про відмову в забезпеченні позову
23 січня 2026 року 320/2254/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши в місті Києві у відкритому судовому засіданні клопотання про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вишгородського відділу державної служби у Вишгородському районні Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Вишгородського відділу державної служби у Вишгородському районні Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністрерства юстиції .
Разом із позовною заявою подано заяву про забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії постанов державного виконавця про арешт коштів та майна у межах ВП №75677641;
- зобов'язання Вишгородського ВДВС негайно зняти арешти з рахунків та майна Позивача до набрання законної сили рішенням суду.
Вказану заяву бґрунтовано тим, що арешт коштів та майна позбавляє позивача доступу до власних коштів, сттворює ризик невідновлюваної шкодли та унеможливлює ефективний захист прав навіть у разі задоволення позову.
Дослідивши дану заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову останній має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного з наслідків, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Із системного аналізу зазначених положень убачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника має бути очевидною.
Отже метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку суб'єкта владних повноважень, щоб забезпечити заявнику реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на його користь, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Слід відмітити, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав уважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Згідно з Рекомендацією №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Відповідно до частини 3 статті 56 Закону №1404-VIII, арешт на майно (кошти) боржника накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Згідно з абзацами 1, 2 пункту 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
Таким чином, арешт накладається на загальну суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
Отже, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, державний виконавець уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов'язань, виплачувати заробітну плату тощо.
Отже, позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, а тому не доведено наявності тих обставин, які є обов'язковими передумовами для надання тимчасового судового захисту.
За вказаних обставин суд доходить висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись статтями 150-157,243,248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання
Суддя Терлецька О.О.