номер провадження справи 22/194/25
13.01.2026 Справа № 908/3118/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В.,
При секретарі судового засідання Литвинюк А.О.
За участю представників сторін:
від позивача - адвокат Громут В.І., ордер АР № 1228799 від 06.10.2025
від відповідача - не з'явився
Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/3118/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА АСТАРТА" (вул. Троїцька, буд. 27, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69063)
до відповідача: держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, російська федерація)
про стягнення 199 429,16 доларів США
1. Короткий зміст позовних вимог та заяви позивача
08.10.2025 до Господарського суду Запорізької області через систему “Електронний суд» надійшла позовна заява (вих. № б/н від 08.10.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА АСТАРТА" до відповідача: держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення 199429,16 доларів США у рахунок відшкодування збитків, заподіяних збройною агресією.
Позов обґрунтовано тим, позивач внаслідок протиправних дій відповідача позбавлений права власності на майно (добрива) на загальну суму 5834280,28 грн., яке знаходилося у приміщенні складу за адресою: вул. Пушкіна, 210, смт. Михайлівка, Запорізька область, який орендував позивач.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Позиція (аргументи) відповідача. Заяви відповідача
Відповідач письмовий відзив на позов не надав.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
3. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 08.10.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3118/25 та визначено до розгляду судді Ярешко О.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.10.2025 суддею Ярешко О.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3118/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.11.2025.
Позивач визначив відповідачем у цій справі російську федерацію в особі міністерства юстиції російської федерації.
У спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі в спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, органу, діями якого завдано шкоду.
А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою), на позивача згідно з пунктами 2, 4 ч. 3 статті 162 ГПК України покладено обов'язок зазначити окрім безпосередньо держави, яка за його твердженням, завдала йому шкоди, орган (органи) відповідної держави, що його (їх) позивач зазначає порушником своїх прав. При цьому закон не вимагає конкретизації вимог (визначення сум, що підлягають стягненню тощо) до кожного із відповідачів - представницьких органів держави, якщо позивач визначив їх більше одного.
Загальновизнаним є те, що держава несе відповідальність за дії її органів, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, але відповідальні за дії та борги держави.
Обґрунтовуючи пред'явлення позову до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації позивач послався на положення про міністерство юстиції російської федерації, яке затверджено указом президента від 13.10ю.2004 № 1313. Визначено, що основними завданнями міністерства юстиції російської федерації є, зокрема забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів російської федерації у судах іноземних держав і міжнародних судових (арбітражних) органах, включаючи Європейський суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку.
Відповідно ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме: наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі в національному суді іншої держави, зокрема як відповідача.
Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31.07.2006, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.
Згідно з статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, Україна зобов'язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.
Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12.09.2002, Україна має зобов'язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.
Тож застосування судового імунітету росії та відмова у розгляді по суті позову у цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань відповідно до згаданих Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21).
Судовий імунітет росії не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням росією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
У своїй постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на росію не поширюється судовий імунітет, оскільки "вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН". Зокрема, Верховний Суд зазначив, що "такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача".
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, росія, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Верховний Суд виходить із того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено у постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Право позивача на належне та ефективне відшкодування збитків повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування. Відповідно до обставин справи, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та російською федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії російської федерації на території України. За таких обставин, застосування судового імунітету російської федерації (зокрема, частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право») у даній справі не буде узгоджуватися із обов'язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд. З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету російської федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію російської федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету російської федерації буде непропорційним до своєї мети.
За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме: Господарському суду Запорізької області.
Відповідно ст. 365 Господарського процесуального кодексу України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено: якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.
У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану», з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією, а відтак, станом на сьогодні суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв'язку.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації у порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.
У зв'язку з порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС російської федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також, будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію російської федерації проти України.
З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв'язку з припиненням поштового сполучення.
Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, повинен зі своєї сторони вжити максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежуватися при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформацією про розгляд справи на сайті Судової влади України.
За наведених обставин, відповідача про дату, час і місце підготовчого засідання повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, що розміщено 28.10.2025.
Ухвала, яка надіслана судом відповідачу на відому електронну адресу не була доставлена, у зв'язку з обмеженим доступом до веб-ресурсів, розміщених у зоні “.ru».
Крім того, позивачем до звернення до суду з цим позовом було здійснено направлення копії позовної заяви з додатками на поштову адресу посольства російської федерації у Румунії.
Ухвалою від 04.11.2025 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні 02.12.2025.
Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У поняття “розумний строк» розгляду справи Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч. 2 ст. 3 ГПК України.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи/заяви має формувати суд, який розглядає справу/заяву. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, розгляду заяви, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ст. 2 ГПК України).
Ухвалою суду від 18.11.2025, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, необхідність відкладення розгляду справи по суті у зв'язку з перебуванням судді Ярешко О.В. у відпустці з 24.11.2025 по 06.01.2026 включно, розгляд справи по суті призначено у судовому засіданні 13.01.2026 у строк, згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідача про дату, час і місце судового засідання з розгляду справи по суті повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, що розміщено 25.11.2025.
У судовому засіданні 13.01.2026 приймав участь представник позивача.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Згідно ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Причини неявки представника відповідача суду невідомі. Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.
У судовому засіданні 13.01.2026 судом справу розглянуто по суті, підписано та проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
4. Обставини справи, встановлені судом, та докази що їх підтверджують
Основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА АСТАРТА", згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є оптова торгівля хімічними продуктами.
Основна господарська діяльність ТОВ "НОВА АСТАРТА" з дня державної реєстрації юридичної особи а саме: з 21.03.2021 по 28.02.2022 здійснювалась на території Херсонської та Запорізької областей.
З метою здійснення своєї господарської діяльності позивачем було укладено ряд договорів.
24.01.2022 укладено з Кучеренко Володимиром Анатолійовичем (орендодавець) договір № 24012022-О оренди складу, відповідно до умов якого та згідно акту приймання-передачі № 1 від 24.01.2022, в оренду позивачу для зберігання добрив було передано склад площею 50 кв.м за адресою: вул. Пушкіна, буд. 210, смт. Михайлівка, Михайлівський район, Запорізька область.
24.01.2022 укладено з ТОВ «Торговий дім «УКРРОСХИМ» (постачальник) договір поставки № 422, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався протягом дії терміну договору поставляти й передавати у власність покупця (ТОВ "НОВА АСТАРТА") товар, перелік, ціна і кількість якого визначається специфікаціями.
Згідно пункту 3.5 цього договору, зобов'язання постачальника по поставці товару вважаються виконаними з моменту передачі (надання) товару у розпорядження особі, яка уповноважена отримувати товар, з цього моменту до покупця переходять право власності та покупець несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару.
Згідно укладеної сторонами специфікації № 422/617 від 25.01.2022 до договору № 422, ТОВ "НОВА АСТАРТА" придбаває у ТОВ «Торговий дім «УКРРОСХИМ» товар: мінеральні добрива - сульфоамофос NP18-20+(S) у біг-бегах, код УКТ ЗЕД 3105 59 00 00, у кількості 138,6 тони, за ціною 17084,00 грн. без ПДВ за 1 тону, загальна сума становить 2841410,88 грн. з ПДВ.
Специфікацією визначено умови оплати товару: 100% передплата; поставка товару здійснюється на умовах EXW склад постачальника (Інкотермс 2010) вул. Промислова, 12, м. Таврійськ, Херсонська область.
На підставі виставленого рахунку на оплату по замовленню № 617 від 25.01.2022, ТОВ "НОВА АСТАРТА" було здійснено оплату за товар у сумі 2712255,84 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 26.01.2022 № 968.
Як зазначено у позовній заяві, ТОВ "НОВА АСТАРТА" частину придбаного товару - сульфоамофос NP18-20+(S) загальною кількістю 87,3 тони протягом періоду: 14.02.2022 - 18.02.2022 перевезло зі складу ТОВ «Торговий дім «УКРРОСХИМ» за адресою: вул. Промислова, 12, м. Таврійськ, Херсонська область до свого орендованого складу за адресою: вул. Пушкіна, 210, смт. Михайлівка, Михайлівський район, Запорізька область.
Вказане підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи доказами: товарно-транспортною накладною № Г0000002542 від 14.02.2022 (перевезення 22,5 тони вартістю 461268,00 грн. з ПДВ), видатковою накладною № 2542 від 14.02.2022 на суму 461268,00 грн.; товарно-транспортною накладною № Г0000002999 від 17.02.2022 (перевезення 21,6 тони вартістю 442817,28 грн. з ПДВ ), видатковою накладною № 2999 від 17.02.2022 на суму 442817,28 грн.; товарно-транспортною накладною № Г0000003000 від 17.02.2022 (перевезення 21,6 тони вартістю 442817,28 грн. з ПДВ), видатковою накладною № 3000 від 17.02.2022 на суму 442817,28 грн.; товарно-транспортною накладною № Г0000003211 від 18.02.2022 (перевезення 21,6 тони вартістю 442817,28 грн. з ПДВ), видатковою накладною № 3211 від 18.02.2022 на суму 442817,28 грн.
