22 січня 2026 року
м. Київ
справа № 400/3037/21
адміністративне провадження № К/990/28960/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Білак М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 400/3037/21
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Миколаївської обласної прокуратури, Тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року (головуючий суддя - Бульба Н.О., судді: Біоносенко В.В., Устинов І.А.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року (головуючий суддя - Лук'янчук О.В., судді: Ступакова І.Г., Шляхтицький О.І.),
І. Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Миколаївської обласної прокуратури, Тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 09 березня 2021 року №7 щодо неуспішного проходження ОСОБА_1 атестації;
- визнати протиправним та скасувати наказ №363к від 23 березня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29 березня 2021 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області з 30 березня 2021 року або на рівнозначній посаді;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурорів у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
- стягнути з Миколаївської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 березня 2021 року до дня винесення судом рішення про поновлення на посаді.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
05 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд рішення цього ж суду від 31 січня 2022 року за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року №1-р(ІІ)/2023 у справі №3-5/2022(9/22) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ).
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року у справі № 400/3037/21, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року в цій справі.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Позивач, не погодившись з ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року та постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти постанову про задоволення заяви про перегляд за виключними обставинами рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 серпня 2023 року для розгляду справи № 400/3037/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Мартинюк Н. М., судді: Жук А. В., Мельник-Томенко Ж. М.
За доводами скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували пункт 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, що призвело до безпідставної відмови в задоволенні його заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
ОСОБА_1 наголошує, що його звільнено з посади прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ. При цьому, він уважався попередженим про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом, як і інші прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур. Будь-яким індивідуальним актом прокурор ОСОБА_1 про майбутнє звільнення не попереджався. Отже, наведений припис Закону № 113-ІХ був одним зі складників спеціального порядку звільнення позивача з посади.
Касатор вказує, що посилання судів обох інстанцій на те, що висновки Конституційного Суду України про неконституційність положення пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX не поширюють свою чинність на спірні правовідносини, так як не мають ретроспективної дії, порушують його права на ефективний захист своїх прав. При його звільненні з посади прокурора була порушена процедура попередження про майбутнє звільнення, що підтверджується висновками Конституційного Суду України у справі № 3-5/2022(9/22). При цьому, Конституційним Судом України надано оцінку порушенням прав та порядку звільнення з посади не тільки автора конституційної скарги, а й усіх інших прокурорів, на яких розповсюджувалася дія приписів Закону № 113-ІХ.
Також позивач, посилаючись на ухвалу Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №808/1628/18, зазначає, що перегляд судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позову, за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України можливий в усіх випадках.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Від Офісу Генерального прокурора та Миколаївської обласної прокуратури надійшли відзиви, у яких відповідачі просять касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року зупинено провадження у справі відповідно до пункту 5 частини першої статті 236 КАС України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 серпня 2023 року визначено колегію суддів для розгляду справи № 400/3037/21 у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Соколов В. М., судді: Єресько Л. О., Білак М. В.
Ухвалою від 13 січня 2026 року Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. прийняв адміністративну справу № 400/3037/21 до свого провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2026 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі.
Ухвалою від 21 січня 2026 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження.
ІV. Позиція Верховного Суду
Переглянувши оскаржувані судові рішення у визначених статтею 341 КАС України межах, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як установлено судами попередніх інстанцій, 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №113-ІХ, пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» якого передбачалося, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
09 березня 2021 року Тринадцята кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийняла рішення № 7 про неуспішне проходження позивачем атестації. Наказом виконуючого обов'язки керівника Миколаївської обласної прокуратури від 23 березня 2021 року № 363к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Вказані рішення і наказ ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку, однак рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року, в задоволенні його позову відмовлено.
У зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 01 березня 2023 року №1-p(II)/2023, яким встановлена неконституційність пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року за виключними обставинами.
Відмовляючи у задоволені заяви позивача про перегляд судового рішення за виключними обставинами суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався тим, що ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора не на підставі пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, який визнаний неконституційним, а у зв'язку із прийняттям рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Також суд вказав, що спірні правовідносини виникли між сторонами до прийняття Конституційним Судом України Рішення від 01 березня 2023 року №1-р(II)/2023 по справі №3-5/2022(9/22), і це рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Так, відповідно до частини першої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з частиною п'ятою статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення; 3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.
Приписами частини шостої статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
За правилами частин першої та другої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
За результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду (частина четверта статті 368 КАС України).
У контексті підстави звернення позивача із заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у справі №400/3037/21, Верховний Суд звертає увагу на те, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, було предметом розгляду Верховного Суду.
Зокрема, об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглядала зазначене питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави. Так, у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цьому зв'язку висловила позицію, згідно із якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави. У цій постанові також значиться, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і на час прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Аналогічна позиція щодо застосування приписів пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підтримана об'єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалах від 21 грудня 2022 року у справі №140/2217/19 та від 22 грудня 2022 року у справі №805/1312/16-а.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував і під час розгляду заяв про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справах за позовами прокурорів, що були звільнені з прокуратури, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», у разі неуспішного проходження атестації, зокрема, у справі № 600/1450/20-а (ухвала від 13 квітня 2023 року), у справі №200/5229/20-а (ухвала від 27 квітня 2023 року), у справі №420/1255/21 (ухвала від 03 травня 2023 року), у справі №420/1319/21 (ухвала від 04 травня 2023 року), у справі №580/2313/20 (ухвала від 10 травня 2023 року), у справі №620/4397/20 (ухвала від 11 травня 2023 року), у справі №160/23358/21 (ухвала від 17 травня 2023 року), у справі №120/16412/21-а (ухвала від 15 серпня 2023 року), у справі № 160/5839/20 (ухвала від 10 лютого 2025 року) та у справі № 420/4589/20 (ухвала від 06 березня 2025 року) та інших.
Тож дотримуючись окресленої правової позиції щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, Верховний Суд зауважує, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у справі № 400/3037/21, щодо перегляду якого за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Відповідно, таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню, а тому не може переглядатися за виключними обставинами у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України.
Окрім наведеного принагідно зазначити, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Окрім того, у частині першій статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі та застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі та виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, проте продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.
Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року в справі № 4819/49/19, а також Верховним Судом в ухвалі від 23 травня 2023 року в справі №540/1419/20 та інших.
У резолютивній частині Рішення КСУ від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 (пункт 2) визначено, що пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що своєю чергою має значення для вирішення наступних справ і не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду в спорі, щодо якого ухвалене остаточне судове рішення.
Таким чином, Рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 не поширюється на спірні правовідносини у цій справі, оскільки такі виникли та закінчилися до його ухвалення.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у справі № 400/3037/21.
За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено порушення норм процесуального права. Доводи касатора, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження у ході касаційного розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведені у цій постанові висновки, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
V. Судові витрати
З огляду на результат касаційного перегляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року у справі № 400/3037/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько М.В. Білак