Справа № 420/2994/25
23 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
29 січня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надіслана засобами поштового зв'язку 28.01.2025 року) до Служби безпеки України, у якій представник позивача просить суд:
прийняти позовну заяву та розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін;
адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити;
визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з жовтня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 30 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
зобов'язати Службу безпеки України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з жовтня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 30 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (ст.262 КАС України); витребувано у Служби безпеки України довідку про середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 , відповідно до постанови КМУ від 08.02.1995 року №100, копію наказу про виключення позивача зі списків особового складу та інформацію про розмір коштів, які були виплачені ОСОБА_2 при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу у Службі безпеки України та на теперішній час позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, за період 01 січня 2016 року по 28 грудня 2020 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі. 27 грудня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/31603/23 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі, що є на його думку протиправною бездіяльністю.
17.02.2025 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що з моменту звільнення позивача з військової служби (31.10.2018) до подачі первинної позовної заяви (відповідно до даних підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» ОСОБА_1 з позовною заявою щодо стягнення сум індексації звернувся до суду 01.12.2023 (з урахуванням усунення недоліків позовної заяви, про що зазначено в рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 у справі № 420/31603/23)) минуло 1 857 днів, тобто більш ніж 5 років. Тобто, позивачем штучно збільшено період часу, за який стягується середній розрахунок за час затримки при звільненні, та навмисно подано позов до суду через значний проміжок часу, задля отримання матеріальної вигоди. Тривалість періоду затримки (прострочення) виплати позивачу пов'язана не з його вимогою до роботодавця (відповідача) сплатити відповідні суми, а у зв'язку з розглядом Одеським окружним адміністративним судом позову ОСОБА_1 до відповідача про стягнення спірних сум (індексації) при звільненні (з моменту прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 420/31603/23 (06.12.2023) до дати набрання законної сили рішенням у цій справі (28.03.2024) минуло 113 днів). Таким чином, остаточне судове рішення на підставі якого у відповідача виникло зобов'язання щодо нарахування та виплати позивачу індексації набрало законної сили 28.03.2024 і було повністю виконано відповідачем. При цьому в даній справі (№ 420/2994/25) позивач вважає, що строк затримання виплати має бути вирахувано судом з жовтня 2018 (позивачем не конкретизована дата, хоча звільнений з військової служби останній був 31.10.2018), а не з моменту набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі № 420/31603/23 (з 28.03.2024). Базуючись на зазначеному, позивач просить застосувати статтю 117 Кодексу законів про працю України та стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення безвідносно до того, яку частину такого забезпечення складає розмір виплаченої індексації грошового забезпечення (79 443,97 грн). Однак доводи позивача в частині визначення терміну прострочення та суми не можуть бути прийняті як належні, оскільки зобов'язання по нарахуванню індексації грошового забезпечення в розмірі 79443,97грн виникло в силу ст.14 КАС України з моменту набрання остаточним судовим рішенням у справі № 420/31603/23 законної сили, - тобто з 28.03.2024. За таких умов, враховуючи що остаточне рішення у преюдиційній справі № 420/31603/23 набрало законної сили лише 28.03.2024 і, відповідно, моментом безспірності суми в розмірі 79 443,97 грн, яку відповідач мав виплатити позивачу є дата з якої рішення стало обов'язкове до виконання 28.03.2024, - слід прийти до висновку про безпідставність аргументів позивача щодо терміну прострочення, оскільки такі аргументи не відповідають правовому регулюванню в даній адміністративній справі та змісту самої статті 116 КЗпП України.
18.02.2025 року відповідач на виконання ухвали суду від 03.02.2025 року надав витребувані докази.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5), проходив службу у Службі безпеки України з 01.01.2016 року по 31.10.2018 року та наказом СБ України 30.10.2018 року 1400-ос був звільнений військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «б» пункту 88 (за станом здоров'я непридатний до військової служби в мирний час обмежено придатний у воєнний час) у запас Служби безпеки України з 31.10.2018 року(а.с. 45).
Позивач не погоджуючись з порядком обчислення суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.12.2018 року звернувся до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 року у справі №420/31603/23 зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року;
зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Рішення набрало законної сили 28.03.2024 року.
На виконання вказаного рішення суду 27.12.2024 року на особистий рахунок позивача відповідачем перераховано 79443,97грн. індексації грошового забезпечення (а.с.12).
27.12.2024 року на виконання рішення суду на особистий рахунок позивача перераховано 56616,41грн. індексації грошового забезпечення (а.с.13).
10.01.2025 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив копію довідки про середній заробіток ОСОБА_1 , відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 100 від 08.02.1995 р. "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати"(а.с.14).
Відповіді на вищевказаний адвокатський запит в матеріалах не міститься, докази зворотнього відповідач не надав.
Позивач зазначає, що станом на день подачі позову, відповідь на заяву на його адресу не надходила та вважає, що оскільки в день його звільнення належна сума індексації грошового забезпечення виплачена не була, остаточний розрахунок проведено 27.12.2024 року, то відповідачем затримано розрахунок при його звільненні, що є протиправним.
Вважаючи, що повний розрахунок відповідачем було проведено із порушенням встановлених строків, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Проте, такі питання врегульовані КЗпП України.
Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків військової частини, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В свою чергу, статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент звернення позивача до суду, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
В свою чергу, згідно ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати, як грошового забезпечення, в тому числі, індексації, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Також, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
На підставі наведеного, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, в постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22.
Згідно обставин даної справи, позивача виключено зі списків військової частини 30.10.2018 року, однак, відповідачем протиправно не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 року.
За наведеного правового регулювання та висновків ВС, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення.
Вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягає виплаті позивачу середній заробіток за час затримки виплати індексації, розміру середнього заробітку, суд виходить з наступного.
Суд зазначає, що в постановах від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 та від 21 лютого 2024 року у справі № 160/15380/22, у правовідносинах з аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено висновок про необхідність застосування статті 117 КЗпП України в редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За висновком Верховного Суду у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього. При цьому, ВС зазначено, що період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічні висновки містяться в постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.
Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин даної справи, суд вказує.
Позивача виключено зі списків військової частини 30.10.2018 року.
У даній справі встановлено, що відповідачем протиправно не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 року.
Індексація грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 року підлягає виплаті позивачу за судовим рішенням у даній справі.
Позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з жовтня 2018 року 30.12.2024 (з рахуванням шестимісячного обмеження з 19.07.2022 року).
З урахуванням викладеного, періодом затримки розрахунку є: з 30.10.2018 року по 18.07.2022 року (підлягає застосуванню редакція ст. 117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), з 19.07.2022 року по 30.12.2024 року (підлягає застосуванню редакція ст.117 КЗпП України після набрання чинності Законом № 2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
В свою чергу, порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, згідно п.п. 2, 8 якого, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення, позивачу виплачено грошове забезпечення за два місяці перед звільненням у загальному розмірі 32028грн. за вересень-жовтень 2018 року (за вересень 2018 року - 16014грн., за жовтень 2018 року - 16014грн.), кількість днів служби за період вересень-жовтень 2018 року становить 60 календарних днів, тобто, середньоденна заробітна плата позивача складає 533,80 грн. (32028грн/60 днів).
Що стосується періоду затримки, враховуючи наведені висновки суду, період затримки розрахунку з 31.10.2018 року по 18.07.2022 року складає 992к.д., з 19.07.2022 року по 30.12.2024 (24.01.2025 року) за шість місяців складає 184 календарних днів, тобто, загалом 1176 к.д.
З урахуванням наведеного розміру середньоденного заробітку, середній заробіток з 31.10.2018 року по 18.07.2022 року за 992 календарних днів складає 529529,60 грн., з 19.07.2022 року по 30.12.2024 за шість місяців (184 календарних дня) - 98 219,20грн., загальний розмір - 627748,80 грн.
В свою чергу, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за вказаний період, який підлягає виплаті позивачу, суд зазначає.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Також, згідно висновків Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 щодо застосування ст. 117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався ВС і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з'ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні.
На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Водночас, згідно висновків Верховного Суду у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов'язковий.
Верховний Суд зазначив, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Суд враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, та Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі №200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України до внесення змін Законом № 2352-IX від 01.07.2022 року.
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вже вирішувала питання щодо можливості розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX.
Згідно висновків Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, у межах справи щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період до 19.07.2022 року, що регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців, так і за період після 19.07.2022 року, що регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями:
- належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;
- належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025р. у справі №489/6074/23, надаючи оцінку правовій природі відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України як компенсаційного механізму, дійшла висновку, що поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
У свою чергу, відступивши від ряду попередніх правових висновків Верховного Суду, Велика Палата наголосила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст.117 КЗпП України згаданим Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Така законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
А тому, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022р., варто брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, які були встановлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір же відшкодування суд повинен зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум.
З огляду на вищевикладене, суд вказує наступне.
Середній заробіток з 31.10.2018 року по 18.07.2022 року за 992 календарних днів складає 529529,60 грн., з 19.07.2022 року по 30.12.2024 року за шість місяців (184 к.д.) - 98 219,20грн., загальний розмір - 627748,80 грн.
Суд зазначає, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, та при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.10.228 року по 18.07.2022 року, суд враховує наведені вище висновки Верховного Суду (постанови від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20), згідно яких, запропонований ВС у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов'язковий, критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Враховуючи викладене, застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2018 року по 18.07.2022 року, наведені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, суд вважає, що підлягають врахуванню наступні обставини:
- позивача виключено зі списків особового складу частини 30.10.2018 року;
- з позовом щодо виплати спірної індексації позивач звернувся 16.11.2023 року (справа №420/31603/23), тобто, зі сплином близько п'яти років після виключення зі списків військової частини;
- 31.10.2018 року по 18.07.2022 року за 992 календарних дня складає 529529,60 грн., з 19.07.2022 року по 30.12.2024 року за шість місяців (184 к.д.) - 98 219,20грн., загальний розмір - 627748,80 грн.
Підсумовуючи викладене, враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, у контексті обставин цієї справи, суд враховує, середній заробіток є значно більшим розміру виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, і це зумовлено тим, що позивач зволікав зі зверненням до суду з позовом про стягнення ненарахованих та невиплачених йому відповідачем при звільнення сум, та звернувся до суду зі сплином близько чотирьох років після виключення зі списків військової частини, а тому, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 31.10.2018 року по 18.07.2022 року у сумі 100000 грн., а за період з 19.07.2022 року по 30.12.2024 за шість місяців позивачу підлягає виплаті середній заробіток у сумі 98219,20грн. без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Таким чином, на користь позивача підлягає виплаті середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.10.2018 року по 18.07.2022 року, з 19.07.2022 року по 30.12.2024 року за шість місяців у сумі 198219,20грн., з відрахуванням податків та зборів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем законність оскаржуваної бездіяльності не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
Зокрема, суд відхиляє покликання відповідача на те, що його обов'язок по нарахуванню індексації грошового забезпечення в розмірі 79443,97грн. виник тільки з моменту набрання остаточним судовим рішенням у справі №420/31603/23 законної сили - з 28.03.2024 року, оскільки саме цим судовим рішенням встановлено порушення прав позивача щодо виплати індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», інші витрати для розподілу відсутні.
Підстави для встановлення судового контролю, передбачені ч.ч.5,6 ст.382 КАС України, згідно п.6-1 ч.1 ст.244 КАС України наразі відсутні.
Керуючись ст. ст. 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 31 жовтня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 30 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Зобов'язати Службу безпеки України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 31 жовтня 2018 року по 18 липня 2022 року у сумі 100000грн. та у період з 19 липня 2022 року по 30 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, у сумі 98219,20грн.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293, 295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Служба безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074; місцезнаходження: вул. Малопідвальна, буд.16, м.Київ, 01601).
Суддя М.М. Аракелян