Номер провадження 22-ц/821/85/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №704/765/25 Категорія: 304090000 Дьяченко Д. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
21 січня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (далі - ТОВ «Він Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26.06.2013 року Тальнівським районний суд Черкаської області ухвалив рішення по справі №704/818/13-ц, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта» заборгованість за кредитним договором № 11366269000 від 27.06.2008 року у розмірі 266155,31 грн.
З моменту набрання рішенням законної сили вчинялися дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства.
Таким чином, рішення, яке виніс Тальнівський районний суд Черкаської області не виконувалося відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Вказує, що кредитний договір № 11366269000 від 27.06.2008 року було укладено між АКБ «УкрСиббанк» Браганцем С.І. В подальшому, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ПАТ «Дельта Банк», який відступив своє право вимоги до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі укладеного договору купівлі-продажу права вимоги № 1930/К від 18 вересня 2019 року.
25.07.2024 року на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс».
Отже, внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 704/818/13-ц у розмірі 82130,80 грн., а також стягнути понесені судові витрати в розмірі 2422,40 грн.
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач надав копію заочного рішення суду, в якій не вказано прізвища, ім'я та по батькові відповідача (зазначено Особа1 та Особа 2). Надана позивачем копія рішення не підтверджує, що у відповідача ОСОБА_1 наявна заборгованість, що стала предметом позову.
Також позивачем не надано доказів щодо виконання рішення суду, що є предметом позову, а саме про відкриття виконавчого провадження за даним рішенням та про результати примусового його виконання, а лише зазначено в позові, що «з моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства».
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Він Фінанс»подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Зазначає, що суд першої інстанції не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення у справах. Це свідчить про те, що суд не порушує принцип диспозитивності сторін у випадку самостійної перевірки наданих до суду знеособлених документів із ЄДРСР.
Щодо ненадання доказів про виконання рішення суду, що є предметом позову, скаржник звертає увагу на те, що при наявності часткового виконання судового рішення, позивач мав би про це зазначити і, відповідно до цього, робити розрахунки компенсаційних втрат із суми, яка б відрізнялася від тої, що вказана в рішенні, що є предметом спору в даній справі. Але натомість позивач вираховував розмір компенсаційних витрат саме із суми 266155,31 грн. (розмір заборгованості, який встановлено рішенням суду, що є предметом спору в даній справі), що лише свідчить про невиконання такого рішення.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надана позивачем копія рішення не підтверджує, що у відповідача ОСОБА_1 наявна заборгованість, що стала предметом позову. Також відсутні докази про відкриття виконавчого провадження за даним рішенням та про результати примусового його виконання.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Встановлено, що заочним рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 26.06.2013 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 27.06.2008 року в сумі 266155, 31 грн.
Дане судове рішення є в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до ухвали Тальнівського районного суду Черкаської області від 16.12.2019 року замінено сторону виконавчого провадження, а саме: стягувача Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Тальнівського районного суду від 26.06.2013 року по справі №704/8185/13-ц, номер провадження 2/704/353/13 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за кредитним договором №11366269000 від 27.06.2008 року.
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», код юридичної особи - 38750239, місцезнаходження 04112, м. Київ, вулиця Авіоконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8 змінено на ТОВ «Він Фінанс».
Відповідно до частин першої та другої статті 11ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України (частина перша статті 1050 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
Заміна особи в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.
У зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 зроблено висновок про те, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_1 має перед позивачем грошове зобов'язання, яке виникло з кредитного договору від 27.06.2008 року, що підтверджується заочним рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 26.06.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 266155,31 грн. Дане рішення набрало законної сили 08.07.2013 року.
Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основний з яких зазначено в частині першій цієї статті, а саме: у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Отже, судовим рішенням від 26.06.2013 року у справі №704/818/13-ц підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед банком у розмірі 266155,31 грн та його порушення, яке виникло на підставі кредитного договору.
Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення матеріали справи не містять.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Таким чином, колегія суддів вважає, що у розумінні наведених положень закону позивач, як правонаступник кредитора, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, підтвердженого заочним рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 266.06.2013 року у справі №704/818/13-ц.
