Справа № 564/247/26
23 січня 2026 року
Костопільський районний суд Рівненської області у складі
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
з участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
представника заявника - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Костопіль, в режимі відеоконференції, клопотання ОСОБА_3 , який діє в інтереах ОСОБА_4 в порядку ст. 206 КПК України,
21.01.2026 року у провадження слідчого судді ОСОБА_1 надійшло клопотання ОСОБА_4 в порядку ст. 206 КПК України.
В обгрунтування клопотання заявник, зокрема, зазначає, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , незаконно утримується в навчальному центрі в/ч НОМЕР_1 (четвертий взвод дев'ятої роти другого батальйону), за адресою АДРЕСА_1 . Звідти його не випускають, телефон та особисті речі примусово відібрали.
Представник заявника - адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав подане ним клопотання.
Представник військової частини НОМЕР_1 в судове засідання не з'явився.
Прокурор Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, просив суд проводити розгляд справи у його відсутності, в задоволенні клопотання просив відмовити.
Заслухавши представника, дослідивши матеріали заяви, слідчий суддя дійшов таких висновків.
Відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Згідно п.10 ч.1 ст.3 КПК України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Так, відповідно до ч.1 ст.24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, 2 ст.206 КПК України кожен слідчий суддя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Зі змісту вказаних норм Кодексу вбачається, що розгляду в порядку ст.206 КПК України підлягають скарги, які виникають із кримінально-правових відносин, а зокрема у разі затримання особи та її утримання в межах кримінального провадження за відсутності відповідного рішення суду.
При цьому слідчий суддя враховує, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч.2 ст.102, п.1, 17, 20 ч.1 ст.106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації.
Відповідно до ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Тобто, службові (посадові) особи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки здійснюють повноваження, у даному випадку, щодо призову громадян на військову службу під час мобілізації і нормами кримінального процесуального законодавства не наділені повноваженнями на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції.
Згідно з нормами кримінального процесуального законодавства, службові (посадові) особи в/ч НОМЕР_1 , також, не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції.
Слідчим суддею встановлено, що відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) № 2 від 02.01.2026 солдата ОСОБА_4 призначено на посаду куранта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 02 січня 2026 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, і вважається таким, що з 02 січня 2026 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 2470 гривень на місяць, шпк «солдат».
Згідно ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що проголошуючи право на свободу, пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини означає фізичну свободу особи, а поняття свободи особистості має тлумачитись як відсутність будь-якого незаконного утримання.
У п.59 рішення «Engel and Others v. the Netherlands» від 08.06.1976 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що необхідність проживання військовослужбовців у казармах не суперечить вимогам статті 5 Конвенції, бо таке обмеження «не виходить за рамки звичайної військової служби». Навіть «легкі форми арешту», коли військовослужбовці мають перебувати в житлових приміщеннях, армійських корпусах чи спорудах, не створює порушення статті 5 Конвенції, бо «вони продовжують перебувати в більш або менш звичайних рамках свого армійського життя». Водночас подібні обмеження щодо цивільних осіб є неприйнятними.
Як встановлено у п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З огляду на вищезазначену норму та аналізу поданих до суду письмових доказів, слідчий суддя приходить до висновку, що відповідно до наказу № 2 від 02.01.2026 для ОСОБА_4 розпочалася військова служба, а тому, у розумінні вищевказаного рішення ЄСПЛ, останній має статус військовослужбовця, а отже не зазнав втручання у права та основоположні свободи, гарантовані ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Відтак, ОСОБА_4 не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Як вбачається із змісту заяви та долучених до справи письмових доказів, у даному випадку має місце незгода ОСОБА_4 із діями уповноважених органів, пов'язаними з мобілізацією.
Аналіз статті 206 КПК України передбачає як незаконне затримання особи - тримання особи під вартою, позбавлення свободи без судового рішення, або не звільнення з під варти після внесення застави.
Суд констатує, що призов громадянина на військову службу під час мобілізації не є позбавлення особи права на свободу, а є обов'язком громадянина України, який передбачений ст.65 Конституції України, а відтак не є незаконним утриманням особи.
За наслідками розгляду клопотання, факт незаконного утримання ОСОБА_4 під вартою у в/ч НОМЕР_1 не знайшов свого підтвердження.
Враховуючи наведені обставини, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень ст.206 КПК України та задоволення заяви.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу на те, що у разі порушення прав чи інтересів ОСОБА_4 службовими (посадовими) особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки при здійсненні ними своїх повноважень, пов'язаними із мобілізацією, останній не позбавлений права звернутись для судового захисту із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень - до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи вищенаведене слідчий суддя вважає, що заява до задоволення не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 206 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання ОСОБА_3 , який діє в інтереах ОСОБА_4 в порядку ст. 206 КПК України - відмовити.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Слідчий суддяОСОБА_1