Справа № 344/22650/25
Провадження № 2-а/344/32/26
21 січня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої-судді: Домбровської Г.В.
при секретарі с/з: Катрич М.-Т.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради
про скасування постанови про накладення адміністративного
стягнення
Ухман Володимир Володимирович (надалі - також «Позивач») в особі уповноваженого представника звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Управління транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради (надалі - також «Відповідач») про визнання незаконною та скасування постанови Управління транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради ІФ00165119 від 01.07.2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 152-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 200,00 грн. Також просить поновити строк для оскарження постанови.
Позовні вимоги мотивовані тим, що постанову Управління транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради ІФ00165119 від 01.07.2025 року прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, без врахування всіх обставин та невірного застосування норм чинного законодавства, а тому вказане рішення підлягає скасуванню.
Як зазначив в позовній заяві представник Позивача, висновок Відповідача щодо неоплати Позивачем вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів є безпідставним, оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи, і у лівому нижньому кутку лобового скла його автомобіля розміщений розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю». У зв'язку з цим Позивач покликається на те, що його звільнено від оплати послуг паркування.
Представник Позивача на адресу суду направив заяву про розгляд справи без його участі, в якій позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представником Відповідача подано до суду Відзив на позов, в якому він заперечив проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні з підстав необґрунтованості.
Зокрема, заперечуючи проти позову, представник Відповідача в судовому засіданні покликався на те, що оскільки Позивач вчинив адміністративне правопорушення, а саме - не здійснив оплати вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів, розмістивши транспортний засіб не на спеціально обладнаному та позначеному місці, Позивача було у встановленому чинним законодавством порядку притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП.
Відповідно до ч. 4ст. 229 КАС України, з урахуванням заяв сторін про слухання справи за їх відсутності, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали та проаналізувавши викладені у письмових заявах по суті справи пояснення представника Позивача та представника Відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області, -
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає обсяг прав та обов'язків водія, є також Правила дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР).
Згідно з п. 1.1 Правила дорожнього руху, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР, згідно із п. 1.3 ПДР.
Разом з тим, п. 1.9 ПДР зазначає, що особи, які порушують ПДР, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Дорожній знак 5.43 ПДР України «Зона стоянки» - позначає початок зони, де дозволено стоянку на проїзній частині або вздовж проїзної частини за умов, що зазначаються на знаку або додаткових табличках під ним.
Табличка 7.14 - «Платні послуги» - застосовується із знаками 5.42.1, 5.42.2 або 5.43 для позначення місць, майданчиків або зони стоянки транспортних засобів, на яких беруть плату за паркування, а також із знаками 6.6, 6.11 і 6.21, де послуги надаються тільки за платній основі.
Відповідно до ч. 1 ст. 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - «КУпАП») порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення.
Згідно з приміткою до статті, положення частини першої цієї статті не застосовується у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.
Місцями, призначеними для паркування (у тому числі безоплатного паркування) транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування транспортних засобів, у тому числі біля житлових будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, на тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів), вважаються місця, позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
Місцями, призначеними для паркування (у тому числі безоплатного паркування) транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування транспортних засобів, у тому числі біля житлових будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, на тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів), вважаються місця, позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
Під неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в'їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика).
Суб'єктом правопорушення, передбаченого частинами першою, другою та восьмою цієї статті, є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення (момент паркування), а в разі фіксації зазначеного правопорушення в режимі фотозйомки (відеозапису) - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладання адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-30 цього Кодексу, суб'єктом правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису).
Як передбачено ч.1 ст. 219 КУпАП, виконавчі комітети (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів у межах відповідного населеного пункту, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису).
Від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою і сьомою статті 122 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування (ч.3 статті 219 КУпАП).
Відповідно до частини 2 статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення врегульовано Главою 22 КУпАП.
Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 280 КУпАП).
Відповідно до статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами), переліченими у пунктах 1-4 статті 213 цього Кодексу, одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування. Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження. Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні. Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу - головуючим на засіданні і секретарем цього органу. У випадках, передбачених законодавством України, про захід стягнення робиться відповідний запис на протоколі про адміністративне правопорушення або постанова оформляється іншим установленим способом.
01 липня 2025 року головним спеціалістом відділу інспекторів з паркування - інспектором з паркування Упраління транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради Безклубець Г.В. винесено Постанову про накладення адміністративного стягнення серії ІФ00165119, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 152-1 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 200,00 грн.
Вищевказану постанову про накладення адміністративного стягнення серії ІФ00165119 від 01 липня 2025 року ОСОБА_1 вважає протиправною, та такою, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Крім того, Суд звертає увагу на те, що одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень, є принцип обґрунтованості, закріплений в пункті 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути мотивованим.
Так, Суд звертає увагу на те, що, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суб'єкт владних повноважень - інспектор Відповідача, - повинен системно застосовувати положення законодавства та конкретних обставин кожної справи. Факт вчинення особою адміністративного правопорушення повинен бути предметом окремої та самостійної перевірки Відповідачем, і такий факт повинен підтверджуватися належними та допустимими доказами.
Як зазначено в Постанові про накладення адміністративного стягнення серії ІФ00165119 від 01.07.2025 року, 31.05.2025 року о 13:35 год. водієм транспортного засобу FORD TRANSIT, д.н.з. НОМЕР_1 здійснено стоянку на майданчику для платного паркування, що знаходиться за адресою вул. Військових Ветеранів (від вул. Галицька до вул. Василіянок зі сторони парку) в м. Івано-Франківську, з неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більше як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 52-2 Закону України «Про дорожній рух» та абз. 2 п. 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою КМУ від 03.12.2009 №1342, - чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 152-2 КУпАП.
Як того вимагають приписи статті 283 КУпАП, спірна постанова містить посилання на технічний засіб, яким здійснено фіксацію правопорушення (ПАК Інспектор).
З фотознімків, зроблених інспектором в порядкуст. 14-2 КУпАП, які додано до відзиву на позов, встановлено, що транспортний засіб Позивача зафіксовано інспектором з паркування з різних ракурсів у відповідності до вимог ст. 142 КУпАП.
Крім того, на доданих до відзиву на позов фотознімків вбачається, що транспортний засіб Позивача не обладнано розпізнавальним знаком «Водій з інвалідністю», а тому відповідні доводи у позовній заяві є безпідставними.
Згідно з п. 4 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1342 (далі - «Правила паркування транспортних засобів») паркування це - розміщення транспортного засобу на майданчику для паркування.
У пункті 26 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» зазначено, що користувач зобов'язаний: поставити транспортний засіб на місце для паркування відповідно до дорожньої розмітки та дорожніх знаків, а також з дотриманням вимог цих Правил і Правил дорожнього руху; сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування;розмістити на час паркування на майданчиках для паркування, на яких не запроваджено автоматизовану систему, під лобовим склом транспортного засобу документ про оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування у спосіб, що забезпечує його видимість для перевірки;після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено.
З приводу тверджень представника Позивача про те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3-ї групи, і звільнений законом від оплати паркування на майданчику для платного паркування, слід зазначити наступне.
Так, Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Згідно ч.6 ст. 30 Закону власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об'єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю", повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
Відповідно до п.7 ст.30 Закону, якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.
Отже, законодавець чітко вказав, що особа з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю можуть безоплатно розміщувати свої транспортні засоби лише на спеціально виділених та облаштованих в межах майданчиків місцях для безоплатного паркування транспортних засобів, які позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, а також за умов передбачених п.7 ст. 30 Закону.
Як вбачається із матеріалів справи на майданчику для платного паркування, який розташований за адресою в м. Івано-Франківську по вул. Військових Ветеранів (зі сторони парку) облаштовані місця для осіб з інвалідністю, й відповідно ОСОБА_1 , будучи особою з інвалідністю 3 групи, мав право на безоплатне розміщення свого транспортного засобу лише на спеціально виділених та облаштованих в межах майданчика місцях для безоплатного паркування транспортних засобів, які позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, а не на будь-яку місці в межах майданчику для платного паркування.
При цьому, з доданих до відзиву на позов фотознімків вбачається, що транспортний засіб Позивача розташовано не на спеціально виділеному та облаштованому в межах майданчика місці для безоплатного паркування транспортних засобів, яке позначено відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, а на місці в межах майданчику для платного паркування.
Таким чином, Суд відхиляє доводи представника Позивача, про те що він звільнений від оплати послуг з паркування , в зв'язку з наявністю у нього інвалідності , оскільки п. 5 Порядку надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортним засобам, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 585 від 25.05.2011, безоплатне паркування здійснюється шляхом розташування транспортного засобу на місці для безоплатного паркування з урахуванням дорожніх знаків та дорожньої розмітки, а також з дотриманням Правил паркування транспортних засобів, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1342, іПравил дорожнього руху, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Водночас, з фотознімків на якому зображений вище зазначений транспортний засіб, встановлено, що він розташований на загальному, а не на спеціальному місці для осіб з інвалідністю (адже відсутні спеціальний знак та розмітка), а тому таке розміщення та отримання послуг з паркування мало бути сплачене Позивачем на загальних підставах.
Отже, ОСОБА_1 зобов'язаний був оплатити за користування послугами майданчику для платного паркування, оскільки останнє не являється місцем для безоплатного паркування транспортних засобів осіб із інвалідністю.
Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем виконано обов'язок доведення правомірності оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку про те, що постанова Управління транспорту та зв'язку Івано-Франківської міської ради ІФ00165119 від 01.07.2025 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 200,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.152-1 КУпАП, - є обґрунтованою та мотивованою, а підстави для її скасування - відсутні.
Згідно з ч.3 ст. 286 КАСУ за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги Позивача є необґрунтованими, та, відповідно, такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо клопотання представника Позивача про поновлення строку на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, Суд зауважує наступне.
Копію оскаржуваної постанови Позивачем, як зазначено у позовній заяві, отримано 09.12.2025 року.
З даним адміністративним позовом ОСОБА_1 в особі представника звернувся до Івано-Франківського міського суду 17.12.2025 року.
Згідно із частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно пункту 1 частини першої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову адміністративної комісії - у виконавчий комітет (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
У відповідності з положеннями статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Частина друга статті 286 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).
Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.
Вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).
Така правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 140/2046/19.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17.07.1997 №4 75/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Отже, як свідчить позиція Європейського Суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду, Позивач покликався на те, що ним отримано постанову у справі про адміністартвине правопорушення лише 09.12 .2025 року.
Представником Відповідача такої обставини не спростовано.
Частиною 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Враховуючи все вищезазначене, та зокрема, факт отримання Позивачем оскаржуваної постанови лише 09.12.2025 року, Суд вважає причини пропуску Позивачем строку звернення до суду поважними та знаходить підстави для його поновлення.
На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 33, 152-1 ч. 1, 251, 252, 254, 256, 258 КУпАП, керуючись ст. ст. 9, 77, 121-123, 134, 139, 241-246, 286 КАС України, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області, -
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом.
В задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено та підписано 26.01.2026 року.
Суддя Домбровська Г.В.