Справа № 626/1607/25
Провадження № 1-кп/626/81/2026
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2026 року м. Берестин
Берестинський районний суд Харківської області
в складі: головуючого судді ОСОБА_1
за участі прокурора ОСОБА_2
обвинуваченого ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
потерпілого ОСОБА_5
секретаря ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження № 12025221090000371 від 01.04.2025 за обвинуваченням ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Красноград Харківської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , засудженого вироком Красноградського районного суду Харківської області від 27.11.2023 року за ч.2 ст.186, ч.3 ст.15, ч.2 ст.186 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільнений з випробуванням, з встановленням іспитового строку 2 роки, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,-
31.03.2025 приблизно о 20-й годині 40 хвилин у ОСОБА_3 , за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_2 , під час спільного вживання алкогольних напоїв з ОСОБА_5 , внаслідок раптово виниклих неприязних відносин, відбувся словесний конфлікт на побутовому грунті, який перейшов у штовханину та бійку з потерпілим. Під час конфлікту ОСОБА_3 , діючи з прямим умислом, маючи намір на спричинення тяжких тілесних ушкодженьОСОБА_5 , стоячи лівим боком до потерпілого, який був обернений своїм правим боком та тримаючи в правій руці ніж, умисно завдав ОСОБА_5 один удар ножем в ділянку живота справа, чим спричинив потерпілому проникаюче поранення черевної порожнини справа, непроникаюче поранення тонкої кишки, що за ступенем тяжкості має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що були небезпечними для життя.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнав, однак підтвердив, що 31.03.2025 до його квартири прийшов знайомий ОСОБА_7 і вони спільно вживали алкогольні напої. Через деякий час зайшли ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , всі разом продовжили вживати спиртні напої та у нього розпочався словесний конфлікт з потерпілим. Пізніше, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 виходили з квартири, щоб ще купити горілки. Згодом, його конфлікт з потерпілим продовжився, перейшов у боротьбу та штовханину, можливо він взяв ніж. Потім побачив, як у ОСОБА_5 забрали ніж, який ОСОБА_9 сховав під подушку, та зрозумів, що ОСОБА_5 може бути поранений. До цього ніж лежав на столі, під час боротьби, ОСОБА_3 хотів чимось вдарити потерпілого, коли впали на матрас з ОСОБА_5 в процесі боротьби зрозумів, що потерпілий отримав поранення. Сам був п'яний і не все пам'ятає. В ході бійки ніж був в руках як в нього так і в потерпілого, свідомо удар не наносив, не мав жодного наміру спричинити йому шкоди та не хотів завдати пошкоджень ОСОБА_5 .
Не дивлячись на позицію ОСОБА_3 , його вина у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується такими доказами.
Потерпілий ОСОБА_5 в судовому засіданні показав, що давно знайомий з обвинуваченим, були дружні стосунки. 31 березня 2025 року разом зі ОСОБА_10 прийшов до квартири ОСОБА_3 де спільно пили горілку, ще був присутній ОСОБА_7 . Додатково ходив купувати спиртне з ОСОБА_7 . У нього з ОСОБА_3 був словесний конфлікт, можливо він був грубий у висловлюваннях. Також бралися за плечі та штовхалися з обвинуваченим, але не билися, лише сварилися. Потерпілий відчув, як ОСОБА_3 його штовхнув, після чого у нього запекло в боці і вони разом впали на матрас, який лежав на підлозі. Він витягнув зі свого тіла кухонний ніж без рукоятки і ОСОБА_11 закричала. В цей момент ОСОБА_7 в кімнаті не було. Пізніше зайшов ОСОБА_7 та їх розтягував з обвинуваченим, коли вони лежали на підлозі. Через деякий час ОСОБА_3 вийшов на кухнію, а йому допомогли вдягнутися і зібрати речі ОСОБА_12 та ОСОБА_7 і він пішов з квартири. Вдома стало гірше і за викликом приїхала швидка допомога, його госпіталізували в лікарню. Між ним та ОСОБА_3 бійки не було, він стояв лівим боком до його правого боку, нічого не мав в руках та не наносив ніяких ударів, лише тримав міцно за плечі, в цей момент його обвинувачений ОСОБА_3 ударив ножем. Претензії майнового характеру відсутні, не наполягає на призначенні суворого покарання, оскільки вони обоє були нетверезі і він ображав обвинуваченого.
З показань допитаної в суді свідка ОСОБА_8 вбачається, що вона разом з ОСОБА_5 прийшла до ОСОБА_3 в гості, в квартирі ще був ОСОБА_7 . Всі разом пили горілку, згодом ОСОБА_13 та ОСОБА_14 пішли додатково придбати спиртне. Вона залишилася з ОСОБА_3 і він їй сказав, що уб'є ОСОБА_5 , пізніше у них розпочався конфлікт. Потерпілий і обвинувачений стоячи боролися і ОСОБА_15 ударив ОСОБА_5 ножем в живіт. Вона з ОСОБА_7 їх розтягували, перев'язали поранення та пішли до неї додому, викликала для потерпілого швидку допомогу.
Допитаний як свідок ОСОБА_7 пояснив, що він товариш ОСОБА_3 , в кінці березня 2025 року були у нього вдома, спільно приготували вечерю, пили горілку. Згодом прийшов ОСОБА_5 з подругою, випили не менше 1 літра горілки, після чого між ним та ОСОБА_15 розпочалася сварка. Алкоголь закінчився, тому з ОСОБА_5 пішли за самогоном, він дорогою заспокоївся. Повернулися до квартири, він зайшов у туалет. Почув крики, побачив як руку ОСОБА_5 з ножем тримав ОСОБА_3 , самі вони лежали на матрасі. Він забрав ніж та сховав його під матрас. У ОСОБА_5 помітив рану та кров справа на животі, потім всі розійшлися. ОСОБА_8 викликала у себе вдома швидку допомогу для потерпілого. Його привозили до квартири ОСОБА_3 , коли там була поліція. Пояснював, що сховав ніж під матрас, згодом ОСОБА_3 викинув його у вікно на подвір'я. Всі події пам'ятає не дуже добре, тому що пив багато спиртного.
Судом були досліджені письмові докази по справі, якими також підтверджується винність обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, за встановлених судом обставин в межах обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Під час огляду місця події 01 квітня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 виявлені та вилучені предмети зі слідами речовини бурого кольору, зафіксовано загальну обстановку на місці події, за багатокваритирним будинком в ході огляду виявлено ніж кухонний без рукоятки, у вигляді леза.
Відповідно висновку експерта №12-14/40-КР/25 , у ОСОБА_3 тілесних шкоджень не виявлено.
У висновку експерта №12-14/54-КР/25 вказано, що у ОСОБА_16 встановлений діагноз: ножове проникаюче поранення черевної порожнини справа, непроникаяче поранення тонкої кишки.Пошкодження утворилося від дії предмета, що має колюче-ріжучі властивості. За ступенем тяжкості тілесне ушкодження має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що були небезпечними для життя.
З протоколу затримання від 01.04.2025, вбачається, що слідчий у присутності двох понятих на підставі ст. 208 КПК України, затримав обвинуваченого та здійснив особистий обшук затриманого ОСОБА_3 з дотриманням вимог ч. 7 ст. 223, ст. 236 КПК України. Під час особистого обшуку у ОСОБА_3 виявлено та вилучено кросівки чорного кольору, спортивну кофту зі слідами РБК, куртку чорного кольору зі слідами РБК, штани сірого кольору. Постановою слідчого вищезазначене майно визнано речовим доказом та ухвалою слідчого судді накладено арешт.
Згідно висновку експерта № 14-12/1045-Дм/25 встановлено, що кров ОСОБА_3 належить до групи АВ. Відповідно висновку експерта № 14-12/1044-Дм/25 встановлено, що кров потерпілого ОСОБА_5 належить до групи О з ізогемаглютинінами анти-А і анти В.
На підставі висновку експерта № 14-12/1050-Дм/25 встановлено, що на правій кросівці ОСОБА_3 знайдена кров людини в якій виявлено антиген Н. Таким чином, можна вважати, що кров у цьому об'єкті належить до групи О з ізогемаглютинінами анти-А і анти В, походження якої від потерпілого ОСОБА_5 не виключається. Від ОСОБА_3 ця кров статися не могла.
Згідно висновку експерта № 14-12/1049-Дм/25 встановлено, що на штанях спортивних вилучених у підозрюваного ОСОБА_3 знайдена кров людини в якій виявлено антиген Н. Таким чином, можна вважати, що кров у цьому об'єкті належить до групи О з ізогемаглютинінами анти-А і анти В, походження якої від потерпілого ОСОБА_5 не виключається. Від ОСОБА_3 ця кров походити не може.
На підставі висновку експерта № 14-12/1046-Дм/25 встановлено, що на фрагменті тканини матрасу, вилученого в ході огляду місця події за адресою: АДРЕСА_1 , знайдена кров людини в якій виявлено антиген Н. Таким чином, можна вважати, що кров у цьому об'єкті належить до групи О з ізогемаглютинінами анти-А і анти В, походження якої від потерпілого ОСОБА_5 не виключається. Від ОСОБА_3 ця кров походити не може.
Крім того, відповідно висновку експерта № 14-12/1047-Дм/25 встановлено, що на фрагменті простирадла, вилученого в ході огляду місця події за адресою: АДРЕСА_1 , знайдена кров людини в якій виявлено антиген Н. Таким чином, можна вважати, що кров у цьому об'єкті належить до групи О з ізогемаглютинінами анти-А і анти В, походження якої від потерпілого ОСОБА_5 не виключається. Від ОСОБА_3 ця кров статися не могла.
Згідно висновку експерта № 15-12/312-Ц/Дм-25 встановлено, що в результаті проведення експертизи ножа , який належить ОСОБА_3 установлено: на клинку знайдені сліди крові людини. При серологічному дослідженні виявлений тільки антиген Н, характерний для крові групи О (І) з ізогемаглютинінами анти-А і анти ОСОБА_17 припустити походження слідів крові від будь-якої особи з групою крові групи О (І) з ізогемаглютинінами анти-А і анти В, і від потерпілго ОСОБА_5 . На рукоятці ножа (на металевій основі) слідв крові не знайдено. На ній виявлені сліди потожирових виділень При серологічному дослідженні виявлені антигени А та ОСОБА_17 припустити, що сліди потожирових накладень могли походити від будь-якої особи з групою крові АВ , зокрема від ОСОБА_3 .
Суд повно та всебічно дослідив надані докази, надав їм належну оцінку і обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_3 в спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
Під час судового розгляду у змагальному процесі обвинувачений та захисник не ставили питань про недопустимість жодних доказів, зібраних стороною обвинувачення.
При цьому, Верховний суд, у своїх рішеннях № 688/1271/21 від 15.02.2023 року, №689/332/18 від 19 листопада 2019 року та інших, вказував, що розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною стороною цих злочинів. Зокрема, за подібних обставин Верховний Суд, у своєму рішенні 663/267/19 від 25 серпня 2021 року, вказав, що обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 121 КК, є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел).
При цьому, питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) з об'єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров'я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров'я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановленням причинного зв'язку між зазначеним діянням та наслідками. Кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (ст. 128 КК) настає за наявності таких самих елементів об'єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого ст. 121 КК, за умови, якщо були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а за суб'єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною сторонами цих злочинів. Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.
Судом встановлено, що 31.03.2025 між потерпілим та обвинуваченим був конфлікт, в той же час, з пояснень свідка з'ясовано, що ОСОБА_3 висловлював намір завдати шкоди здоров'ю потерпілого. При цьому, за встановлених судом фактичних обставин дії обвинуваченого носили активний та усвідомлений характер та останній раптово діяв щодо потерпілого.
В даному випадку, суд приймає до уваги, що обвинувачений для нанесення удару обрав предмет, який має значні травмуючи властивості, а саме ніж, а також спрямованість нанесеного обвинуваченим удару у тулуб, при цьому, потерпілого, він чітко бачив перед собою та точно усвідомлював його перебування у вказаному місці, та який не змінював свого положення в момент удару. Отже, немає підстав стверджувати про випадковість дії обвинуваченого, внаслідок якої потерпілому було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження. Також, при вирішенні питання щодо спрямованості умислу обвинуваченого суд враховує і наступну поведінку обвинуваченого по відношенню до потерпілого, який після завдання ним удару ножем у тулуб потерпілого, не вживав будь-яких заходів для надання допомоги потерпілому, не викликав швидку медичну допомогу, не цікавився станом здоров'я потерпілого. Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію та характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що обвинувачений, умисно завдаючи удар ножем в тулуб потерпілого без будь-якого попередження, який цього не очікував і не спроможний був захищатися, бажав заподіяти шкоду здоров'ю потерпілого, хоча й не усвідомлював, яку ж саме шкоду здоров'ю (за тяжкістю тілесних ушкоджень) буде фактично спричинено ним потерпілому, а отже, достеменно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій.
Дії особи, яка завдає удару іншій, з невизначеним умислом на заподіяння тілесних ушкоджень мають кваліфікуватися за наслідками таких дій, що фактично настали.
З огляду на те, що в ході судового розгляду було встановлено, що тілесне ушкодження створювало небезпеку для життя потерпілого в момент заподіяння, суд вважає, що в цьому аспекті доводи сторони захисту про необхідність зміни кваліфікації дій обвинуваченого з ст. 121 КК України на 128 КК України, не грунтуються на вимогах чинного законодавства.
Суд повно та всебічно дослідив долучені докази, надав їм належну оцінку і обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_3 в спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_5 , небезпечного для життя в момент заподіяння,тобто він вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України. Таку правову кваліфікацію дій обвинуваченого суд вважає правильною.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Щодо щирого розкаяння у вчиненні злочину, то суд звертає увагу, що щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину суто з позицій психологічної внутрішньої переорієнтації суб'єкта, справжнє засудження свого діяння, визнання його антисуспільного характеру, про що мають свідчити і об'єктивні дані про зміни в ціннісних пріоритетах та способі життя. Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює розкриття злочину, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім (Аналогічна думка викладена в Постанові ВС від 14 листопада 2022 року № 640/3693/15-к). З матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_3 протягом усього судового розгляду не визнавав своєї вини, тобто обвинувачений не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, а тому, підстави для визнання судом обставиною, яка пом'якшує покарання - щирого каяття відсутні.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння .
Отже, призначаючи покарання ОСОБА_3 , суд виходить з того, що обвинуваченим вчинено умисний тяжкий злочин проти життя та здоров'я особи. Дані про особу обвинуваченого свідчать про те, що згідно вимоги про судимість він раніше притягувався до кримінальної відповідальності.
При цьому, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно з частиною другої статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди керуються принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
З огляду на те, що ОСОБА_3 умисно із застосуванням ножа наніс тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, тоді як відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя, здоров'я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів призначити покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
Правові підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом на підставі ст. 69 КК України відсутні. Враховуючи тяжкість злочину, особу винного та обставини цієї справи суд вважає, що правові підстави для застосування ст. 75 КК України також відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Згідно з ч. 3ст. 78 КК України, у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в ст.ст.71,72 КК України, тобто за сукупністю вироків.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24.10.2003, виходячи зі змісту ч. 3ст.78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину, суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.
