вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" листопада 2025 р. Справа№ 910/11138/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання : Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивачів: не з'явився;
від відповідачів: 1. не з'явився;
2. не з'явився;
3. Кібець Р.Р.
4. Бірюк І.В.
при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025
про відмову у відкритті провадження у справі
у справі № 910/11138/25 (суддя Карабань Я.А.)
за позовом : 1. ОСОБА_2
2. ОСОБА_3
3. ОСОБА_4
4. ОСОБА_5
5. ОСОБА_6
до 1. ОСОБА_7
2. Банку Commerzbank Aktiengesellschaft (public limited company)
3.Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
4. Національного банку України
про солідарне відшкодування (стягнення) збитків
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , Банку Commerzbank Aktiengesellschaft (public limited company), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України про солідарне відшкодування (стягнення) збитків.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із постановленою ухвалою, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулись до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/11138/25 скасувати і направити справу до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду; вирішити питання розподілу судових витрат.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник вказує на те, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/45721/16 погодилась, що враховуючи той факт, що Фонд при ліквідації банка діє практично як арбітражний керуючий, то правомірність та повнота його дій в процедурі банкрутства можуть бути перевірені кредиторами (вкладниками з акцептованими вимогами) банку, оскільки їх по суті позбавили права самостійно звертатись до судових органів за захистом своїх порушених прав. А оскільки Фонд не виконав свої спеціальні повноваження, покладені на нього державою, то у кредиторів (вкладників з акцептованими вимогами) за аналогією ч.6 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства є право на оскарження до господарського суду таких дій ліквідатора.
Скаржник зазначає, що саме господарський суд наділений компетенцією розглядати спори у справах про банкрутство (неплатоспроможність), навіть якщо банкрутство завершилось, оскільки при встановленні неповноти дій арбітражного керуючого (в даному випадку Фонду), процедура банкрутства може бути відновлена, або при дослідженні та встановленні неправомірності дій арбітражного керуючого (в даному випадку Фонду), з нього можуть бути стягнені збитки.
Скаржник вважає, що підходи у визначенні юрисдикції щодо права на стягнення (відшкодування) збитків з уповноваженої на ліквідацію банків особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб мають бути змінені, з врахуванням розуміння ідентичності процедур банкрутства банку з процедурами банкрутства інших суб'єктів господарської діяльності.
Узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги Національний банк України у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що спір у даній справі стосується деліктних правовідносини щодо виконання цивільно-правових договорів банківських вкладів, які укладено фізичними особами з комерційним банком та не мають господарського характеру або стосуються корпоративних інтересів фізичних осіб, які можуть бути стороною у справі, як фізичні особи, без статусу підприємця, тобто вищевикладеним підтверджується правильність висновків суду першої інстанції, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства з огляду на його предмет та підстави позову, а також суб'єктний склад сторін.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/11138/25 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення, вказавши на те, що критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. У спорі, де стороною є фізична особа, вирішення питання про юрисдикційність залежить також від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських, водночас, спір у даній справі стосується деліктних правовідносини щодо виконання цивільно-правових договорів банківських вкладів, які укладено фізичними особами з комерційним банком та не мають господарського характеру або стосуються корпоративних інтересів фізичних осіб, які можуть бути стороною у справі, як фізичні особи, без статусу підприємця.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/11138/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/11138/25 залишено без руху. Запропоновано скаржникам усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:
- докази сплати судового збору а саме: ОСОБА_2 у розмірі 3028,00 грн, ОСОБА_3 у розмірі 3028,00 грн, ОСОБА_4 у розмірі у розмірі 3028,00 грн, ОСОБА_5 у розмірі 3028,00 грн, ОСОБА_6 у розмірі 3028,00 грн, що становить в сумі 15 140,00 грн;
- докази надсилання копії скарги та додатки до неї ОСОБА_7 та Банку Commerzbank Aktiengesellschaft (public limited company).
- клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/11138/25.
08.10.2025 (через систему «Електронний суд») від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано:
- квитанцію № 6627-2801-7152-0472 від 07.10.2025, що свідчить про сплату судового збору ОСОБА_5 у розмірі 2 422,40грн;
- квитанцію № 4955-5390-1671-2810 від 07.10.2025, що свідчить про сплату судового збору ОСОБА_6 у розмірі 2 422,40 грн;
- квитанцію № 3480-5290-2656-7631 від 07.10.2025, що свідчить про сплату судового збору ОСОБА_4 у розмірі 2 422,40 грн;
- квитанцію № 8395-1432-4740-5300 від 07.10.2025, що свідчить про сплату судового збору ОСОБА_3 у розмірі 2 422, 40 грн;
- квитанцію № 1224-0220-4731-0068 від 07.10.2025, що свідчить про сплату судового збору у розмірі 2 422, 40 грн;
- докази надсилання надсилання копії скарги та додатки до неї ОСОБА_7 та Банку Commerzbank Aktiengesellschaft (public limited company).
Також у заяві скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали у зв'язку із тим, технічними проблемами з електронним судом 19,20,21 вересня 2025 року, представнику позивачів не вдалося скористатись електронним судом і тому апеляційна скарга була подана до Північного апеляційного господарського суду на електронну адресу суду 19.09.2025 (докази надаються), з врахуванням чого причини пропуску строку на подання апеляційної скарги є поважними.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 поновлено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/11138/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/11138/25. Призначено справу № 910/11138/25 до розгляду у судовому засіданні 11.11.2025.
10.11.2025 від позивачів до суду надійшло клопотання про проведення судового засідання у справі № 910/11138/25 без участі позивачів та їх представників.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/11138/25 розглядалась протягом розумного строку.
Позиції учасників справи
Представники Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у судовому засіданні 11.11.2025 заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/11138/25 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
ОСОБА_2 (надалі - позивач-1), ОСОБА_3 (надалі - позивач-2), ОСОБА_8 (надалі - позивач-3), ОСОБА_5 (надалі - позивач-4), ОСОБА_6 (надалі - позивач-5) звернулися до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_7 (надалі - відповідач-1), Банку Commerzbank Aktiengesellschaft (public limited company) (надалі - відповідач-2), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - відповідач-3), Національного банку України (надалі - відповідач-4) про солідарне відшкодування (стягнення) збитків, а саме:
стягнути солідарно з ОСОБА_7 , Банка Commerzbank Aktiengesellschaft (public limited company), Фонда гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України на користь ОСОБА_2 суму збитків в загальній сумі 5 182 699,38грн.;
стягнути солідарно з ОСОБА_7 , Банка Commerzbank Aktiengesellschaft (public limited company), Фонда гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України на користь ОСОБА_3 суму збитків в загальній сумі 4 992 782,06 грн;
стягнути солідарно з ОСОБА_7 , Банка Commerzbank Aktiengesellschaft (public limited company), Фонда гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України на користь ОСОБА_8 суму збитків в загальній сумі 4 790 382,16 грн;
стягнути солідарно з ОСОБА_7 , Банка Commerzbank Aktiengesellschaft (public limited company), Фонда гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України на користь ОСОБА_5 суму збитків в загальній сумі 21 843 449,83 грн;
стягнути солідарно з ОСОБА_7 , Банка Commerzbank Aktiengesellschaft (public limited company), Фонда гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України на користь ОСОБА_6 суму збитків в загальній сумі 301 562 456,13 грн.
В обґрунтування позовної заяви позивачі вказують, що вони є кредиторами Публічного акціонерного товариства «Банк Форум». 04.07.2019 була проведена державна реєстрація припинення Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» як юридичної особи у результаті його ліквідації. Позивачі-1,2,3,4,5 зазначають, що вони своєчасно подали заяви про визнання їхніх кредиторських вимог акцептованими, однак, грошові кошти за вкладами вони отримали лише у розмірі гарантованих державою сум. Вважають, що унаслідок протиправних дій відповідачів-1,2,3,4 вони недоотримали належні їм грошові кошти за вкладами, щодо завдало їм майнової шкоди, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів у порядку ст.1166 Цивільного кодексу України
Дослідивши матеріали заяви, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновками господарського суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній ухвалі, враховуючи наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
За приписами ч. 3 ст.22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України).
Загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23.11.2021 у справі №175/1571/15 (провадження №14-51цс21), від 27.03.2019 у справі №638/14011/16-ц (провадження №14-656цс18), від 19.06.2019 у справі №826/5806/17 (провадження №11-290апп19), від 13.03.2019 у справі №202/30/17 (провадження №14-643цс18) та інших.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачами визначено предмет спору - солідарне стягнення з ОСОБА_7 , Банку Commerzbank Aktiengesellschaft (public limited company), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 збитків заподіяних у вигляді неотримання позивачами, як кредиторами грошових коштів за банківськими депозитними вкладами унаслідок неналежного виконання відповідачами-1,2,3,4 своїх обов'язків під час проведення процедури ліквідації ПАТ «Банк Форум».
Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом ст. 3 Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених ст. 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
За змістом ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 54 Закону рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Отже за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог до Фонду гарантування вкладів, банківських установ та кінцевого бенефіціарія, у зв'язку із чим, враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильним висновок господарського суду першої інстанції про те, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до ст. 45 ГПК України сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
З дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, окрім суб'єктного складу сторін є: наявність між сторонами господарських правовідносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних правовідносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Так, предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
У статті 20 Господарського процесуального кодексу України відсутні імперативні норми щодо виключної належності вказаного спору, учасниками якого є вказані особи, за предметом цих правовідносин до господарської юрисдикції.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що спір у даній справі не може бути віднесений до господарської юрисдикції.
При цьому, згідно із ч. 1, 2 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Предметна юрисдикція цивільних прав передбачена у ч. 1 ст. 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Дослідивши матеріали позовної заяви, враховуючи предмет та підстави позовних вимог, суб'єктний склад сторін, викладене вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильним висновок господарського суду першої інстанції про те, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, у зв'язку із чим, господарський суд першої інстанції правомірно відмовлено у відкритті провадження у даній справі.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 826/7532/16, від 22.08.2018 року у справі № 809/654/16 від 05.12.2018 у справі № 813/799/16.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному дослідженні наявних доказів, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у даній справі, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/11138/25 відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що у спорі, де стороною є фізична особа, вирішення питання про юрисдикційність залежить також від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Водночас, як вбачається зі змісту позовної заяви, спір у даній справі стосується деліктних правовідносини щодо виконання цивільно-правових договорів банківських вкладів, які укладено фізичними особами з комерційним банком та не мають господарського характеру або стосуються корпоративних інтересів фізичних осіб, які можуть бути стороною у справі, як фізичні особи, без статусу підприємця.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків, викладених в ухвалі Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/11138/25, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/11138/25, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржників, викладені ними у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржників не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи викладене, встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які сторони змогли представити в суд. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного судового рішення, тому підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 про відмову у відкритті провадження у справі у справі № 910/11138/25 не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/11138/25 має бути залишена без змін.
Керуючись ст. 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 про відмову у відкритті провадження у справі у справі № 910/11138/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/11138/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційних скарг покласти на скаржників.
4. Справу № 910/11138/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Текст постанови підписано 26.01.2026, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Ткаченка Б.О., перебуванням колегії суддів у відпустках та подальшою тимчасовою непрацездатністю судді Майданевича А.Г.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич