м. Вінниця
22 січня 2026 р. Справа № 120/13001/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що з лютого 2017 року по лютий 2022 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Під час проходження військової служби протягом 2017-2022 років грошове забезпечення їй нараховувалось та виплачувалось з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, хоча, на її думку, мало б бути розраховано з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.
На думку позивачки, такі дії відповідача є протиправними, а тому вважає, що військову частину НОМЕР_1 слід зобов'язати перерахувати та виплатити грошове забезпечення за період з лютого 2017 року по лютий 2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".
Ухвалою від 22 вересня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
27 червня 2025 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (до 24 лютого 2018 року) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом із тим постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яка набула чинності 24 лютого 2018 року, в пункт 4 постанови Уряду № 704 внесено зміни та викладено його в наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Також відповідач зауважує, що пунктом 3 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів", який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Норми пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови № 704, так і станом на 29 січня 2020 року, неконституційними не визнавалися.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 січня 2017 року № 16 підтверджується те, що старшого лейтенанта ОСОБА_1 вважати такою, що з 24 січня 2017 року справи та посаду прийняла, та приступила до виконання службових обов'язків.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 січня 2022 року № 18 ОСОБА_1 з 26 січня 2022 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
В період проходження військової служби відповідачем нараховувалось та виплачувалось позивачці грошове забезпечення з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Проте, позивачка вважає, що має право на обчислення грошового забезпечення з лютого 2017 року по лютий 2022 року з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року) передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Варто зазначити, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку пункту 4 постанови № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Суд звертає увагу на те, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови № 704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного кола осіб.
Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, пунктом 4 Постанови № 704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Відтак, зміни до пункту 4 Постанови № 704, внесені пунктом 6 Постанови №103, з 01 лютого 2020 року не підлягають застосуванню.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 01 лютого 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
За таких обставин суд доходить висновку, що саме з 29 січня 2020 року (дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18) діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
Відтак, з 29 січня 2020 року, тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також інших виплат, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Враховуючи наведене, слід визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 26 січня 2022 року (основні та додаткові види грошового забезпечення, які були виплачені в цей період) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року.
Таким чином, задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу вказаних грошових виплат із врахуванням вже виплачених сум, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року.
Водночас відсутні підстави для здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з лютого 2017 року по 28 січня 2020 року включно, адже, як згадувалося вище, дія пункту 4 Постанову № 704 у первісній редакції, яка визначала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відновлена лише 29 січня 2020 року.
Враховуючи наведене, дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачці грошового забезпечення з лютого 2017 року по 28 січня 2020 року включно з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01 січня 2018 року, відповідали чинному на момент виплати позивачці грошового забезпечення нормативному регулюванню, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги, яка стосується нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, то суд зауважує наступне.
Особливості компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано однойменним Законом від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону № 2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-ІІІ).
На реалізацію положень Закону № 2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 подібні за змістом положенням Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відтак підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та в пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення та невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.
Таким чином, військова частина НОМЕР_1 , з вини якої не було вчасно нараховано та виплачено позивачці грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 26 січня 2022 року включно, повинна була здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою суми компенсації.
З огляду на викладене суд доходить висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невиплати позивачці компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а тому відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати таких коштів.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види) ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 26 січня 2022 року включно (які фактично були виплачені в цей період) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види) з 29 січня 2020 року по 26 січня 2022 року (які фактично були виплачені в цей період), виходячи при цьому з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, а також врахувавши раніше виплачені суми таких виплат.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати таких коштів.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 )
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_2 )
Повний текст рішення суду складено 22.01.2026
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович