Справа № 161/19931/25 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.
Провадження № 22-ц/802/147/26 Доповідач: Здрилюк О. І.
26 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2025 року,
27 вересня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Діджи Фінанс» звернулося до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що 13 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 102812683, який підписано електронним підписом позичальника, відповідно до умов якого кредит надається Товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на зазначену клієнтом його платіжну карту.
Відповідно до умов договору відповідачу було перераховано кредитні кошти на картковий рахунок у сумі 10 200 грн.
Відповідач належним чином умови договору не виконував.
12 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення права вимоги № 1-ЗТ, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі право вимоги до відповідача за договором № 102812683 від 13.07.2021.
Згідно договору відступлення сума боргу становить 40 953 грн, з яких: 9 180 грн - заборгованість по тілу кредиту, 30 753 грн - заборгованість по процентах; 1 020 грн - заборгованість по комісійних винагородах, яку позивач просив стягнути на його користь, а також відшкодувати судові витрати: 2 422,40 грн судового збору і 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 102812683 від 13.07.2021 у розмірі 13 260 грн, 784,34 грн судового збору та 1 133,25 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення - про задоволення позову у повному обсязі, а також відшкодувати судові витрати по сплаті судового збору і за надання професійної правничої допомоги в судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідач на апеляційну скаргу надіслав документ під назвою «Додаткові пояснення», у якому зазначає, що являється військовослужбовцем, про що приєднав докази у вигляді копії військового квитка, та згідний сплатити тіло кредиту.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати з таких підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача необхідно стягнути заборгованість по тілу кредиту у розмірі 9 180 грн, 3 060 грн заборгованості по процентах за 30 днів користування кредитом, згідно графіка погашення заборгованості та 1020 грн комісії. Підстав для стягнення решти процентів немає, оскільки їх нараховано після визначеного договором строку кредитування. Витрати по сплаті судового збору і за надання правничої допомоги визначено у розмірі пропорційно задоволених позовних вимог.
Проте, до таких висновків суд дійшов помилково, неповно з'ясувавши обставини справи, без належного дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з матеріалами справи, 13 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 102812683.
Відповідно до умов договору кредитодавець зобов'язався надати позичальнику фінансовий кредит у сумі 10 200 грн, строком на 30 днів - з 13 липня 2021 року по 12 серпня 2021 року, зі сплатою комісії за надання кредиту 1 020 грн - нараховується одноразово за ставкою 10 % від суми кредиту, та процентів за користування кредитом - 3 060 грн, які нараховуються за ставкою 1 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом /розділ 1 договору/.
У п. 2.2.2 вказаного договору зазначено, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту, по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору.
Сторонами також у п. 2.3 договору погоджено умови пролонгації строку кредитування.
Відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору продовження вказаного в п. 1.3 договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином:
2.3.1.1. пролонгація на пільгових умовах: позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування за умови, що кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті товариства tengo.com.ua (далі Сайт Товариства) і є невід'ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за ставкою визначеною п. 1.5.2 Договору;
2.3.1.2. пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Відповідно до пункту 2.4.1 позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого пунктом 1.4 (у даному випадку 12 серпня 2021 року), а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування.
Отже, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Із наданого ТОВ «Мілоан» розрахунку заборгованості вбачається, що проценти у розмірі 30 753 грн було розраховано за період з 14 липня 2021 року по 26 жовтня 2021 року (з 14.07.2021 по 12.08.2021 - 30 днів кредитування; з 13.08.2021 по 27.08.2021 - максимальних 15 днів пролонгації на пільгових умовах; з 28.08.2021 по 26.10.2021 - максимальних 60 днів пролонгації на стандартних умовах).
З цього розрахунку вбачається, що відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості, а саме: 12 серпня 2021 року частково сплачено тіло кредиту - 1 020 грн, частково сплачено проценти - 1 224 грн, а також було сплачено комісію за пролонгацію на пільгових умовах у визначеному п. 2.3.1.1. договору розмірі - 1 020 грн.
Оскільки відповідач у період дії договору на пільгових умовах кредит не повернув, а продовжував користуватися кредитними коштами, то ТОВ «Мілоан» відповідно до умов договору, з якими погодився відповідач, нарахував на залишене несплачене тіло кредиту у розмірі 9 180 грн (10 200 - 1 020) згідно з п. п. 1.5.2, 2.3.1.1 проценти за користування кредитом за ставкою 1 % з 13.08.2021 до 27.08.2021 (за 15 днів строку пролонгації на пільгових умовах), що становить 1 377 грн /91,80 грн х 15 днів/, а також згідно з п. п. 1.6, 2.3.1. за ставкою 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом за максимальних 60 днів на стандартних умовах, тобто з 28.08.2021 до 26.10.2021, що становить 27 540 грн /459 грн х 60 днів/.
Крім того, за 30 днів дії договору з 14.08.2021 по 12.08.2021 відповідачу було нараховано проценти за користування кредитом у розмірі 3 060 грн, з яких ним було погашено лише 1 224 грн, а тому за цей період несплаченою залишилася заборгованість у розмірі 1 836 грн (3 060 - 1 224).
Таким чином, загальний розмір заборгованості по процентах становить 30 753 грн (1 836 + 1 377 + 27 540).
Суд першої інстанції не повністю дослідив погоджені сторонами умови кредитного договору щодо строків його дії, умов пролонгації та порядку нарахування процентів, а тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для нарахування кредитодавцем процентів понад 30 днів первинного кредитування.
Відповідач через 30 днів здійснив дії для продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах, внісши кошти частково на погашення тіла кредиту, процентів та сплативши комісію за пролонгацію.
Щодо продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з процентною ставкою 5 %, умови договору не передбачають вчинення від позичальника певних дій, окрім як самого факту продовження користування кредитними коштами.
13 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 13Т, відповідно до умов якого та реєстру боржників до цього договору до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № 102812683 від 13.07.2021.
Таким чином, ТОВ «Діджи Фінанс» наділено правом вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 102812683 від 13.07.2021.
Із долучених до матеріалів справи розрахунків слідує, що позивач заявляє до стягнення з відповідача розмір заборгованості за кредитним договором № 102812683 від 13.07.2021 у розмірі 40 953 грн, з яких: 9 180 грн заборгованість по тілу кредиту, 30 753 грн заборгованість по процентах, 1 020 грн заборгованість по комісії за надання кредиту.
Оскільки зазначений розмір заборгованості підтверджено наданими позивачем належними, допустимими і достовірними доказами, то саме такий розмір заборгованості і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Посилання відповідача ОСОБА_1 на його згоду сплатити лише тіло кредиту, оскільки він являється військовослужбовцем, про що приєднав копію військового квитка - відхиляються апеляційним судом з таких підстав.
Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
У цій справі спірні правовідносини діяли з 13.07.2021 по 26.10.2021.
Застосуванню підлягає законодавство, яке було чинним саме у період виникнення спірних правовідносин.
Згідно даних військового квитка відповідача він став військовослужбовцем лише з 01.04.2025, а до того не служив.
Оскільки проценти нараховано за спірний період 2021 року, коли відповідач не відносився до категорії військовослужбовців, то у цій справі на нього не поширюються правовідносини, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Отримавши кредитні кошти за кредитним договором, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, не повернув у передбачені договором строки тіло кредиту, проценти за користування кредитними коштами та комісію, пов'язану із наданням кредиту, у зв'язку із чим відповідно до умов укладеного договору у нього виник обов'язок відшкодування заборгованості за кредитним договором у заявленому позивачем розмірі.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК).
Оскільки позов і апеляційна скарга підлягають до задоволення у заявленому позивачем розмірі, то витрати по сплаті судового збору за їх подання підлягають відшкодуванню відповідачем позивачу повністю у розмірі 6 056 грн, з яких: 2 422,40 грн - за подання позовної заяви і 3 633,60 грн - за подання апеляційної скарги.
Щодо вимоги позивача про відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій, то зазначені витрати не підлягають відшкодуванню з таких підстав.
Приєднаний до позовної заяви акт надання послуг № 890 від 31.07.2025 на підтвердження факту надання правової допомоги не містить у собі конкретизації, що його складено саме за надання правничої допомоги у цій цивільній справі.
Сам договір № 01-05/05 від 05.05.2025 та додаткова угода № 890 до нього від 31.07.2025 також є загальними, на невизначену кількість справ, без їх конкретизації.
Зазначення в приєднаному до апеляційної скарги акті надання послуг № 1097 від 28.11.2025 на підтвердження факту надання правової допомоги містить у собі посилання саме на цю цивільну справу.
Разом із тим, позивачем не надано доказів проведення оплати за такі послуги у строки, визначені п. 4.2. договору про надання правової допомоги - протягом 3 банківських днів після підписання акта.
Акт підписано 28.11.2025, апеляційну скаргу подано 08.12.2025, а тому зазначений доказ позивач зобов'язаний був приєднати.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 40 953 (сорок тисяч дев'ятсот п'ятдесят три) грн заборгованості за договором про споживчий кредит № 102812683 від 13.07.2021.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 6 056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - суддя
Судді