23 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/3005/21 пров. № А/857/43724/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 260/3005/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,
суддя(і) у І інстанції Плеханова З.Б.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення 16 жовтня 2025 року,
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 у справі №260/3005/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ) щодо відмови у здійсненні обчислення і перерахунку з 01.04.2019 пенсії на підставі довідки №ХР16480 від 01.06.2021, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 про грошове забезпечення станом на 05.03.2019 за посадою, яку займав позивач перед звільненням з військової служби, із врахуванням розміру посадового окладу 5920,00 грн, окладу за військовим званням 1410,00 грн, надбавки за вислугу років (45%) 3298,50 грн, надбавки за особливості проходження служби (65%) 6908,53 грн, надбавки за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці 10% 592,00 грн, премії (35%) 2072,00 грн, які передбачені згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704.
Зобов'язано прийняти видану ІНФОРМАЦІЯ_1 довідку № ХР16480 від 01.06.2021 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 та здійснити обчислення і перерахунок з 01.04.2019 основного розміру пенсії позивача на підставі вказаної довідки.
На виконання вказаного рішення ГУ ПФУ здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , за результатами якого різниця у пенсії за минулий час (з урахуванням виплачених сум) за період з 01.04.2019 по 31.01.2022 склала 165 317,31 грн.
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення та просив стягнути з ГУ ПФУ на користь позивача різницю між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії у сумі 165 317,31 грн з огляду на неможливість виконання рішення у цій частині у встановленому ним порядку та способу.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 було відмовлено за безпідставністю вимог.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказану ухвалу суду першої інстанції та задовольнити його заяву.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно зі статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
В рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Алпатов та інші проти України, Робота та інші проти України, Варава та інші проти України, ПМП “Фея» та інші проти України (якими встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) звернута увага на те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення; виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою, є головною стадією правосуддя. Це повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 6 цієї Конвенції, статтею 129-1 Конституції України, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 року № 4094-ІХ, який набрав чинності 19.12.2024, внесені зміни до Розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах».
Також Законом № 4094-ІХ Кодекс адміністративного судочинства України доповнений статтями 382-1 - 382-3.
На підставі частини дев'ятої статті 383-3 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення за правилами статті 378 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно з частиною третьою статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
На переконання апеляційного суду, аналіз зазначених змін до Кодексу адміністративного судочинства України, внесених Законом № 4094-ІХ, свідчить про те, що законодавцем встановлені правові норми, які вдосконалюють захист осіб, що звернулися до суду з позовами щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат тощо від тривалого невиконання судових рішень.
Так, невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, щодо перерахунку та здійснення пенсійних виплат, протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення цих виплат з суб'єкта владних повноважень.
Як слідує з матеріалів справи, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 у справі №260/3005/21 ГУ ПФУ здійснило перерахунок пенсії позивача, за результатами якого різниця в пенсії за минулий час (з урахуванням виплачених сум) за період з 01.04.2019 по 31.01.2022 склала 165 317,31 грн.
Проте, ця заборгованість до теперішнього часу позивачу не виплачена, тобто рішення суду залишається невиконаним у повному обсязі з огляду на неналежне фінансування державою відповідних витрат, що істотно ускладнює виконання судового рішення.
Відтак, з огляду на тривале невиконання рішення суду у справі щодо проведення виплати позивачу заборгованості, наявність обставин, що істотно ускладнюють його виконання (відсутність фінансування виплат державою), апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду на стягнення з ГУ ПФУ на користь ОСОБА_1 нарахованої суми доплати пенсії за період з 01.04.2019 по 31.01.2022 в сумі 165 317,31 грн.
У аналогічних правовідносинах Верховний Суд у постанові від 28.10.2025 у справі №380/7706/22 підтвердив необхідність зміни способу та порядку виконання судового рішення і зазначив про неправомірність будь-якого формалістичного підходу до тлумачення статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, який дозволяє суб'єкту владних повноважень зловживати процесуальними правами шляхом затягування виконання рішення, особливо у випадках, коли такий підхід нівелює реальне поновлення прав заявника. При цьому рішення суду першої інстанції (про зміну способу виконання рішення суду) стосується вже нарахованої та чітко визначеної суми доплати пенсії, а тому зміна способу і порядку виконання судового рішення не є створенням нового грошового зобов'язання, а є лише зміною невиконаного грошового зобов'язання у форму примусового грошового стягнення для ефективного забезпечення права позивача.
Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На переконання апеляційного суду, при вирішенні зазначеного процесуального питання у справі, що розглядається, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкової відмови у задоволенні заяви. Відтак, ухвалу суду першої інстанції слід скасувати та заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 260/3005/21 скасувати та заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Змінити спосіб і порядок виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року у справі №260/3005/21 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості у сумі 165 317 (сто шістдесят п'ять тисяч триста сімнадцять) грн 31 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар