Провадження № 1-кп/537/48/2026
Справа № 537/6112/25
22.01.2026 м. Кременчук
Крюківський районний суд м. Кременчука в складі колегії:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Кременчук в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 квітня 2024 року за №12024170000000259, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчука Полтавської області, який має середню освіту, не одружений, не працюючий, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч.5 ст. 27, п. 12 ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 263КК України,
Крюківським районним судом м. Кременчука розглядається кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч ст. 257, ч.5 ст. 27, п. 12 ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 263КК України,.
22 січня 2026 року прокурором до суду подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, під час застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчим суддею вразовувались ряд факторів та обставин - ризиків, наявність яких на даний час не зменшилась. Метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого є запобігання спробам останнього: 1) переховуватися від суду, розуміючи тяжкість покарання за інкриміновані злочини, змінити місце свого проживання. Так, ОСОБА_6 переховувався від правоохоронних органів під час досудового розслідування та був екстрадований на територію України компетентними органами Федеративної Республіки Німеччина; 2) незаконного впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, анкетні дані яких наразі відомі; 3) вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки останньому інкримінується вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, що свідчить про схильність останнього до вчинення кримінальних правопорушень. Крім того, стан здоров'я та вік ОСОБА_6 не перешкоджають продовженню запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказані обставини,на думку прокурора, прямо вказують на наявність для обвинуваченого ризиків, визначених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а відповідно і на необхідність обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти настанню вище перерахованих ризиків, визначених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього законом процесуальних обов'язків.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, пославшись на викладені в ньому обставини.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Розглянувши клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу, з'ясувавши думку учасників судового провадження, суд прийшов до такого.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Строк дії ухвали Крюківського районного суду м. Кременчука від 01 грудня 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою спливає 29 січня 2026 року.
Станом на теперішній час судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257, ч.5 ст. 27, п. 12 ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 263КК України триває.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч.1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд погоджується із доводами сторони обвинувачення стосовно того, що передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України ризик втечі та переховування обвинуваченого від суду, станом на теперішній час не перестав існувати і не зменшився, з огляду на те, що ОСОБА_6 інкримінується вчинення тяжкого та особливо тяжких злочинів, зважаючи на що ризик втечі може бути розцінений обвинуваченим менш небезпечним, ніж кримінальне переслідування та процедура виконання покарання. ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, переховувався від правоохоронних органів, а саме 11 жовтня 2023 року перетнув кордон України, не маючи наміру повертатися до України, проживав за кордоном до 06 березня 2025 року, тобто до моменту затримання правохоронними органами, та був екстрадований на територію України компетентними органами Федеративної Республіки Німеччина.
З цих підстав Європейський суд з прав людини зазначив у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Також, у справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Суд вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Крім того, не перестав існувати і передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України ризик незаконного впливу обвинуваченого на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні, анкетні дані яких наразі відомі, у зв'язку з чим обвинувачений може спробувати схилити їх до зміни своїх показань шляхом вмовляння, залякування, викликанням жалю до себе або будь-яким іншим способом. При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. Так, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Крім того, не перестав існувати передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України ризик, а саме те що обвинувачений ОСОБА_6 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки останньому інкримінується вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, що свідчить про схильність останнього до вчинення кримінальних правопорушень.
При цьому, наявність певних соціальних зв'язків, місця реєстрації та постійного проживання у обвинуваченого в світлі наведених вище фактичних даних не є настільки переконливими обставинами, що могли б нівелювати встановлені судом ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України до тієї міри, яка б свідчила про можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою.
Вирішуючи питання щодо доцільності обрання обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд також, враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, згідно якого тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.
Суд враховує правову позицію Європейського суду, яка сформульована, зокрема, у п. 80 рішення у справі "Марченко проти України" про те, що при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Враховуючи, що розгляд кримінального провадження неможливо завершити до закінчення строку дії обраного ОСОБА_6 запобіжного заходу, суд, не роблячи передчасних висновків, щодо вини обвинуваченого, не даючи оцінки доказам та приймаючи до уваги наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, приходить до висновку про доцільність продовження строку дії обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є дієвим запобіжним заходом, який спроможний запобігти зазначеним вище ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості кримінальних правопорушень, що йому інкримінуються, не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, ухиленню від органів досудового розслідування та суду, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Більш м'який запобіжний захід з огляду на тяжкість та характер інкримінованих кримінальних правопорушень, існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1ст.177 КПК України, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам.
Відповідно до положень ч.4 ст. 183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому розмір застави не визначається.
Керуючись ст.ст. 177, 183, ч.3 ст.331 КПК України, суд -
Клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_5 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, починаючи з 22 січня 2026 року по 22 березня 2026 року включно.
ОСОБА_6 тримати під вартою в Державній установі «Львівська установа виконання покарань (№19)».
Копію ухвали вручити обвинуваченому та прокурору, направити до Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)».
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а особою яка тримається під вартою з моменту отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали складений та оголошений 23 січня 2026 року о 09 год. 00 хв.
Головуючий суддя : ОСОБА_1
Судді : ОСОБА_2
ОСОБА_3