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з того, що у позивача виникло право на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначено заочним рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 266.06.2013 року у справі №704/818/13-ц, яке набрало законної сили, що не виконано боржником.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 58198,70 грн. інфляційних втрат та 23932,10 грн. трьох процентів річних нарахованих за період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів, зокрема, на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки ( штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) ( див. постанову Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22).
Враховуючи пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з якими позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, за період з 24 лютого 2022 року, тому, заявляючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат та 3% річних, ТОВ «Він Фінанс» вірно зазначив період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року.
Викладене узгоджується із правовими висновками, зокрема, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2024 року у справі № 756/8788/22 (провадження № 61-7585св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 759/4324/23 (провадження № 61-11727св24).
Оскільки заочним рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 26.06.2013 року у цивільній справі №704/818/13-ц було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 27.06.2008 року у розмірі 266155,31 грн. 18.09.2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ « Довіра та Гарантія» (наступне найменування ТОВ «Він Фінанс» було укладено договір купівлі-продажу відповідно до якого право грошової вимоги за вищезазначеним кредитним договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія « Довіра та Гарантія» (наступне найменування ТОВ «Він Фінанс», однак відповідач не виконав це зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду, наведений позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат є правильним. Відповідачем не спростований.
Інфляційні втрати відповідно до суми заборгованості у розмірі 266155,31 грн за період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року складають 58198,70 грн., яка і підлягає до задоволення.
За період з 25.02.2019 року по 23.02.2022 року три проценти річних складають 23932,10 грн., яка також підлягає до задоволення.
Таким чином, загальна сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс», становить 58198,70 грн. Сума 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «Він Фінанс» становить 23932,10 грн, а разом 82130,80 грн.
Заявлена позивачем до стягнення сума у розмірі 82130,80 грн відповідачем не спростована.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно дослідив наявні у справі докази не надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 89 ЦПК України, не правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив рішення, яке не можна вважати законним та обґрунтованим, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
При цьому слід зауважити, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо ненадання позивачем рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 26.06.2013 року із зазначенням сторін (а не Особа 1 Особа 2) у справі №704/818/13-ц яким стягнута з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 27.06.2008 року у розмірі 266155,31 грн., а також те, що із наданої позивачем ухвали Тальнівського районного суду Черкаської області від 16.12.2019 року у справі №704/1135/19 про заміну сторони виконавчого провадження, неможливо встановити перехід до позивача права вимоги до відповідача.
У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
З наведеного убачається, що суд першої інстанції не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення у справах № 704/818/13-ц (провадження №2/704/353/13) за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у справі № 704/1135/19 (провадження № 6/704/69/19) заява ТОВ «Довіра та Гарантія» про зміну сторони у виконавчому провадженні, які набрали законної сили та були чинними на час розгляду справи судом першої інстанції.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20, від 24 жовтня 2024 року у справі №752/8103/13-ц.
Посилання суду першої інстанції щодо ненадання позивачем доказів виконання рішення суду та відкритого виконавчого провадження щодо його виконання, що є підставою для відмови у задоволенні позову є помилковими, оскільки у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15.
Позичальник не надав докази про повернення кредиту у строки та розмірі, які передбачені кредитним договором, що встановлено в заочному рішенні Тальнівського районного суду Черкаської області від 26.06.2013 року на підставі якого позивач, як правонаступник кредитора має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням рішення суду.
Відповідач як суду першої так і суду апеляційної інстанцій, не надав доказів виконання вищезазначеного судового рішення, а отже воно залишається невиконаним. Невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Він Фінанс» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
На підставі ст.141 ЦПК України у зв'язку із задоволенням позовних вимог у справі з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 6056,00 грн. судового збору, сплаченого за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Доказів наявності у відповідача обумовлених законодавством пільг по сплаті судового збору матеріали справи не містять.
Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» - задовольнити.
Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іден. № НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ -38750239) - 82130,80 грн., що складається із розміру 23932,10 грн 3 % річних, інфляційних втрат в розмірі 58198,70 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» судові витрати в розмірі 6056,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді