"26" січня 2026 р.
Справа № 642/4495/25
Провадження № 2/642/156/26
26 січня 2026 року м. Харків
Холодногірський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді: Бородіної О.В.,
за участю секретаря судового засідання Брус М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Виконавчий комітет Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, Служба у справах дітей Зміївської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-
31.07.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, у якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з відповідача на його користь аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї чверті) заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку з дня пред'явлення до суду даної позовної заяви та до досягнення дитиною повноліття, щомісячно.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є батьком малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідачка ОСОБА_4 є матір'ю дитини. Вони у зареєстрованому шлюбі не перебували. Дитина тривалий час, постійно проживає з ним і саме він виховую його та опікується ним, на відміну від його матері, яка взагалі не виконує своїх батьківських обов'язків. Крім того, у вихованні сина також бере участь його дідусь та батько позивача, який приділяє значну увагу дитині, опікується ним, виховує його та матеріально допомагає. Факт проживання дитини із батьком підтверджується Актом обстеження матеріально побутових умов проживання в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 від 14.04.2025. Мати дитини в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає з вересня 2018. З вересня 2018 року і по теперішній час відповідачка за вказаним місцем проживання дитини взагалі не з'являється, не приїжджає до сина, не відвідує його та взагалі не цікавиться його життям. Відповідачка фактично самоусунулася від виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 14.04.2025 в домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , складеного депутатом Зміївської міської ради Ревенко А.В., за участю свідків - сусідів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та підписаного ними, встановлено, що в будинку за вказаною адресою зареєстровані:- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 23.02.1993 по теперішній час;- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,з 08.05.2002 по теперішній час. Власником вказаного будинку за адресою: АДРЕСА_1 - є батько позивача - ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу будинку від 06.03.2000, реєстр № 244, а ОСОБА_1 має право на проживання та користуванням цим житлом. Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання також встановлено, що за цією адресою фактично мешкає малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дати свого народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 і по теперішній час. Мати дитини ОСОБА_8 за даною адресою фактично не мешкає з вересня 2018 року. Умови в будинку задовільні, взаємовідносини між членами сім'ї доброзичливі, дружні, створені всі необхідні умови для розвитку, зростання, занять та відпочинку малолітнього ОСОБА_9 . Дитина забезпечена необхідним одягом, взуттям відповідно до віку, продуктами харчування; придбані іграшки, повчальні та розвивальні предмети для дитини відповідного віку. Санітарно-гігієнічні норми дотримано, в кімнатах чисто, одяг та речі акуратно викладені в місцях для їх зберігання (шафах). Позивач вказує, що відповідачка самоусунулась від виховання сина ОСОБА_9 , вона фактично забула про сина, залишила його без материнської турботи в малолітньому віці, не піклувалася про нього, зовсім не займалась ні питаннями його харчуванням, ні доглядом за ним, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не турбується питаннями його зростання, виховання, навчання. Протягом тривалого проміжку часу, а саме, понад шість років, відповідачка взагалі відсутня в житті сина ОСОБА_9 , вона свідомо, в добровільному порядку, самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків без поважних на то причин. Проте, він, як батько, забезпечує сину все необхідне для повноцінного життя, слідкує за станом здоров'я дитини. Вказує, що син ОСОБА_9 за шість років забув навіть образ відповідачки, як матері.
Також позивач посилається на те, що відповідачка не виконувала своїх батьківських, материнських обов'язків і щодо другої своєї дитини, малолітнього сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Так, рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 28.01.2021 у справі № 642/1111/20, позовні вимоги Департамента служби у справах дітей Харківської міської ради Харківської області Виконавчого комітету, як орган опіки та піклування до ОСОБА_11 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, задоволено та позбавлено батьківських прав ОСОБА_11 відносно малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та стягнуто з неї аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісяця.
На переконання позивача позбавлення батьківських прав відповідачки буде відповідати інтересам дитини, оскільки його мати в подальшому буде позбавлена можливості негативно впливати на психіку дитини та її зростання і фізичний розвиток до моменту зміни нею свого ставлення до сина та поновлення у встановленому порядку батьківських прав, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Крім того, згідно положень ст. 180 СК України відповідачка зобов'язана утримувати дитину до досягнення ним повноліття. Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. За ч. 3 ст.166 СК України, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. З урахуванням викладеного просить суд стягнути з відповідачки аліменти на утримання дитини.
За клопотанням позивача у судовому засіданні були допитані свідки.
Так, свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_1 , та добре знає його родину. ОСОБА_1 після повернення з військової служби почав проживати однією сім'єю із жінкою ОСОБА_12 , яка мала свою дитину. Разом вони проживали десь три роки. У них також народилась спільна дитина ОСОБА_9 . Коли ОСОБА_9 було 2, 5 роки, ОСОБА_12 залишила їх та більше не поверталась. Вона її не бачила з того часу. Вихованням сина займається ОСОБА_1 разом із його батьком, тобто дідусем хлопця. Також ОСОБА_12 залишила і свого першого сина ОСОБА_13 , якого тепер виховує прийомна родина.
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні дала показання, що вона на теперішній час проживає у цивільному шлюбі із ОСОБА_1 . До села Гусина Поляна вона приїхала проживати у 2018 році. Їй було відомо, що батько, дідусь самі виховують маленького хлопця. Потім вони почали спілкуватися, та стали проживати разом. Мати ОСОБА_9 вона жодного разу не бачила, та не чула, щоб вона хоча б дзвонила йому. Хлопець взагалі її не пам'ятає. ОСОБА_9 дуже вихований, добрий. Він став називати її мамою. На її переконання дитині не вистачало повної родини.
Також у судовому засіданні, в присутності психолога, надав пояснення неповнолітній ОСОБА_17 .
В судовому засіданні позивач підтримав позовну заяву, посилаючись на викладені в ній обставини, просив її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про дату час та місце проведення повідомлялась належним чином, заяв та клопотань не подавала, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася.
Представник третьої особи Виконавчого комітету Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області в судові засідання не з'явився, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином. До матеріалів справи долучений висновок про доцільність позбавлення батьківських прав № 0112/3698 від 28.10.2025.
Представник Служби у справах дітей Зміївської міської ради в судові засідання не з'явився, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Будь-яких заяв на адресу суду не подавали.
Відповідачем в установлений ч. 7 ст.178ЦПК України строк не подано до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч.8 ст.178 ЦПК України.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі«ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Суд, заслухавши думку позивача, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 10.12.2015 Виконкомом Борівської сільської ради Зміївського району Харківської області видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_3 , батько дитини - ОСОБА_1 , мати дитини - ОСОБА_18 , актовий запис № 22.
На час розгляду справи, як і на момент народження ОСОБА_3 , сторони у шлюбі не перебували.
Відповідно до інформації з Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00052814221 сформованого 05.08.2025 року державна реєстрації народження проведена відповідно до ст.. 126 СК України.
Факт проживання дитини ОСОБА_3 із батьком підтверджується Актом обстеження матеріально побутових умов проживання в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 від 14.04.2025.
Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 14.04.2025 в домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , складеного депутатом Зміївської міської ради Ревенко А.В., за участю свідків - сусідів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , також встановлено, що за цією адресою фактично мешкає малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дати свого народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 і по теперішній час.
Відповідно до Акту обстеження умов проживання складеного головним спеціалістом Служби у справах дітей Зміївської міської ради за адресою: Харківська область, Чугуївський район, с. Гусина Поляна, вул. Залізнична, 26, вбачається, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком та дідусем, для проживання дитини створені належні умови. Стосунки у сім'ї доброзичливі. Батько дитини належно виконує батьківські обов'язки, дитина ОСОБА_9 забезпечений усім необхідним. На момент відвідування мати дитини ОСОБА_11 з дитиною не проживає. Зі слів батька мати з 2018 року з родиною не проживає.
Відповідно до довідки КНП «Зміївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області від 21.04.2025 № 203, адміністрація КНП «Зміївський центр первинної медико-санітарної допомоги» щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інформує, що зі слів лікаря АЗПСМ сел. Борова, з яким укладена декларація про надання первинної медичної допомоги, під час візитів до лікаря дитину супроводжував батько дитини ОСОБА_1 .
З довідки від 05.05.2025 № 01-16/54, виданої КЗ «Гусинополянська гімназія» Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, яка видана ОСОБА_1 , батьку учня 3 класу КЗ «Гусинополянська гімназія» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що дитина навчається у закладі з першого класу (з 01.09.2022) та проживає з батьком та дідусем за адресою: АДРЕСА_1 . За весь період навчання мати дитини ніколи до закладу не з'являлась, з вчителями щодо навчання дитини ОСОБА_3 не спілкувалась, вихованням сина мати не займається. Батько ОСОБА_1 постійно спілкується з вчителями стосовно навчання та розвитку сина, сумлінно виконує батьківські обов'язки. Він є членом батьківського комітету.
Довідка від 07.03.2025 № 01-16/14, видана КЗ «Гусинополянська гімназія» Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області ОСОБА_1 , батьку учня 3 класу КЗ «Гусинополянська гімназія» Несмєянова Данііла Олександровича, ІНФОРМАЦІЯ_1 , містить аналогічну інформацію.
Відповідно до висновку Виконавчого комітету Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області № 0112/3698 від 28.10.2025, орган опіки та піклування Зміївської міської ради вважає доцільним прийняття рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_8 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . .
Крім того у висновку зазначено таке:
ОСОБА_1 проживав з ОСОБА_8 , від спільного проживання без реєстрації шлюбу народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 зареєстрований та фактично проживає разом з сином за адресою: АДРЕСА_1 .
Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на повному матеріальному забезпеченні батька.
В 2018 році мати покинула родину та виїхала до м. Харкова. З того часу вона взагалі не цікавилася дитиною, її здоров'ям, не займалася вихованням та розвитком дитини, не піклувалася про неї, не брала участь у вихованні сина, взагалі не відвідує його та взагалі не цікавиться його життям, матеріально не забезпечує.
Мати свідомо ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню та утримання сина. Піклуванням займається виключно батько, який забезпечує потреби дитини.
Питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_8 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було розглянуто 22.10.2025 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Зміївської міської ради.
При підготовці висновку органу опіки та піклування щодо позбавлення батьківських прав було взято до уваги ставлення матері до виконання своїх батьківських обов'язків.
У іншій частині зміст вказаного висновку зводиться до опису раніше досліджених судом письмових доказів.
Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 5 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачає, що держави - учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії»(NeulingerandShurukv.Switzerland),([ВП],заява №41615/07,ЄСПЛ 2010року): «136. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ]. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. the Czech Republic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року)».
У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).
Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC],N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-III сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення.
У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження№ 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII , іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, 607/15704/22 від 29.11.2023 зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Суд повинен також зважувати на те, що позбавлення батьківських прав вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Надані суду докази для позбавлення батьківських прав, а саме довідки з медичного закладу, та з закладу навчання дитини, покази свідків, на переконання суду не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого її ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07листопада 2023 року у справі № 601/928/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Належних і допустимих доказів наявності підстав для застосування крайнього заходу впливу, неможливості зміни поведінки відповідачки на краще позивачем не надано.
Саме по собі їх проживання у різних містах, не є належним доказом її свідомого навмисного ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Крім того, під час судового розгляду позивач вказував, що мати дитини зверталась до нього з метою спілкування з дитиною, проте він поставив умову, що вона може бачитись з сином лише за місцем його проживання.
При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 237/1752/18, провадження № 61-14989св19, від 01 вересня 2020 року у справі № 202/6809/17, провадження № 61-22800св19.
Особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення одного з них батьківських прав, оскільки забезпечення найкращих інтересів дитини повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні матір'ю обов'язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
У справі відсутні докази застосування до відповідачки заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідачкою відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу неповнолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Подібний висновок викладений в постанові Верховного суду від 13 липня 2022 року в справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).
У суді малолітній ОСОБА_17 , в присутності психолога Управління освіти адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради пояснив, що він проживає разом з батьком та дідусем, також останній час з ними проживає жінка, яку він називає мама ОСОБА_19 . Вона допомагає батьку по дому, готовить їм їжу, допомагає робити йому домашні завдання. Хто така ОСОБА_12 він не знає, адже її не пам'ятає. Проте йому відомо, що наразі у суді вирішується питання щодо позбавлення батьківських прав його рідної матері. Батько йому казав, що мати покинула їх, тому він підтримує свого батька. Також, пояснив, що він задавав батьку раніше питання щодо своєї матері, проте батько так відповів, що він для себе зрозумів, що краще більше таких питань не задавати. Поясняв, що йому подобається проживати із батьком, він також добре підтримує стосунки із дідусем. Дідусь також йому розповідав про події, які могли зашкодити ОСОБА_9 та його брату, внаслідок поведінки їх матері.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, суд не враховує думки малолітнього ОСОБА_3 , щодо позбавлення його матері батьківських прав, з огляду на його вік, та на переконання суду, його пояснення висловлені під впливом думки батька, дідуся, з якими він мешкає, та які не мають приязних відносин з відповідачкою, та яким він в силу малолітнього віку неспроможний надавати правильну оцінку, ставлення дитини до позбавлення матері батьківських прав викликане тривалою відсутністю останньої у житті дитини.
Показаннями свідків також не підтверджені обставини, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Розрив правового зв'язку між дитиною та одним із батьків є вкрай негативним заходом, що може погано вплинути на стан здоров'я дитини, в тому числі психічного, подальше життя дитини, її самоусвідомлення.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛвід 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява№ 2091/13).
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року; у справі №180/1954/19 від 13 листопада 2020 року, у справі №760/6835/18 від 09 листопада 2020 року, у справі №753/9433/17 від 02 листопада 2020 року, у справі №552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд критично ставиться до обґрунтування позивачем доцільності позбавлення батьківських прав відповідачки стосовно малолітнього ОСОБА_20 посиланням на той факт, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 28.01.2021 року у справі № 642/1111/2о відповідачку позбавлено батьківських прав щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_10 . Вказаний факт не може бути підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо ОСОБА_3 , а лише може слугувати обставиною, що характеризує її особу.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).
Суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).
Судом у сукупності з іншими доказами перевірено висновок Виконавчого комітету Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, відповідно до якого вважають за доцільне прийняття рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відносно її малолітньої дитини- сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Суд не може погодитися з таким висновком з огляду на те, що вказаний висновок був складений на підставі наданих позивачем документів, його пояснень, без з'ясування позиції відповідачки. При цьому, як вбачається із зазначеного висновку, взагалі не було вчинено дій на встановлення контакту з відповідачкою. На переконання суду в сучасних реаліях України, в умовах, коли країна перебуває у воєнному стані, а життя і здоров'я її мешканців перманентно наражається на ризик, у зв'язку з чим люди часто перебувають в стресовому стані, змушені мігрувати по країні та за її межі, такий висновок про доцільність позбавлення матері батьківських прав стосовно 10-ти річної дитини є необґрунтованим та передчасним.
Суд також враховує, що особисті неприязні відносини між матір'ю та батьком дитини самі по собі не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків. Батьки мають стримувати себе у своїх стосунках, якщо вони завдають шкоди найкращим інтересам дитини, пов'язаних з її гармонійним розвитком у безпечному середовищі, що у свою чергу є спільним обов'язком кожного з батьків.
У даній справі позбавлення батьківських прав відповідачки відносно малолітнього сина не відповідає інтересам дитини, оскільки факт ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження на рівні, який надав би суду підстави виснувати про їх умисний характер.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
На думку суду у разі позбавлення відповідачки батьківських прав, це порушуватиме її права та не відповідатиме інтересам самого ОСОБА_3 , оскільки дитина в такому випадку залишиться без матері. Відсутність належної взаємодії матері з дитиною на цьому етапі життя не виключає можливості налагодження між ними відносин у подальшому.
Окрім того позивачем не зазначено та не доведено, в чому саме полягатиме захист інтересів дитини у випадку позбавлення його матері батьківських прав стосовно нього.
Посилання позивача на те, що мати дитини не виконує свої батьківські обов'язки не можуть бути самостійною підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність матері призвела до розриву зв'язків між нею та дитиною, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дітьми з боку його батька, то ця обставина не є достатньою для позбавлення одного з батьків батьківських прав щодо його дитини (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист його інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
З урахуванням викладеного, враховуючи відсутність доказів свідомого ухилення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання неповнолітнього сина ОСОБА_9 , доказів того, що вона, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує їх не виконувати, а також те, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, яка застосовується лише тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення позовної заяви та позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , проте вважає за необхідне попередити її про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов'язків щодо малолітнього сина .
Слід зазначити, що позивач не позбавлений права на пред'явлення нового позову щодо позбавлення відповідача батьківських прав (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21).
Наразі позбавлення батьківських прав не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідачки аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 181 Сімейного кодексу України визначено способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ст.183 СК України частка заробітку (доходу) батька, яка буде стягуватись, як аліменти визначається судом.
Зі змісту ст. 180 СК України вбачається, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька. Причому обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
При цьому, частиною 5 статті 183 СК України визначено, що той із батьків, або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Таким чином, законодавством встановлено гарантований мінімальний розмір аліментів на утримання дітей.
Обставин, що свідчили б про неможливість відповідача сплачувати аліменти у заявленому розмірі матеріали справи не містять.
Статтею 191 Сімейного кодексу України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Виплачуються аліменти до повноліття дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Пленум Верховного Суду України у п. 17 постанови від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснив, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Як вже було встановлено судом, наразі малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проживає разом з позивачем та перебуває на утриманні батька ОСОБА_1 . Мати дитини - відповідачка ОСОБА_2 проживає окремо від дитини, участі в його утриманні не приймає.
З огляду на вказане суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви в частині позовної вимоги про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині позбавлення відповідача батьківських прав, судовий збір, сплачений позивачем за пред'явлення вказаної позовної вимоги покладається на позивача. Судовий збір у розмірі 1211,20 грн за подання позовної заяви в частині позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини підлягає стягненню з відповідачки на користь держави.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4, 13, 76-81, 82, 89, 90, 92, 95, 141, 258, 263-265, 273, 354, 430 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Виконавчий комітет Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, Служба у справах дітей Зміївської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31.07.2025, і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покласти на Виконавчий комітет Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 26.01.2026 року.
Суддя О.В. Бородіна