Справа № 420/11772/25
22 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та зобов'язання вичинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргів (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області № Ф-12408-53 від 08.02.2019 та № Ф-12408-53 від 02.02.2021 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 18 276,72 гривень та 37788,74 гривень відповідно;
- визнати протиправними та скасувати нараховані суми внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період 2017-2020 рр.;
- зобов'язати відповідача провести відповідне коригування, внісши зміни до своїх інформаційно-комунікаційних систем, моєї інтегрованої картки платника, виключивши з них відповідні нарахування ЄСВ та штрафні санкції, пов'язані з цим.
Ухвалою суду від 21.04.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
29.04.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування заяви позивач вказує, що із додатку "Дія" вона дізналася про оскаржувані вимоги, їх кількість, номери та коли вони були видані. Після цього вона звернулася до державної податкової служби (надалі - ДПС) 15.03.2025 (лист відправлений з «Укрпошти» 18.03.2025, зареєстрований у ДПС 20.03.2025) із листом про роз'яснення щодо даних вимог. У листі від 04.04.2025 ДПС їй повідомила про наявність боргів. З цього часу їй стало відомо про суть вказаних вимог Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргів (недоїмки) з ЄСВ № Ф-12408-53 від 08.02.2019 та № Ф-12408-53 від 02.02.2021, за що саме вони оформлені, які суми боргів в них вказані, і саме з цього часу, вважає, що для неї розпочався шестимісячний перебіг строку звернення до суду. Через 9 днів від вихідного номеру листа ДПС вона звернулася до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом.
Ухвалою від 29.11.2024 року Одеський окружний адміністративний суд звільнив ОСОБА_1 від сплати судового збору у сумі 2422,40 грн, відкрив провадження у справі № 420/35175/24 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та виклику сторін.
В резолютивній частині ухвали зазначено про те, що питання поновлення строку звернення до суду буде вирішено під час розгляду справи з огляду на те, що обставини, якими позивач обґрунтовує поважність причин пропуску строку звернення до суду, можуть бути встановлені лише під час судового розгляду.
Також вказаною ухвалою витребувано з Головного управління ДПС в Одеській області докази по справі, а саме:
- зворотній бік інтегрованої картки платника з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за весь період ведення такої картки;
- копії оскаржуваних вимог № Ф-12408-53 від 08.02.2019 року та № Ф-12408-53 від 02.02.2021 року про сплату боргу (недоїмки);
- розрахунок суми заборгованості за оскаржуваними вимогами № Ф-12408-53 від 08.02.2019 року та № Ф-12408-53 від 02.02.2021 року із зазначенням підстав та періоду нарахування ЄСВ;
- докази направлення вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12408-53 від 08.02.2019 року та № Ф-12408-53 від 02.02.2021 року до органів ДВС та відкриття виконавчого провадження.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, з яким надано витяги з інтегрованої картки платника з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за 2018-2025 роки.
Ухвалою суду від 16.12.2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду; позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду: заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
19.01.2026 року до суду від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій позивач просить суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом та поновити пропущений строк звернення до суду з позовом. В обґрунтування заяви позивач зазначає, що 29.12.2024 року вона досягла пенсійного віку та з грудня 2024 року їй було призначено пенсію за віком. Але призначена пенсія, яка на її картковий рахунок зараховувалася, була заблокована виконавчою службою. Позивач вказує, що почала шукати причини блокування. Їй повідомили друзі, що їх можна переглянути у додатку «Дія». Утримання проводилися з заробітку до досягнення пенсійного віку. З 2022 року в добровільному порядку кошти вона не перераховувала. Із заробітку списувалися деякі суми безпосередньо роботодавцем, але вона на ці відрахування не звертала уваги, оскільки це було схоже на податкові відрахування. На початку 2025 року із додатку "Дія" вона дізналася про оскаржувані вимоги, їх кількість, номери та коли вони були видані. Після цього звернулася до державної податкової служби 15.03.2025 (лист відправлений з «Укрпошти» 18.03.2025, зареєстрований у ДПС 20.03.2025) із листом про роз'яснення щодо даних вимог. У листі від 04.04.2025 ДПС повідомила про наявність боргів. Позивач зазначає, що з цього часу їй стало відомо про суть вказаних вимог Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргів (недоїмки) з ЄСВ № Ф-12408-53 від 08.02.2019 та № Ф-12408-53 від 02.02.2021, за що саме вони оформлені, які суми боргів в них вказані, і саме з цього часу, вона вважає, що для неї розпочався шестимісячний перебіг строку звернення до суду.