Верховним Судом сформована стала практика про те, що у випадку вчинення особою кримінального правопорушення під час іспитового строку, покарання, від якого вона була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Тобто звільнення від покарання з випробуванням не вважається невід'ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового кримінального правопорушення під час іспитового строку (аналогічний висновок міститься у постанові Верхового Суду від 15.07.2025 у справі № 462/7107/24 (провадження № 51-426км25)).
З огляду на вказане, судом враховується, що новий злочин ОСОБА_3 вчинив не відбувши покарання, призначене вироком Красноградського районного суду Харківської області від 27.11.2023 року, яким обвинуваченого було засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого за ч.2 ст.186, ч.3 ст.15, ч.2 ст.186 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільненого з випробуванням, з встановленням іспитового строку 2 роки.
Отже, оскільки ОСОБА_3 вчинив злочин в період іспитового строку, призначеного вироком Красноградського районного суду Харківської області від 27.11.2023, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання за сукупністю вироків визначити остаточне покарання та до покарання за цим вироком частково приєднує невідбуте покарання за вироком Красноградського районного суду Харківської області від 27.11.2023.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Оскільки ОСОБА_3 обирався та продовжувався запобіжний захід у виді тримання під вартою до 07 лютого 2026 року, необхідним є вважати продовженою дію запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.
Питання про речові докази та документи суд вирішить відповідно до ст.100 КПК України. Документально підтверджені судові витрати, відповідно до ст.124 КПК України, необхідно стягнути з обвинуваченого.
Керуючись ст.ст. 368-374 КПК України суд,-
Визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопрушенняпередбаченого ч.1 ст.121КК України.
Призначити ОСОБА_3 за ч.1 ст.121 КК України покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі .
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до призначеного покарання, частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Красноградського районного суду Харківської області від 27 листопада 2023 року - 1 місяць позбавлення волі, остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 1 (один) місяць.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 відраховувати з дня його фактичного затримання з 01 квітня 2025 року.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_3 продовжити до вступу вироку в законну силу.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Красноградського районного суду Харківської області від 03.04.2025 року на: кросівки чорного кольору "Mor" 3D Chassis, спортивну кофту "Asphalt Rider" "B" фіолетово-зеленого кольору зі слідами речовини бурого кольору, куртку чорного кольору з внутрішньою частиною світло-зеленого кольору зі слідами речовини бурого кольору, штани сірого кольору, які належать ОСОБА_3 ; чарку зеленого кольору, чарку жовтого кольору, чарку рожевого кольору, чарку синього кольору, змив речовини бурого кольору на зонд-тампон, фрагмент обшивки матрацу зі слідами речовини бурого кольору, фрагмент простирадла зі слідами речовини бурого кольору, які належать ОСОБА_3 ; ніж кухонний без рукоятки, у вигляді самого різака (леза) кольору металу, який належить ОСОБА_3 - скасувати.
Речові докази по кримінальному провадженню, відповідно до постанови про визнання речовими доказами передані на зберігання до камери схову Берестинського РВП ГУНП в Харківській області - повернути власникам, а при не бажанні їх отримувати - знищити.
Витрати за проведення експертизи № СЕ-19/121-25/9496-Д від 23.04.2025 в сумі 4457 гривень , та № СЕ-19/121-25/9494-Д від 23.04.2025 в сумі 4457 гривень, № СЕ-19/121-25/9497-Д від 25.04.2025 в сумі 4457 гривень та № СЕ-19/121-25/9495-Д від 22.04.2025 в сумі 4457 гривень стягнути з ОСОБА_3 на користь держави.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Берестинський районний суд Харківської області впродовж 30 днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано. У разі її подання, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копії вироку надати учасникам провадження: присутнім - вручити в суді, відсутнім- надіслати поштою.
Суддя ОСОБА_1