Зазначений товар у день його поставки на склад було оприбутковано позивачем, що підтверджується наступними доказами: прибутковими ордерами на товари № 36 від 14.02.2022, № 41 від 17.02.2022, № 43 від 18.02.2022.
24.01.2022 ТОВ "НОВА АСТАРТА" було укладено договір поставки товару № 308 з ТОВ «Українська Агропромислова Група» (постачальник), відповідно до умов якого, останній зобов'язався передати у власність ТОВ "НОВА АСТАРТА" (покупець) товар, визначений у специфікаціях, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити цей товар на умовах, визначених договором.
Згідно пункту 1.4 договору, покупець набуває права власності на майно після повної його оплати на умовах цього договору. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передачі постачальником товару перевізникові або отримання його у постачальника безпосередньо покупцем.
До цього договору між сторонам було укладено: специфікацію № 315 від 24.01.2022, відповідно до якої позивач придбаває товар: діамофоска фасована 10:26:26 у кількості 88,0 тон за ціною 25900,00 грн. з ПДВ за 1 тону, загальна сума становить 2279200,0 грн. з ПДВ; специфікацію № 380 від 28.01.2022, відповідно до якої позивач придбаває товар - аміачна селітра у кількості 22,0 тони за ціною 26500,00 грн. з ПДВ за 1 тону, загальна сума становить 583000,00 грн. з ПДВ.
На підставі виставлених рахунків позивач здійснив оплату за товар, що підтверджується: платіжним дорученням № 965 від 25.01.2022 на суму 854700,00 грн. за діамфоску; платіжним дорученням № 973 від 26.01.2022 на суму 1424500,00 грн. за діамофоску; платіжним дорученням № 986 від 28.01.2022 на суму 583000,00 грн. за мінеральні добрива.
Позивачем придбаний товар: діамафоска фосфатна 10:26:26 загальною кількістю 88,0 тон протягом періоду з 03.02.2022 по 10.02.2022 було перевезено зі складу ТОВ «Українська Агропромислова Група» за адресою: вул. Потьомкінська, 3, м. Херсон, морський порт, до свого орендованого складу за адресою: вул. Пушкіна, 210, смт. Михайлівка, Михайлівський район, Запорізька область, що підтверджується наступними доказами: товарно-транспортною накладною № 775 від 03.02.2022 (перевезення 22,0 тони вартістю 569800,00 грн. з ПДВ), видатковою накладною № 775 від 03.02.2022 на суму 569800,00 грн.; товарно-транспортною накладною № 898 від 08.02.2022 (перевезення 22,0 тони вартістю 569800,00 грн. з ПДВ, товарно-транспортною накладною № 898/1 від 08.02.2022 (перевезення 22,0 тони вартістю 569800 грн. з ПДВ), видатковою накладною № 898 від 08.02.2022 на суму 1139600,00 грн.; товарно-транспортною накладною № 963 від 10.02.2022 (перевезення 22,0 тони вартістю 569800,00 грн. з ПДВ), видатковою накладною № 963 від 10.02.2022 на суму 569800,0 грн.
Товар: аміачна селітра загальною кількістю 22,0 тони 04.02.2022 було перевезено зі складу ТОВ «Українська Агропромислова Група» за адресою: вул. Пивоварова, 5 м. Сєверодонецьк, до свого орендованого складу за адресою: вул. Пушкіна, 210, смт. Михайлівка, Михайлівський район, Запорізька область, що підтверджується наступними доказами: товарно-транспортною накладною № 884 від 04.02.2022 (перевезення 22,0 тони вартістю 583000,00 грн. з ПДВ); видатковою накладною № 884 від 04.02.2022.
Зазначений товар у день його поставки на склад було оприбутковано, що підтверджується наступними доказами: прибутковими ордерами на товари № 24 від 03.02.2022, № 26 від 04.02.2022, № 31 від 08.02.2022, № 33 від 10.02.2022.
11.01.2022 ТОВ "НОВА АСТАРТА" було укладено договір поставки № 11/01/2022/3 з ТОВ "МИНЕРАЛИС" на поставку насіння для сівби, пестицидів у препаративних формах, мінеральних добрив, асортимент, кількість і ціна яких визначаються у специфікаціях.
27.01.2022 до цього договору було укладено специфікацію № 3, відповідно до якої позивач придбаває товар - амонію нітрат (селітра аміачна) у кількості 22,0 тони за ціною 22250,00 грн. без ПДВ (26700,00 грн. з ПДВ) за 1 тону, загальна сума становить 587400,00 грн. з ПДВ.
На підставі виставленого рахунку позивач здійснив оплату за товар, що підтверджується платіжним дорученням № 980 від 27.01.2022 на суму 587400,00 грн. за амонію нітрат.
28.01.2022 позивачем придбаний товар: амонію нітрат (селітра аміачна) загальною кількістю 22,0 тони перевезено зі складу ТОВ "МИНЕРАЛИС" за адресою: вул. Пивоварова, 5 м. Сєвєродонецьк до свого орендованого складу за адресою: вул. Пушкіна, 210, смт. Михайлівка, Михайлівський район, Запорізька область, що підтверджується наступними доказами: товарно-транспортною накладною № 90 від 28.01.2022 (перевезення 22,0 тони вартістю 587400,00 грн. з ПДВ), видатковою накладною № 90 від 28.01.2022.
Зазначений товар у день його поставки на склад було оприбутковано, що підтверджується прибутковим ордером на товар № 19 від 28.01.2022.
14.01.2022 ТОВ "НОВА АСТАРТА" було укладено договір поставки № 010-ВХ з ТОВ "ВЕСТХІМ УКРАЇНА" на поставку мінеральних добрив, на умовах визначених у договорі.
14.01.2022 ТОВ "ВЕСТХІМ УКРАЇНА" виставило рахунок № ВХ000199 за селітру аміачну у кількості 222,0 тони за ціною 22333,35 грн. без ПДВ на загальну суму 5949604,44 грн.
Позивач здійснив оплату товару, що підтверджується платіжним дорученням № 205 від 17.01.2022 на суму 2926562,18 грн. за селітру аміачну у кількості 109 тон.
24.01.2022 позивачем було частину придбаного товару: селітра аміачна загальною кількістю 22,2 тони вартістю 594960,44 грн. з ПДВ, перевезено зі складу ТОВ "ВЕСТХІМ УКРАЇНА" за адресою: вул. Кошовий узвіз, 2 м. Херсон річковий порт, до свого орендованого складу за адресою: вул. Пушкіна, 210, смт. Михайлівка, Михайлівський район, Запорізька область, що підтверджується наступними доказами: товарно-транспортною накладною № ВХ000330 від 24.01.2022 та видатковою накладною № ВХ000330 від 24.01.2022 на суму 594960,44 грн.
Зазначений товар у день його поставки на склад було оприбутковано, що підтверджується прибутковим ордером на товари № 13 від 24.01.2022.
Згідно бухгалтерської довідки ТОВ "НОВА АСТАРТА" за вих. № 24 від 28.07.2025 про залишки товару на складі, станом на 28.07.2025 на складі за адресою: вул. Пушкіна, 210, смт. Михайлівка, Михайлівський район, Запорізька область, обліковуються залишки товару у кількості 241,50 тони на загальну суму 5834280,28 грн., а саме: селітра аміачна у кількості 66,2 тони на загальну суму 1765360,44 грн.; діамофоска фасована 10:26:26 у кількості 88,0 тон на загальні суму 2279200,00 грн.; сульфоамофос NP 18-20+(S) у кількості 87,3 тони на загальну суму 1789719,84 грн., що також підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 281 за 01.01.2022 - 28.07.2025.
5. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення
Відповідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Відповідно ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу, зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог Товариства про відшкодування збитків, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді цього спору є матеріальний закон України.
Як визначено у ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
За приписами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У силу приписів ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.ч. 1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України).
Як слідує зі ст. 1166 Цивільного кодексу України, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов'язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.
Згідно ст. 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Аналогічний припис викладений у ч. 1 ст. 321 ЦК України.
За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Як визначено у ч. 1 ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
На підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Закон про ратифікацію Конвенції) відбулася ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у результаті чого вона стала частиною національного законодавства України.
У пункті першому частини першої Закону про ратифікацію Конвенції зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції".
Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, держава, передусім, зобов'язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією та протоколами.
Судова практика ЄСПЛ визначає, що для присудження відшкодування матеріальної шкоди заявник повинен продемонструвати існування причинно-наслідкового зв'язку між порушенням та будь-якою стверджуваною фінансовою втратою (Справа «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява No19336/04).
