, Івано-Франківською окружною прокуратурою повідомлено Івано-Франківську обласну державну адміністрацію листом №12-724ВИХ-25 від 01.09.2025 про виявлені порушення законодавства при зміні цільового призначення та розпорядженні земельними ділянками лісового фонду та про намір звернутися до суду із відповідним позовом.
Відповіддю Івано-Франківська обласна державна адміністрація від 23.09.2025 повідомила прокуратуру про неможливість самостійно вжити заходи щодо порушеного права, у зв'язку із обмеженням фінансування судового збору та зазначила про відсутність у неї заперечень щодо звернення прокуратурою з відповідним позовом до суду.
Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити інтереси держави, що свідчить про неналежний захист позивачем законних інтересів держави, суд приходить до висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави.
Підсумовуючи викладене, господарський суд задовольняє позовні вимоги повністю.
З урахуванням приписів ст.129 ГПК України та результату вирішення спору, суд приходить до висновку про відшкодування прокуратурі за рахунок відповідача судового збору по справі.
Керуючись ст. 2, 4, 13, 42, 53, 73, 74, 86, 129, 165, 202, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
позов Першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації до Пасічнянської сільської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав на нерухоме майно - задовольнити.
Усунути перешкоди власнику - державі в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації (вул. М. Грушевського,21, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76015, код 20567921) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,6500 га, яка входить до земельної ділянки з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 площею 8,9115 га, з цільовим призначенням « 16.00 для ведення особистого селянського господарства», виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.
Усунути перешкоди власнику - державі в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації (вул. М. Грушевського,21, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76015, код 20567921) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,6500 га, яка входить до земельної ділянки з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018 шляхом скасування державної реєстрації права власності Пасічнянської сільської ради в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку площею 8,9115 га з кадастровим номером 2624055300:01:001:0018, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2269601926240, номер відомостей про речове право 40126084 від 11.01.2021.
Стягнути з Пасічнянської сільської ради (вул. Софії Галечко, 127, с. Пасічна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78432, код 04354686) на користь Івано-Франківської обласної прокуратури (вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018; ідентифікаційний код 03530483; рахунок (ІВАN) UA668201720343120001000003924, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку отримувача - МФО 820172) 4 844,80 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 26.01.2026.
Суддя С. М. Кобецька