22 січня 2026 року м. Київ справа №320/6587/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ: 42098368; юридична адреса: 04053, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) щодо відмови здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на підставі довідки Управління державної охорони України від 21.09.2024 №2/6-3180 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 виходячи з відсоткового значення пенсії у розмірі 90 % сум грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум такої перерахованої пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ: 42098368; юридична адреса: 04053, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на підставі Довідки Управління державної охорони України від 21.09.2024 №2/6-3180 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , виходячи з відсоткового значення пенсії у розмірі 90 % сум грошового забезпечення, з 01.01.2022 по 31.12.2022, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум такої перерахованої пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 по справі №826/3858/18 визнано нечинними та скасовано пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (набрало законної сили 05.03.2019).
Звернувшись до відповідача з оновленою довідкою про розмір його грошового забезпечення станом на 01.01.2022 для перерахунку пенсії, відповідачем було відмовлено у проведенні такого перерахунку з тих підстав, що діючим законодавством не передбачено здійснення відповідного перерахунку пенсії.
Також, відповідач почав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром, а саме десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Невчинення відповідачем дій щодо перерахунку позивачу пенсії останній вважає протиправним, а відновлення своїх порушених, свобод та інтересів поновленими лише шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії на підставі нової довідки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 15.07.2025 року.
Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 30.07.2025 .
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом установлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 2003 року отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).
Матеріалами справи підтверджується, що Управління державної охорони України було складено та направлено до пенсійного органу довідку від 21.09.2024 №2/6-3180 про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2022, яка містить відомості про всі складові грошового забезпечення, у тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії, з метою перерахунку пенсії з 01.02.2022.
Позивач, реалізуючи своє право на належне пенсійне забезпечення, звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії на підставі зазначеної довідки. Водночас відповідач відмовив у здійсненні такого перерахунку, посилаючись на відсутність нормативно-правових актів, які визначають умови та порядок перерахунку пенсій після набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18.
Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд виходить з такого.
Правовідносини щодо призначення та перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, врегульовані, зокрема, Законом №2262-ХІІ та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2011-ХІІ).
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 63 Закону №2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій здійснюється на підставі документів, що є у пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером, у разі зміни розміру грошового забезпечення відповідних категорій осіб. При цьому всі пенсії, призначені за цим Законом, підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Частиною 18 статті 43 та частиною третьою статті 51 Закону №2262-ХІІ прямо передбачено обов'язок невідкладного перерахунку пенсії у разі зміни складових грошового забезпечення, а також встановлено, що у випадку, коли такий перерахунок не проведено з вини органів Пенсійного фонду чи органів, які видають довідки, він здійснюється з дати виникнення права без обмеження строком.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18, яке набрало законної сили 05.03.2019, було визнано протиправними та нечинними положення Постанови Кабінету Міністрів України №103, зокрема зміни до додатка 2 Порядку №45, якими було виключено додаткові види грошового забезпечення зі структури довідки для перерахунку пенсій.
Отже, з 05.03.2019 відновлено дію попередньої редакції додатка 2 до Порядку №45, яка передбачає врахування всіх складових грошового забезпечення, у тому числі щомісячних додаткових виплат. Саме з цієї дати виникли правові підстави для перерахунку пенсій відповідно до вимог статей 43 та 63 Закону №2262-ХІІ.
Суд звертає увагу, що повноваження органів Пенсійного фонду при здійсненні перерахунку пенсій є похідними та обмеженими: вони не наділені правом самостійно визначати склад і розмір грошового забезпечення, а зобов'язані діяти виключно на підставі довідок, виданих уповноваженими органами. При цьому перевірка довідок обмежується лише формальною відповідністю, без втручання у зміст визначених у них показників.
Як установлено судом, довідка від 21.09.2024 №2/6-3180 видана уповноваженим органом, відповідає вимогам законодавства, не скасована, не визнана недійсною та не оскаржена у встановленому порядку. Відповідач не скористався своїм правом ініціювати перевірку обґрунтованості її видачі, що свідчить про відсутність у нього сумнівів щодо її правомірності.
За таких обставин суд доходить висновку, що відмова відповідача у здійсненні перерахунку пенсії на підставі зазначеної довідки є протиправною, оскільки ґрунтується на помилковому тлумаченні норм матеріального права та фактично зводиться до ігнорування обов'язкових наслідків судового рішення, яке набрало законної сили.
З урахуванням наведеного, а також з огляду на усталену правову позицію Верховного Суду, у тому числі викладену за результатами розгляду зразкової справи №160/8324/19, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з 01.02.2022 на підставі довідки від 21.09.2024 №2/6-3180 та провести відповідні виплати згідно із законом.
Щодо вимоги адміністративного позову про виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, суд зазначає таке.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу, «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в численних постановах Верховного Суду, зокрема від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17, від 31 липня 2024 року у справі №480/1704/19.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року частина 7 статті 43 в Законі України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб застосуванню не підлягає.
Відповідно до Законів України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VIII, у частині 7 статті 43 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб вносились лише зміни до другого речення зазначеної частини ст. 43 Закону №2262-ХІІ.
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням змісту рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах.
У зв'язку з цим, суд вважає, що застосування відповідних обмежень до пенсії позивача є протиправною.
При цьому суд зазначає, що у спірних правовідносинах суд не керується положеннями статті 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року № 4059-IX, який набрав чинності з 01.01.2025, відповідно до якої установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, та нормами постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", яка набрала чинності з дня опублікування та застосовується з 1 січня 2025 року, виходячи з того, що вказані нормативно-правові акти не були застосовані відповідачем і не є підставою виникнення спірних правовідносин.
Щодо вимоги адміністративного позову про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію виходячи з відсоткового значення пенсії у розмірі 90 % сум грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Згідно з розрахунком пенсії, наданого відповідачем, виплата пенсії позивачу здійснюється, виходячи з відсоткового значення пенсії у розмірі 90 % сум грошового забезпечення.
Відтак, спору щодо відсотка суми грошового забезпечення, у цій справі, не існує, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, як передчасної.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі N 560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування основної частини позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 3633,60 грн, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ: 42098368; юридична адреса: 04053, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) щодо відмови здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на підставі довідки Управління державної охорони України від 21.09.2024 №2/6-3180 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 31.12.2022, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ: 42098368; юридична адреса: 04053, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) провести перерахунок та виплатити пенсію ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на підставі Довідки Управління державної охорони України від 21.09.2024 №2/6-3180 про розмір грошового забезпечення з 01.02.2022 по 31.12.2022, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2422,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 22.01.2026.
Суддя Панченко Н.Д.