Відповідно ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України).
У Справі "Stretch v. the United Kingdom" (заява № 44277/98, рішення від 24.06.2003, пункт 32) Суд нагадує, що згідно з усталеною практикою органів Конвенції, поняття «майно» (possessions) може означати «існуюче майно» (existing possessions) або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право.
Європейський суд з прав людини при розгляді справ щодо порушення права власності дотримується позиції, що будь-яке обмеження чи позбавлення правомочностей власника є de facto позбавленням права власності та відповідно порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.
Так, розглядаючи заяви про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини зіштовхувався не лише зі справами, в яких заявників фактично позбавляли майна, але й зі справами, в яких таке позбавлення було визнано ним de facto.
У справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції (Sporrong and Lnnnroth v. Sweden), заяви № 7151/75, № 7152/75, рішення від 23.09.1982, рішення від 18.12.1984 (справедлива сатисфакція), Суд дійшов висновку, що хоча фактично заявники не були позбавлені майна, обмеження, накладені на їх майно державою, фактично призвели до того, що право заявників на власність виявлялося відкличним і таким, що за певних умов могло бути скасоване.
Суд зазначає, що відбулось обмеження можливості власників розпорядитися своїм майном. Тобто втративши певною мірою свій зміст, право власності не зникло. Наслідки не є такими, щоб можна було прирівняти їх до наслідків позбавлення майна. Суд зауважує з цього приводу, що заявники мали змогу й надалі користуватися своїм майном, а також що хоча продати нерухомість було складніше, незважаючи на це, можливість продажу існувала. Однак, навіть за вказаних обставин, Суд прийшов до висновку, що будь-яке обмеження чи позбавлення правомочностей власника є de facto позбавленням права власності, визнав порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та призначив справедливу компенсацію заявникам у своєму рішенні від 18.12.1984.
У справі «Лоізіду проти Туреччини» Європейським судом з прав людини прийнято рішення про необхідність компенсації Турецькою Республікою моральної і матеріальної шкоди заявниці, яка була змушена залишити місце свою проживання внаслідок окупації Туреччиною північної частини території Кіпру. У пункті 63 мотивувальної частини рішення від 18.12.1996 Європейський суд з прав людини зазначив, що оскільки заявниці починаючи з 1974 року було відмовлено у праві доступу до майна, вона фактично повністю втратила над ним контроль, рівно як і можливість користуватись ним. Ця відмова, що триває, повинна розглядатися як втручання у права, передбачені ст. 1 Протоколу № 1. Таке втручання з урахуванням виключних обставин цієї справи, на які посилаються пані Лоізіду та Уряд Кіпру, не може розглядатися як позбавлення власності або контролю за її використанням у рамках першого і другою пунктів ст. 1 Протоколу 1. Водночас воно, поза будь-яким сумнівом, підпадає під дію норми, що міститься у першому реченні цієї статті, зокрема, становить порушення права на безперешкодне користування своїм майном. У цьому зв'язку Суд вважає, що фактична неможливість здійснення цього права є таким же порушенням Конвенції, як і перешкоди юридичного характеру.
Визначаючи розмір компенсації завданої пані Лоізіду матеріальної шкоди, Європейський суд з прав людини зазначив, що заявниця продовжує залишатися законним власником дев'яти ділянок землі і однієї квартири, і що висновок Суду про порушення ст. 1 Протоколу № 1 ґрунтувався на тому факті, що внаслідок відмови у праві доступу до її землі починаючи з 1974 року заявниця фактично повністю втратила контроль над своїм майном, рівно як і можливість користуватись ним. Отже, Суд дійшов висновку, що вона має право на компенсацію збитків, безпосередньо пов'язаних з цим порушенням її прав.
24.02.2022 о 5 ранку розпочався відкритий воєнний напад російської федерації, який виразився у тому, що збройними силами російської федерації, які діяли за наказом керівництва російської федерації, здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
По всій території України розпочалися масові авіаудари, ракетні та артилерійські обстріли військових та цивільних об'єктів.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Пізніше відповідними Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженими Законами України, воєнний стан продовжувався і триває досі.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
У преамбулі Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», під господарською діяльністю розуміється діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
У ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Наказом Міністерства розвитку громадян та територій України № 376 від 28.02.2025, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.
Згідно цього Переліку, територія Михайлівської селищної територіальної громади Василівського району Запорізької області, до складу якої входить смт. Михайлівка колишнього Михайлівського району, віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України, дата початку окупації - 28.02.2022, дата звершення тимчасової окупації - не зазначена.
