23 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/956/25 пров. № А/857/23928/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги представника адвоката Алехіної Олени Анатоліївни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.05.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Алехіної Олени Анатоліївни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Димарчук Т.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 14.05.2025р., м.Луцьк; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
30.01.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції - 31.01.2025р.) за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Алехіна О.А., діюча на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
визнати протиправним та скасування рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Волинській обл. № 262440026699 від 20.12.2024р. про відмову в призначенні пенсії за віком;
зобов'язати відповідача ГУ ПФ України у Волинській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2024р. (реєстраційний номер №22746) про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового стажу періодів: з 25.09.1981р. по 24.11.1982р. роботи на Пінському заводі, республіка білорусь /рб/; з 25.07.1983р. по 31.07.1989р. навчання у Гродненському медичному інституті, рб; з 01.08.1989р. по 01.04.1990р. проходження інтернатури у Пінському пологовому будинку, рб; з 01.04.1990р. по 23.10.1997р. роботи у Пінському пологовому будинку, рб;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору (а.с.1-7).
Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.42 і на звороті).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.05.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України у Волинській обл. № 262440026699 від 20.12.2024р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву позивача від 16.12.2024р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 26.09.1981р. та висновків, викладених у судовому рішенні; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.44-48).
Не погодившись із винесеним рішенням суду, його оскаржили сторони.
В своїй апеляційній скарзі представник адвокат Алехіна О.А., діюча на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.60-63).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відмова пенсійного органу в призначенні пенсії позивачу ґрунтувалася не лише на недоліках заповнення трудової книжки, але відсутністю підтвердження здійснення пенсійних виплат за час трудової діяльності з 25.09.1981р. по 23.10.1997р. на території рб.
Також висновки суду щодо дискреційних повноважень відповідача в частині розрахунку страхового стажу позивача суперечать усталеній практиці Верховного Суду по аналогічній категорії справ (постанова від 15.12.2021р. у справі № 840/2970/18). Враховуючи наявність всіх умов для призначення пенсії за віком, підтвердження спірного страхового стажу позивача належними записами в трудовій книжці, належним та ефективним способом захисту є зобов'язання відповідача розглянути повторно заяву позивача про призначення пенсії із зарахуванням до страхового стажу спірний періодів.
У поданій апеляційній скарзі відповідач ГУ ПФ України у Волинській обл., покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.51-56).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що під час розгляду заяви позивача розрахунок страхового стажу проведено лише за відомостями, що містяться в системі персоніфікованого обліку, починаючи з 01.01.1998р. Такі дії зумовлені заповненням трудової книжки позивача із порушенням законодавства (на титульній сторінці наявне необумовлене виправлення по-батькові).
Окрім цього, спірний стаж роботи позивача набутий на території рб і через вихід 19.06.2023р. України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. підстави для його врахування є відсутніми.
За таких обставин у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком.
Учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, з наступних підстав.
Як достовірно з'ясовано під час судового розгляду, 16.12.2024р. позивач ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФ України у м.Києві через електронний пенсійний кабінет на ВЕБ-порталі ПФ України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», надавши документи: посвідку на постійне проживання в Україні; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; довідку про присвоєння РНОКПП; паспорт громадянина рб; трудову книжку НОМЕР_1 від 26.09.1981р.; диплом про освіту; свідоцтво про народження; свідоцтво про усиновлення (удочеріння); свідоцтво про шлюб; довідку про відкритий рахунок в банку (а.с.29, 13-25).
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач.
Рішенням ГУ ПФ України у Волинській обл. № 262440026699 від 20.12.2024р. позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку із невиконанням однієї з умов передбаченої ст.26 цього Закону, а саме наявність у 2024 році не менше 31 року страхового стажу.
Страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 01 місяць 00 днів; до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно записів у трудовій книжці, оскільки на титульній сторінці наявне необумовлене виправлення по батькові.
Додатково повідомлено, що періоди трудової діяльності на території рб до страхового стажу зараховуються по 31.12.1991р. на умовах передбачених ст.24-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якої періоди трудової діяльності до 01.01.1992р. за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається КМ України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи ПФ в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (а.с.12).
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не врахував відомості трудової книжки при розрахунку страхового стажу позивача та, як наслідок, помилково не врахував до страхового стажу позивача відомостей трудової книжки, яка відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Відтак, висновок відповідача про те, що страховий стаж ОСОБА_1 складає 26 років 01 місяць 00 днів (який розрахований лише за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку) є протиправним.
Оскільки при розгляді заяви позивача від 16.12.2024р. відповідач не розглянув записи трудової книжки позивача, не надав їм оцінки (в тому числі періодам роботи позивача у рб з 25.09.1981р. по 23.10.1997р.), тому позовні вимоги про зобов'язання зарахувати до страхового стажу спірні періоди роботи не підлягають задоволенню, оскільки зарахування (чи незарахування) вказаних періодів є дискреційними повноваженнями відповідача.
З огляду на викладене, суд убачав підстави для скасування рішення відповідача та зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача від 16.12.2024р. про призначення пенсії за віком з урахуванням відомостей трудової книжки та висновків, викладених у рішенні суду.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XII/ та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-ІV/.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до ст.56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
У ст.1 Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення:
пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р. /Порядок № 637/, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затв. наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р. (надалі - Інструкція № 58), до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком ГУ ПФ України у Волинській обл. не врахувало відомості трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 26.09.1981р.
