23 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/11126/24 пров. № А/857/6350/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.01.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Хвесика Сергія Васильовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови в перетинанні державного кордону (суддя суду І інстанції: Каленюк Ж.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 13.01.2025р., м.Луцьк; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
01.10.2024р. згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) представник адвокат Хвесик С.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) від 24.09.2024р. про відмову в перетинанні державного кордону України, яким відмовлено ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону на виїзд з України; стягнути з відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору (а.с.1-3, 20).
Згідно ухвали суду від 02.12.2024р. вирішено розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) (а.с.23 і на звороті).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13.01.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) від 24.09.2024р. про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) судові витрати в сумі 1211 грн. 20 коп. (а.с.36-39).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_2 ), який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.42-47).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Враховуючи вимоги Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995р. «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» громадянину ОСОБА_1 відмовлено у виїзді з України, з причин непідтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану.
Зокрема, під час врахування аналізу та оцінки ризиків, через ненадання відповіді на питання щодо характеру перевезення позивачем, на підставі непідтвердження мети поїздки позивачем, відповідно до пункту 2-8 Правил перетинання державного кордону громадянами України уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України прийнято рішення про відмову в пропуску через державний кордон України на підставі ч.1 ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль».
Відповідач зазначив, що особа, яка з'явилася до відповідного пункту пропуску, повинна надати документи, які підтверджують відповідну підставу, яка надає їй право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України. При цьому відповідач не має можливості визначити підставу, з якої особа має право здійснити перетин державного кордону України, адже право подання необхідних документів для підтвердження тієї чи іншої підстави належить особі, яка перетинає державний кордон. Тобто уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють перевірку документів, наданих для перетину державного кордону. Водночас, недостатньо лише самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Включення позивача до системи «Шлях», як водія ліцензіата, не є безумовною підставою для виїзду за кордон і розгляд питань, що пов'язані з виїздом осіб з України, чи в'їздом на територію України, є компетенцію Державної прикордонної служби та її уповноважених службових осіб, у тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону.
Позивачу було відмовлено в перетині державного кордону, оскільки таким не було підтверджено мети прямування згідно пункту 2-8 Правил. Зокрема, позивач при проходженні прикордонного контролю не орієнтувався, з якою метою, куди, на який термін прямує та плутався у свої свідченнях під час прикордонного контролю.
Отже, позивач мав за мету перетнути державний кордон на підставі п.2-8 Правил самостійно, не розуміючи в повній мірі з якою метою прямує.
Враховуючи наявність в уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України повноважень проводити перевірку підтверджуючих документів, з метою уточнення мети поїздки, позивачу уповноваженою службовою собою Державної прикордонної служби України було задано ряд питань, що стосується мети перетину державного кордону, а саме: щодо характеру вантажу та яка їх кількість буде транспортуватись, маршруту руху для отримання вантажу, призначення вантажу. Під час відповіді на поставлені запитання позивач не зміг назвати найменування товару, який отримуватиме, термін завантаження та пункт призначення куди повинен доставити вантаж.
Таким чином, надані позивачем 24.09.2024р. документи та непідтвердження мети поїздки не дали змогу уповноваженим посадовим особам прийняти рішення про надання йому дозволу на перетин державного кордону України.
Звідси, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянином України, що підтверджується його паспортом (а.с.6).
24.09.2024р. у міжнародному автомобільному пункті пропуску «Краківець» ОСОБА_1 здійснював перетин державного кордону України. Для підтвердження права на перетин державного кордону позивач надав наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 від 25.07.2022р. (а.с.6); витяг з інформаційної системи «Резерв+» про перебування на військовому обліку військовозобов'язаних (а.с.12); посвідчення водія серії НОМЕР_4 від 12.07.2023р. (а.с.13); копію трудового договору між ОСОБА_1 (працівник) та ТзОВ «Крафт Тревел» (роботодавець), за умовами якого працівник зобов'язаний виконувати перевезення пасажирів та вантажів за кордон (а.с.8); копію наказу № 1-кв від 22.08.2024р. про відрядження; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (а.с.14); витяг Укртрансбезпеки № 134 від 13.03.2024р. про дозволений вид робіт (міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом) (а.с.16).
Рішенням про відмову в перетині державного кордону від 24.09.2024р., виданим начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » лейтенантом ОСОБА_2 , відмовлено ОСОБА_1 у виїзді з України з тих підстав, що ним не підтверджено мету поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану відповідно до Закону України № 2102-ІХ від 24.02.2022р. «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану України від 24.02.2022р., Закону України № 389-VIII від 12.05.2015р. «Про правовий режим воєнного стану», постанови Кабінету Міністрів /КМ/ України № 57 від 27.01.1995р. «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (а.с.5 і на звороті)
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону не містить висновків про недостатність, недостовірність чи невідповідність документів, поданих ОСОБА_1 під час здійснення прикордонного контролю, який діяв на підставі трудового договору від 12.09.2024р., укладеного із ТзОВ «Крафт Травел», яке має ліцензію Укртрансбезпеки № 134 від 13.03.2024р. на міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, а в інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека, була наявна інформація про ОСОБА_1 як водія транспортного засобу, який є засобом провадження господарської діяльності та повна маса якого становить 3500 кг, та про дату перетину кордону 23-24.09.2024р.
Спірне рішення не визначає, які документи позивач не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої можливим є реалізація права виїзду за кордон; рішення не містить правової оцінки поданим позивачем документам на підтвердження підстави для виїзду за кордон, а висновок про непідтвердження мети поїздки за кордон нічим не підкріплене, що вказує на формальність рішення, прийнятого без належних доказів тим доводам, про які вказує відповідач.
Отже, рішення відповідача від 24.09.2024р., яке всупереч затвердженій формі, не містить чітких та обґрунтованих підстав відмови в перетині державного кордону України громадянину України, не відповідає критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у ч.2 ст.2 КАС України.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.
Із змісту заявленого позову слідує, що позивач ОСОБА_1 оскаржує спірне рішення від 24.09.2024р. про відмову в перетинанні державного кордону України, видане начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » лейтенантом ОСОБА_3 .
Відповідно до абз.1 ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно з п.2 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державній прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Відповідно до п.3 цього Указу в зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Відповідно до ст.1 Закону України № 389-VIII від 12.05.2015р. «Про правовий режим воєнного стану» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з п.6 ч.1 ст.8 цього Закону в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Відповідно до п.8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затв. постановою КМ України № 1455 від 29.12.2021р. (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022р. «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 1 Закону України № 3543-ХІІ від 21.10.1993р. «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України № 1710-VI від 05.11.2009р. «Про прикордонний контроль» (далі - Закон № 1710-VI).
Частиною 1 ст.2 Закону № 1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
За приписами ч.1 ст.14 Закону № 1710-VI громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, затверджена наказом МВС України № 457 від 05.06.2023р.
Так, у рішенні, поміж іншого, зазначається причина відмови іноземцю, особі без громадянства або громадянину України в перетинанні державного кордону України із зазначенням підстав та строків тимчасового обмеження громадянина України у праві на виїзд з України або рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю, особі без громадянства в разі наявності в базах даних Державної прикордонної служби України відомостей про таке обмеження.
Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у рішенні від 24.09.2024р. зазначив, що ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постанови КМ України № 57 від 27.01.1995р. «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» у зв'язку непідтвердженням мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану (а.с.5).
Водночас, рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019р. у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020р. у справі № 819/330/18, від 10.01.2020р. у справі № 2040/6763/18).
У спірному рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише послався на Правила перетинання державного кордону громадянами України, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.
Також спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв'язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.
Водночас, як правильно зауважив суд першої інстанції, спірне рішення не містить висновків про недостатність, недостовірність чи невідповідність документів, поданих ОСОБА_1 під час здійснення прикордонного контролю, який діяв на підставі трудового договору від 12.09.2024р., укладеного із ТзОВ «Крафт Травел», яке має ліцензію Укртрансбезпеки № 134 від 13.03.2024р. на міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, а в інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека, була наявна інформація про ОСОБА_1 як водія транспортного засобу, який є засобом провадження господарської діяльності та повна маса якого становить 3500 кг (відповідно до свідоцтва СТО № 643671 про реєстрацію транспортного засобу), та про дату перетину кордону 23-24.09.2024р.
Крім паспортних документів (паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 від 25.07.2022р.), позивач пред'явив копію посвідчення водія серії НОМЕР_4 від 12.07.2023р., копію наказу № 1-кв від 22.08.2024р. про відрядження, витяг з інформаційної системи «Резерв+».
З огляду на вказане, рішення від 24.09.2024р. не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається у можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 12.11.2024р. у справі № 380/11916/22, які відповідно до вимог ч.5ст.242 КАС України підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З огляду на перелік наданих позивачем документів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в позивача було наявне право на перетин державного кордону. Разом з тим, в оскаржуваному рішенні не вказано чіткі причини (підстави) відмови в перетині державного кордону України громадянину України, зокрема, які документи потрібно надати громадянину.
Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, через що останній підлягає до задоволення.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, через що підлягає до задоволення.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування останнього колегія суддів не вбачає.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ІНФОРМАЦІЯ_7 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.01.2025р. в адміністративній справі № 140/11126/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ІНФОРМАЦІЯ_8 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 23.01.2026р.