14 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/1303/25 пров. № А/857/17359/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І.,
за участю секретаря судового засідання: Ільченко А.З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року (суддя Комшелюк Т.О., ухвалене в м. Рівне) у справі № 460/1303/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій неправомірними, стягнення коштів,-
ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській, в якому, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив суд: визнати дії ГУ ПФУ в Рівненській області неправомірними щодо не відшкодування позивачу ПДФО, військового збору, інфляційних втрат, компенсації 3% річних, 2-х кратної ставки Нацбанку; стягнути з ГУ ПФУ в Рівненській області на користь позивача ПДФО у сумі 34403,22грн та військовий збір у сумі 2866,94грн, а також двократну ставку Нацбанку, 3% ставку річних, інфляційні втрати нараховані на суму 37270,16грн (ПДФО, військовий збір).
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не відшкодування ОСОБА_1 інфляційних втрат, компенсації 3% річних, 2-х кратної ставки Нацбанку нарахованих на суму 153858,78грн та їх стягнення з ГУ ПФУ в Рівненській області на користь ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій неправомірними, стягнення коштів, залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив позивач- ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року скасувати та апеляційну скаргу задовольнити.
В судовому засіданні позивач надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без їхньої участі.
Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність у період з 01.07.2022 по 14.10.2022. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач припинив свою підприємницьку діяльність з 01.10.2022, а 01.08.2023 повторно зареєструвався.
ОСОБА_1 02.11.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою щодо виплати матеріального забезпечення по листках непрацездатності.
Матеріальне забезпечення по листках непрацездатності призначено позивачу наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 09.11.2023 № 1302, з урахуванням змін, внесених наказом від 10.11.2023 № 1312.
01.12.2023 на свій розрахунковий рахунок позивач отримав від відповідача матеріальне забезпечення по листках непрацездатності в сумі 153858,78грн, а саме: з 05.07.2022 по 18.07.2022 № 4685655-2009014567-1, за 9 календарних днів на суму 28306,44 грн.; з 19.07.2022 по 07.08.2022 № 4696464-2009033290-1, за 20 календарних днів на суму 62903,20 грн.; з 17.08.2022 по 24.08.2022 № 4878501- 2009379545-1, за 3 календарні дні на суму 9435,48 грн.; з 25.08.2022 по 26.08.2022 № 4878501-2009497033-1, за 2 календарні дні на суму 6290,32 грн.; з 27.08.2022 по 20.09.2022 № 4878501-2009513967-1, за 25 календарних днів на суму 78629,00 грн.; з 21.09.2022 по 30.09.2022 № 5210130-2009978641-1, за 5 календарних днів на суму 5564,50 грн.
В подальшому 18.04.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати недоплаченої суми матеріального забезпечення по листках непрацездатності у розмірі 29992,71грн, оскільки загальна сума такої допомоги має складати 183801,49грн.
Проте, відповідач листом від 30.04.2024 повідомив позивача про те, що загальна сума нарахованої допомоги становила 191128,94грн, з них утримано податок на доходи фізичних осіб (18 %) в сумі 34403,22грн та військовий збір (1,5 %) в сумі 2866,94грн. Загальна сума до виплати застрахованій особі становила 153858,78грн. Оскільки виплату здійснено своєчасно, то відсутні підстави для нарахування та виплати інфляційних втрат, компенсації у розмірі 3 % річних та пені за ставкою НБУ.
ОСОБА_1 , не погоджуючись із такими діями відповідача, звернувся з цим позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
З 01.01.2023 року набрала чинності нова редакція Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року за № 1105 -XIV (далі - Закон № 1105, тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно частини першої статті 4, Закону № 1105 з 01.01.2023 уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний Фонд України.
Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 року № 1442 “Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» зазначено, що з 1 січня 2023 року припинити реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України: Фонд соціального страхування України; управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області.
Відповідно до статті 11 Закону № 1105, страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи-підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.
Положеннями ч. 1 ст. 12 Закону № 1105 визначено, що право на страхові виплати за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Так, види страхових виплат за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності наведено у ст. 13 Закону № 1105, до яких відноситься, зокрема допомога по тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, догляд за дитиною віком до 14 років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років на весь період надання реабілітаційної допомоги, за наявності медичного висновку про необхідність стороннього догляду за дитиною.
Як передбачено п.1 ч. 1, ч.2 ст. 15 Закону № 1105 допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі тимчасової непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві. Допомога по тимчасовій непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, виплачується уповноваженим органом управління застрахованим особам з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно абзаців 1-4 частини 1 статті 22 Закону № 1105, страхова виплата у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності). Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі ліквідації (реорганізації) підприємства, установи, організації страхові виплати за страховими випадками, які настали до ліквідації (реорганізації), здійснюються застрахованим особам правонаступником, а в разі відсутності правонаступника - територіальним органом уповноваженого органу управління за місцем здійснення обліку ліквідованого підприємства, установи, організації як страхувальника. У період проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця або зняття з обліку після припинення діяльності особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, страхові виплати за страховими випадками застрахованим особам призначаються та здійснюються територіальним органом уповноваженого органу управління за місцем здійснення обліку такої діяльності чи реєстрації місця проживання таких осіб у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 3 даної статті, рішення про призначення страхової виплати приймається страхувальником або уповноваженими ним особами. Страхувальник або уповноважені ним особи здійснюють контроль за правильністю нарахування і своєчасністю здійснення страхових виплат, приймають рішення про відмову в призначенні або припинення страхових виплат (повністю або частково), розглядають підставу і правильність видачі документів, які є підставою для надання страхових виплат.
15.09.2023 впроваджено програмне забезпечення для реалізації формування та опрацювання заяв - розрахунків для надання матеріального забезпечення деяким категоріям ЗО (Порядок №8, Порядок №м 54).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 02.11.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою щодо виплати матеріального забезпечення по листках непрацездатності.
Матеріальне забезпечення по листках непрацездатності призначено позивачу наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 09.11.2023 № 1302, з урахуванням змін, внесених наказом від 10.11.2023 № 1312.
При цьому, загальна сума нарахованої допомоги по листках тимчасової непрацездатності позивача становила 191128,94грн, з них утримано податок на доходи фізичних осіб (18 %) в сумі 34403,22грн та військовий збір (1,5 %) в сумі 2866,94грн. Сума до виплати застрахованій особі становила 153858,78грн.
Матеріалами справи підтверджено, що 01.12.2023 на свій розрахунковий рахунок позивач отримав від відповідача матеріальне забезпечення по листках непрацездатності в сумі 153858,78грн.
Відтак, спірним питанням у даному випадку є правомірність утримання відповідачем із допомоги по листках тимчасової непрацездатності фізичної особи-підприємця сум ПДФО та військового збору.
Як вже було зазанчено, ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність у період з 01.07.2022 по 14.10.2022. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач припинив свою підприємницьку діяльність з 01.10.2022, а 01.08.2023 повторно зареєструвався.
Положеннями пп.1 п. 292.1 статті 292 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спору) визначено, що доходом платника єдиного податку для фізичної особи-підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Відповідно до пп. 4 п. 292.11 ст. 292 ПК України, до складу доходу, визначеного цією статтею не включаються, зокрема суми коштів цільового призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів, у тому числі в межах державних або місцевих програм.
Зважаючи на наведені норми суд першої інстанції вірно вказав, що допомога по тимчасовій непрацездатності нарахована (виплачена) фізичній особі-підприємцю, не є доходом, отриманим від здійснення підприємницької діяльності, а є іншими доходами.
Так, оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців передбачено ст. 177 Податкового кодексу України, п. 177.6 якої визначено, що у разі якщо фізична особа-підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку-фізичних осіб.
Згідно із пп.163.1.2. п. 163.1 ст. 163 ПК України, об'єктом оподаткування резидента є доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до п. 164.1 ст. 164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Згідно пп.164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.
Пунктом 164.3 статті 164 ПК України визначено, що при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.
Як визначено п.167.1 ст. 167 ПК України, ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Відповідно до підпунктів 1.1, 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України зазначено, що платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Враховуючи викладене апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною) нарахована (виплачена) фізичній особі-підприємцю у 2023 році є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб (ставка податку становить 18 %) та військовим збором (ставка військового збору становить 1,5%), а відтак податок на доходи фізичних осіб (18 %) в сумі 34403,22грн та військовий збір (1,5 %) в сумі 2866,94грн, утримані відповідачем із допомоги по тимчасовій втраті працездатності по листках непрацездатності позивача правомірно, як наслідок до відшкодування позивачу не належать.
Стосовно стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені у розмірі двократної ставки НБУ, слід зазначити, що згідно ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ч. 1 ст. 550 ЦК визначено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 231 ГК України визначено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Положеннями ст. 343 ГК України визначено, що платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, приписами якої встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд у постанові від 08.02.2018 у справі № 826/22867/15 зазначив, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.
Також, у постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Частиною 2 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно із вимогами ст. 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
Відтак, беручи до уваги правомірність дій відповідача щодо відсутності підстав для відшкодування позивачу ПДФО та військового збору, відсутність договірних зобов'язань між позивачем та відповідачем, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків в даному випадку відсутні, позаяк між позивачем та відповідачем в межах спірних правовідносин не існують цивільні правовідносини, у тому числі й зобов'язального характеру.
Також апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що є безпідставними та необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі двократної ставки НБУ, аналогічно, за наведених обставин.
Зважаючи на викладене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №460/1303/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді О. І. Довга
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 23.01.2026