Розглянувши заяву позивача про поновлення процесуальних строків звернення з даним позовом, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Проте, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Частинами першою, другою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, предметом оскарження у цій справі є вимоги Головного управління ДПС в Одеській області № Ф-12408-53 від 08.02.2019 та № Ф-12408-53 від 02.02.2021 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 18 276,72 гривень та 37788,74 гривень відповідно.
Приписами частини четвертої статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі Закон №2464-VI) вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953; тут у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21 грудня 2020 року №790; далі - Інструкція №449), датою вручення платнику єдиного внеску вимоги про сплату боргу (недоїмки) в електронній формі є дата, зазначена у квитанції про доставку у текстовому форматі, що відправляється з електронного кабінету автоматично та свідчить про дату та час доставки вимоги платнику єдиного внеску. У разі якщо доставка документа відбулася після 18 години, датою вручення вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску вважається наступний робочий день. Якщо доставка відбулася у вихідний чи святковий день, датою вручення вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) про сплату боргу (недоїмки) вважається врученою платнику й у разі, якщо поштове відправлення повернуте оператором поштового зв'язку.
За приписами абзацу сьомого, одинадцятого частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Не підлягають оскарженню зобов'язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником.
У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.
У постанові від 25 лютого 2021 року у справі №580/3469/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок, що строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги фіскального органу про сплату єдиного внеску складає три місяці з дня отримання платником рішення контролюючого органу вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду відповідної скарги. Судова палата дійшла висновку, що Закон №2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для судового оскарження та/або послідовного застосування цього ж 10-денного строку двічі поспіль у разі незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку. Отже, платник єдиного внеску для захисту своїх законних прав, свобод і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України.
Незважаючи на те, що у постанові від 25 лютого 2021 року у справі №580/3469/19 Верховним Судом сформульовано правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску за умови попереднього використання позивачем процедури адміністративного оскарження такої вимоги, це не змінює підхід до нормативного розуміння застосування строку звернення до суду у справах такої категорії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №140/813/19, від 18 листопада 2021 року у справі №460/5355/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №460/626/19.
Отже, за загальним правилом строк звернення до адміністративного суду за захистом прав у такій категорії справ становить шість місяців, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач скористався можливістю досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Доказів оскарження вимог про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному порядку матеріали позову не містять.
Таким чином, строк звернення до суду для оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) становить шість місяців з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення його прав спірною вимогою.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного процесуальним законом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Причина пропуску строку, за загальним правилом, може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 16.09.2021 у справі № 560/5412/20, від 01.06.2022 у справі № 460/100/21, від 29.03.2023 у справі № 380/10073/20, від 04.07.2023 у справі №620/4707/22, від 20.07.2023 у справі №420/8355/22.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
За змістом статті 122 КАС України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Слід зазначити й те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.02.2021 у справі №800/30/17 зауважила, що вжиття конструкції "повинна була дізнатися" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У постанові Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №640/8010/20 зроблено загальний висновок про те, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Позивач звернулася до суду 13.04.2025 року (дата направлення позову засобами поштового зв'язку), тобто фактично після спливу більше чотирьох років з дня винесення спірних вимог про сплату боргу (недоїмки).
З матеріалів справи убачається, що Головним управлінням ДПС в Одеській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12408-53 від 08.02.2019 та № Ф-12408-53 від 02.02.2021 були надіслані позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, однак поштові відправлення були повернуті відправнику з відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою».
Як слідує з заяви позивача про поновлення строку, вона дізналася про оскаржувані вимоги із додатку "Дія", їх кількість, номери та коли вони були видані та після цього вона 15.03.2025 звернулася до державної податкової служби із листом про роз'яснення щодо даних вимог.
Так, в додатку дія відображаються виконавчі провадження відкриті відносно особи.
Згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень, відносно позивача були відкриті два виконавчих провадження де стягувачами виступали ГУ ДФС в Одеській області та ГУ ДПС в Одеській області, які були відкриті 15.05.2019 (№ АСВП: 59116680) та 06.10.2021 (№ АСВП: 67053212), відповідно.
При цьому, суд вказує, що з наданих відповідачем витягів з інтегрованої картки платника з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за 2018-2025 роки, убачається, що позивачем:
- 10.02.2022 було сплачено до бюджету 706,82 грн, які стягнено в межах виконавчого провадження на підставі платіжного доручення № 2606 від 09.02.2022;
- 03.08.2022 було сплачено до бюджету 995,27 грн, які стягнено в межах виконавчого провадження на підставі платіжного доручення № 7694 від 02.08.2022;
- 02.09.2022 було сплачено до бюджету 995,27 грн, які стягнено в межах виконавчого провадження на підставі платіжного доручення № 8647 від 01.09.2022;
- 04.10.2022 було сплачено до бюджету 995,27 грн, які стягнено в межах виконавчого провадження на підставі платіжного доручення № 9581 від 03.10.2022;
- 18.10.2022 було сплачено до бюджету 960,43 грн, які стягнено в межах виконавчого провадження на підставі платіжного доручення № 9865 від 17.10.2022;
- 05.12.2022 було сплачено до бюджету 995,27 грн, які стягнено в межах виконавчого провадження на підставі платіжного доручення № 10984 від 02.12.2022;
- 09.12.2023 було сплачено до бюджету 1643,27 грн, які стягнено в межах виконавчого провадження на підставі платіжного доручення № 3835 від 06.12.2023;
- 09.12.2023 було сплачено до бюджету 5705,93 грн, які сплачено на підставі платіжного доручення № 14665 від 09.12.2023.
В заяві про поновлення строку позивач вказує, що Утримання проводилися з заробітку до досягнення пенсійного віку. З 2022 року в добровільному порядку кошти вона не перераховувала. Із заробітку списувалися деякі суми безпосередньо роботодавцем, але вона на ці відрахування не звертала уваги, оскільки це було схоже на податкові відрахування.
Однак, позивачем не надано доказів працевлаштування в 2022, 2023 роках.
При цьому, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 69 Закону України №1404- VIII від 02.06.2016 року «Про виконавче провадження» підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 70 Закону України №1404- VIII від 02.06.2016 року «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
Положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Тобто, в разі утримання роботодавцем з заробітної плати позивача заборгованості за виконавчими провадженнями, відкритими на підставі оскаржуваних вимог, вона повинна була бути повідомлена при кожній виплаті заробітної плати, а тому викладені позивачем доводи суд вважає неспроможними.
Таким чином, що найменше з лютого 2022 року позивач повинна була дізнатися про наявність оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки), на підставі яких в межах виконавчих проваджень з неї здійснювалося стягнення протягом 2022-2023 року.
При цьому, суд зауважує, що отримання позивачем відповіді від відповідача, на її заяву від 15.03.2025, не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Також убачається, що позивач здійснювала погашення заборгованості в добровільному порядку, про що свідчить здійснення сплати заборгованості на підставі платіжного доручення № 14665 від 09.12.2023 з призначенням платежу «Сплата суми податкiв i зборiв / єдиного внеску», яка відбулася не в межах виконавчого провадження, тобто позивач була обізнана про наявність заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску.
Крім того, суд зауважує, що пунктом 2 частини 1 статті 11 Закону № 1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.
Згідно матеріалів справи, 29.12.2024 року позивачка досягла пенсійного віку та з грудня 2024 року їй призначено пенсію за віком.
Таким чином, убачається, що позивачка почала вчиняти дії для оскарження спірних вимог про сплату боргів (недоїмки), лише після призначення їй пенсії та зарахування до страхового стажу періодів, за які нею сплачено єдиний соціальний внесок.
У заяві про поновлення процесуальних строків позивач не вказала, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили її звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк; не навела змістовних і вагомих доводів щодо вчинення нею всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати її процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довела, що в цій справі неможливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від її волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 вказаного Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 123, 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та зобов'язання вичинити певні дії.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та зобов'язання вичинити певні дії - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Суддя Г. В. Лебедєва