79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"21" січня 2026 р. Справа №914/1842/25
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи:
від прокурора: Парицька І.М.;
від позивача: Ткачук В.В.;
від відповідача: Митровка Я.В.,
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Житлоінвестбуд-ЛВ» б/н від 10.10.2025
на рішення Господарського суду Львівської області від 22.09.2025, суддя Горецька З.В., м.Львів,
у справі №914/1842/25
за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону,
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України,
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Житлоінвестбуд-ЛВ»,
про стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог позивача
12.06.2025 Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Житлоінвестбуд-ЛВ» про стягнення коштів у розмірі 982 160,25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» 02.10.2018 було укладено договір підряду № 309 на виконання робіт з нового будівництва гуртожитку для військовослужбовців за державні кошти. Вартість робіт за договором визначена з урахуванням податку на додану вартість, при цьому фінансування здійснювалося за рахунок державного бюджету.
Відповідно до пункту 197.15 статті 197 Податкового кодексу України операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла, що будується за державні кошти, звільняються від оподаткування ПДВ.
Отже, включення ПДВ до договірної ціни суперечить вимогам податкового законодавства та інтересам держави, що є підставою для визнання відповідної частини пункту 3.1 договору недійсною згідно зі статтями 203, 215 та 217 Цивільного кодексу України. При цьому умова про ПДВ не є істотною умовою договору, а тому визнання її недійсною не тягне недійсності договору в цілому, що відповідає правовим позиціям Верховного Суду.
У 2018- 2019 роках відповідач отримав від замовника кошти у складі ціни договору, в тому числі 934 386,23 грн. ПДВ, які не підлягали сплаті. Оскільки правова підстава для отримання цих коштів відсутня, вони є безпідставно набутими у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України та підлягають поверненню державі.
Неповернення відповідачем безпідставно отриманих коштів утворює прострочення грошового зобов'язання, у зв'язку з чим на підставі статті 625 Цивільного кодексу України з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати та три відсотки річних за весь період прострочення. Зазначені нарахування є способом захисту майнових прав кредитора та застосовуються до позадоговірних грошових зобов'язань, що виникають із безпідставного збагачення.
У зв'язку із наведеним прокурор просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 982 160,25 грн, з яких: 803 615,25 грн - інфляційні витрати, 178 545,00 грн - 3 % річних за періоди вказані в розрахунках доданих останнім до позовної заяви.
Прокурор вказав, що позов подано в межах строку позовної давності, оскільки перебіг загальної трирічної позовної давності був продовжений на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України у зв'язку з поширенням COVID-19, який діяв з березня 2020 року до квітня 2023 року. Таким чином, підстав для застосування наслідків спливу позовної давності у даному випадку немає.
В обґрунтування підстав представництва держави прокурор зазначив, що уповноважений орган - Міністерство оборони України, яке є правонаступником Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління, не вжив належних і своєчасних заходів для захисту інтересів держави, попри наявність відповідних повноважень та поінформованість про виявлені порушення.
У зв'язку з бездіяльністю компетентного органу та з урахуванням вимог Конституції України, ГПК України і Закону України «Про прокуратуру», у прокурора виникли законні підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави з метою відновлення порушених прав та захисту державних інтересів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.09.2025 позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд-ЛВ» на користь держави в особі Міністерства оборони України грошові кошти у розмірі 982 160,25 грн., з яких: 803 615,25 грн. - інфляційні витрати, 178 545,00 грн - 3 % річних. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд-ЛВ» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 11 785,92 грн.
Рішення суду обґрунтоване тим, що між сторонами існували договірні відносини підряду, однак окрема умова договору суперечила вимогам податкового законодавства.
Суд встановив, що предметом договору було будівництво гуртожитку для військовослужбовців за рахунок коштів державного бюджету, а тому відповідно до пункту 197.15 статті 197 Податкового кодексу України ця господарська операція звільнена від оподаткування податком на додану вартість. Незважаючи на це, до договірної ціни було включено ПДВ, який фактично сплачений відповідачу з бюджету.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач отримав суму ПДВ за відсутності правової підстави. Неповернення безпідставно отриманих коштів у встановлений строк утворило грошове зобов'язання позадоговірного характеру.
У зв'язку з простроченням його виконання суд застосував частину другу статті 625 Цивільного кодексу України, яка поширюється на всі види грошових зобов'язань, у тому числі такі, що виникають із безпідставного отриманих грошових коштів.
Також суд визнав належно обґрунтованими підстави звернення прокурора до суду в інтересах держави, оскільки уповноважений орган - Міністерство оборони України - самостійно не вжило заходів для захисту інтересів держави, не дивлячись на повідомлення прокурора, що відповідає вимогам статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 Господарського процесуального кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
13.10.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд-ЛВ» б/н від 10.10.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 22.09.2025 у справі №914/1842/25.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, неправильно та неповно встановив обставини справи, зокрема не довів, що виконані роботи на об'єкті «Нове будівництво гуртожитку №?2, с. Старичі» відносяться до будівництва житла за державні кошти, необхідного для застосування пільги зі звільнення від ПДВ за п.?197.15 ст.?197 Податкового кодексу України.
Відповідач посилається на Державний класифікатор будівель і споруд, який передбачає класифікацію будівель за головним функціональним призначенням, та на відсутність доказів про віднесення споруди до житлового фонду.
Також апеляція ґрунтується на тому, що податкові зобов'язання з ПДВ були сформовані відповідачем відповідно до чинного законодавства, підтверджено актом податкової перевірки. Договір і тендерна документація не містять вказівок, що об'єкт належить до житла, що будується за державні кошти, а положення ст.?1212 ЦК України про безпідставне збереження грошових коштів не може застосовуватися, оскільки відповідач діяв на підставі укладеного договору.
Відповідач також вказує, що суд першої інстанції не встановив відповідності умов для застосування податкової пільги і передчасно застосував положення ПК України, що є підставою для скасування рішення та відмови у позові.
Прокурор подав додаткові пояснення б/н від 16.01.2023 (вх. № ЗАГС 01-04/456/26 від 19.01.2026) та від 20.01.2026 (вх..№ЗАГС 01-04/557/26, в яких заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025 справу №914/1842/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г..
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд-ЛВ» б/н від 10.10.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 22.09.2025 у справі №914/1842/25.
Ухвалою від 14.11.2025 розгляд справи №914/1842/25 призначено на 21.01.2026.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.01.2026 задоволено заяву представника товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд-ЛВ» - Митровки Я.В. про участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції.
В судове засідання 21.01.2026 з'явились представники сторін.
Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, навів доводи аналогічні викладеним у ній, просив її задоволити.
Прокурор та позивач заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому наводили доводи аналогічні викладеним у додаткових поясненнях.
В стадії ухвалення рішення Західним апеляційним господарським судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
02.10.2018 між Західним територіальним квартирно - експлуатаційним управлінням (далі - Замовник) та ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛB» (далі - Виконавець) укладено договір № 309 підряду на виконання робіт (далі - Договір), за умовами якого підрядник зобов'язався упродовж 7 календарних днів після підписання сторонами Договору прийняти майданчик під будівництво, виконати роботи за Договором відповідно до узгодженого графіку виконання робіт та плану фінансування робіт і передати об'єкт Замовнику у відповідності до положень і умов Договору в термін визначений у графіку виконання робіт.
Як встановлено судами, спірний правочин укладено між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та ТзОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ». Наказом Міністерства оборони України від 31.08.2020 № 304 юридичну особу - Західне територіальне квартирно-експлуатаційне управління припинено. Пунктом 2 вказаного наказу, Міністерство оборони України визначено правонаступником всіх прав та обов'язків Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління.
Предметом Договору є виконання робіт на об'єкті: «Нове будівництво гуртожитку № 2, с. Старичі Яворівського району Львівської області, б/ш (Коригування)» (далі -Об'єкт).
У п. 3.1 Договору сторони погодили ціну робіт за Договором (договірна ціна), яка складає 44 927 078,77 грн, у тому числі ПДВ 7 487 846,46 грн.
Договірна ціна на 2018 рік складає 9 821 126,98 грн, у тому числі ПДВ 1 636 854,50 грн.
Фінансування робіт за Договором здійснювалось за рахунок коштів державного бюджету (п. 15.1 Договору).
Розрахунки за виконані підрядні роботи, які складають предмет цього Договору, згідно з п. 15.3 Договору проводяться на підставі Актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою № КБ-3 упродовж поточного місяця, у якому підписано Акти та Довідки, або у наступному за поточним.
Відповідно до п. 20.2 Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019 або до повного виконання сторонами договірних зобов'язань.
Упродовж 2018 - 2019 років Виконавцем виконано, а Замовником оплачено роботи за Договором на загальну суму 5 606 317,36 грн, у тому числі ПДВ 934 386,23грн. Вказане підтверджується Інформацією щодо проведення платежів Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням на користь ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» та ТОВ «Проектно-будівелььний альянс», долученою позивачем до позову.
У 2019 році Договір розірвано з ініціативи Замовника у зв'язку з невиконанням зобов'язань Виконавцем. Зокрема, відповідно до пункту 17 Звіту про виконання договору про закупівлю від 19.08.2019, який долучений позивачем до позову, керуючись п. 4.1.6, п.4.1.11, п. 18.3, п. 18.4 Договору Замовником розірвано договір в односторонньому порядку, у зв'язку з невиконанням підрядною організацією своїх зобов'язань.
ТОВ «Житлоінвестбуд-JIB» отримало за рахунок коштів державного бюджету 934 386,23 грн. суму ПДВ при тому, що відповідні роботи були звільнені від оподаткування ПДВ.
Позивач просить стягнути з відповідача 803 615,25 грн інфляційних витрат та 178 545,00 грн 3 % річних (всього 982 160,25 грн) на підставі статті 625 ЦК України.
Як встановлено апеляційним судом, в провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/60/25 за позовом першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобудінвест-ЛВ» про визнання недійсним пункту 3.1 договору підряду від 02.10.2018 № 309 та стягнення зайво сплачених коштів ПДВ у розмірі 934 386, 23 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.05.2025 у справі №914/60/25 позов задоволено повністю. Визнано недійсним пункт 3.1. договору підряду на виконання робіт від 02.10.2018 № 309, укладеного між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та ТзОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» в частині включення в ціну робіт за договором суми податку на додану вартість. Стягнуто з ТзОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» на користь Міністерства оборони України суму безпідставно отриманих коштів у розмірі 934 386, 23 грн.
Рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2025 у справі №914/60/25 не оскаржувалось в апеляційному порядку та набрало законної сили.
Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення Господарського суду Львівської області від 22.09.2025 у цій справі оскаржується відповідачем в повному обсязі.
Предметом позову є стягнення з ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» інфляційних втрат і 3% річних нарахованих у зв'язку із простроченням повернення безпідставно отриманої суми ПДВ.
Щодо представництва прокурором інтересів держави слід зазначити, що наявність передбачених законом підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України встановлена судом першої інстанції та не є предметом апеляційного оскарження.
Як встановлено апеляційним судом, рішенням Господарського суду Львівської області від 05.05.2025 у справі №914/60/25, яке набрало законної сили, позов задоволено, визнано недійсним пункт 3.1. договору підряду на виконання робіт від 02.10.2018 № 309, укладеного між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та ТзОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» в частині включення в ціну робіт за договором суми податку на додану вартість. Стягнуто з ТзОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» на користь Міністерства оборони України суму безпідставно отриманих коштів у розмірі 934 386, 23 грн.
Відповідно до ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Апеляційний суд зазначає, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, постанова Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18).
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 902/201/19).
У постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21 викладено висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17.
Отже, преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було би не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16.
Враховуючи наведене, апеляційним судом встановлено, що у цій справі та у справі № 914/60/25 мають місце тотожні суб'єктний склад та спірні правовідносини, а також збігаються істотні фактичні обставини, які вже були безпосередньо досліджені та встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили. Зокрема, преюдиційно встановлено факт неправомірності включення суми податку на додану вартість до ціни робіт за договором підряду від 02.10.2018 № 309 та факт безпідставного отримання ТзОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» грошових коштів у відповідному розмірі.
За таких обставин вказані факти не підлягають повторному доказуванню у межах даного провадження, є обов'язковими для суду та мають враховуватися при вирішенні спору по суті, що виключає можливість їх повторної оцінки, а також забезпечує дотримання принципів правової визначеності, єдності судової практики та процесуальної економії.
Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом ст. ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
У відповідності до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19, суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Як встановлено апеляційним судом, нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснено позивачем з суми ПДВ у розмірі 934 386, 23 грн. сплаченої відповідачу в межах договору підряду на виконання робіт № 309 від 02.10.2018.
Оскільки рішенням Господарського суду Львівської області від 05.05.2025 у справі №914/60/25 ухвалено стягнути з відповідача зазначену суму ПДВ, то нарахування інфляційних втрат та 3% річних з цієї суми є обґрунтованим.
Як встановлено апеляційним судом, позивачем перераховано на рахунок відповідача кошти ПДВ трьома платежами: від 23.11.2018 на суму 491 056,35 грн, від 27.12.2018 на суму 421 964,83 грн та від 16.05.2019 на суму 21 365,05 грн, що підтверджується інформацією Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області.
Нарахування інфляційних втрат та 3% річних має здійснюватися за три періоди:
- перший період з 01.12.2018 по 02.05.2025 нараховується з суми 491 056,35 грн;
- другий період з 01.01.2019 по 02.05.2025 нараховується з суми 421 964,83 грн.;
- третій період з 01.06.2019 по 02.05.2025 нараховується з суми 21 365,05 грн.
Таким чином, з відповідача підлягає до стягнення:
- 426 619,36 грн інфляційних витрат та 94 565,34 грн 3 % річних (всього 521 184,70 грн) за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо повернення позивачу коштів в сумі 491 056,35 грн отриманих 23.11.2018 (починаючи з місяця наступного за місяцем у якому виник такий обов'язок - тобто з 01.12.2018);
- 360 335,71 грн інфляційних витрат та 80 184,88 грн 3 % річних (всього 440 520,59 грн) за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо повернення позивачу коштів в сумі 421 964,83 грн отриманих 27.12.2018 (починаючи з місяця наступного за місяцем у якому виник такий обов'язок - тобто з 01.01.2019);
- 16 660,18 грн інфляційних витрат та 3 794,78 грн 3 % річних (всього 20 454,96 грн) за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо повернення позивачу коштів в сумі 21 365,05 грн отриманих 16.05.2019 (починаючи з місяця наступного за місяцем у якому виник такий обов'язок - тобто з 01.06.2019).
Отже, з відповідача підлягають стягненню 803 615,25 грн інфляційних витрат, 178 545 грн 3 % річних, а всього 982 160,25 грн.
Колегія суддів апеляційного суду, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суми та періоди, заявлені позивачем до стягнення, є методологічно обґрунтованими та арифметично правильними, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 982 160,25 грн.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що нараховані позивачем три проценти річних та інфляційні втрати обчислені з урахуванням суми простроченого грошового зобов'язання та відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зменшенню у даному випадку не підлягають.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що інфляційні втрати та три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є складовими грошового зобов'язання та спеціальним видом цивільно-правової відповідальності боржника за прострочення його виконання. Інфляційні втрати мають компенсаційний характер, спрямований на відшкодування знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а тому не є штрафною санкцією та не можуть бути зменшені судом.
Водночас три проценти річних є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів, які підлягають сплаті боржником у разі прострочення грошового зобов'язання, якщо інший розмір не визначений договором або законом. З огляду на це, а також на відсутність установлених судом обставин, які б свідчили про наявність передбачених законом підстав для зменшення відповідальності боржника, розмір трьох процентів річних, нарахований позивачем, не підлягає зменшенню.
Щодо строку позовної давності, апеляційний суд зазначає наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексуУкраїни загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексуУкраїни).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Отже початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Підсумовуючи, апеляційний суд зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).
За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за три періоди, а саме перший період з 01.12.2018 по 02.05.2025, другий період з 01.01.2019 по 02.05.2025 та третій період з 01.06.2019 по 02.05.2025, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.
З урахуванням доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що наведені відповідачем аргументи фактично зводяться до заперечення обставин, які були встановлені та отримали належну правову оцінку у рішенні Господарського суду Львівської області від 05.05.2025 у справі № 914/60/25. Вказане судове рішення набрало законної сили, має преюдиційне значення відповідно до вимог процесуального закону та не є предметом перегляду у межах даної справи.
Доводи апелянта щодо невіднесення об'єкта «Нове будівництво гуртожитку № 2, с. Старичі» до житла, збудованого за державні кошти, відсутності підстав для застосування податкової пільги, правомірності формування податкових зобов'язань з ПДВ, а також неможливості застосування положень статті 1212 ЦК України вже були предметом судового розгляду та оцінки у зазначеній справі, у зв'язку з чим не підлягають повторному доказуванню та переоцінці.
Таким чином, посилання відповідача на неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції та неправильне застосування норм матеріального права не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, і не можуть бути підставою для його скасування, оскільки ґрунтуються на запереченні преюдиційно встановлених обставин.
З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 22.09.2025 у справі №914/1842/25 постановлено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Львівської області від 22.09.2025 у справі №914/1842/25 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, посилання на норми матеріального права базуються на неправильному ним розумінні цих норм права.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Житлоінвестбуд-ЛВ» б/н від 10.10.2025 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 22.09.2025 у справі №914/1842/25 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 26.01.2026.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.