Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 січня 2026 року Справа№200/5230/25
Донецький окружний адміністративний суд у складів головуючого судді Стойки В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_2 в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 (п.і. АДРЕСА_4 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 07 серпня 2024 року по 26 червня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 287201 (двісті вісімдесят сім тисяч двісті одна) грн. 92 коп.;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 (п.і. АДРЕСА_4 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 07 серпня 2024 року по 26 червня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 287201 (двісті вісімдесят сім тисяч двісті одна) грн. 92 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що після звільнення з Державної спеціальної служби транспорту отримав грошове забезпечення не в повному розмірі, що і стало підставою для звернення до суду.
Внаслідок вказаних дій права позивача були захищені, на виконання рішення суду недорахована сума грошового забезпечення була виплачена, проте компенсація, визначена ст. 117 КЗпП України, позивачу не сплачена.
При цьому позивач, посилаючись на позицію суду касаційної інстанції по справі № 560/6960/23, зауважує, що врахуванню підлягають приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
На думку позивача, час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з 07 серпня 2024 року по 07 лютого 2025 року, складає 184 дні, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 1560,88 грн. (одноденна заробітна плата) х 184 днів = 287201,92 грн. які підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.
При цьому, розраховуючи розмір одноденної заробітної плати, позивач керується Довідкою від 27.08.2024 року № 2681/24 про види та розміри грошового забезпечення.
Ухвалою від 21.07.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
04.08.2025 року надано відзив по справі, згідно змісту якого відповідач наголошує, що своєчасне здійснення військовою частиною НОМЕР_2 активних імперативно визначених дій спрямованих на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.09.2024 у справі № 200/6080/24, залишеного постановою від 18.11.2024 у справі № 200/6080/24 Першого апеляційного адміністративного суду без змін, по здійсненню перерахунку і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, за умов своєчасної виплати безспірної частки грошового забезпечення ОСОБА_1 на момент його звільнення - не може вважатися протиправною бездіяльністю та затримкою розрахунку при звільнені ОСОБА_1 з боку військової частини НОМЕР_2 .
Щодо суми компенсації, відповідач зауважує, що сума у 287201 (двісті вісімдесят сім тисяч двісті одна) грн. 92 коп. вирахувана на основі хибного розуміння складу вихідних даних, а саме: відповідач вважає, що додаткова винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 не є щомісячною додатковою винагородою, яка має постійний характер, а відноситься до одноразової додаткової винагороди.
Таким чином додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка виплачена позивачу за два останні місяці перед звільненням, не враховується при визначенні розміру одноденного грошового забезпечення.
На підставі наведеного відповідач вважає позовні вимоги безпідставними.
Ухвалою суду від 23.09.2025 року витребувано у Військової частини НОМЕР_2 довідку про середній заробіток позивача, розгляд адміністративної справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження
Ухвалою суду від 21.11.2025 року продовжено строк підготовчого засідання по справі на 30 днів. Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 22.12.2025 року закінчено підготовче провадження та призначено адміністративну справу за до розгляду по суті. Справу ухвалено розглядати в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.03.2022 № 8 ОСОБА_1 призначено до військової частини НОМЕР_2 старшим стрільцем 1 відділення 1 взводу охорони 3 роти охорони НОМЕР_4 батальйону охорони військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від від 07.08.2024 № 220 старшого солдата ОСОБА_1 , звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 07.08.2024 № 57-РС у відставку на підставі підпункту “б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)).
02.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , вказавши наступні позовні вимоги:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціальнопобутових питань за період проходження служби з 15.03.2022 по 19.05.2023 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 18 березня 2022 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити виплаті ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 15.03.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Донецький окружний адміністративний суд 18.11.2024 розглянувши справу № 200/6080/24 за правилами спрощеного позовного провадження, вирішив: адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити; визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за період проходження служби з 15.03.2022 по 19.05.2023 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 15 березня 2022 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням; зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 15.03.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум;
26.06.2025 Військова частина здійснила нарахування та виплату ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 85687, 37грн. на виконання рішення суду № 200/6080/24.
Відповідно Довідки Військової частини НОМЕР_2 від 31.07.2025 року № 1838/15-735, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 832, 69 грн.
Згідно Довідки від 27.08.2024 року № 2681/24 про види та розміри грошового забезпечення, позивачу при звільненні виплачено 166 763, 81грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівників ДСНС (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.
Відтак, оскільки позивач звільнений зі служби 07.08.2024, а остаточний розрахунок з ним проведений (всі належні при звільненні суми виплачені) лише 26.06.2025 на виконання рішення суду у справі № 200/6080/24, то періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 08.08.2024 (з дня, наступного за датою звільнення) по 26.06.2025.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду по справі № 489/6074/23, викладеного в постанові від 08.10.2025 року, зазначено, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Враховуючи, що зазначена правова позиція є обов'язковою для врахування відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, суд вважає, що в межах спірних правовідносин наявні підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Повертаючись до висновків Великої Палати по справі №761/9584/15-ц, на яку посилається суд касаційної інстанції в постанові від 08.10.2025 року № 489/6074/23, суд вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Як вже було зазначено вище, відповідно Довідки Військової частини НОМЕР_2 від 31.07.2025 року № 1838/15-735, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 832, 69 грн.
Щодо додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 при визначенні розміру одноденного грошового забезпечення, суд вважає за належне зазначити наступне.
Верховним судом у постанові від 31 січня 2025 року у справі №460/2645/24 викладена наступні правові висновки : «п.66. Отже, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.
Водночас абзацом першим пункту 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
Аналізуючи наведене вище, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів виплат для військовослужбовців, а також при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку № 100.
Отже, саме норми положення Порядку № 100 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагород та компенсаційних виплат із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється середня заробітна плата для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
За таких обставин і правового регулювання суди попередніх інстанцій мотивовано виходили з того, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку № 100, не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.».
З урахуванням вищевикладеного, суд погоджується з відповідачем з приводу того, що додаткова винагорода не належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які враховуються при обчисленні середньоденного грошового забезпечення позивача для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Відтак розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 832, 69 грн х 184 днів (що становить 6 місяців) = 153 214, 96 грн.
При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума грошового забезпечення в розмірі 85687, 37грн.
Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 252 451, 18 грн (85687, 37грн. + 166 763, 81грн.).
Частка невиплаченого грошового забезпечення при звільненні складає 33,94% (85 068, 11 грн. / 100% * 252 451, 18 грн).
Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить: 153 214, 96 грн., отже 33,94% від цієї суми складає 52 001, 16 грн.
З урахуванням наведеного, правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд також вважає, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку в розмірі 52 001, 16 грн., виходячи з принципу пропорційності, є явно неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум (85687, 37грн), характером цієї заборгованості.
За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, наявні підстави для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача із застосуванням принципу співмірності та належить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2024 по 26.06.2025 в розмірі 26 000, 58грн.
При цьому суд враховує позицію суду апеляційної інстанції по справі № 200/9138/24.
Відтак, враховуючи зазначені висновки, суд вважає за належне:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 (п.і. АДРЕСА_4 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені у сумі 26000 (двадцять шість) грн. 58 коп.;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 (п.і. АДРЕСА_4 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені у сумі 26000 (двадцять шість) грн. 58 коп.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина перша статті 77 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог частково.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 (п.і. АДРЕСА_4 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені у сумі 26000 (двадцять шість) грн. 58 коп.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 (п.і. АДРЕСА_4 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені у сумі 26000 (двадцять шість) грн. 58 коп.
В решті позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Стойка