про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
м. Вінниця
22 січня 2026 р. Справа № 120/709/26
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Приписами пункту 4 частини 1 статті 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у даній справі, суд зазначає таке.
У відповідності до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини поняття "суд, встановлений законом" передбачає розуміння суду, як юрисдикційного органу, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом. ЄСПЛ у рішеннях наголосив, що поняття "суд, встановлений законом", стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування "суду", але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді ("Coeme та інші проти Бельгії" № 3249296, рішення від 22.06.2000 року; "Gurov проти Молдови" № 3645502, рішення від 11.07.2006 року; "Олександр Волков проти України" № 21722/11, рішення від 09.01.2013 року; "DMD Group A.S. проти Словаччини" № 1933403, рішення від 05.10.2010 року; "Сокуренко і Стригун проти України" №№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20.07.2007 року).
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Водночас, юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі публічно-правові спори, а лише на ті, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і для яких законом не встановлений інший порядок судового вирішення.
При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо одної не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №914/2006/17.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
Таким чином, особливістю правовідносин, що виникають, є їх публічно-правовий характер, пов'язаність із сферою реалізації публічної влади.
Проте, слід зазначити, що специфіку публічно-правового спору визначає не тільки його суб'єктний склад, а й підстави виникнення цього спору і тісно пов'язане з цим питанням межі повноважень адміністративного суду.
У межах цієї справи позивачем оскаржено рішення виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області щодо відібрання дитини.
Відповідно до статті 1 СК України цей Кодекс визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Частиною 5 статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Отже, предметом спору є правомірність рішення, що стосується правовідносин, які прямо регулюються нормами сімейного права.
Відповідно до ст. 17 СК України орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків в обсязі та в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.
Суд зазначає, що правовий статус органів опіки та піклування, їх завдання та функції визначено, зокрема, главою 6 ЦК України, главою 19 СК України, Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року за №866 (далі - Порядок № 866).
Частиною 1 ст. 56 ЦК України передбачено, що органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Згідно Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, органами опіки та піклування є, в тому числі виконавчі органи міських рад, які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім'ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей.
Таким чином, спірні правовідносини виникли у сфері сімейних відносин та стосуються правомірності рішення органу опіки та піклування, що свідчить про наявність у цій справі приватного інтересу, пов'язаного із потребами окремої особи, яка вступає у приватноправові відносини для задоволення свого приватного інтересу.
Як наслідок, спірні правовідносини мають приватноправовий характер та стосуються особистих (немайнових) прав.
Згідно пунктом 8 частини 2 статті 18 СК України одним із способів захисту сімейних прав та інтересів є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Статтями 151, 153 СК України, передбачено право батьків щодо виховання дитини, права батьків та дитини на спілкування.
Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі № 813/401/18: "…Розпорядження щодо негайного відібрання дитини та доцільності позбавлення батьківських прав стосуються відносин, що регулюються нормами сімейного права, та не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, а отже даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства".
На підставі викладеного вище, враховуючи, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із сімейних відносин, здійснюється у визначеному Цивільним процесуальним кодексом України порядку, суд дійшов висновку, що ця справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Окрім того разом із матеріалами позовної заяви позивачкою подано заяву про забезпечення позову у цій справі.
Водночас статтею 153 КАС України регламентовано подання заяви про забезпечення позову з урахуванням правил підсудності.
Відповідно до частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відтак, з огляду на наведене заява про забезпечення позову подана із порушенням встановлених процесуальним законодавством вимог та не може бути розглянута судом. Відтак, така заява підлягає поверненню без розгляду.
Керуючись ст.ст. 170, 248, 256 КАС України, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Роз'яснити позивачу, що згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - повернути без розгляду.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення..
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Альчук Максим Петрович