Як встановлено судом, на території смт. Михайлівка позивач, здійснюючи господарську діяльність, орендував склад, на якому зберігався придбаний ним товар, залишки якого на момент окупації становили 241,50 тони на загальну суму 5834280,28 грн.
Згідно ч. 2 ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Отже, позивач не міг вивезти належний йому товар з окупованої частини території України, на якій він (товар) зберігався, на іншу територію.
Позивач за фактом незаконних дій військових російської федерації звернувся зі зверненням до Василівського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Запорізькій області.
Як зазначено у листі Василівського РУП ГУНП в Запорізькій області від 18.10.2024 № 10408/80/03-2024, вказане звернення було зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за № 3533 від 30.09.2024. Зазначено, що у зв'язку з тим, що територія смт. Михайлівка Василівського району Запорізької області перебуває під окупацією військовослужбовцями російської федерації, провести повну перевірку не надається за можливе, подальший розгляд повідомлення припинено та матеріали скеровано до Управління СБУ м. Запоріжжя.
У зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України та окупації частини території України, з урахуванням встановлених судом обставин, позивачу була завдана матеріальна шкода, яка полягає у порушенні його права власності на майно та протиправному обмеженні у реалізації його правомочностей власника. Так, позивач не має доступу до свого майна, що позбавляє його можливості володіння, користування та розпорядження цим майном. Позивач не має можливості використовувати майно у своїй господарській діяльності та, відповідно, отримувати прибуток. Отже, фактично це майно є втраченим позивачем.
Позивачем доведено та підтверджується матеріалами справи розмір завданих йому протиправними діями відповідача збитків. А саме: внаслідок військової агресії відповідача та окупацією території Михайлівської селищної територіальної громади Василівського району Запорізької області 28.02.2022, на якій розташований склад, що орендував позивач, позивачу заподіяно збитки внаслідок порушення права власності належного йому майна, а саме: селітра аміачна у кількості 66,2 тони на загальну суму 1765360,44 грн.; діамофоска фасована 10:26:26 у кількості 88,0 тони на загальну суму 2279200,00 грн.; сульфоамофос NP 18-20+(S) у кількості 87,3 тони на загальну суму 1789719,84 грн., разом на загальну суму 5834280,28 грн.
Відповідно до преамбули Закону України «Про валюту і валютні операції», цей Закон визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 цього Закону, гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.
Таким чином, Закон України «Про валюту і валютні операції», як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов'язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України, і положенням міжнародного права.
Згідно з п. 1 ст. 1 вказаного Закону валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов'язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов'язаних з цим зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.
Таким чином, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі такого, що набуло законної сили, рішення суду, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до пп. «ґ» п. 8 ст. 1 вказаного Закону іноземні держави (у тому числі і відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.
Враховуючи наведене, вимога позивача про стягнення розміру збитків у грошовому еквіваленті іноземної валюти (долари США) відповідає як матеріальному закону, так і суті господарської діяльності позивача, а обраний ним спосіб судового захисту відповідає цивільному законодавству та є ефективним.
Таким чином, з урахуванням курсу 29,2549 грн. за 1 долар США, встановленого Національним Банком України станом на 28.02.2022, розмір заподіяних позивачу збитків становить суму 199429,16 доларів США (5834280,28 грн./ 29,2549 грн. = 199429,16 доларів США).
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги ТОВ "НОВА АСТАРТА" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
6. Судові витрати
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 70011,36 грн.
Відповідно ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 70011,36 грн. за розгляд цієї справи підлягає стягненню з відповідача у дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (за стандартом ISO 3166: повна назва: the Russian Federation; Alpha-3 код: RUS; числовий код: 643; адреса представницького органу міністерства юстиції російської федерації: вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, російська федерація) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА АСТАРТА" (вул. Троїцька, буд. 27, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69063, код ЄДРПОУ 37591616) 199429 (сто дев'яносто дев'ять тисяч чотириста двадцять дев'ять) доларів США 16 центів у рахунок відшкодування збитків, заподіяних збройною агресією.
Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (за стандартом ISO 3166: повна назва: the Russian Federation; Alpha-3 код: RUS; числовий код: 643; адреса представницького органу міністерства юстиції російської федерації: вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, російська федерація) на користь Державного бюджету України 70011 (сімдесят тисяч одинадцять) грн. 36 коп. судового збору.
Відповідно ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано - 26 січня 2026.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя О.В. Ярешко