справа № 274/6482/25
провадження № 2/0274/2585/25
Рішення
Іменем України
23.01.2026 року м. Бердичів
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: судді - Вдовиченко Т.М., за участю секретаря судового засідання - Рудич М.О., представників сторін Олянюка В.Л., Юзопольського С.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП -
Позивачка, в інтересах якої діє адвокат Олянюк В.Л., звернулася в суд з вищезазначеним позовом, згідно якого просить стягнути з АТ "Українська залізниця" 87900,00 грн матеріальної шкоди та 200000,00 грн моральної шкоди, завданої внаслідок загибелі ОСОБА_2 , 1959 р.н., який отримав тілесні ушкодження на залізничній колії, від яких загинув на місці події, яка мала місце 14.01.2024 близько 05:44 год в межах станції "Бердичів" на 10- пк 27 км парної головної колії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.01.2024 близько 05:44 год машиніст пасажирського електровозу "ЧС-4-108" №-52 сполученням "Перемешль-Київ" ОСОБА_3 рухаючись у напрямку ст.«Козятин», в межах станції "Бердичів" на 10 пк 27 км парної головної колії, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , 1959 р.н., який рухався в попутному напрямку між рейками. Внаслідок події, ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці події.
14.01.2024 відомості про вчинення даного кримінального правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером № 12024060480000043 з правовою кваліфікацією за ч.3 ст.276 КК України. 30.01.2025 слідчим СВ Бердичівського ВП - Журбеєм В.М. прийнято рішення про закриття кримінального провадження №12024060480000043.
В результаті вищевказаного зіткнення та наслідків від нього, дружині загиблого - ОСОБА_1 було завдано матеріальної та моральної шкоди. Так, внаслідок вчиненого кримінального правопорушення позивачка понесла матеріальну шкоду, а саме витрати на поховання у розмірі 87 900 грн.
Внаслідок загибелі чоловіка, позивачці також було завдано значну моральну шкоду. З урахуванням глибини перенесеного морального потрясіння та тих нескінченних страждань, що будуть переслідувати її тривалий час, перенесених моральних переживань, які продовжують тривати, та пов'язаними з цим істотними вимушеними змінами у її життєвих стосунках, з урахуванням часу та зусиль, які необхідні для часткового відновлення психологічного здоров'я, величину моральної шкоди позивачка оцінює у 200 000,00 грн.
Ухвалою судді Бердичівського міськрайонного суду від 18.09.2025 року позовну заяву залишено без руху (а.с.29).
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 22.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, в справі відкрито загальне позовне провадження (а.с. 43).
09.10.2025 представником Акціонерного товариства "Українська залізниця"подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог. Вказує, що з поданих стороною позивачки документів неможливо встановити факт заподіяння шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між подією та шкодою, наявність вини чи умислу в діях самого потерпілого та обов'язок АТ "Українська залізниця" відшкодувати цю шкоду. Вважає, що заявлена сума моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн. не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності, а також незрозуміло з яких міркувань і доказів позивачка виходила при розрахунку суми моральної шкоди, оскільки беручи до уваги судову практику, сума моральної шкоди має бути не більшим для розумного задоволення потреб потерпілих осіб і не повинна приводити до її безпідставного збагачення. Щодо відшкодування витрат позивачки на спорудження пам'ятника зазначає, що нею необґрунтовано належними доказами понесення таких витрат (а.с.49-57).
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 15.10.2025 витребувано з Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12024060480000043 від 14.01.2024 року (а.с.89).
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 26.11.2025 витребувано з Бердичівської філії Державної спеціалізованої установи "Житомирське обласне бюро судово - медичної експертизи"копію висновку судово - медичної експертизи № 12 від 15.01.2024 року щодо причин смерті ОСОБА_2 , 1959 р.н.(а.с.102).
Протокольною ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 26.11.2025 закрито підготовче засідання у справі (а.с.100 - 101).
В судовому засіданні представник позивачки - адвокат Олянюк В.Л. позовні вимоги підтримав, з підстав зазначених у позові.
В судовому засіданні представник відповідача - Юзопольський С.В. заперечив проти позову з підстав, зазначених у відзиві.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 14.01.2024 близько 05 год 44 хв машиніст пасажирського електровозу "ЧС-4-108" №-52 сполученням "Перемешль-Київ" ОСОБА_3 рухаючись у напрямку ст.«Козятин», в межах станції "Бердичів" на 10 пк, 27 км парної головної колії, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , 1959 р.н., який рухався в попутному напрямку між рейками. Внаслідок події, ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці події. 14.01.2024 відомості про вчинення даного кримінального правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером № 12024060480000043.
Факт смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 15.01.2024 (а.с.13).
По даному факту 29.08.2022 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12024060480000043 за ч.3 ст.276 КК України ( а.с. 1 - матеріали кримінального провадження).
З Акту службового розслідування аварії №1 від 19.01.2024 слідує, що вини залізниці у загибелі ОСОБА_2 не вбачається. Травмування потерпілого сталося внаслідок порушення ним п.п.2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України ( а..с 31-32 - матеріали кримінального провадження).
Довідкою розшифровки швидкостемірної стрічки поїзда №52 з електровозом ЧС-4-108 на ділянці Львів-Київ за 14.01.2024 на 27 км підтверджується факт застосування екстреного гальмування ( а.с. 33 - матеріали кримінального провадження).
З висновку експерта №12 при розтині трупа ОСОБА_2 слідує що смерть потерпілого настала внаслідок травми з залученням декількох ділянок тіла, з пошкодженням внутрішніх органів (живота та тазу). Тілесні ушкодження були смертельні. При судово-токсологічній експертизі №113 від 26.01.2024 у крові ОСОБА_2 етиловий та інші спирти не виявлені ( а.с. 118-119 ).
Враховуючи, що смертельне травмування ОСОБА_2 настало внаслідок недотримання ним вимог п.п.2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, постановою слідчого від 30.01.2024 року кримінальне провадження було закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.276 КК України ( а.с. 15).
У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перш статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Положення статті 23 ЦК України передбачають, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22).
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Таким чином, розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.
При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що право кожного на життя охороняється законом.
Частинами першої та другої статті 281 ЦК України визначено, що фізична особа має невід'ємне право на життя. Фізична особа не може бути позбавлена життя.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Частиною 1 ст.1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст.1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Згідно з ч.5 ст. 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч.2 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Головною умовою покладення на особу обов'язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди.
Позивачка ОСОБА_1 є дружиною загиблого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 17.07.1982 (а.с.14).
Суд не ставить під сумнів факт заподіяння моральної шкоди позивачці внаслідок втрати чоловіка, причиною смерті якого стала груба необережність останнього, який порушив Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України.
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ч.2 ст. 1193 ЦК України).
Відповідно до ч.4 ст. 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
Положення ст. 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч. 2 ст. 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд враховує, що в даному випадку мала місце груба необережність потерпілого, який в порушення вимог Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України йшов по залізничній колії, не реагував на гучний, тривалий звуковий сигнал, не залишив колію при наближенні потягу, що за нормами частини другої статті 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування за завдану шкоду.
З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги, що смерть ОСОБА_2 сталася внаслідок його грубої необережності, а відповідачем Правил дорожнього руху порушено не було, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 - 45 000 гривень моральної шкоди, що в даному випадку буде розумним та справедливим.
Суд зауважує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що в цивільному законодавстві містяться правила відшкодування витрат на спорудження надгробного пам'ятника.
За загальним правилом, у разі понесення таких витрат на спорудження надгробного пам'ятника, боржником у зобов'язанні щодо їх відшкодування є особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, а кредитором - особа, яка здійснила такі витрати. При цьому, у статті 1201 ЦК України не встановлено межі по відшкодуванню таких витрат.
Такого ж висновку дійшла Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 607/3451/16-ц.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З копії квитанції до прибуткового касового ордера №356 від 17.01.2025, вбачається, що в графі " Прийнято від ___" відсутнє прізвище ім"я та по батькові платника, на квитанції містяться наступні написи : " дата 21.01.25 з написом Аванс 5000 Аванс 40,000 ", " ост. 82,900", " ост. 42.900", вказана сума 87.900 - з виплавленням. Підстава : виготовлення і встановлення пам"ятника . Містяться печатки ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ( 20).
Враховуючи те, що з квитанції до прибуткового касового ордера № 356 від 17.01.2023 року не вбачається, що витрати на виготовлення і встановлення пам"ятника понесла саме позивачка, суд не вбачає підстав для стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 87900,00 грн матеріальної шкоди.
Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Таким чином, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди та витрат на встановлення надгробного пам'ятника, а позовні вимоги задоволено частково, то суд приходить до висновку, що з відповідача в дохід держави належить стягнути судові витрати у розмірі 450,00 грн, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. 12-13,76-81,89,258,263-265,354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, адреса: м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ) 45000 (сорок п"ять тисяч) грн 00 коп. - моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, адреса: м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5) в дохід держави 450,00 грн судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 23 січня 2026 року
Суддя Т.М.Вдовиченко