При цьому, пенсійний орган розрахував страховий стаж позивача лише за відомостями, що містяться в системі персоніфікованого обліку, починаючи з 01.01.1998р.
Такі дії ГУ ПФ України у Волинській обл. обґрунтовано тим, що трудова книжка позивача заповнена з порушенням законодавства, а саме: на титульній сторінці наявне необумовлене виправлення по батькові.
Зазначеній обставині суд першої інстанції надав повну і правильну правову оцінку.
Зокрема, на підставі запису на титульній сторінці трудової книжки НОМЕР_1 від 26.09.1981р. трудова книжка була видана на прізвище « ОСОБА_2 ОСОБА_3 ».
У зв'язку із усиновленням (удочерінням) позивача, на титульній сторінці трудової книжки в графі «прізвище» внесено запис про зміну прізвища з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » та в графі «по-батькові» внесено запис про зміну по-батькові з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », про що відповідальною особою роботодавця зроблено відповідний запис «прізвище змінено на підставі паспорта НОМЕР_2 », який скріплено підписом відповідальної особи та печаткою підприємства.
Факт усиновлення підтверджується свідоцтвом про усиновлення (удочеріння) серії НОМЕР_3 від 12.05.1982р., з якого вбачається, що ОСОБА_8 була удочерена ОСОБА_9 з присвоєнням їй прізвища « ОСОБА_5 » імені « ОСОБА_10 » та по-батькові « ОСОБА_7 », що також підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 12.05.1982р., виданим на ім'я ОСОБА_11 (а.с.17-18).
В зв'язку з одруженням позивача на титульній сторінці трудової книжки в графі «прізвище» внесено запис про зміну прізвища з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_12 », про що відповідальною особою роботодавця зроблено відповідний запис «прізвище змінено на підставі свідоцтва про шлюб НОМЕР_5 від 24.12.1983», який скріплено підписом відповідальної особи та печаткою підприємства.
Отже, відповідні записи на титульній сторінці трудової книжки підтверджено належними доказами.
Водночас, такий недолік заповнення трудової книжки, як відсутність у трудовій книжці запису про зміну по-батькові після усиновлення (удочеріння), при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу, не є достатньою підставою для неврахування відомостей трудової книжки та недослідження періодів роботи згідно записів у трудовій книжці при розрахунку страхового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії по віку.
Апеляційний суд наголошує, що працівник не може нести відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів ПФ України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019р. у справі № 593/283/17 та від 30.09.2019р. у справі № 638/18467/15-а.
Наведене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018р, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач протиправно не взяв до уваги відомості трудової книжки позивача при розрахунку страхового стажу.
Звідси, рішення ГУ ПФ України у Волинській обл. № 262440026699 від 20.12.2024р. про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком не ґрунтується на вимогах закону.
Стосовно решти доводів апелянтів колегія суддів звертає увагу на те, що в рішенні № 262440026699 від 20.12.2024р. відповідач ГУ ПФ України у Волинській обл. додатково повідомив про те, що періоди трудової діяльності на території рб до страхового стажу зараховуються по 31.12.1991р. на умовах, передбачених ст.24-1 Закону № 1058-ІV.
При цьому, будь-яких висновків щодо неможливості підтвердження страхового стажу, набутого на території іншої держави, відповідач не сформував.
Покликання ГУ ПФ України у Волинській обл. в своїй апеляційній скарзі на вихід 19.06.2023р. України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. не було зазначено в спірному рішенні.
Така зміна кваліфікації підстави прийняття рішення, як акту індивідуальної дії, суб'єктом владних повноважень в судових процедурах, є неприйнятною з огляду на принцип правової визначеності, який притаманний як судовим рішенням, так і рішенням суб'єктів владних повноважень. Запровадження позиції зміни підстав прийняття рішень, після їх прийняття, як способу реалізації владних управлінських функцій, призведе до свавілля суб'єктів владних повноважень.
Окрім цього, колегія суддів вважає, що обраний судом спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, відповідно до вимог процесуального закону суд має право визнати відмову суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Застосування такого способу захисту в цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для призначення їй спірної пенсії.
Оцінка правомірності відмови в призначенні пенсії стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у спірному рішенні № 262440026699 від 20.12.2024р. Однак, під час судового розгляду не встановлено в повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для призначення такої пенсії.
Вказані дії (в тому числі перевірка заявленого стажу) належать до повноважень пенсійного органу і суд позбавлений можливості за таких умов вирішувати питання про зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивача.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання ГУ ПФ України у Волинській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2024р. про призначення пенсії за віком та прийняти рішення по суті заяви, з урахуванням висновків суду.
При повторному розгляді заяви позивача також в обов'язковому порядку повинні бути враховані відповідачем висновки судового рішення. Такі твердження відповідають вимогам ч.4 ст.245 КАС України.
Окрім цього, суд першої інстанції правильно зауважив, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний пенсійний орган, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФ України у Волинській обл.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, неповноти дослідження доказів та обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, через що погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений спосіб.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційні скарги на нього слід залишити без задоволення.
Враховуючи результат апеляційного розгляду, відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг належить покласти на обох апелянтів.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги представника адвоката Алехіної Олени Анатоліївни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.05.2025р. в адміністративній справі № 140/956/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на апелянтів ОСОБА_1 та Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 23.01.2026р.